Господарське право

2. Право власності — основне речове право у сфері господарювання

Відносини власності - це суспільні відносини, що виникають у зв´язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Сутність відносин власності у сфері економіки полягає в належності наявних засобів виробництва і продуктів праці, що отримуються від їх експлуатації, певним суб´єктам.

Власність в економічному розумінні - це економічне панування суб´єкта над об´єктом, що належить йому, використання суб´єктом цих об´єктів своєю владою й у власних інтересах.

Поняття права власності виникає в результаті правового врегулювання економічних відносин власності. Розрізняють право власності в об´єктивному розумінні та право власності в суб´єктивному розумінні.

Право власності в об´єктивному розумінні — це сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини власності.

Право власності в суб´єктивному розумінні - це визначена і забезпечена об´єктивним правом сукупність повноважень власника, що забезпечує можливість використовувати належне йому майно своєю владою і у власних інтересах.

Право власності передбачає можливість вільного, але в межах закону, використання власником свого майна у власних інтересах. Правомочності власника щодо його майна, яке використовується у сфері господарювання, складні: крім відомої з часів римського права тріади (володіння, користування та розпорядження), до їх складу входять засновницькі (щодо заснування інших суб´єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (щодо визначення меж використання майна, яке передається власником іншим суб´єктам господарювання на похідних від права власності правових титулах), оперативно-управлінські (щодо управління створеним власником суб´єктом господарювання), контрольні (щодо контролю за використанням майном, яке на певному, зазвичай похідному від права власності, правовому титулі закріплюється за іншим суб´єктом господарювання) та охоронні (щодо охорони прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав і законних інтересів власника у разі їх порушення іншими особами) повноваження. Засновницькі, регулятивні, оперативно-управлінські, контрольні, охоронні повноваження забезпечують власнику реалізацію однієї з основних його функцій - функцію управління своєю власністю.

Зазначені положення (щодо повноважень власника майна у сфері господарювання) віддзеркалені в статтях 134 і 135 ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 134, суб´єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб´єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб´єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК.

У ст. 135 ГК України визначаються організаційно-установчі повноваження власника, а саме його права:

  • одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб´єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб´єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб´єктів господарювання відповідно до законодавства;
  • особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГК та інших законів;
  • здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі належних йому корпоративних прав відповідно до ГК та інших законів;
  • приймати рішення про об´єднання створених власником унітарних підприємств-невласників у господарські об´єднання, передбачені ГК та іншими законами (найчастіше це повноваження реалізується щодо державних і комунальних підприємств шляхом створення за їх участі відповідно державних чи комунальних господарських об´єднань).

Організаційно-установчі повноваження власник може реалізовувати особисто чи за допомогою уповноваженого ним органу (уповноваженої особи). Цей правовий субінститут (уповноваженого органу чи уповноваженої власником особи) застосовується у тих випадках, якщо: а) власник володіє значним за обсягом масивом майна, щодо якого неспроможний забезпечити всі організаційно-управлінські повноваження; б) власник не володіє необхідними професійними знаннями та навичками щодо здійснення таких повноважень; в) майно власника різноманітне за своїм складом і призначенням, що вимагає забезпечення специфіки управління майном різних категорій (різного призначення) і, відповідно, наявності необхідних для цього знань, досвіду, навичок.

Реалізація зазначених повноважень власника здійснюється у різних правових формах.