Господарське право

3. Інші види спеціальних режимів господарювання

Якщо вищезгаданим спеціальним режимам господарювання в Господарському кодексі присвячені окремі глави, то решті видів - лише окремі статті.

Виключна (морська) економічна зона України (далі - МЕЗ) - морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що належать Українській державі. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до двохсот морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Делімітація виключної (морської) економічної зони провадиться з урахуванням законодавства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні або суміжні побережжю України, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.

Правовий режим господарювання в цій зоні визначається:

• Господарським кодексом України (ст. 411,418);

• Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України» (далі - Закон «Про МЕЗ»);

• Конвенцією Організації Об´єднаних Націй з морського права 1982 р., що була ратифікована Законом України від 3 червня 1999 р. «Про ратифікацію та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об´єднаних Націй з морського права 1982 р.;

• Кодексом України «Про надра» від 27.07.1994 р., зокрема його положення щодо використання морського дна та його надр у виключній (морській) економічній зоні;

• актами законодавства про континентальний шельф;

• підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до згаданих законів та Конвенції.

Особливість правового режиму господарювання у виключній (морській) економічній зоні України полягає в тому, що:

1. Метою встановлення такого режиму є забезпечення суверенних прав України на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні.

2. Змістом цього режиму є сукупність заходів, що вживає держава для забезпечення додержання суб´єктами господарювання законодавства України на території виключної (морської) економічної зони.

3. Наявність в Української держави на території цієї зони суверенних прав щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяльності по економічній розвідці та розробці зазначеної зони, у тому числі виробництву енергії шляхом використання води, течій і вітру, а також щодо морського дна та його надр.

4. Юрисдикція України (в тому числі виключна) у МЕЗ передбачена відповідними положеннями нормативно-правових актів вищої юридичної сили (ст. 411 ГК, Кодексу України про надра, Закону «Про виключну (морську) економічну зону України»), актами законодавства про континентальний шельф та нормами міжнародного права, щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

5. Основні засади співробітництва України з іншими державами на території виключної (морської) економічної зони:

• мета - координація управління живими ресурсами української виключної (морської) економічної зони, їх збереження, розвідки й оптимального використання, проведення наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

• правові підстави співробітництва - міжнародні договори;

• наявність у всіх держав (як прибережних, так і тих, що не мають виходу до морів) права користуватися (за умови дотримання законодавства України та загальновизнаних норм міжнародного права) свободою судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та іншими правомірними, з точки зору міжнародного права, видами використання морського простору;

• наявність в України виключного права на території зазначеної зони створювати, а також дозволяти та регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до законодавства України;

• поєднання правових заходів щодо охорони суверенних прав України у МЕЗ з контрольними функціями з боку України (в особі уповноважених органів) за реалізацією прав щодо запобігання порушенням (забруднення морського середовища, захоронення відходів всупереч встановленому порядку, незаконна промислова діяльність, порушення правил безпечної експлуатації споруд, незаконна експлуатація природних ресурсів, незаконне ведення морських наукових досліджень), за застосуванням санкцій щодо порушників і виконанням зобов´язань інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій на території МЕЗ;

• система уповноважених органів Української держави щодо здійснення охоронних і контрольних функцій на території МЕЗ: Державна прикордонна служба України, органи рибоохорони Міністерства рибного господарства України і органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України;

• система спеціальних санкцій, що застосовуються до порушників законодав-ствапроМЕЗ:оглядсудна-порушника(ст. 17 Закону «Про МЕЗ»), інспекція, переслідування судна-порушника, затримання або арешт судна-порушника (статті 19-20 Закону «Про МЕЗ»), господарсько-адміністративні штрафи (статті 22-26 Закону «Про МЕЗ»); конфіскація майна (засобів, знарядь, суден, споруд), із застосуванням яких вчинено порушення (статті 22, 24, 26 Закону «Про МЕЗ»);

