Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

1.3. Основні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України

Реальна трансформація зовнішньої економіки нашої країни передбачає взаємодію всіх чинників внутрішньоекономічного розвитку зі зміною співвідношення між ними. Більш тісна взаємодія української економіки зі світовою зумовлюється значною потребою в нових технологіях, інвестиційних та фінансових ресурсах. Основними передумовами інтеграції України в міжнародну економіку є:
— системна ринкова трансформація;
— реструктуризація економіки;
— формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами.
Інтеграція України у світовий економічний простір залежить від трансформаційних процесів, які, сприяючи зростанню конкурентоспроможності суб´єктів господарювання, визначатимуть напрями і форми взаємодії національного народного господарства зі світовим. Ринкова трансформація економіки передбачає вирішення внутрішньоекономічних проблем шляхом адаптації перехідної економіки до зовнішнього ринкового середовища, що еволюціонізує. Процеси внутрішньої трансформації слід розглядати водночас і як процеси входження України до світогосподарського простору, оскільки формування зовнішнього сектору економіки є складовою формування ринкової економічної системи.
Розвиток зовнішнього сектору економіки України є реакцією народного господарства на потреби розвитку національних факторів виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна формуватися як органічна складова національної економіки, що пов´язує її з народними господарствами інших країн для розв´язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і сфері споживання.
Трансформація зовнішньої економіки має вирішувати два основних завдання: сприяти оптимальному розподілу факторів виробництва та економічному зростанню. Перше завдання передбачає визначення видів товарів і послуг та обсягів їх виробництва за наявного рівня ресурсів у суспільстві та вибір комбінації наявних факторів виробництва і типу виробничої технології.
Становлення зовнішнього сектору економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформувалися, але й поділені між основними суб´єктами світової господарської діяльності. За цих умов країні непросто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світовому економічному співтоваристві. Визначаючи зовнішньоекономічну стратегію, Україна має виходити з двох найважливіших реалій. По-перше, з потреб і тенденцій розвитку міжнародної економіки, по-друге, — з рівня розвитку й структури національної економіки.
З погляду реальних міжнародних чинників визначальний вплив на формування зовнішнього сектору економіки в сучасних умовах має зумовлена діями високорозвинутих індустріальних країн тенденція до лібералізації світової економіки, в тому числі в рамках СОТ. Пріоритетний характер цієї тенденції не виключає контртенденцію — до геоекономічного протекціонізму
Формування зовнішнього сектору економіки України відбувається в умовах реструктуризації міжнародної економіки, суть якої полягає у формуванні на мегаекономічному рівні багато-полярної системи суб´єктів ЗЕД за радикальної зміни співвідношення сил між ними і центрами їх геоекономічного впливу. Посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високоінтегрованих економічних просторів, які об´єднують країни, близькі за географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку. Таких потужних інтеграційних груп у світі сьогодні три: Європейський Союз, Північноамериканська зона вільної торгівлі та угруповання країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Це позначається на формуванні зовнішньоекономічних зв´язків України, яка повинна зважати на наявність інтеграційних угруповань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн — учасниць таких центрів. Це передбачає таку орієнтацію зовнішньоекономічних зв´язків України зі світовими центрами, за якої відкритість економіки не суперечить національним економічним інтересам, реалізації яких може заважати тиск з боку цих центрів. Вимога міжнародних організацій і регіональних інтеграційних угруповань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв´язків має бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та продукції, що конкурує з імпортом.
Формування багатофункціональної моделі зовнішньої економіки України не обмежується визначенням завдань і місця країни у взаємовідносинах з інтеграційними угрупованнями. Важливим зовнішнім чинником становлення такої моделі є співробітництво з країнами СНД. Вирішення питання про входження до міжнародної економіки потребує від України також чіткого визначення стратегічних і тактичних цілей ЗЕП. З огляду на економічну і політичну ситуацію, що склалася у світі, стратегічні цілі формування зовнішнього сектору економіки України визначаються як орієнтація країни на європейські інтеграційні структури, які розвиваються на основі ЄС. Україна стоїть сьогодні на початку шляху до європейської спільноти. Набуття повноправного членства в ЄС передбачає послідовне здійснення певних практичних кроків.
