Господарське право

1. Договори на реалізацію майна

Договори на реалізацію майна є найчисленнішою групою договорів у сфері господарювання. Найдавнішим представником цієї групи договорів є договір купівлі-продажу, від якого походять інші договори цієї групи - договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір постачання енергетичними та іншими ресурсами, договір міни та його різновид - договір бартеру.

Правове регулювання відносин, пов´язаних з договорами на реалізацію майна, здійснюється Господарським кодексом України (щодо поставки - ст. 264-271, контрактації сільськогосподарської продукції - ст. 272-274, енергопостачання -ст. 275-277), Цивільним кодексом (щодо купівлі продажу - ст. 655-697, поставки - ст. 712, контрактації сільськогосподарської продукції - ст. 713, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу - ст. 714, міни - ст. 715-716), спеціальними законами (від 15.05.1996 р. «Про трубопровідний транспорт», від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику», від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», від 12.07.2001 р. «Про нафту і газ» та ін.), підзаконними нормативно-правовими актами (Указ Президента України від 04.10.1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС», постанова Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 р. № 938 «Про затвердження Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246 та ін.).

Договором купівлі-продажу є договір, відповідно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов´язується передати майно (товар) у власність, господарське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов´язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. Загальні вимоги щодо укладення, змісту та форми договору купівлі-продажу визначаються Цивільним кодексом України (глава 54). Господарський кодекс містить лише окремі положення щодо цього договору (ч. 4 ст. 263, ч. 1 ст. 264, ч. 6 ст. 265), визнаючи його менш характерним для сфери господарювання, ніж, скажімо, договір поставки, і обмежуючи сферу застосування договору купівлі-продажу випадками реалізації суб´єктами господарювання товарів негосподарюючим суб´єктам (ч. 6 ст. 265). Попри наявність у ГК зазначених положень, важко погодитися з такою заниженою оцінкою договору купівлі-продажу у сфері господарювання, оскільки реалізація певних категорій майна навряд чи може опосередковуватися договором поставки (наприклад, продаж нерухомого майна, в тому числі цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу в процесі приватизації державного майна, а також продаж акцій відкритого акціонерного товариства в процесі приватизації іншим суб´єктам господарювання).

Договір купівлі-продажу є більш універсальним, ніж інші різновиди договорів на реалізацію майна, оскільки:

  • предметом договору можуть бути різні види майна, не виключеного з обороту (товар - ч. 1 ст. 656 ЦК України; майнові права - ч. 2 ст. 656 ЦК; право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, - ч. З ст. 656 ЦК; нерухомість - ст. 657 ЦК);
  • сторонами договору можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи за наявності у них відповідного обсягу правосуб´єктності;
  • сфера застосування - будь-яка, не заборонена законом (господарювання, культура, наука, охорона здоров´я, благодійництво, задоволення особистих потреб громадян, духовне/релігійне життя та ін.);
  • порядок укладення - зазвичай з дотриманням вимог ч. З ст. 638 ЦК України, відповідно до якої договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною; проте це не виключає застосування різноманітних процедур укладення договору, в тому числі конкурентних;
  • форма договору - будь-яка (ст. 205 ЦК України), якщо закон та/або одна із сторін не вимагає застосування певної форми (повної письмової, нотаріальної чи ін.); у сфері господарювання оформлення відносин купівлі-продажу має засвідчуватися відповідними правовими документами, принаймні шляхом отримання від продавця документа, що засвідчує сплату відповідної суми за придбаний товар/майно (якщо це не суперечить приписам законодавства щодо певної категорії майна, певного кола суб´єктів тощо).

Обов´язки продавця.

  • попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (ст. 659 ЦК України);
  • вступити у справу на стороні покупця у разі пред´явлення позову третьої особи до покупця про витребування товару на підставах, що виникли до його продажу, про що продавець був повідомлений покупцем (ч. 1 ст. 660 ЦК України);
  • передати покупцеві обумовлений договором товар (у визначених кількості, асортименті, з дотриманням вимог щодо якості та комплектності, пакування - статті 669, 671, 673, 683, 685 ЦК України) та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору та актів законодавства (ст. 662 ЦК України), з отриманням визначеного договором строку, а за відсутності в договорі відповідних положень щодо строку передання товару (ст.