• порядок притягнення до відповідальності: 1) складання акта про вчинення порушення посадовою особою Морської охорони Державної прикордонної служби України; 2) направлення цього акта разом з іншими документами, що стосуються цієї справи, протягом трьох днів з дня затримання порушника органу, уповноваженому застосовувати санкції (у разі визнання за доцільне застосування конфіскації зазначені документи передаються для розгляду до районного/міського суду за місцем затримання порушника); 3) прийняття уповноваженим органом рішення про застосування відповідних санкцій (крім конфіскації) протягом п´яти днів після надходження вищезазначених документів (таке рішення оформлюється постановою відповідного органу або посадової особи). У передбачених Законом «Про МЕЗ» (ч. 2 ст. 27) випадках накладення і стягнення штрафу може проводитися безпосередньо на місці порушення. Судовий розгляд справ про порушення (у разі визнання за доцільне застосування конфіскації) провадиться в присутності представників порушника та органів, які здійснюють охорону виключної (морської) економічної зони України.

Прикордонний режим господарської діяльності (ПРГД) характеризується такими рисами:

І. Запроваджується і діє на прикордонній території (на державному кордоні України); державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (ст. 1 Закону «Про Державний кордон України»). Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов´язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, державний кордон Української держави встановлюється (з відповідними позначеннями на місцевості) таким чином:

1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;

2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України;

3) на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з´єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;

4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.

II. Правовий режим господарської діяльності на прикордонній території (на державному кордоні України) визначається: ГК України (ст. 412); законами України від 4 листопада 1991 р. «Про Державний кордон України» та від 03.04.2003 р. «Про Державну прикордонну службу»; міжнародними угодами України, згоду на обов´язковість яких надано Верховною Радою України (наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про будівництво автодорожнього мосту через ріку Західний Буг на українсько-польському державному кордоні в районі пункту пропуску Ягодин - Доруйськ, ратифікована Законом України від 20.04.2004 р.); підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до закону (Указ Президента України від 02.07.1996 р. «Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва Автономної Республіки Крим з суміжними прикордонними адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації»; наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної служби України від 24.11.2003 р. № 297/793 «Про затвердження Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон» та ін.).

III. Поєднання загальних (визначених законом) та місцевих (визначених на підставі закону відповідними органами державної влади за погодженням з органами Державної прикордонної служби України) умов здійснення господарської діяльності на прикордонній території (судноплавство, користування водними об´єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань тощо). До загальних умов належать: необхідність отримання дозволу Державної прикордонної служби України (ДПСУ) на провадження робіт у прикордонній смузі та пропуск на цю територію; можливість запровадження у необхідних випадках ДПСУ додаткових тимчасових режимних обмежень на в´їзд і провадження робіт у прикордонній смузі (ст. 24 Закону «Про Державний кордон України»); здійснення перетину кордону осіб, вантажів, транспортних засобів та іншого майна у встановленому законом порядку під контролем Державної прикордонної служби України (статті 11, 12); необхідність дотримання судами, що перетинають морський кордон України, заходять у порти та внутрішні води України, встановлених українським законодавством вимог та правил (статті 13-15); можливість запровадження (у випадках та порядку, визначених законом, Кабінетом Міністрів України) на окремих ділянках державного кордону з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб обмежень чи припинення сполучення через державний кордон або встановлення карантину для людей, тварин, вантажів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження (ст. 19).

Правовий режим господарської діяльності в охоронних зонах характеризується такими рисами:

I. Види охоронних зон: санітарно-захисні, водоохоронні, території та об´єкти природно-заповідного фонду України, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні та інші території та об´єкти, віднесені законодавством до таких, що особливо охороняються.

II. Система нормативно-правових актів про спеціальний режим господарювання в охоронних зонах:

Господарський кодекс України (статті 413,418);

закони України: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»; від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»; від 15.02.1995 р. «Про статус гірських населених пунктів в Україні»; від 10.02.2000 р. «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» та ін.;

підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до згаданих законів.

III. Зміст правового режиму: А. Стимули, спрямовані на збереження та покращення природного, оздоровчого, історико-культурного, духовного та ін. потенціалу цих територій (зон); Б. Обмеження для суб´єктів господарювання - інвесторів, що мають на меті охорону та захист природного, оздоровчого, історико-культурного, духовного та іншого потенціалу цих територій (зон) від негативного впливу результатів господарської діяльності (заборона застосування певних способів, методів і форм господарювання, що завдають чи можуть завдати шкоди потенціалу охоронної зони).

