Культурологія: теорія та історія культури

1. Риси новоєвропейської культури XVII ст. Просвітництво. Енциклопедизм

Великі географічні відкриття кінця XV - початку XVI ст., європейський гуманізм та Реформація, створення мануфактурного, а пізніше і промислового виробництва кардинально змінили становище людини в суспільстві, сприяючи переосмисленню її зв´язку з природою, спонукали до нових методів дослідження навколишнього світу та його освоєння. Загалом XVII ст. - це час, коли людство з оптимізмом дивилось у майбутнє, сподіваючись на можливість його удосконалення на гуманістичних, життєстверджуючих, творчих засадах. Культура XVII ст. не лише оновила риси попередньої доби, а й виробила якісно нові.

Насамперед для XVII ст. характерна наукова революція, коли розвиток наукових знань почав випереджати техніку. Характерною рисою наукової революції XVII ст. стала її потужність, бурхливість та експериментальність. Остання риса докорінно відрізняла її від наукових досліджень античності та середньовіччя. Велике значення для розвитку наукових знань у цей період мало особисте листування між вченими - так зв. "Епістоліон", що не включався в існуючу систему університетської та монастирської освіти. Це була своєрідна "La Republique des Lettres", чи "Республіка вчених" (дослівно - "Республіка листів"), у поняття якої вноситься досить широкий зміст - від неформального інтелектуального співробітництва вчених до об´єднання їх у наукових установах. Листування між ученими, обмін думками та результатами досліджень привело врешті-решт до створення наукових журналів, а особисті нерегулярні зустрічі та спілкування переросли в академічні заклади та наукові товариства.

Прообразом наукових закладів став проект науково-дослідного центру "Дім Соломона" Френсіса Бекона (1561-1626). Проект передбачав не лише державну організацію та планування наукових досліджень і технічних винаходів, а й їх впровадження в господарство й побут. Конкретним втіленням ідей Ф. Бекона про науку нового типу, здатну вирішувати практичні завдання заради добробуту людей, стало створення Лондонського королівського товариства (Академії наук), заснованого 1660 р., але офіційно затвердженого в 1662 р. Одним з творців Лондонської академії наук став Роберт Бойль (1627-1691), до неї з 1672 р. належав Ісаак Ньютон. Відкриття 1666 р. Паризької Академії наук також проходило під гаслом реалізації плану Ф. Бекона. Значну роль у виробленні засадних принципів створення Петербурзької та Лейпціг-ської академій наук відіграв Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646-1716). Академії, на відміну від університетів, де панувала схоластично-догматична думка, відразу стали центрами розвитку науково-теоретичних знань, сприяли суспільному прогресу.

Основоположником емпіричного (досвідного) методупізнання став англійський філософ Френсіс Бекон - барон Веруламський, віконт Сент-Албанський (1561-1626), який протягом 1618-1621 рр. був лорд-канцлером Англії. У своїх працях "Велике Відновлення Наук", "Новий Органон", "Про гідність та примноження наук", "Нова Атлантида" вчений зумів передбачити величезну роль науки в житті людства, доводив доцільність практичного втілення її результатів для примноження могутності людини, її влади над природою та поліпшення добробуту. Його формула "знання - сила", спираючись на ідеї соціального прогресу, зробила великий внесок у розвиток європейської цивілізації. Ф. Бекон обгрунтував емпіричний метод, висунув ідею письмової фіксації результатів експерименту та безпосередньо описав різні види досвідного пізнання, розробив детальну класифікацію наук, перейняту пізніше французькими енциклопедистами, став основоположником у розробленні індуктивної логіки.

Підвалиною наукової революції стало поширення природознавства. Бурхливого розвитку набули математика, механіка, астрономія, філософія. Наука поступово долала схоластичну обмеженість, перетворюючись на експериментальне природознавство. Астрономічні дослідження Йоганна Кеплера, відкриття телескопа Галілео Галілеєм, винахід Антоні ван Левенгуком мікроскопа з однією лінзою, що давала ефект 150-300-кратного збільшення, відкриття Робертом Гуком клітинної будови тканин та введення терміну "клітина" значно розширили уявлення про мікро- і макро світ. Наукові знання зумовили промислово-технологічний переворот та суспільний прогрес.

