Відносини власності в Україні протягом останніх 16-17 років зазнали кардинальної трансформації, що було зумовлено переходом від планово-розподільчої економіки до переважно ринкової.

Економічні перетворення відносин власності в процесі сучасної економічної реформи, що передбачає запровадження ринкових форм господарювання, здійснюються шляхом:

• подолання гіпертрофії державної власності шляхом: а) приватизації майна державних підприємств і організацій; б) виділення комунальної власності в самостійну форму власності;
• реформування державного сектору економіки шляхом: а) корпоратизації державних підприємств; б) застосування форми акціонерного товариства для започаткування державних господарських організацій двох основних категорій: для безпосереднього здійснення господарської діяльності (наприклад, ВАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»,

ВАТ «Державний ощадний банк України», ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України») і для організації господарської діяльності інших державних підприємств (державні холдингові компанії: «Укрресурси», «Укрпапірпром» та ін.); в) передачі в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів;

• кардинального розширення сфери застосування колективної власності, що має місце як у процесі приватизації, так і в результаті введення нових організаційно-правових форм господарювання (господарських товариств, фермерських господарств, кредитних спілок), координації господарської діяльності (промислово-фінансові групи, добровільні господарські об´єднання), а також розширення сфер застосування кооперації, в тому числі виробничих кооперативів;
• використання новітніх договорів, адекватних ринковим засадам господарювання та сучасному рівню науково-технічного забезпечення сфери економіки: лізингу, концесії, агентського договору, трансферу технологій та ін.;
• легалізації та підтримки приватної власності на засоби виробництва;
• залучення іноземного капіталу у вітчизняну економіку з метою її структурної перебудови, підвищення науково-технічного рівня, організації управління та ефективності вітчизняного виробництва.

Залежно від суб´єкта права власності розрізняють такі форми права власності:

• право державної власності, суб´єктом якого є народ України, Українська держава, Автономна Республіка Крим;
• право комунальної власності, суб´єктом якого є територіальні громади, які реалізують його через органи місцевого самоврядування;
• право колективної власності, суб´єктом якого є господарські організації корпоративного типу та об´єднання громадян;
• право приватної власності, суб´єктом якого є громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства.

Залежно від ступеня персоніфікації суб´єкта права власності згадані форми поділяють на:

• право публічної власності, суб´єктом якого є заздалегідь невизначене і постійно змінюване коло осіб (народ України як суб´єкт права державної власності; територіальна громада як суб´єкт права комунальної власності);
• право приватно-колективної власності, суб´єкт якого чітко визначений - певне коло фізичних та/або юридичних осіб (право колективної власності) або певна фізична особа (право приватної власності) чи створене нею підприємство-власник.

Згадані види права власності мають спільні риси. Право державної та право комунальної власності мають генетичний зв´язок, оскільки друге виокремилося з першого (відповідно до першої редакції Закону «Про власність», комунальна власність розглядалася як вид державної власності, і лише після прийняття 28.06.1996 р. Конституції України вони почали розглядатися як окремі форми власності).