663ЦК України) - відповідно до положень ст. 530 ЦК України щодо строку виконання зобов´язань;

  • зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст. 667 ЦК України);
  • забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк (ч. 2 ст. 690 ЦК України);
  • нести ризик негативних наслідків передання товару неналежної якості, комплектності, в тому числі у разі встановлення законом та/або договором гарантій якості (гарантійних строків).

Обов´язки покупця:

  • прийняти товар (ст. 689 ЦК України);
  • зберігати товар, від прийняття якого він відмовився (ст. 689 ЦК України);
  • оплатити товар за встановленою ціною, а також вчинити за свій рахунок необхідні для платежу дії (статті 691,692 ЦК України);
  • повідомити продавця про подання позову про витребування товару третьою особою на підставах, що виникли до продажу товару, та подати клопотання про залучення продавця до справи (ч. 1 ст. 660 ЦК України);
  • повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та/або упаковки товару у строк, визначений актами законодавства або договору, а якщо строк не визначений, - в розумний термін після встановлення факту порушення умов договору відповідно до характеру та призначення товару (ч. 1 ст. 688 ЦК України);
  • та ін.

Відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов´язань за цим договором є традиційною для договірних зобов´язань: відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності), сплата неустойки (у випадках, передбачених актами законодавства та/або договором), оперативно-господарських санкцій (відмова покупця від прийняття та оплати товару у разі порушення продавцем умов договору щодо якості, комплектності, асортименту товару, його кількості та ін.).

1.2. Договір поставки

До договору купівлі-продажу найбільш подібний договір поставки (в деяких випадках навіть важко визначити відмінність між цими договорами та належність їх до певного підвиду договору на реалізацію товару/майна - договору купівлі-продажу чи договору поставки). Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов´язана також із відмінними положеннями в Господарському та Цивільному кодексах щодо цих договорів.

По-перше, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 «Купівля-продаж». Також у ЦК закріплено більш широке поняття договору поставки, ніж у ГК, оскільки:

• в ЦК відсутні обмеження щодо суб´єктного складу цього договору (будь-які фізичні та/або юридичні особи з необхідним обсягом правосуб´єктності), тоді як, згідно з ч. З ст. 265 ГК України, сторонами договору поставки можуть бути лише суб´єкти господарювання. Укладення суб´єктом господарювання договору на реалізацію його продукції (товарів) негосподарюючим суб´єктам відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України свідчить про укладення договору купівлі-продажу, а не поставки (навіть за наявності інших ознак, характерних для цього договору); • якщо Господарським кодексом сфера застосування договору поставки обмежена сферою господарювання, то відповідно до Цивільного кодексу обмеження менш значні (договір поставки може укладатися у підприємницькій діяльності, а також може використовуватися в інших цілях, не пов´язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням - ч. 1 ст. 712 ЦК України). Відтак Цивільний кодекс не містить заборон застосування договору поставки у відносинах між виробником чи торговельною організацією щодо матеріально-технічного забезпечення статутної (основної) діяльності закладів культури, охорони здоров´я, благодійних, релігійних та інших організацій. Однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалізацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, серед яких:

Господарський кодекс України: параграф 1 «Поставка» (статті 264-271) глави ЗО «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності»;

Цивільний кодекс України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712) глави 54 «Купівля-продаж»;

Закон України від 22.12.1995 р. «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» (назва Закону в редакції Закону № 3205-IV від 15.12.2005 p.);

Закон України від 24.01.1997 р. «Про державний матеріальний резерв»; Закон України від 03.03.1999 р. «Про державне оборонне замовлення»; Закон України від 22.02.2000 р. «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271 Господарського кодексу України має затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (в порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP») союзні нормативно-правові акти: Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року № 888), а також Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6), Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7).

