Господарське право

1. Господарське право як галузь права

Своєрідність господарських правовідносин, що складають предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське право як особливу галузь права.

Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання.

У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права (що є дискусійним) сформувалися три основні позиції.

Перша з них негативна. її прихильники (С.М. Братусь, P.O. Халфіна, Г.К. Матвеев, Я.М. Шевченко, A.C. Довгерт та ін.) вважають господарське право не самостійною галуззю права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак господарські правовідносини не можна розкласти на цивільно-правові й адміністративно-правові, хоча історичне коріння господарського права лежить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення господарського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права - позитивна (хоча й дещо категорична), вона полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В.В. Лаптев, B.K. Мамутов, І.Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, але пов´язане з іншими галузями права, наприклад:

  • з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядковується, наприклад, загальним засадам зобов´язального права;
  • з адміністративним, використовуючи, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів, та правові форми управління економікою: управління поточними справами (шляхом видачі дозволів, ліцензій, патентів тощо; контроль за дотриманням вимог господарського законодавства.

Згідно з третьою точкою зору, що найбільше відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, O.A. Пушкін, С.С. Алексєєв), господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської діяльності. Проте слід мати на увазі, що господарське право, крім запозиченого з інших галузей, має досить об´ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, у тому числі корпоративних відносин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут державного замовлення тощо).

Становлення господарського права як окремої галузі права на теренах комерційного (торгового) права, частково - муніципального права було зумовлено збільшенням ролі держави у сфері економіки в Німеччині кінця XIX - початку XX століття, а згодом - у Радянському Союзі. Саме зосередження в результаті націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р., в державній власності великого масиву майна (включаючи й майнові комплекси підприємств) посилило прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з метою забезпечення реалізації насамперед суспільних і державних інтересів, їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих. Спочатку господарське право розглядали як сукупність нормативних актів, що регулюють сферу господарювання, а в середині 30-х років XX століття сформувалося кілька точок зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство, інші - лише сферу соціалістичного виробництва. Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб´єктів господарювання, хоча й передбачає окремі особливості управління державним і комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб´єктів господарювання, які функціонують на базі державного та комунального майна.