Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

2.2.3. Інструменти регулювання ЗЕД

Держава бере активну участь у розвитку ЗЕД шляхом цілеспрямованого впливу на певні сфери й об´єкти цієї діяльності. Цей вплив здійснюється за допомогою комплексу інструментів регулювання, які поділяються на торговельно-політичні та валютно-політичні. До перших відносять ті інструменти, які впливають на реальну ситуацію з міжнародним обміном товарами. Найважливішими торговельно-політичними інструментами є мито та нетарифні торговельні обмеження.
Мито є найдавнішим інструментом торговельної політики. В цілому мито — це податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони.
Раніше мито служило насамперед фіскальним цілям — отриманню державних доходів. Воно належить до найстаріших джерел доходів держави. Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною перешкодою для торгівлі. Нарахування мита штучно підвищує ціну товарів при переміщенні їх через кордон, що впливає на попит та пропозицію. Мотиви нарахування мита сьогодні такі:
— для формування доходів держави (так званий фіскальний мотив);
— для коригування рівноваги платіжного балансу;
— для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний аргумент захисного мита);
— для захисту економіки країн, що розвиваються;
— для захисту молодих галузей вітчизняної економіки;
— для захисту вітчизняних робочих місць;
— для перерозподілу доходів;
— позаекономічні мотиви (національний престиж, національна безпека тощо).
За напрямом товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбільше економічне значення сьогодні має ввізне мито. Вивізне мито накладається тільки деякими країнами, насамперед на аграрні продукти та сировину. За способом стягнення мито поділяється на адвалорне, яке нараховується в процентах до митної вартості товарів, що ним обкладаються; специфічне, нараховується у встановленому розмірі за одиницю товару, та комбіноване, що поєднує обидва зазначені вище види мита.
За характером мито буває:
— сезонне, застосовується для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, насамперед сільськогосподарською;
— антидемпінгове, застосовується у випадку імпорту товарів за ціною, нижчою за звичайну ціну;
— компенсаційне, застосовується при імпорті тих товарів, у виробництві яких прямо чи опосередковано використовувалися субсидії країни-експортера.
За походженням мито поділяють:
— на автономне, вводиться на підставі односторонніх рішень органів державної влади;
— конвенційне, вводиться на основі дво- чи багатосторонніх угод;
— преференційне, вводиться щодо товарів, які походять з
країн, що розвиваються, і має більш низькі ставки порівняно
зі звичайним.
Для сучасної світової економіки характерна тенденція поступового переходу від тарифних до нетарифних методів регулювання. Останні поділяються на:
1. Кількісні обмеження (контингентування та ліцензування).
2. "Добровільні" обмеження експорту.
3. Приховані методи торговельної політики.
3.1. Технічні бар´єри:
• вимоги дотримання національних стандартів;
• вимоги отримання сертифікатів якості імпортної продукції;
• вимоги щодо специфічної упаковки та маркірування товарів;
• вимоги дотримання певних санітарно-гігієнічних норм, включаючи здійснення заходів із захисту довкілля;
• вимоги дотримання ускладнених митних формальностей та законів про захист прав споживачів тощо.
3.2. Внутрішні податки і збори.
3.3. Політика в рамках державних закупівель.
3.4. Вимога про вміст вітчизняних компонентів.
4. Фінансові методи регулювання торговельних потоків.
4.1. Субсидії.
4.2. Кредитування.
4.3. Демпінг.
5. Неекономічні методи регулювання.
5.1. Торговельні договори.
5.2. Правові режими.
Найпоширенішою формою нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі як у світі в цілому, так і в Україні, є ліцензування та квотування (контингентування). Ці інструменти використовуються Україною в особі її державних органів у таких випадках:
— в разі різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 % від загальної суми валютних вимог України;
— в разі досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;
— в разі значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби;
— за необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;
— за необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
— в разі порушення суб´єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених законом (як санкція запроваджується режим ліцензування);
— відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування).
В Україні використовують такі види експортних (імпортних) ліцензій:
— генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);
— разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб´єктом ЗЕД на період, необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;
— відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;
— антидемпінгова (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об´єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів;
— компенсаційна (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об´єктом антисубсидицій-ного розслідування та/або компенсаційних заходів;
— спеціальна (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об´єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів;
Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.
Квотування здійснюється шляхом запровадження режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні прийняті такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні, групові, індивідуальні, антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні. Для кожного виду товару може встановлюватись лише один вид квоти.
Рішення про встановлення режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування та квотування, і строків дії цього режиму по кожному товару.
Режим ліцензування та квотування не поширюється на експорт та реалізацію компенсаційної та прибуткової продукції, отриманої інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції, укладеної відповідно до вимог Закону України "Про угоди про розподіл продукції". Введення будь-яких обмежень щодо експорту та реалізації такої продукції, в тому числі кількісних, не допускається, якщо інше не передбачено угодою про розподіл продукції.
Ліцензії видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, а також у межах наданих ним повноважень — відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Ліцензування операцій з переміщення валютних коштів між суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та/або надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України.
Забороняється одночасне встановлення до одних і тих самих товарів режиму ліцензування і квотування, режиму оподаткування експорту (імпорту), за винятком випадків, передбачених законодавством України, та режиму попередніх імпортних депозитів.
Інформація про перелік товарів та/або країн, що підпадають під режим ліцензування і квотування, із зазначенням виду ліцензії або квоти по кожному товару (або по кожній групі товарів) має бути доведена до відома суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності не менш як за 60 днів до дати запровадження режиму ліцензування (квотування) шляхом опублікування її в офіційних загальнодоступних засобах інформації України, а також негайно доводитись до відома органів державного митного контролю України. Режим ліцензування і квотування експорту та імпорту набирає чинності лише після закінчення 60 днів з моменту офіційного опублікування.
Ліцензії видаються на підставі заявок суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності, складених за формою, затвердженою і опублікованою Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.
Заявка на ліцензію повинна мати такі реквізити: номер заявки, офіційне найменування суб´єкта зовнішньоекономічної діяльності, найменування та код товару (товарів), виготовлювач, споживач товару, шифр та назву країни (країн), у яку (які) товар експортується або з якої (яких) він імпортується, строк дії, кількість або вартість товару (в разі квотування експорту та імпорту і видачі відкритої індивідуальної ліцензії), митниця, повне найменування та адреса продавця і покупця, вид угоди, валюта платежу, одиниця виміру товару, ціна товару, погодження, ім´я керівника подавця, орган, який видав ліцензію, особливі умови ліцензії.
У разі прийняття рішення про видачу ліцензії на бланку заявки ставиться номер та вид ліцензії, підпис службової особи, яка видала ліцензію, і печатка відповідної установи. Бланк заявки, на якому проставлено зазначені вище реквізити, є документом, що засвідчує наявність ліцензії. Наявність у подавця заявки контракту, який було укладено до прийняття рішення про видачу ліцензії, не є підставою для її видачі.
Рішення про видачу ліцензії або про відмову видається подавцю заявки не пізніш як у 30-денний строк з дня реєстрації поданої заявки у спеціальному реєстрі протягом двох робочих днів з дня її надходження. Рішення щодо заявки на ліцензію реєструється у Державному реєстрі експортних та імпортних ліцензій, зміст якого відкрито для суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення про відмову у видачі ліцензії має бути мотивованим і надсилається (видається) подавцю у письмовій формі.
У разі відсутності зареєстрованого рішення щодо заявки на ліцензію у встановлений законом строк або в разі необґрунто-ваної відмови у видачі ліцензії подавець заявки може звернутися за захистом своїх прав до судових органів України. За видачу ліцензії стягується державний збір, розмір якого встановлюється Кабінетом Міністрів України і який має відповідати фактичним витратам держави на здійснення операцій з видачі ліцензії. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України не має права вимагати у подавця додаткової інформації, крім тієї, що міститься у заявці.
У разі запровадження режиму квотування заявки на індивідуальні ліцензії розглядаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в порядку надходження, який визначається згідно з датами їх реєстрації.
Якщо на момент надходження заявки встановлену квоту вичерпано, приймання та реєстрація заявок припиняється. Про факт вичерпання квоти протягом семи робочих днів з моменту її вичерпання має бути офіційно повідомлено суб´єкту зовнішньоекономічної діяльності, який подав відповідну заявку.
Копія ліцензії, одержаної суб´єктом зовнішньоекономічної діяльності, додається до вантажної митної декларації і є підставою для пропуску через митницю вантажів, які підпадають під режим ліцензування та квотування. Органи державного митного контролю України надсилають протягом трьох робочих днів до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України повідомлення про проходження через митний кордон товарів, що підлягають ліцензуванню і квотуванню.
Крім кількісних обмежень експорту/імпорту, якими є ліцензування та квотування, держава встановлює також заборону на певні зовнішньоторговельні операції. Так, в Україні забороняється:
— експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;
— імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров´ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;
— імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т. п., які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного Закону) України;
— експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.
Конкретний перелік товарів, експорт/імпорт яких підпадає під заборону, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
На територію України дозволяється імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України. В разі відсутності національних стандартів та вимог України щодо певного товару застосовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах — експортерах зазначених товарів.
Технічні, фармакологічні, санітарні, фітосанітарні, ветеринарні та екологічні стандарти та вимоги, а також процедури їх застосування не можуть використовуватися з метою створення нетарифних бар´єрів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб´єктами цієї діяльності. Товари, що імпортуються на територію України, підлягають обов´язковій сертифікації на предмет їх відповідності фармакологічним, санітарним, фіто-санітарним, ветеринарним та екологічним нормам, якщо відповідні вимоги діють і щодо аналогічних товарів національного виробництва згідно із законами України. До товарів, що імпортуються на територію України, застосовується національний режим їх сертифікації.
У разі імпорту товарів, які не мають аналогів в Україні, суб´єкт зовнішньоекономічної діяльності, який здійснює імпорт, або іноземний суб´єкт господарської діяльності, який здійснює експорт, повинен пред´явити сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітар-них, ветеринарних та екологічних характеристик цього товару чинним міжнародним стандартам та вимогам або національним стандартам та вимогам країни, яка є провідною в експорті цього товару. Іноземні суб´єкти господарської діяльності можуть пред´являти згідно з цією статтею сертифікати, що засвідчують відповідність товару зазначеним у цій статті стандартам і вимогам, які діють у країні іноземного експортера, в тому разі, якщо Україна уклала угоду з відповідною державою про взаємне визнання результатів сертифікації товарів.
Відмова у видачі сертифікатів, зазначених в цій статті, має бути обґрунтована і видана подавцю в письмовій формі у встановлені для процедури сертифікації строки. У разі незгоди з відмовою подавець має право оскаржити зазначену відмову в судовому порядку.
До спеціальних імпортних процедур, що застосовуються в Україні, належать:
— застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур;
— режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки.
Державні закупівлі по імпорту комплексного устаткування або масових партій інших товарів з використанням коштів
Державного валютного фонду України мають обов´язково провадитись через процедуру міжнародних торгів.
Режим попередніх імпортних депозитів запроваджується Національним банком України з метою регулювання платіжного балансу України. При цьому Національний банк України встановлює порядок здійснення операцій з попередніми імпортними депозитами та відносний розмір сум депозитів у процентах до вартості договору (контракту), який не може перевищувати 50 %.
Попередній імпортний депозит відкривається не пізніш як через три робочих дні з моменту набрання договором (контрактом) юридичної сили. У разі порушення зазначеного строку або інших умов відкриття попередніх імпортних депозитів до суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності застосовуються санкції, які визначаються порядком, затвердженим Національним банком України. Забороняється застосування режиму попередніх імпортних депозитів щодо товарів, до яких запроваджується режим ліцензування і квотування імпорту.
Одним із інструментів нетарифного регулювання ЗЕД є правовий режим для іноземних суб´єктів господарської діяльності на території країни. Так, в Україні діють:
— національний режим, який означає, що іноземні суб´єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов´язків, не менший ніж суб´єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб´єктів цієї діяльності, пов´язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб´єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;
— режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб´єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб´єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, щодо якої діє згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб´єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;
— спеціальний режим, який застосовується на територіях спеціальних економічних зон, а також на територіях митних
союзів, до яких входить Україна, і в разі запровадження будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.