Спеціальний режим господарювання в окремих галузях народного господарства (галузеві режими господарювання) може встановлюватися за поданням Кабінету Міністрів України у формі прийняття Верховною Радою відповідного закону у разі необхідності стабілізації або прискореного розвитку у цих галузях. Такий режим встановлено, зокрема, щодо господарської діяльності у Збройних силах України.

Система нормативно-правових актів про галузеві режими господарювання: Господарський кодекс України (статті 414, 418); закони (зокрема, Закон України від 21.09.1999 р. «Про господарську діяльність у Збройних силах України»); підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до ГК та спеціальних законів.

Специфіка правового режиму господарювання у Збройних силах України полягає у такому:

• у військових частинах дозволена лише неприбуткова господарська діяльність відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України переліку;

• мета здійснення такої діяльності - отримання додаткових джерел фінансування повсякденного функціонування військових частин, закладів та організацій, а також для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності;

• форма здійснення господарської діяльності - створювані військовими частинами (закладами, організаціями) підсобні господарства, що мають забезпечувати виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг з вищезгаданою метою;

• можливість передання (на конкурсних засадах і в передбаченому порядку) в оренду майна (крім бойового та спеціального) юридичним та фізичним особам за умови, якщо це не шкодить бойовій мобілізаційній готовності;

• можливість обмеження чи припинення господарської діяльності військових частин за рішенням Міноборони, у встановленому КМУ порядку.

Спеціальний режим господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації характеризується такими рисами:

I. Підставою введення є надзвичайний стан, надзвичайна екологічна ситуація. Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово

вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров´ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров´я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Надзвичайна екологічна ситуація - надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

II. Тимчасовий характер таких режимів (відповідно до встановленого строку його дії на території України чи певній частині її території).

III. Система нормативно-правових актів про такий режим:

• Господарський кодекс України (статті 416, 418);

• закони України: 1) загальні щодо такого режиму господарювання та умов/ підстав його встановлення: від 16.03.2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану)»; від 08.06.2000 р. «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», від 13.07.2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»; 2) спеціальні - щодо оголошення певної території зоною надзвичайного стану чи надзвичайної екологічної ситуації: від 05.09.2000 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеслав-чик, Мічуріне, Підгір´я, Чаусове, Чаусове Друге Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації» та ін.;

• підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до вищезгаданих законів, зокрема, укази Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, що затверджуються Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

IV. Встановлення на території таких зон (згідно з прийнятим на підставі Конституції Указу Президента) тимчасових обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладення на них додаткових обов´язків (статті 16-18 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», статті 10-13 Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»).

V. Надання (відповідно до загальних законів про правовий режим надзвичайного стану) органам державної влади та органам місцевого самоврядування додаткових повноважень, спрямованих на забезпечення комплексу заходів, що вживаються в умовах надзвичайного стану (надзвичайного екологічного стану).

VI. Надання спеціальних гарантій громадянам і суб´єктам господарювання щодо забезпечення їх прав, свобод та законних інтересів в умовах надзвичайного стану/надзвичайної екологічної ситуації (статті 21-27 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», статті 14-15 Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»).

Правовий режим господарської діяльності в умовах воєнного стану має такі характерні риси:

I. Запроваджується в умовах воєнного стану.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

II. Система актів законодавства про воєнний стан: Конституція України (ст. 92); Господарський кодекс України (статті 417,418);

Закон України від 06.04.2000 р. «Про правовий режим воєнного стану».

III. Метою введення воєнного стану є створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

IV. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України (ст. 92), згаданий та інші закони України та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

V. Запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається на військове командуванням, яке має діяти разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

VI. Встановлення (згідно з прийнятим на підставі Конституції Указом Президента) тимчасових обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав суб´єктів господарювання та покладення на них додаткових обов´язків (статті 15,20 Закону «Про правовий режим воєнного стану»).

VII. Надання загальних (ст. 418 ГК України) та спеціальних гарантій громадянам і суб´єктам господарювання щодо забезпечення їх прав, свобод і законних інтересів в умовах воєнного стану (статті 19-22 Закону «Про правовий режим воєнного стану»).

VIII. Обов´язок України відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права у разі введення воєнного стану негайно повідомити через Генерального секретаря ООН держави, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов´язань за Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.