Господарське право

5. Припинення господарських зобов´язань

Господарське зобов´язання припиняється (статті 202-208 ГК):

• виконанням, проведеним належним чином - ч. 1 і 2 ст. 203 (якщо всі умови зобов´язання виконані належним чином і виконання прийнято управненою стороною);

• зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов´язання -ч. 3-5 ст. 203 (для зарахування достатньо заяви однієї сторони зобов´язання; проте не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом);

• у разі поєднання управненої та зобов´язаної сторін в одній особі - ч. 2 ст. 204;

• за згодою сторін (зокрема угодою про заміну одного зобов´язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов´язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов´язання - ч. 1 ст. 204);

• у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду (ст. 206);

• через неможливість виконання (ст. 205): у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає (в тому числі ліквідація суб´єкта без правонаступництва; визнання його банкрутом); при цьому зобов´язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов´язану сторону від відповідальності за невиконання зобов´язання відповідно до вимог закону;

• в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами.

• До відносин щодо припинення господарських зобов´язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 206, господарське зобов´язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 ГК щодо зміни та розірвання господарських договорів. Проте державний контракт підлягає розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії контракту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов´язання. Наслідки розірвання державного контракту для його сторін визначаються відповідно до закону.

Господарське зобов´язання на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійсним повністю або в частині (ст. 207 ГК), якщо воно:

• не відповідає вимогам закону;

• або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

• або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб´єктності).

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов´язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов´язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

• виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов´язану сторону певних обов´язків;

• допускають односторонню відмову від зобов´язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

• вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Визнання господарського зобов´язання недійсним тягне наслідки, передбачені законом (ч. З ст. 207, ст. 208 ГК України), а саме:

припинення зобов´язання повністю або в частині з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду; якщо за змістом зобов´язання воно може бути припинено лише на майбутнє, то таке зобов´язання припиняється на майбутнє;

вилучення в доход держави за рішенням суду майна (коштів), одержаного сторонами за зобов´язанням у разі визнаного недійсним зобов´язання як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства; при цьому: 1) за наявності наміру вчинення зобов´язання з незаконною метою в обох сторін - у разі виконання зобов´язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов´язанням, а у разі виконання зобов´язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного; 2) у разі наявності наміру лише у однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави;

двостороння реституція - у разі визнання недійсним зобов´язання з інших підстав: кожна зі сторін зобов´язана повернути другій стороні все одержане за зобов´язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов´язання не передбачені законом.