Поняття договору поставки: попри відмінності між згаданими положеннями ГК та ЦК, можна дати визначення та виділити ознаки договору поставки.

Договором поставки є такий договір, за яким постачальник, що є суб´єктом господарювання, зобов´язується передати в обумовлені строки (або строк), щоне збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов´язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов´язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.

Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Договір поставки має кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів договорів цієї групи, насамперед від договору купівлі-продажу:

1)суб´єктний склад договору поставки. Відповідно до ГК (ч. З ст. 265) постачальниками та покупцями можуть бути лише суб´єкти господарської діяльності (як господарські організації, так й індивідуальні підприємці); згідно із ЦК (ч. 1 ст. 712) встановлюється лише вимога до постачальника, який має бути суб´єктом підприємницької діяльності. Оптимальний (і компромісний) варіант цієї ознаки: сторони в договорі - учасники господарських відносин, при цьому постачальник має бути суб´єктом господарювання, що професійно здійснює виробництво та/ або реалізацію відповідних товарів; покупцем може бути інший суб´єкт господарювання або інша організація, що використовує цей договір для матеріально-технічного забезпечення своєї статутної (основної) діяльності;

2)цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов´язаною з особистим, домашнім або іншим подібним споживанням; мета договору - забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин (для виробників продукції та суб´єктів торговельної діяльності - щодо реалізації товарів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забезпечення своєї основної/статутної діяльності);

3)об´єктом договору поставки є продукція виробничого призначення (сировина, матеріали тощо), або товари для продажу на ринку.

4)моменти укладення і виконання договору поставки не збігаються в часі.
Підстави укладення договору поставки: державне замовлення або на розсуд

(за вільним волевиявленням) сторін (ч. 2 ст. 265 ГК України). Відтак договори поставки можуть бути планованими або регульованими.

До планованих договорів поставки слід віднести насамперед державні контракти на поставку продукції для пріоритетних державних потреб, що укладаються на підставі державних замовлень. Порядок укладання та особливості змісту державних контрактів визначаються Законом «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб». Державними замовниками виступають Верховна Рада України, органи державної виконавчої влади, а також державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавцями державного замовлення є суб´єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і постачають продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Проте засади виконання державного замовлення можуть бути різними - обов’язковими та добровільними. Відповідно до пункту 8 статті 2 цього Закону для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або переважно на державній власності (державні комерційні та казенні підприємства, державні акціонерні товариства, акціонерні товариства, контрольний пакет акцій яких належить державі, орендні підприємства, що функціонують на орендованому цілісному майновому комплексу державного підприємства чи його структурного підрозділу), а також для суб´єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов´язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення. У разі необґрунтованої відмови виконавця державного замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов´язковість його укладення встановлена Законом «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» виконавець може бути примушений до укладення державного контракту за рішенням суду.

Інші суб´єкти господарювання (тобто такі, що не підпадають під названі категорії виконавців державного замовлення, для яких останнє є обов´язковим) можуть добровільно, у визначеному законом порядку (зазвичай на конкурентних засадах) виконувати державне замовлення на підставі державних контрактів.

Порядок і способи укладання, зміни та розірвання договору поставки. Чинним законодавством передбачається можливість укладання договорів поставки як неконкурентними (в порядку, передбаченому ст. 181 ГК України, розділом IV Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначеннями та розділом II Положення про поставки товарів народного споживання), так і конкурентними способами, що передбачено ч. З ст. 2 Закону «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» та Законом «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

В цілому неконкурентний (традиційний або загальний) порядок укладання договору поставки, встановлений Положеннями про поставки, збігається із порядком укладання договорів, передбаченим ст. 181 ГК України (див. попередню тему).

Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання передбачена можливість укладення договору поставки шляхом прийняття замовлення до виконання: покупець може направити постачальнику замовлення у двох примірниках із зазначенням кількості, розгорнутої номенклатури (асортименту) або технічної характеристики, якості продукції, строків поставки та інших необхідних даних. Замовлення вважатиметься прийнятим до виконання та набуває силу договору, якщо протягом 20 днів після його отримання постачальник не повідомить покупця про відхилення замовлення або про розбіжності щодо окремих його умов. Заперечення щодо окремих умов замовлення та їх мотиви постачальник зазначає в підписаному замовленні. Якщо необхідно узгодити інші умови, не передбачені замовленням, постачальник надсилає покупцю в той же термін проект договору. На вимогу однієї зі сторін відносини з поставки оформлюються у вигляді договору (як єдиного правового документа), що підписується постачальником та покупцем.

Форма договору поставки. Договори поставки (як й інші господарські договори) укладаються в письмовій формі: повній - шляхом підписання єдиного документа чи скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).

Зміст договору поставки складають його умови: включені до договору (а) як за погодженням сторін, так і (б) на підставі вимог закону (невключення таких умов до підписаного сторонами тексту договору, не звільняє сторони від їх виконання; прикладом можуть слугувати стандарти, технічні умови, яким мають відповідати якісні характеристики товарів/продукції, що поставляється).

Відповідно до ГК України зміст договору поставки повинен містити положення про:

а)предмет договору, показники щодо його кількості та асортименту (ст. 266 ГК). Предметом поставки можуть бути: а) визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках;
б) продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість
товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами,
розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом;

б) строки і порядок поставки (ст. 267 ГК). Строк договору поставки (зазвичай - один рік або на інший строк) визначається угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії невизначений, він вважається укладеним на один рік. Крім загального строку (строку дії договору) в договорі, що передбачає поставку товарів окремими партіями), визначаються проміжні строки виконання (або порядок їх погодження - за довгостроковими договорами) з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. У такому разі мають враховуватися вимоги ч. 4 ст. 267, відповідно до якої строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо). Крім того, у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок та умови відвантаження товарів, зокрема: визначення виду транспорту; вибірки товарів покупцем; відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником; одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем; оплата товарів платником, що не є покупцем;

в) якість товарів, що постачаються (ст. 268 ГК), повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. При цьому номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі
(постачальник на вимогу покупця повинен надавати копії вказаної документації,
якщо її не було опубліковано у загальнодоступних виданнях). У разі відсутності
в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Якість товарів засвідчується постачальником у товаросупровідному документі, що надсилається разом з товаром.

Забезпечення виконання постачальником своїх зобов´язань щодо якості товарів, продукції, що постачаються, підкріплюються гарантійними строками (строками експлуатації), що встановлюються сторонами з урахуванням вимог закону (зокрема, за погодженням сторін можуть встановлюватися більш тривалі, ніж в актах законодавства, гарантійні строки);

г) вимоги щодо комплектності товарів, що постачаються (ст. 270 ГК), визначаються відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів, проте договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором;

д) порядоквиконання. Поставка продукції здійснюється постачальником шляхом відвантаження (передачі) товару покупцеві за договором або іншій особі, що визначена в договорі як одержувач. При цьому можуть використовуватися різні види транспорту - залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водний, повітряний (включаючи й відомчий транспорт зазначених видів). У договорі може бути передбачена вибірка продукції покупцем (одержувачем) зі складу постачальника. Момент виконання зобов´язання по поставці продукції постачальником залежить від моделі договору, яка застосовується сторонами відповідно до правил ІНКОТЕРМС.

Крім того, виконуючи договірні зобов´язання, постачальник повинен дотримуватися правил пакування та маркування продукції; точно визначати кількість продукції (вагу, кількість місць: ящиків, мішків, зв´язок, пачок тощо); при відвантаженні продукції - вкладати в кожне тарне місце документи, що передбачені договором, стандартами, технічними умовами, іншими обов´язковими правилами, які б свідчили про найменування та кількість продукції, що знаходиться в цьому тарному місці; чітко оформлювати відвантажувальні та розрахункові документи, складати їх таким чином, щоб була забезпечена відповідність зазначених у цих документах відомостей про кількість відвантаженої продукції фактичній кількості, що відвантажується, своєчасно відсилати ці документи одержувачу продукції; дотримуватися діючих на транспорті правил здачі вантажів до перевезення, їх навантаження та кріплення; контролювати осіб, які визначають кількість продукції, що відвантажується, та оформлюють на неї документи тощо;

е) Порядок приймання поставленої продукції детально врегульовано Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю № П-7.

