Господарське право

5. Питання вдосконалення господарського законодавства

Враховуючи вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна дійти висновку, що в ньому чимало застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових відносин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання. Одночасне прийняття та набуття чинності Господарським і Цивільним кодексами України породжує ще проблему усунення колізій між їх положеннями (щодо господарських товариств; форм власності тощо). Зазначені обставини зумовлюють необхідність удосконалення господарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:

  • вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність урегулювання нових для господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; господарських товариств публічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до діючих нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з урахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і, відповідно, ухвалення нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);
  • вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає:

а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України та
ст. 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону
відносин власності, визначення правових засад та гарантій підприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання;

б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними
чинності лише за умови такої реєстрації (постанова Кабінету Міністрів
України від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади»);

в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб´єктів господарських відносин), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають і напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші
питання;

• вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям передбачає:

а) вирішення проблем, пов´язаних з прийняттям Господарського та Цивільного кодексів України (усунення колізій між низкою норм цих кодексів;
приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність
з Господарським кодексом;

б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо;

в) консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських
відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної
категорій господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» (ст. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом України від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», Законом України від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності»; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяльності; основні засади її здійснення, державної підтримки визначаються в кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань інноваційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності;

• гармонізація законодавства України з найкращими міжнародними стандартами регулювання відносин у сфері господарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України від 16.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 28.10.2004 р. № 126/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного законодавства.

На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися відповідно до Закону України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Зазначений закон визначає:

  • принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість і врахування громадської думки в процесі прийняття нових, зміни чи скасування чинних актів законодавства/регуляторних актів у сфері господарювання);
  • основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта);
  • систему та повноваження регуляторних органів - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, інших державних органів, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;
  • особливості здійснення регуляторної діяльності: а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо); б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації;
  • відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності. Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:
  • виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;
  • узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);
  • Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбітражного суду України) на підставі узагальненої в масштабі України судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія або Пленум Вищого господарського суду України відповідно до закріплених у статтях 43-44 Закону України «Про судоустрій» повноважень:

а) дає роз´яснення з питань застосування господарськими судами законодавства при вирішенні господарських справ (наприклад, Роз´яснення
Президії Вищого господарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 «Про
деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами»); такі роз´яснення враховуються не лише господарськими судами нижчих ланок, а й суб´єктами господарювання, органами господарського керівництва,іншими учасниками господарських правовідносин у правозастосовчій діяльності);

б) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодавства;

в) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм господарського законодавства.

Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте вони фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються спірні відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз´яснень, які враховуються судами нижчих ланок та суб´єктами господарювання у разі виникнення спорів з таких категорій справ. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра совість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять зумовлює підвищення ролі судових рішень, які ґрунтуються на таких поняттях.