Початок філософії нового часу було покладено Рене Декартом (15961650) - французьким філософом, математиком, представником класичного раціоналізму. Вчений вийшов за межі ренесансного підходу до наукових знань, в основі якого було багато неперевіреного, приблизного, здогадного, часткового. Він прагнув до наукового, а, отже, глобального і цілісного пояснення Всесвіту. Основоположним принципом декартового мислення став постулат "Я мислю, отже, існую" ("Сс^гіо ergo sum"), який відкидав імовірне пізнання та судження, прийняті на віру. Раціоналістична філософія Декарта, в основу якої покладено якісно новий метод ^gito, означав установку не на засвоєння чужих думок, а на створення своїх, руйнував схоластичні авторитети, надавав перевагу розумовому над чуттєвим.

Р. Декарт виробив "правила розуму", наукову методологію, в основу якої поклав ретельний аналіз з розкладенням складного на складові, з пошуком першопричини, простого і очевидного, з неперервністю умовиводів. Вчений також обгрунтував самостійність філософії як окремої науки. Декарт передбачав, що прогрес пізнання прискорюється відповідно до накопичення людством знань, порівнював цей процес з прогресуючим накопиченням багатств. Отже, раціоналізм, наукові дослідження Всесвіту стали визначальною тенденцію культурного розвитку XVII-XVIII ст.

Філософію XVII ст. завершує Г.-В. Лейбніц (1646-1716) - німецький філософ-ідеаліст, математик, фізик, винахідник, юрист, історик, мовознавець. Якщо стосовно Г.-В. Лейбніца і Р. Декарта важко визначити, ким вони були більше - філософами чи природознавцями, то щодо Ісаака Ньютона (16431727) - англійського фізика, астронома, математика, основоположника класичної і небесної механіки - немає жодних сумнівів. Він був яскравим представником математичного природознавства. Вченому випала доля підбити підсумок попередніх наукових відкриттів. Сам I. Ньютон зазначав, що бачив далі своїх попередників тільки тому, що "стояв на їхніх плечах".

Учений зробив вагомий внесок у розроблення диференціального і інтегрального обчислення, описав дисперсію світла в оптиці, побудував дзеркальний телескоп, теоретично обгрунтував закони Й. Кеплера, пояснив обертання планет навколо Сонця і Місяця навколо Землі, припливи в океанах, ініціював створення єдиного підходу до вивчення фізичних явищ на базі механіки, заклав основи механіки суцільного середовища та акустики.

I. Ньютон вважав, що закони пізнання встановлюються на основі досліду, експерименту, а далі шляхом індукції розгортаються в теоретичну систему та наукову теорію. Саме такий підхід дав йому можливість відкрити закон всесвітнього тяжіння та закони руху, які грунтуються на розумінні динаміки як вчення про взаємодію сил. Оцінюючи світове значення закону всесвітнього тяжіння, Ж.-Л. Лагранж писав, що I. Ньютон найщасливіший, бо "систему Всесвіту можна встановити лише один раз". Ці відкриття представлені у "Математичних началах натуральної філософії" - найвизначнішому творі I. Ньютона, виданому латиною 1687 р. "Математичні начала", на думку таких видатних вчених як М.В. Ломоносов, Вольтер, Ж.-Л. Лагранж, А. Ейнштейн, С. I. Вавилов, визначили на декілька століть уперед напрям розвитку природознавства та освоєння навколишньої дійсності, започаткували науково-природничу картину світу, безкінечного у часі і просторі.

Отже, під впливом наукової революції та промислового розвитку відбулася активна зміна способу мислення та світобачення особистості. Науково-філософська та суспільна думка еволюціонували від схоластики, натурфілософії, теологізму до раціоналізму, емпіризму, наукового експерименту та індукції.