Покупець (одержувач) продукції зобов´язаний здійснювати належним чином приймання продукції від органу транспорту, перевіряти збереження вантажу при перевезенні, зокрема: наявність на транспортному засобі пломб (вагоні, цистерні, автофургоні, трюмі судна), їх неушкодженість, відбитки на пломбах, стан вагону або контейнеру, наявність захисного маркування вантажу, цілісність тари; перевірити відповідність найменування вантажу та маркування на ньому тим відомостям, що були зазначені в транспортному документі. Завжди, коли при прийманні вантажу встановлюється факт пошкодження або псування продукції, невідповідність найменування та ваги вантажу або кількості місць тим даним, що зазначені в транспортному документі, а також у всіх випадках, коли це передбачено правилами, що діють на транспорті, має складатися комерційний акт. Приймання продукції здійснюється особами, які на це уповноважені керівником або заступником керівника підприємства-одержувача. Ці особи несуть відповідальність за дотримання правил приймання продукції.

Приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супроводжувальними документами (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам тощо) постачальником. Якщо при прийманні виявляється недостача, одержувач повинен призупинити приймання, вжити заходів щодо зберігання продукції та скласти акт, який підписується особами, що здійснювали приймання. Після цього викликати представника постачальника для спільного продовження приймання та складання двостороннього акта. Складений двосторонній акт затверджується керівником підприємства-одержувача. Претензія у зв´язку з недостачею продукції повинна бути направлена постачальнику не пізніше 10 днів після складення акта;

є) відповідальність за неналежне виконання договору поставки. Сторони повинні вживати всіх необхідних заходів до належного і реального виконання договорів. З цією метою сторони мають право застосовувати майнові санкції за порушення зобов´язань, передбачених актами законодавства (ГК України, розділом VIII Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та розділом VI Положення про поставки товарів народного споживання) та договором.

Відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договору поставки настає у формі:

відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності, що застосовується навіть за відсутності в договорі згадки про неї - на підставі відповідних положень Господарського та Цивільного кодексів). За загальним правилом (ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України) збитки підлягають відшкодуванню в повному розмірі, якщо інше не встановлено законом. Проте розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, може заздалегідь бути визначений за згодою сторін у твердій сумі (ч. 5 ст. 225 ГК України, п. 74 Положення про поставки продукції, п. 65 Положення про поставки товарів) або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов´язання чи строків порушення зобов´язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК);

сплати штрафних санкцій (неустойки): зазвичай застосовується залікова неустойка, якщо інше не передбачено законом або договором. Застосування неустойки, її вид, розмір, форма (власне неустойка, пеня, штраф) передбачається законом (щодо типових і найбільш серйозних порушень) і договором (за погодженням сторін). Так, ч. 2 ст. 231 ГК передбачено сплату неустойки (штрафних санкцій) за державними контрактами у формі штрафу за порушення умов зобов´язання щодо якості (комплектності) товарів - у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів, а також сплату пені за порушення строків виконання зобов´язання - у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, а за прострочення понад ЗО днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості; сплата неустойки передбачається також іншими актами законодавства (в тому числі положеннями про поставки) за більш типові та серйозні порушення договірних зобов´язань;

оперативно-господарські санкції у вигляді: відмови покупця від прийняття і оплати поставлених товарів у разі поставки товарів неякісних (більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком/еталоном (ч. 5 і 7 ст. 268 ГК) чи некомплектних (ч. З ст. 270 ГК); дострокового розірвання договору поставки та ін.

