Господарське право

1. Договори на реалізацію майна

Договори на реалізацію майна є найчисленнішою групою договорів у сфері господарювання. Найдавнішим представником цієї групи договорів є договір купівлі-продажу, від якого походять інші договори цієї групи - договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір постачання енергетичними та іншими ресурсами, договір міни та його різновид - договір бартеру.

Правове регулювання відносин, пов´язаних з договорами на реалізацію майна, здійснюється Господарським кодексом України (щодо поставки - ст. 264-271, контрактації сільськогосподарської продукції - ст. 272-274, енергопостачання -ст. 275-277), Цивільним кодексом (щодо купівлі продажу - ст. 655-697, поставки - ст. 712, контрактації сільськогосподарської продукції - ст. 713, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу - ст. 714, міни - ст. 715-716), спеціальними законами (від 15.05.1996 р. «Про трубопровідний транспорт», від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику», від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», від 12.07.2001 р. «Про нафту і газ» та ін.), підзаконними нормативно-правовими актами (Указ Президента України від 04.10.1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС», постанова Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 р. № 938 «Про затвердження Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246 та ін.).

Договором купівлі-продажу є договір, відповідно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов´язується передати майно (товар) у власність, господарське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов´язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. Загальні вимоги щодо укладення, змісту та форми договору купівлі-продажу визначаються Цивільним кодексом України (глава 54). Господарський кодекс містить лише окремі положення щодо цього договору (ч. 4 ст. 263, ч. 1 ст. 264, ч. 6 ст. 265), визнаючи його менш характерним для сфери господарювання, ніж, скажімо, договір поставки, і обмежуючи сферу застосування договору купівлі-продажу випадками реалізації суб´єктами господарювання товарів негосподарюючим суб´єктам (ч. 6 ст. 265). Попри наявність у ГК зазначених положень, важко погодитися з такою заниженою оцінкою договору купівлі-продажу у сфері господарювання, оскільки реалізація певних категорій майна навряд чи може опосередковуватися договором поставки (наприклад, продаж нерухомого майна, в тому числі цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу в процесі приватизації державного майна, а також продаж акцій відкритого акціонерного товариства в процесі приватизації іншим суб´єктам господарювання).

Договір купівлі-продажу є більш універсальним, ніж інші різновиди договорів на реалізацію майна, оскільки:

  • предметом договору можуть бути різні види майна, не виключеного з обороту (товар - ч. 1 ст. 656 ЦК України; майнові права - ч. 2 ст. 656 ЦК; право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, - ч. З ст. 656 ЦК; нерухомість - ст. 657 ЦК);
  • сторонами договору можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи за наявності у них відповідного обсягу правосуб´єктності;
  • сфера застосування - будь-яка, не заборонена законом (господарювання, культура, наука, охорона здоров´я, благодійництво, задоволення особистих потреб громадян, духовне/релігійне життя та ін.);
  • порядок укладення - зазвичай з дотриманням вимог ч. З ст. 638 ЦК України, відповідно до якої договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною; проте це не виключає застосування різноманітних процедур укладення договору, в тому числі конкурентних;
  • форма договору - будь-яка (ст. 205 ЦК України), якщо закон та/або одна із сторін не вимагає застосування певної форми (повної письмової, нотаріальної чи ін.); у сфері господарювання оформлення відносин купівлі-продажу має засвідчуватися відповідними правовими документами, принаймні шляхом отримання від продавця документа, що засвідчує сплату відповідної суми за придбаний товар/майно (якщо це не суперечить приписам законодавства щодо певної категорії майна, певного кола суб´єктів тощо).

Обов´язки продавця.

  • попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (ст. 659 ЦК України);
  • вступити у справу на стороні покупця у разі пред´явлення позову третьої особи до покупця про витребування товару на підставах, що виникли до його продажу, про що продавець був повідомлений покупцем (ч. 1 ст. 660 ЦК України);
  • передати покупцеві обумовлений договором товар (у визначених кількості, асортименті, з дотриманням вимог щодо якості та комплектності, пакування - статті 669, 671, 673, 683, 685 ЦК України) та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору та актів законодавства (ст. 662 ЦК України), з отриманням визначеного договором строку, а за відсутності в договорі відповідних положень щодо строку передання товару (ст.

