Міжнародна економіка

Якісні та кількісні аспекти інтернаціоналізації господарського життя

Для загальної характеристики інтернаціоналізації господарського життя використовуються різні показники, що відображають його кількісні та якісні аспекти.

До основних кількісних та якісних показників інтернаціоналізації виробництва належать:

• розвиток і втілення в життя досягнень науково-технологічного прогресу;

• інтеграція світового господарства;

• міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

• міжнародна інвестиційна діяльність;

• міжнародна міграція капіталу;

• різні види спільної підприємницької діяльності;

• міграція робочої сили, тощо.

Протягом усього XX ст. відбувався складний процес кристалізації економічної єдності планети на основі матеріальних джерел господарського розвитку, стрімкого нарощування електронних комунікацій, культурної експансії, зростання відкритості й взаємозалежності країн у межах ринкової парадигми.

Зближення якісних характеристик матеріально-речового і живого факторів сучасного виробництва відбувається насамперед внаслідок науково-технологічної революції, яка має всесвітній характер. Розвиваючись під визначальним впливом НТР, фактори виробництва відповідно теж набирають інтернаціонального, світового характеру. Вони втрачають «національну самобутність» і замкненість, стають універсальними. Це однаковою мірою стосується і засобів виробництва, і робочої сили.

Науково-технічна революція вносить кардинальні зміни в систему сучасного виробництва. Найголовніші процеси пов´язані з широкою інтелектуалізацією виробництва, його дематеріалізацією, мініатюризацією. Інтелектуалізація означає, що на даному етапі суттєво зростають вимоги до живого фактора виробництва, робочої сили, до її професійно-кваліфікаційного рівня. Витрати на наукову, інженерну працю сягають нині 2/3 загальних затрат на виробництво товарів.

Дематеріалізація виробництва, його комп´ютеризація та інформатизація пов´язані зі зміною моделі економічного розвитку, з переходом від екстенсивного до інтенсивного типу господарського зростання. Економіка «полегшується», зменшуються питомі витрати сировини, матеріалів, енергії, інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції, тобто поліпшуються показники трудо-, фондо-, енерго-, матеріаломісткості продукції.

Сучасне обличчя міжнародних виробничих систем, їхня організація не в останню чергу визначаються такими процесами, як електронізація, роботизація, комп´ютеризація виробництва, впровадження біотехнологій. Електронізація виробництва дає змогу вилучити з безпосереднього його процесу робочу силу, веде до часткової або повної автоматизації технологічних процесів. Виникають можливості для створення банків даних про основні тенденції розвитку світової торгівлі, фінансів, руху цін на головні товари тощо. За допомогою електронно-обчислювальних машин встановлюються тісні кореспондентські міжбанківські зв´язки, відбувається обмін даними про курси акцій на головних фондових біржах і про ціни товарів на товарних біржах світу. В цій же системі можна одержати інформацію про стан світових грошових ринків, курси валют, ціни на золото та ін.

Всебічне застосування комп´ютерної техніки, мікропроцесорів, біотехнології, лазерної техніки, порошкової металургії, мембранної технології, виробів з кераміки, матеріалів із заданими властивостями, застосування елементів космічного виробництва свідчать про початок нової ери суспільно-економічного розвитку — ноосферно-космічної світової цивілізації.

Новий тип факторів виробництва, що формуються як всесвітні, називають біотехнотронними. Саме вони становлять ядро економічної єдності світу, формують майбутню структуру світового господарства. Домінантною основою ноосферного типу виробництва стане творчо-інтелектуальна діяльність людини, перенесення акценту з використання переважно м´язової енергії до широкого залучення у сферу виробництва інтелекту, психічної енергії. Якщо у XX ст. розвиток відбувався під знаком «визволення» енергії атомного ядра, то в XXI ст. визначальним стане «визволення» психічної енергії людини, своєрідна психологічна революція. Пріоритет одержить розумова праця: вчених, інженерів, економістів, банківських службовців, управлінців, юристів, а також зайнятих у невиробничій сфері. Значно зросте роль міжнародного менеджменту, всієї системи організації й управління світогосподарськими процесами через регіональні та міжнародні організації. Зростаюча єдність світового господарства об´єктивно вимагатиме посилення міжнародних важелів регулювання світогосподарських зв´язків. Найповнішого втілення міжнародні виробничі системи дістали в діяльності сучасних транснаціональних корпорацій (ТНК).