На сторони покладаються також певні обтяження у разі невиконання (неналежного виконання) ними договірних зобов´язань. Постачальник зобов´язаний: 1) безоплатно виправити недоліки продукції (товарів), на яку встановлено гарантійний строк, або замінити її, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання (ч. 6 ст. 269 ГК, пункти 40 та 33 Положень про поставки продукції/товарів); 2) на вимогу покупця (одержувача) у встановлений строк виправити дефекти, які можуть бути усунені на місці (пункти 41 та 34 Положень про поставки продукції/товарів).

Аналогічні форми відповідальності передбачені за неналежне виконання державних контрактів на поставку продукції спеціальними законами (зокрема, ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв»):

при невиконанні державним замовником зобов´язань за державним контрактом він відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток;

державний замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством України та державним контрактом);

у випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, що виготовлена за державним контрактом, виконавець державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов´язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції - завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.

1.3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Договір контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 272-274 ГК України, ст. 713 ЦК України) належить до різновиду договорів на реалізацію майна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контрактантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогосподарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними договірним зобов´язань).

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов´язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов´язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції укладається зазвичай на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 272 ГК України).

Істотними умовами цього договору, крім вищезгаданих, відповідно до ч. З ст. 272 ГК є:

  • види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції похідних речовин;
  • кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;
  • ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;
  • обов´язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;
  • взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;
  • інші умови, що мають передбачатися Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
  • Факультативні (необов´язкові умови) договору (частини 3-4 ст. 273 ГК України):
  • визначення обсягів сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам; решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника;
  • порядок забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції із зазначенням їх кількості та строків надання виробникові.
  • Порядок виконання цього різновиду договору на реалізацію майна має свої особливості, що фіксуються не лише в договорі, а й закріплюються в законі. Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 273 ГК України передбачається обов´язковість і порядок дій сторін, спрямованих на досягнення мети договору, а саме:
  • обов´язок виробника не пізніше ніж за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі;
  • обов´язок контрактанта прийняти від виробника всю пред´явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі; нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад передбачені договором обсяги, контрактант приймає за цінами і на умовах, що мають бути погоджені між сторонами.

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами договірних зобов´язань у формі неустойки має визначатися сторонами в договорі, проте за найбільш серйозні порушення обов´язковість такої відповідальності й навіть вид та розмір неустойки передбачається в законі. Так, згідно зі ст. 274 ГК України:

• за не здачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку у розмірі, передбаченому договором (якщо інше не встановлено актами законодавства);

• за невиконання зобов´язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови у прийманні продукції, пред´явленої виробником у строки і порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі 5% вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, що швидко псується, - повну її вартість.

Відповідальність у формі відшкодування збитків передбачена ч. З ст. 274 ГК за порушення з боку виробника - у разі якщо він несвоєчасно підготував продукцію до здавання-приймання і не попередив про це контрактанта, якому й мають бути відшкодовані завдані подібним порушенням збитки.

Відповідальність за порушення зобов´язань за державним контрактом або у разі фінансування виконання договірних зобов´язань за рахунок Державного бюджету чи за рахунок державного кредиту передбачаються ч. 2 ст. 231 ГК України у формі штрафних санкцій таких розмірів (якщо інше не передбачено законом або договором):

  • за порушення зобов´язань щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - штраф у розмірі 20% неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
  • за порушення строків виконання зобов´язання - пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов´язання, а за прострочення виконання зобов´язання понад ЗО днів - штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

1.4. Договір міни (бартеру)

Договір міни (бартеру) - ст. 293 ГК України, статті 715 і 716 ЦК України. За цим договором кожна зі сторін зобов´язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Кожна зі сторін вважається і продавцем (щодо товару, який вона передає в обмін), і покупцем (щодо товару, який вона одержує взамін).

Товаром, що є предметом обміну, зазвичай є майно, проте, згідно з ч. 5 ст. 715 ЦК України, договором може бути передбачений обмін майна на роботи (послуги),

Деякі види майна не можуть бути предметом договору міни (бартеру). Так, відповідно до ч. 4 ст. 293 ГК України подібна заборона встановлена для майна, яке згідно із законодавством належить до основних фондів, що перебувають у державній або комунальній власності, а іншою стороною за договором не є відповідно державне чи комунальне підприємство.

До договору міни (бартеру) застосовуються положення ГК та ЦК щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації або інших договорів, елементи яких містяться в договорів міни, якщо інше не суперечить законодавству і суті зобов´язань.

Особливості договору міни (бартеру) щодо певних сфер господарювання чи певних видів майна можуть передбачатися спеціальними законами. Так, у сфері зовнішньоекономічної діяльності специфіка цього різновиду договору на реалізацію майна визначається Законом України від 23 грудня 1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»:

  • сфера дії договору - зовнішньоекономічна діяльність, а саме експортно-імпортні операції;
  • суб´єктний склад - резидент (суб´єкт господарювання, створений та зареєстрований відповідно до законодавства України) та нерезидент (іноземний суб´єкт господарювання, створений відповідно до законодавства іншої країни);
  • необхідність збалансування вартості товарів, що підлягають обміну, та пов´язана з цим вимога еквівалентного обміну;
  • дотримання строків імпорту-експорту товарів, що є предметом договору;
  • відповідальність за порушення строків проведення товарообмінних операцій за договором: перевищення встановлених строків ввезення товарів за бартерним договором - пеня за кожний день прострочення у розмірі 0,3% вартості неодержаних товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором (проте загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розмір заборгованості).

1.5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами

через приєднану мережу

Регулювання відносин, пов´язаних з укладенням та виконання цієї категорії договорів на реалізацію майна, забезпечується:

Господарським кодексом України (статті 275-277); Цивільним кодексом України (ст. 714); законами:

  • від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику» (регулює відносини, пов´язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, конкуренцією та захистом прав споживачів);
  • від 20.04.2000 р. «Про природні монополії» (регулює діяльність суб´єктів природних монополій в Україні, до яких належить більшість підприємств, що здійснюють постачання енергетичними та іншими ресурсами);
  • підзаконними нормативно-правовими актами, в тому числі Правилами користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. (діє в редакції постанови НКРЕ від 22 серпня 2002 р. № 928).

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов´язується надавати іншій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов´язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів і дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Предметом договору є окремі види енергії (можуть бути й інші ресурси - наприклад, аміак, гаряча та/або холодна вода), що відповідають державним стандартам або технічним умовам.

Укладення такого договору має свої особливості, оскільки в більшості випадків постачальник є природним монополістом, а постачання здійснюється через приєднану мережу. Відтак постачальник зобов´язаний укласти такий договір на вимогу споживачів (абонентів), що володіють відповідними технічними засобами для одержання енергії (інших природних ресурсів).

Особливості визначення умов договору:

  • загальна кількість енергії (ресурсів), що постачається, визначається за погодженням сторін або в межах ліміту (якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на державні потреби);
  • показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі ДСТ, ТУ шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов´язковим для сторін договору;
  • строки постачання, що погоджуються сторонами, повинні забезпечувати ритмічність і безперебійність надходження енергії (інших ресурсів) споживачеві (абонентові); при цьому основним обліковим періодом є декада, з коригуванням обсягів протягом доби (можливо, й погодинно, з визначенням часу та тривалості максимальних і мінімальних навантажень);
  • розрахунки здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до законодавства; при цьому зазвичай застосовується попередня оплата;
  • користування енергією здійснюється відповідно до встановлених правил;
  • абонент (основний абонент) має право відпускати енергію (інші ресурси) приєднаним до його мереж вторинним абонентам (субабонентам) на підставі укладених з ними договорів (в цьому випадку абонент виступає як постачальник, а субабоненти - абонентами); перелік субабонентів основний абонент має повідомляти постачальнику, за яким зберігається право контролю енергомереж і приладів абонентів і додержання субабонентами правил користування енергією (ресурсами).

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про поставки, якщо інше не передбачено законом або не випливає із суті відносин сторін.