Естетика

14.1. Види мистецтва як система

У процесі історичного розвитку людства мистецтво сформувалося і визначилося як системний утвір з властивим йому особливим способом буття: у цілісних чуттєво сприйманих естетично досконалих художніх образах. Сукупність видів мистецтва утворює якісно визначену систему, що вкладає людську небайдужість у виразні художні форми. Об´єктивна необхідність закріплення досвіду естетичного відношення зумовлена усвідомленням його цінності для живлення людського духу. Досконалість відношення, що втілена в художньо довершених формах мистецтва, засвідчує духовність зв´язків людства зі світом. Потреба утримувати їх — умова живлення розуму і почуттів образом досконалості. Зміст творів мистецтва, їх художня якість та спосіб функціонування мають вирішальне значення для гармонізації духовних структур суб´єкта досвіду. Це досвід оціннопереживаючого і ціннісно-осмислюючого ставлення до світу.

Об´єктивна цінність художнього досвіду переконливо свідчить про себе хоча б тим, що нині на планеті немає жодного народу, який не мав би бодай початків художності. В історичному поступі людства мистецтво тривалий час було провідним способом закріплення як практичних знань та умінь, так і засобом утримання у свідомості спільнот предметів всезагальної небайдужості. їх переконлива у собі ідеальна життєвість постає організуючою силою людського духу, формуючи його досвід як естетичний. Інакше кажучи, це творення суспільності, причому саме у формах свобідного і творчого відношення до естетично досконалих творів мистецтва в їх видовому багатстві. Інакше кажучи, мистецтво як система видів є синтезуючим чинником духовного досвіду в його самоцінності. Вкладаючи його в цілісні форми, мистецтво утримує образ світу як цілісність, як органічну єдність його зв´язків у розмаїтті виявів. Багатство видів, що створюється в поступі історії, засвідчено безліч шляхів і засобів опанування відносинами у формах досконалості.

Названі загальні засади творення естетичного досвіду та його функціонування зумовлені універсальністю художньої мови мистецтва. Вона звернена д цілісної людської особистості, що є єдністю здатності сприймати, осмисли вати та переживати ідеальні художні феномени. У цьому якісна відмінності мистецтва від усіх інших форм досвіду, зокрема від специфічно-етнічної образності міфологічної свідомості, з одного боку, та від відчуженої в сфер; умовної знаковості образної мови науки. Не менш важливо і те, що зміст досвіду, який уособлює образна система мистецтв, — це універсальний досвід з огляду співвіднесеності його з формами буття світу та самоцінної життєвості з властивою їй повнотою, що усвідомлюється як мета, а не засіб, на відміну від практично-формуючого та науково-пізнавального відношення. Причому метою художнього формування постає навіть не пізнання явищ об´єктивного світу, а образ людського ставлення до них, тобто прояснення причин небайдужості до предмета через творення виразної його життєвості в образній мові мистецтва. Більш того, саме завдяки формуванню образу предмета небайдужості здобуває образ людське почуття, що втілилося ("матеріалізувалося") у предметі небайдужості. Завдяки визначеності образу, який здобувають у художній мові мистецтва предмети небайдужості, набуває визначеності також почуття, постаючи спільним здобутком людства (етносів, народів, націй).

Мистецтво реально існує як система видів. Зростання в поступі історії багатства відносин зі світом народжує багатство способів закріплення його мовою мистецтва. Образ, якого набуває предмет небайдужості, залежить від своєрідності його життєвості та можливості вкластися у певний матеріал формування, щоб найбільш активно впливати на свідомість своєю виразною ідеальною (у межах твору мистецтва) життєвістю. Поняття "вид мистецтва" означує своєрідність засобів надання ідеального життя предметам небайдужості в мові конкретного мистецтва. Той або інший спосіб творення та функціонування твору як художнього цілого об´єктивно зумовлений розумінням доцільної у собі життєвості предметів небайдужості, якими вони постають у свідомості творців та "споживачів" мистецтва.

Види склалися в історії художнього розвитку як засіб, джерело й умова творення особливої сфери духовного досвіду: він закріплює здатність надавати визначеності об´єктам небайдужості, вкладаючи їх у форми цілісної життєвості у чуттєво сприйманих образах. У такий спосіб створюються духовні феномени, здатні організувати собою свідомість для піднесення над буденністю існування, для виведення її поза межі необхідності, що занурює в поодиноке і випадкове буття. Постаючи системою видів, мистецтво підносить дух у сферу досконалого ідеального буття — створює простір свободи. У цьому його вища цінність, транс культурна місія. Але робити це воно здатне за умови, що пронизує собою атмосферу життя.

Багатство досвіду сприймання та переживання явищ дійсності у наданих їм досконалих художніх формах е незамінним джерелом творення всезагальності змісту духовного досвіду. Небайдужість відношення об´єктивно зумовлює потребу формування все нових художніх феноменів, що розгортають і урізноманітнюють його образ, відповідно впливаючи на духовні структури, поглиблюючи здатність сприймання та переживання краси. Саме у цій потребі приховані джерела видового багатства мистецтва. Воно осягає простір, час, дію, предметні форми, людські стосунки, світ людських почуттів тощо.