1. Набуття Україною членства в COT. Це слід розглядати як один із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, системний чинник розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій.
2. Проведення переговорного процесу та підписання угоди про асоціацію України та ЄС. Зміна Угоди про партнерство та співробітництво на Угоду про асоціацію України та ЄС визначатиме новий формат відносин, який відповідатиме довгостроковим інтересам України, і наближатиме її до кінцевої мети — утворення передумов набуття повноправного членства в Євро-союзі.
3. Проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка б передбачала функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, застосування відповідних правил походження товарів, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо.
4. Приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах.
5. Виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Отримавши такий асоційований статус, Україна зможе бути краще інформованою про внутрішні перетворення у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах стосовно різних питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримати полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС.
6. Проведення переговорного процесу та створення митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері.
7. Повне виконання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі.
8. Створення реальних передумов для вступу України до ЄС.
Тактичні цілі спрямовані на посилення співробітництва в
рамках СНД. Це дасть змогу, з одного боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого — нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких Україна відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність конкурентних переваг у їх виробництві.
Євроінтеграційний курс нашої держави має органічно узгоджуватися з економічними відносинами з Росією. Ці стратегічні стосунки мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Росія є нашим найбільшим торговим партнером, а Україна — головний торгово-економічний партнер Російської Федерації. У свою чергу Україна залишається одним із найбільших споживачів російських енергоносіїв, контролює наземні, морські та повітряні комунікації в життєво важливому для Росії південно-західному напрямку.
Відповідно до національних інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері в наступному десятиріччі мають стати:
— співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);
— науково-технічне та інноваційне співробітництво;
— розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;
— інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв´язків;
— розвиток військово-технічного співробітництва;
— розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;
— взаємне розширення ринку трудових ресурсів.
Україна зацікавлена в подальшій лібералізації зовнішньо
економічних зв´язків і з іншими країнами — членами СНД.
Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою.
Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу має підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм та механізмів, які забезпечать повніше й ефективніше використання потенціалу взаємозв´язків України з розвиненими країнами світу, передусім із США, особливо в трансфері технологій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу.
Слід суттєво активізувати зовнішньоекономічні зв´язки з іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи, для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема щодо транзитних перевезень, агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно-туристичної галузі.
Істотної реструктуризації потребують економічні взаємовідносини з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна активність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органічно вписуватися у стратегію економічного зростання та євроінтеграційного курсу України.
Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги до взаємних інтересів і позицій. Центр ваги у відносинах з МВФ поступово має зміститися в площину безкредитних стосунків, координації у сфері валютної політики, узгодження головних параметрів макроекономіч-ної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон´юнктури, з динамікою та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків.
Для повноцінного входження України до світового господарства потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, як це було в попередні роки, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений Цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів. Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії — забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики.
Інтеграція України у світові економічні структури потребує певного часу і відбуватиметься в міру формування внутрішніх і зовнішніх передумов. Основними з них є:
— розвиток власних галузей, що мають конкурентні переваги у світовій економіці;
— створення могутнього внутрішнього ринку — основи для завоювання міжнародних ринків і закріплення на них;
— забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;
— досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;
— постійна гармонізація національного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами СОТ.
Найбільш прийнятною для України є експортно орієнтована модель економічного розвитку. При цьому виникають певні проблеми: труднощі з проникненням на ринки розвинутих країн; сировинна орієнтація експорту може вести до занепаду обробної промисловості та машинобудування; внутрішнє економічне зростання залежатиме від кон´юнктури міжнародних ринків. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення.
Реалізація такої моделі повинна спиратися на комплексну і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, основними елементами якої мають бути:
— інтеграція економіки в європейські та світові економічні об´єднання;
— створення могутнього експортного сектору;
— залучення іноземних інвестицій;
— здійснення закордонної підприємницької діяльності;
— гнучка податкова, цінова, кредитна, фінансова та валютна політика, що стимулюватиме диверсифікацію експортно-імпортних відносин;
— формування розгалуженої зовнішньоекономічної інфраструктури;
— кадрове забезпечення ЗЕД.
Головне завдання української держави сьогодні — визначити нові напрямки, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх факторів для того, щоб, використавши існуючі та розкривши потенційні конкурентні переваги національної економіки, сприяти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу.