Фінансові основи підприємництва

5.2. Створення та діяльність фермерських господарств

Право на створення селянського (фермерського) господарства кожний дієздатний громадянин України, який досягнув 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір.

Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості й мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи у сільському господарстві.

Конкурсний відбір бажаючих створити фермерське господарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської адміністрації, в адміністративному підпорядкуванні якої є район.

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, у тому числі на умовах оренди.

Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх у користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Безоплатно земельні ділянки передаються у приватну власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Селянське (фермерське) господарство зобов´язане:

1) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання;

2) ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території внаслідок своєї господарської діяльності;

3) здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, передбачених ст. 84 Земельного кодексу України;

4) своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю;

5) не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі орендарів;

6) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;

7) дотримуватися режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються;

8) дотримуватися правил добросусідства:

9) дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спорудження або ремонту межових знаків і споруд;

10) не чинити перешкод у проведенні робіт для державних потреб, а також для спорудження необхідних комунікацій до суміжних земельних ділянок;

11) вживати заходів щодо недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів і мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.

У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім´ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами.

Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Прохід по землях селянського (фермерського) господарства, проїзд на тракторах, автомобільному і гужовому транспорті, пересування на човнах, купання і рибальство у водоймах господарства, розміщення на цих землях палаток і проживання в них, розведення багаття та інші подібні дії дозволяються лише за згодою власника господарства і за умови збереження природних компонентів в екологічно чистому вигляді.

Селянське (фермерське) господарство діє в умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів. Фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку у встановленому порядку та реалізацію, за власним розсудом підбирає партнерів з економічних зв´язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних. Воно може разом із сільськогосподарським виробництвом займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України.

Фермерське господарство має право вступати у договірні відносини з будь-якими підприємствами, установами і організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числі іноземних, для укладання договорів.

Спори, що виникають під час виконання договорів, вирішуються судом або арбітражним судом.

Селянське (фермерське) господарство має право відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку розрахунковий та інші рахунки, включаючи валютний, вільно розпоряджатися власними коштами, що є на цих рахунках, використовуючи їх як на безготівковій основі, так і готівкою відповідно до законодавства.

Списання коштів із розрахункового рахунку селянського (фермерського) господарства, крім платежів до бюджету, може провадитися лише за його згодою, або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису та в інших визначених законодавчими актами випадках. Платежі до бюджету вносяться в порядку й у терміни, що встановлюються законодавством України.

Фермерське господарство має право одержувати в установах банків, у підприємств і кооперативів довготермінові та короткотермінові позички на підставі укладеного кредитного договору, який визначає умови кредитування. Господарство одержує кредит під заставу майна, поручительство (гарантію) та інші види забезпечення зобов´язань.

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі:

1) рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності;

2) припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених ст.ст. 27 і 28 Земельного кодексу України;

3) визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом);

4) якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

В Україні перші селянські (фермерські) господарства з´явилися у 1991 р., і вже у 1992 р. їх кількість збільшилась у 7 разів. Сьогодні в Україні кількість селянських (фермерських) господарств становить понад 43 тис., на одне фермерське господарство припадає в середньому по Україні 65,6 га сільськогосподарських угідь (табл. 5.1). Однак розвиток цієї важливої форми підприємницької діяльності не в усіх регіонах проходить однаково. Це пояснюється, з одного боку, особливостями введення сільського господарства в різних економічних районах, а з іншого — різним ставленням до розвитку фермерства органів місцевого самоврядування.

Таблиця 5.1. Селянські (фермерські) господарства України (на кінець року)

Рік

Кількість селянських господарств

Площа наданих сільському господарству угідь, га

у т.ч. ріллі, га

1991

2 098

39 737

30712

1992

14681

292 252

259 807

1993

27 739

558 175

63 851

1994

31 983

699 694

7 182 888

1995

34 778

788 521

7 182 888

1996

35 353

835 039

764 960

1997

35 927

932 221

85 737

1998

35 485

1 029 200

954 950

1999

35 884

1 162 300

1 084 180

2000

39 500

1 982 775

1 840 532

2001

41 599

2 585 800

2 410 900

2002

43 042

2 822 070

2 637 000