Естетика

9.3. Символічно-образна природа естетичного

Діяльність — будь-які її види (матеріально-практична, пізнавальна, художня тощо) — має символічно-образну природу. Поняття "символ" та "образ" склалися в культурі й отримали визначення в естетичній теорії як способи відображення та закріплення багатства змістовних нашарувань духовного досвіду. Інтерес до символу як способу надання універсального змісту (ідеї) в образі простежується впродовж історії становлення естетичного досвіду. Нагадаємо, що це поняття розроблялося в естетиці Платона, згодом — у неоплатоніка Плотина, у християнських богословів, зокрема в Діонісія Ареопагіта. Представники філософського романтизму, передусім, Ф. Шеллінг, всебічно обґрунтували поняття символу, зокрема художнього символу, розглядаючи мистецтво як най-адекватніший спосіб самовияву Абсолюта. Символічна природа мистецтва в історичній зміні типу символіки у зв´язку зі зміною характеру діалектичних зв´язків ідеї та образу аргументована в "Естетиці" Г. Гегеля. Цікаве розроблення проблеми символу міститься у філософській спадщині Е. Кассірера, психоаналізі 3. Фройда й аналітичній психології К. Юнга. Філософський аналіз проблеми символу розкриває його не специфічну, а універсальну властивість — символічну природу мислення, генеза якого пов´язана з духовним самостановленням людства в діяльності опредметнення світу. Нагадаємо, що грецьке слово symbolon означає "знак, прикмета". Символ характерний багатством вкладеного в нього досвіду духовно-практичного освоєння світу через смислові нашарування значень.

Символ як естетичне поняття — це образ, але в особливому способі його буття: концентрації змісту, що потребує "розкодування", вміння за зовнішньою прикметою побачити духовно споріднений зміст. О. Лосєв розглядає символ як "узагальнену смислову могутність предмета, що, розкладаючись у безконечний ряд, осмислює і всю безконечність часткових предметів, сенсом яких є вона сама" [15, с. 65]. Інакше кажучи, символ виразними виявами життєвості предмета, що постає концентрацією смислових нашарувань духовного досвіду, собою пояснює якості конкретних предметів.

Символ слугує своєрідним кодом для укладання духовного досвіду в певні форми, визначені культурою. У цьому сенсі природа символу також постає естетичною. Естетичну природу мають не лише витвори людських рук, не лише художнє формування, не лише образи природного світу, введеного у духовний досвід людства. Наукове пізнання також має символічну природу: воно "творить" світ, укладаючи його вияви в систему, що має достовірність істини, яка осягає закони буття. У такому випадку "поняття про дійсні речі є їх символ" [15, с. 27].

Підстави індивідуалізації людського образу здобуваються завдяки вирізненню індивідуальних знань, умінь або володіння "сакральною" предметністю, що забезпечує особливу результативність зусиль. У міфах, казках, епосі герою виготовляють (або він виготовляє сам) знаряддя, розраховане саме на його силу, до його руки пристосоване. В "Іліаді" Гомера зброю для Ахілла виготовляє бог Гефест, дбаючи про її красу і зручність, тобто єдність функції та якості.

Не менш стійке уявлення про символічну (магічну) властивість предметів бути оберегами від злих сил або допомагати людині отримувати перемогу над злом. У казках герой часто перемагає не стільки завдяки власній силі, скільки дякуючи властивостям меча або палиці в його руці. Невипадково предметності надається індивідуальна життєвість ("душа") у вигляді символічних означень її неповторної життєвості (орнамент, інкрустація та ін.). Скажімо, пояс — символ кола — це предмет-оберег, що в культурі багатьох народів символізує захист життя. Витоки його символічних властивостей пов´язані з образом сонячного диска. Таку саму функцію виконують прикраси у вигляді кола на руках, шиї, грудях. Це образ-символ захищеності від злих сил. Згадаймо магічне коло, яке окреслив Хома-філософ у повісті М. Гоголя "Вій". У його межі не змогли прорватися злі сили, аж доки сам Хома не зруйнував його: піднявши очі на Вія, він установив духовний зв´язок із силами зла.

Індивідуалізація досвіду засобами символічної образності відповідає потребі піднести його над повсякденністю, оформити в цілісний, виразний образ життєвості й тим самим набути досвіду небайдужого ставлення до нього. Отже, діяльність творить образ, а її зміст символізує в образах носіїв знань і умінь можливості та здобутки людства як сукупного цілого. Наголосимо на характерній для естетичної свідомості сутнісній рисі: вона відображає неповторність індивідуальної життєвості в наданому їй образі й одночасно символізує закономірне в духовному досвіді людства (ідею духовності).

В індивідуальному образі відсвічує ідея людських творчих сил і можливостей. Для вирізнення меж цінного в досвіді потрібна його концентрація. Тому справжній носій досвіду мас бути героєм — символізувати уміння роду. Своїми творчими якостями він оформляє зміст досвіду, відкриває його формуючі можливості. Завдяки індивідуалізації образу знань та умінь в їх суб´єкті відбувається перехід "від міфологічного мислення до метафоричного" [13, с. 311], тобто від естетичного формування до його вищого рівня — художньої образності мистецтва з властивим йому багатством символічних значень. У виразному образному способі буття досвід постає психологічно переконливим і переживається як особистісно бажаний. Так, уособленням усезагального в змісті досвіду, з огляду його цінності, постає ідея Бога. У схилянні перед ним людина схиляється перед собою, естетично переживаючи своє буття: не себе-буденність і профанність світу цього, а переживає своє символічно-образне втілення, свою потенційну могутність і безмежність своїх можливостей — потенцію свого можливого "іншого" буття. Звідси виникають міфологічні уявлення про "потойбічний світ". Це символ можливості реалізувати власні потенції в іншому, досконалішому "бутті". Це проект себе-іншого буття, де рай — ідеальне середовище для здійснення себе в ідеальному образі в межах ідеального простору, тобто перспектива здійснити себе в добрі, красі, справедливості, розумності та ін. Чим більше відкладеного на "потім", тим більша надія та віра в існування цього "потім".