Однак, домінуючою все ж таки залишається тенденція всесвітньої економічної інтеграції до глобалізації господарського розвитку й окремих країн, і світової економіки в цілому. Глобалізація економічного зростання означає не що інше, як установлення безпосереднього зв´язку національної економіки і світового господарства, їх глибокий взаємовплив. У наш час жодну господарську акцію, навіть середнього масштабу, неможливо здійснити у відриві від світогосподарських процесів. Тут даються взнаки, по-перше, масштаби сучасного виробництва, по-друге — піднесення ролі міжнародного поділу та кооперації праці в розвитку національних економік.

Глобальний характер сучасних економічних процесів полягає насамперед у тому, що господарські системи сягають планетарних масштабів. Нині досить виразно проявляється тенденція до зростання ролі зовнішніх, інтернаціональних чинників у процесі економічного розвитку. Все це зумовлено передусім масштабами сучасного виробництва, особливостями технологічної революції, загостренням проблеми ринків, зовнішнім фінансуванням розвитку, різкими розбіжностями між окремими країнами в забезпеченні природними та іншими ресурсами. Зрештою досягнення економічного оптимуму передбачає найширше використання максимального господарського простору: регіонального, континентального, планетарного і навіть космічного.

Процес формування елементів глобальної економіки розвивається одночасно в кількох напрямах. Перший з них пов´язаний зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, а з іншого — відносного насичення потреб усередині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає постійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах.

Другий напрям дещо інший. Він передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв´язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечували безперервність і розширення процесу виробництва. Йдеться про широку закупівлю на світовому ринку машин та устаткування, нових технологій, сировини, матеріалів, електроенергії, нафти, газу тощо. Розширення цього каналу міжнародного економічного спілкування детермінується, з одного боку, неможливістю й економічною недоцільністю виробництва в межах окремих країн усієї номенклатури, скажімо продукції машинобудування. Економічно вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмін продукцією. З іншого боку, запаси природних ресурсів розмішені по країнах і регіонах украй нерівномірно, що потребує їх певного «перерозподілу» за допомогою світової торгівлі. Наприклад, на країни-експортери нафти припадає 37 % загальносвітового видобутку нафти, а споживають вони всього 15 %, відповідні показники для промислово розвинутих держав — 15 і 56 %.

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентровано реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва. Так, обсяг наукової діяльності подвоюється приблизно кожні 10—15 років, а кількість науковців, за даними ЮНЕСКО, за останні 50 років зростала майже в 4 рази швидше, ніж загальна чисельність населення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7—10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття та винаходи відбувається в середньому кожні 2,5—3 роки. Згідно з прогнозами у XXI столітті науково-дослідною роботою буде займатися близько 20 % працездатного населення. На цій основі посилюватимуться процеси інтелектуалізації виробництва і праці, зростатиме ефективність використання всіх ресурсів.

Ліцензійна торгівля охоплює переважно електротехнічну й електронну промисловість, загальне машино-, приладобудування, автомобільну, авіаракетну промисловість, хімію й нафтохімію, біотехнологію, ресурсозберігаючі технології. Новим напрямом диверсифікації міжнародної ліцензійної торгівлі є галузі обчислювальної техніки та засоби автоматизації, включаючи комплексно автоматизовані виробництва з використанням єдиних транспортних систем та систем управління на базі ЕОМ.

Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної економіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох найголовніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного підприємства.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси окремих галузей виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається в двох напрямках — виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об´єднань. У територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Міжгалузева спеціалізація — це взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма переважала в 30-ті роки XX ст. у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості загалом і сільським господарством). В 50—60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70—80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціалізація, яка заснована на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї самої галузі.

Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (повузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації.

Перша з них передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна — на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.

З розвитком МПП в МСВ виникли такі поняття, як «міжнародноспеціалізована галузь» та «міжнародноспеціалізована продукці