Водночас світогляд людей XVII ст. був досить суперечливим. На ньому відбилися ритми епохи - боротьба старого феодального способу життя, що поступово відходив у минуле, і нового, буржуазного, що давав надію на краще майбутнє та оновлення. Страх перед війнами, епідеміями, голодом, насиллям підтримував релігійний фанатизм, містику, окультизм, франк-масонство та практику алхімії. Показовим в цьому плані був світогляд Р. Декарта, І. Ньютона та інших дослідників. Зокрема наукові знання І. Ньютона йшли пліч-о-пліч з магією та кабалістикою. Вчений захоплювався алхімією, займався хронологією стародавніх царств, намагався тлумачити біблійні пророцтва (Апокаліпсис та книгу пророка Даниїла).

З іншого боку, ідеалізація буржуазного майбутнього, коли людство стояло на порозі кардинальних змін, не давала можливості побачити за загальними ідеями свободи, рівності, братерства тих страшних наслідків, що пов´язані з неприкритою експлуатацією, антигуманним розвитком техніки, збагаченням, жорстоким практицизмом та бездуховністю. Проте людство вірило в свою творчу здатність, а тому рішуче йшло назустріч революційним змінам.

Переломним моментом в історії людства вважається XVIII ст., яке по праву називають віком Просвітницва. Просвітництво - це політичний, ідейно-філософський та культурний рух, поширений у країнах Західної Європи та Північної Америки у ХУІІ-ХУІІІ ст. Просвітники критикували феодально-релігійний спосіб життя і утверджували духовно-ідеологічні та політичні засади буржуазного суспільства. Термін "Просвітництво" вперше вживається у Вольтера та Й.-Г. Гердера, але утвердився після статті І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784).

Ідеологічна доктрина Просвітництва виникла в Англії у XVII ст. (Дж. Локк) і отримала свій широкий розвиток у XVIII ст. у Франції (Вольтер, Ж.-Л. д´Аламбер, Д. Дідро, Ш.-Л. Монтеск´є, К.-А. Гельвецій, П.-А.-Д. Гольбах, Ж.-Ж.Руссо та ін.). Світоглядні засади Просвітництва стали ідеологічним обгрунтуванням Війни за незалежність у Північній Америці 1775-1783 рр. (Б. Франклін, Т. Джефферсон та ін. були переконаними локкіанцями).

Джон Локк (1632-1704) - англійський просвітетель і політичний діяч, який розробив емпіричну теорію пізнання та ідейно-теоретичну доктрину лібералізму. Він відстоював право на релігійну свободу, виступав за віротерпимість. Вчений заперечував право абсолютної королівської влади, виправдовував парламентську монархію та відстоював непорушність "невідчужених", "природних прав людини": право рівності, право на життя, свободу, власність. Дж. Локк став першим філософом, який написав Конституцію для Північної Кароліни, схвалену 1669 р. народними зборами.

Французьке Просвітництво, що визначалось насамперед своєю ідейно-організаційною завершеністю, послідовністю, висунуло ідеї буржуазної демократії. Спираючись на теоретичні положення Дж. Локка про "не-відчужені", "природні права людини", просвітники висунули ідею "суспільного договору" (Ж.-Ж. Руссо), свободи (слова, совісті, друку), рівності, вільної праці на благо суспільства, розумного егоїзму та всебічного розвитку особистості, що знайшли втілення у "Декларації прав людини і громадянина" (1789). Саме цей документ став зразком для розроблення основних засад "Загальної декларації прав людини", прийнятої ООН у ХХ ст. Просвітники вели боротьбу з релігійним фанатизмом, офіційною догматикою католицької церкви, абсолютизмом, становими умовностями та іншими феодальними пережитками, активно пропагували вивчення природи, розвиток науки і техніки, поширення освіти та наукових знань. Просвітники ідеологічно підготували революційні події 1789 р., здійснивши "філосо