Господарське право

1. Майно у сфері господарювання

Господарська діяльність здійснюється з використанням не лише організаційних та управлінських зусиль суб´єктів такої діяльності, а й майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України, майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використовуються у діяльності суб´єктів господарських відносин і відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб´єктів. Відповідно до положень цієї статті ГК, розрізняють дві основні форми майна: майно в речовій формі (тілесне майно або речі) і нематеріальні активи (безтілесне майно). Майно в речовій формі залежно від його природних властивостей традиційно поділяється на рухоме і нерухоме (ст. 181 ЦК України). До нерухомих речей належить земля (земельні ділянки) та розташовані на ній об´єкти, переміщення яких зазвичай є неможливим без їх знецінення/пошкодження та/або зміни їх призначення. Нерухомі речі зазвичай є незамінними (індивідуалізованими) і мають спеціальний правовий режим, що полягає в реєстрації прав на таке майно. Правовий режим нерухомих речей може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об´єкти та інше майно. Різновидом нерухомого майна, що має спеціальний правовий режим, є природні ресурси (гл. 15, статті 148-153 ГК України) - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, які, відповідно до Конституції (статті 13,14), є об´єктами права власності Українського народу. Правовий режим використання зазначених об´єктів регулюється: Земельним кодексом, Кодексом «Про надра» від 27.07.1994 р., Лісовим кодексом від 21.01.1994 p., Водним кодексом, а також законами: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»; від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ»; від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ»; від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»; від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря» та ін. Питання правового режиму нерухомості є також предметом регулювання Цивільного кодексу України, яким, зокрема: передбачається державна реєстрація прав на нерухомі речі (ст. 182); підприємство - різновид нерухомого майна, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, - визначається як єдиний майновий комплекс, до складу якого входить власне нерухомість (земельні ділянки, будинки, споруди), рухомі речі (устаткування, інвентар, сировина, продукція), безтілесне майно (права вимога, борги, право на торговельну марку або інше позначення та інші права (ст. 191). Відносини щодо іпотеки (застави нерухомого майна) та пов´язані з ними відносини регулюються ЦК (ч. 1 ст. 575, ст. 577) та спеціальним законом (Закон України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку»).

Рухомими речами є речі, які вільно переміщуються у просторі (ч. 2 ст. 181 ЦК України). Правовий режим таких речей спрощений, оскільки вони зазвичай вважаються товаром, призначеним для відчуження. Відтак їх обіг не потребує реєстрації, за деякими винятками.

До безтілесного майна належать нематеріальні активи, корпоративні права, цінні папери.

Нематеріальними активами, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), є об´єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об´єктом права власності платника податку.

До нематеріальних активів належать:

  • об´єкти інтелектуальної (в тому числі промислової) власності (винаходи та корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин і породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таємниця; комп´ютерні програми);
  • науково-технічна інформація;
  • права користування землею, водою, надрами, іншими ресурсами навколишнього природного середовища тощо.

Правовий режим об´єктів інтелектуальної власності регулюється гл. 16 ГК України (статті 154-162), кн. 4 (гл. 35-46) ЦК України з урахуванням їх видів.

Вартість нематеріальних активів визначається сумою витрат на їх придбання і доведення відповідних об´єктів до стану, придатного для використання. Погашення вартості нематеріальних активів відбувається шляхом щомісячних амортизаційних відрахувань від собівартості продукції, виходячи з первісної їх вартості та строків корисного їх використання. Цей строк визначається самим підприємством, але не може бути більшим за 10 років або строку діяльності підприємства, якщо останнє було створене на визначений строк. Якщо вартість нематеріальних активів не зменшується в процесі їх використання (товарний знак тощо), амортизація не нараховується.

Цінним папером (відповідно до ст. 161 ГК та ст. 194 ЦК України) є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб´єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов´язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Правовий режим цінних паперів визначається ГК (гл. 17, статті 161-166), ЦК (гл. 14, статті 194-198), Законом від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок».

Корпоративними правами (відповідно до ст. 167 ГК України) є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та установчими документами. Правовий режим корпоративних прав регулюється ГК (гл. 18, статті 167-169, гл. 9 «Господарські товариства», гл. 10 «Підприємства колективної власності»), ЦК (гл. 8 «Підприємницькі товариства»), Законом «Про цінні папери та фондовий ринок», Законом «Про господарські товариства», Законом «Про кооперацію», Законом «Про холдингові компанії в Україні» та ін.

Майнова база суб´єктів господарських правовідносин формується за рахунок різних джерел, серед яких, відповідно до ст. 140 ГК, є:

  • грошові та матеріальні внески засновників;
  • доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);
  • доходи від цінних паперів;
  • капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
  • надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об´єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб´єктів;
  • кредити банків та інших кредиторів;
  • безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;
  • інші джерела, не заборонені законом.

Майно за суб´єктами господарювання може закріплюватися на одному з основних правових титулів майна (праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління) та додаткових правових титулах (праві довірчої власності, праві володіння, праві користування - на підставі відповідних договорів).

Майнова база суб´єктів господарювання неоднорідна. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, розрізняють основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари (ст. 139 ГК).