663ЦК України) - відповідно до положень ст. 530 ЦК України щодо строку виконання зобов´язань;

  • зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст. 667 ЦК України);
  • забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк (ч. 2 ст. 690 ЦК України);
  • нести ризик негативних наслідків передання товару неналежної якості, комплектності, в тому числі у разі встановлення законом та/або договором гарантій якості (гарантійних строків).

Обов´язки покупця:

  • прийняти товар (ст. 689 ЦК України);
  • зберігати товар, від прийняття якого він відмовився (ст. 689 ЦК України);
  • оплатити товар за встановленою ціною, а також вчинити за свій рахунок необхідні для платежу дії (статті 691,692 ЦК України);
  • повідомити продавця про подання позову про витребування товару третьою особою на підставах, що виникли до продажу товару, та подати клопотання про залучення продавця до справи (ч. 1 ст. 660 ЦК України);
  • повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та/або упаковки товару у строк, визначений актами законодавства або договору, а якщо строк не визначений, - в розумний термін після встановлення факту порушення умов договору відповідно до характеру та призначення товару (ч. 1 ст. 688 ЦК України);
  • та ін.

Відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов´язань за цим договором є традиційною для договірних зобов´язань: відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності), сплата неустойки (у випадках, передбачених актами законодавства та/або договором), оперативно-господарських санкцій (відмова покупця від прийняття та оплати товару у разі порушення продавцем умов договору щодо якості, комплектності, асортименту товару, його кількості та ін.).

1.2. Договір поставки

До договору купівлі-продажу найбільш подібний договір поставки (в деяких випадках навіть важко визначити відмінність між цими договорами та належність їх до певного підвиду договору на реалізацію товару/майна - договору купівлі-продажу чи договору поставки). Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов´язана також із відмінними положеннями в Господарському та Цивільному кодексах щодо цих договорів.

По-перше, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 «Купівля-продаж». Також у ЦК закріплено більш широке поняття договору поставки, ніж у ГК, оскільки:

• в ЦК відсутні обмеження щодо суб´єктного складу цього договору (будь-які фізичні та/або юридичні особи з необхідним обсягом правосуб´єктності), тоді як, згідно з ч. З ст. 265 ГК України, сторонами договору поставки можуть бути лише суб´єкти господарювання. Укладення суб´єктом господарювання договору на реалізацію його продукції (товарів) негосподарюючим суб´єктам відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України свідчить про укладення договору купівлі-продажу, а не поставки (навіть за наявності інших ознак, характерних для цього договору); • якщо Господарським кодексом сфера застосування договору поставки обмежена сферою господарювання, то відповідно до Цивільного кодексу обмеження менш значні (договір поставки може укладатися у підприємницькій діяльності, а також може використовуватися в інших цілях, не пов´язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням - ч. 1 ст. 712 ЦК України). Відтак Цивільний кодекс не містить заборон застосування договору поставки у відносинах між виробником чи торговельною організацією щодо матеріально-технічного забезпечення статутної (основної) діяльності закладів культури, охорони здоров´я, благодійних, релігійних та інших організацій. Однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалізацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, серед яких:

Господарський кодекс України: параграф 1 «Поставка» (статті 264-271) глави ЗО «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності»;

Цивільний кодекс України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712) глави 54 «Купівля-продаж»;

Закон України від 22.12.1995 р. «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» (назва Закону в редакції Закону № 3205-IV від 15.12.2005 p.);

Закон України від 24.01.1997 р. «Про державний матеріальний резерв»; Закон України від 03.03.1999 р. «Про державне оборонне замовлення»; Закон України від 22.02.2000 р. «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271 Господарського кодексу України має затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (в порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP») союзні нормативно-правові акти: Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року № 888), а також Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6), Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7).

Поняття договору поставки: попри відмінності між згаданими положеннями ГК та ЦК, можна дати визначення та виділити ознаки договору поставки.

Договором поставки є такий договір, за яким постачальник, що є суб´єктом господарювання, зобов´язується передати в обумовлені строки (або строк), щоне збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов´язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов´язується прийн