Господарське право

2. Види господарських зобов´язань

Різноманітність господарських зобов´язань зумовлює необхідність їх класифікації з практичних міркувань (виявлення характерних рис у процесі наукового дослідження з метою розробки пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання; врахування специфіки в процесі правового регулювання; полегшення вивчення в процесі навчання та ін.).

Основними видами господарських зобов´язань, згідно з ч. 2 ст. 173, є майново-господарські зобов´язання та організаційно-господарські зобов´язання.

Майново-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 175) визнаються цивільно-правові зобов´язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов´язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов´язаної сторони виконання її обов´язку.

Ці відносини регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Суб´єктами майново-господарських зобов´язань можуть бути:

• суб´єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК, а також у ЦК, спеціальних законах («Про інноваційну діяльність», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про народні художні промисли» та ін.);

• негосподарюючі суб´єкти - юридичні особи, які вступають у відносини із суб´єктами господарювання з метою забезпечення власних господарських потреб;

• органи державної влади, наділені господарською компетенцію;

• органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції.

Якщо майново-господарське зобов´язання виникає між суб´єктами господарювання або між суб´єктами господарювання і негосподарюючими суб´єктами - юридичними особами, зобов´язаною та управненою сторонами зобов´язання є, відповідно, боржник і кредитор.

Проте від майново-господарських слід відрізняти негосподарські зобов´язання майнового характеру, що виникають між суб´єктами господарювання та негосподарюючими суб´єктами - громадянами (споживачами, зокрема) та регулюються іншими актами законодавства (Законом «Про захист прав споживачів», зокрема).

Організаційно-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 176 ГК України) визнаються господарські зобов´язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб´єктом господарювання та суб´єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов´язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов´язаної сторони виконання її обов´язку.

Суб´єктами господарювання є особи, визначені ст. 55 ГК України.

До категорії суб´єктів організаційно-господарських зобов´язань належать:

• органи державної влади, наділені господарською компетенцією, - щодо підпорядкованих їм державних підприємств і підконтрольних (з певних питань) підприємств та інших господарських організацій будь-яких форм власності;

• органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції, - щодо комунальних підприємств та організацій і підконтрольних (з певних, визначених законом питань) підприємств та організацій будь-яких форм власності, що розташовані на території відповідної територіальної громади;

• господарські об´єднання - щодо шдприємств-учасників;

• холдингові компанії - щодо своїх корпоративних підприємств;

• головне підприємство промислово-фінансової групи - щодо інших учасників такої групи;

• засновники унітарних підприємств (у тому числі дочірніх) і власники їхнього майна (ними можуть бути суб´єкти господарювання – господарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об´єднання та ін.) щодо створених ними підприємств;

• учасники господарських організацій корпоративного типу, що володіють корпоративними правами (в тому числі правом брати участь в управлінні організацією такого типу);

• суб´єкти господарювання, наділені управлінськими повноваженнями щодо інших суб´єкті на підставі укладених між ними договорів підприємницького характеру - про делегування управлінських повноважень одному з них, щодо підпорядкування двох і більше суб´єктів господарювання іншому та ін.

Відтак, розрізняють окремі підвиди організаційно-господарських зобов´язань залежно від: а) підстав виникнення (закон, договір, акт управління); б) від складу суб´єктів, у тому числі такі, що виникають:

• між суб´єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб´єкта;

• між суб´єктом господарювання та органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього

суб´єкта;

• між господарським об´єднанням та його засновниками (учасниками);

• між холдинговою компанією та її корпоративними підприємствами;

• між материнським та її дочірнім підприємством;

• між суб´єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого залежним підприємством;

• між двома і більше суб´єктами господарювання відповідно до укладеного між ними договору про спільну діяльність, за яким керівництво спільною діяльністю доручається одному з учасників з покладанням на нього обов´язку ведення спільних справ (такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками);

• в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб´єкта господарювання.

Як окремі види господарських зобов´язань ГК України визначає соціально-комунальні зобов´язання суб´єктів господарювання (ст. 177, ч. 4 ст. 175) та публічні зобов´язання суб´єктів господарювання (ст. 178).

Соціально-комунальні зобов´язання суб´єктів господарювання характеризуються соціальним спрямуванням (тобто мають виконуватися на користь суспільства або територіальної громади) і можуть виникати:

• за рішенням місцевої ради, відповідно до якого на суб´єктів господарювання покладається обов´язок за рахунок власних коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку (ч. 1 ст. 177 ГК);

• за власним бажанням суб´єктів господарювання щодо покладення на себе зобов´язання про: а) господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об´єктів та об´єктів комунального господарства і побутового обслуговування, наданні іншої господарської допомоги з метою розв´язання місцевих проблем; б) участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад (якщо інше не встановлено законом) та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій (ч. 4 ст. 175, ч. 2 ст. 177 ГК). Проте такі добровільні зобов´язання не є підставою для вимог щодо їх обов´язкового виконання. Публічні зобов´язання суб´єктів господарювання (ст. 178 ГК) виникають відповідно до закону та установчих документів суб´єкта господарювання, на якого покладається обов´язок здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах. При цьому суб´єкт господарювання не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. У разі безпідставного ухилення від виконання публічного зобов´язання суб´єкт господарювання повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом. Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках затверджувати правила, обов´язкові для сторін публічного зобов´язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов´язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.

Положенням ст. 178 ГК значною мірою відповідають положення ст. 633 ЦК щодо публічних договорів.