Основні фонди - це матеріально-речові цінності, що використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, вартість яких поступово зменшується у зв´язку з фізичним або моральним зносом. До основних фондів належать: будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Основні фонди використовуються поступово, перенесення їх вартості на витрати виробництва відбувається за допомогою амортизаційних відрахувань, які здійснюються протягом нормативного строку експлуатації основних фондів. За цим критерієм основні фонди поділяються на 4 групи: 1) будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (строк експлуатації - 20 років; норма амортизації - 5% балансової вартості на календарний рік); 2) автомобільний транспорт та вузли (запасні частини до них), меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування, приладдя до них (строк експлуатації - 4 роки, норма амортизації - 25%); 3) будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2, 4 (норма амортизації - 6%); 4) об´єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об´єктом права власності платника податку (норма амортизації - 15%). Суб´єкт господарювання як платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують зазначені норми. Для технологічних парків, їх учасників і спільних підприємств при виконанні проектів, зареєстрованих у встановленому Законом України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» порядку, передбачена щорічна 20-відсоткова норма прискореної амортизації основних фондів груп 3 і 4.

Оборотні засоби - це матеріально-речові цінності, які зазвичай споживаються протягом одного виробничого циклу і відразу ж переносять свою вартість на готову продукцію. Це насамперед сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, віднесене законодавством до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб´єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб´єктів з іншими суб´єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб´єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

У майні суб´єктів господарювання вирізняють спеціальні фонди та резерви - грошові кошти підприємства/господарської організації, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначення (цілями), передбаченим законодавством або статутом підприємства (установчим документом господарської організації). Спеціальні фонди та резерви поділяються на обов´язкові (тобто передбачені як такі законодавством) та необов´язкові, що створюються на розсуд самого підприємства/господарської організації або власника його (її) майна. До перших (обов´язкових) належать амортизаційний (призначається для відновлення основних фондів, формується та поповнюється за рахунок амортизаційних відрахувань), фонд охорони праці (створюється відповідно до Закону від 14.12.1992 р. «Про охорону праці»; джерелами формування цього фонду є частина прибутку, що визначається колективним договором, і спеціальні відрахування від собівартості продукції). Для деяких категорій підприємств (зокрема тих, що функціонують у формі господарських товариств (за винятком корпоративних інвестиційних фондів) і виробничих кооперативів обов´язковими є страховий або резервний фонд (формується за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку підприємства), а у виробничому кооперативі - пайовий, неподільний, резервний, спеціальний фонди; в комерційних банках створюються обов´язкові резерви в порядку, визначеному Національним банком України (Положення про порядок формування обов´язкових резервів для банків України, затв. постановою Правління НБУ від 21.04.2004 р. № 172. Підприємства (господарські організації) можуть формувати, згідно з положеннями своїх установчих та/або внутрішніх документів, й інші (необов´язкові) спеціальні фонди та резерви, в тому числі фонд виплати дивідендів, фонд сумнівних боргів, фонд матеріального заохочення, інноваційний фонд, який до ліквідації Державного інноваційного фонду належав до обов´язкових (призначається для фінансування на проведення науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських робіт і фінансування інших заходів щодо освоєння нових технологій; формується зазвичай за рахунок спеціальних відрахувань від вартості реалізованої продукції).

Запровадження з 1 січня 2000 р. в Україні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності зумовило використання нових понять - оборотні та необоротні активи, що значною мірою охоплюють зміст вищезазначених понять (основні та обігові кошти, нематеріальні активи, спеціальні фонди та резерви).

Майновий стан суб´єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав і майнових зобов´язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Суб´єкти господарювання, відповідно до закону (ст. 145 ГК, Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), зобов´язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

Питання, пов´язані з бухгалтерським обліком і фінансовою звітністю підприємств та інших господарських організацій згідно з новими стандартами, визначається низкою нормативно-правових актів як загальної, так і спеціальної сфери дії. Так, Закон України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності», зокрема:

  • розкриває зміст цих понять (згідно зі ст. 1 зазначеного Закону, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття рішень; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період);
  • передбачає (ч. 1 ст. 2 Закону), що метою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства;
  • встановлює обов´язковість ведення підприємством бухгалтерського обліку, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимір (ч. 2 ст. 2 Закону);
  • визначає основні засади державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності (статті 6-7);
  • закріплює вимоги до первинних облікових документів і регістрів бухгалтерського обліку (ст. 9 Закону), а також вимогу щодо обов´язковості періодичної інвентаризації активів і зобов´язань підприємства з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності; • регулює відносини щодо інших питань.

Подання фінансової звітності здійснюється згідно з Порядком, встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419, а склад і принципи підготовки фінансової звітності визначаються стандартами бухгалтерського обліку та звітності, затвердженими Міністерством фінансів України (накази від 31.03.1999 р. № 87, від 29.11.1999 р. № 290 та ін.).

Згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» (загальні положення), у балансі відображаються активи, зобов´язання та власний капітал підприємства, при цьому активи визначаються як ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод в майбутньому; власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов´язань; зобов´язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди. Активи підприємства, згідно з цим Положенням, поділяються на оборотні та необоротні {оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації та споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати балансу, а необоротні активи - всі активи, що не є оборотними).

Для регулювання майнових відносин у сфері господарювання притаманні такі тенденції, як урахування специфіки (1) певних видів майна (природних ресурсів, корпоративних прав, цінних паперів, лікарських засобів, об´єктів права промислової власності, небезпечних об´єктів - радіаційних та ін.), (2) правового статусу суб´єктів, за якими закріплюється майно на певному правовому титулі (фінансові установи, біржі, виробничі кооперативи, фермерське господарство та ін.), (3) певних режимів господарювання (зовнішньоекономічна діяльність, концесійна діяльність, іноземне інвестування, капітальне будівництво, інноваційна діяльність та ін.).