Міжнародна економіка

Світовий ринок позичкового капіталу

Світовий ринок позичкового капіталу має довгу і складну історію, і бере початок ще з лифарського капіталу середньовіччя.

Сучасний світовий ринок позичкових капіталів, котрий сформувався на основі інтернаціоналізації та інтеграції національних ринків на початок 60-х років, включає в себе: світовий кредитний ринок, світовий фінансовий ринок та євроринок. Всі ці сектори світового ринку позичкового капіталу взаємопов´язані: на практиці постійно відбувається взаємне переливання капіталів.

Світовий кредитний ринок — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється рух капіталу на основі терміновості, повернення та сплати відсотків.

Світовий фінансовий ринок — це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі й в євровалютах.

Розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- та довгострокових капіталів (ринок капіталів), що включає і фінансовий ринок.

Євроринок — це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому проводяться операції з кредитів та позик в євровалюті.

Євроринки визначаються як:

• ринки вільної конкуренції;

• світові ринки, на яких беруть участь і ведуть жорстоку конкурентну боротьбу міжнародні банки всіх великих країн, використовуються всі провідні конвертовані валюти, функціонують всі великі фінансові центри світу;

• новаторські: ініціатори нових фінансових інструментів та новітніх інформаційних технологій.

В наш час світовий ринок позичкового капіталу виступає як механізм акумуляції й розподілу фінансових ресурсів у світовому економічному просторі і він охоплює сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн світу. Здійснити акумуляцію і перерозподіл фінансових ресурсів з високою якістю і без втрат можливо тільки за допомогою відповідальних посередників.

Виходячи з попереднього аналізу і особливостей, які характеризують розвиток світового ринку позичкового капіталу (СРПК), у ньому можна виділити декілька структурних елементів.

Розглянемо досконаліше функціональні складові світового ринку позичкового капіталу. До їх складу входить світовий грошовий ринок та світовий ринок капіталів.

Світовий ринок — це система відносин, яка формується на підставі аналізу попиту і пропозицій на капітал, що функціонує як міжнародний купівельний та платіжний засіб.

Він є ринком короткострокових операцій, що здійснюються між банком або іншими кредитно-фінансовими інститутами.

До світового грошового ринку входять:

• міжнародний ринок;

• обліковий ринок;

• валютний ринок.

Міжбанківський ринок — це система або сукупність відносин між банком з приводу надання короткострокових позик.

До його функцій належать:

• перерозподіл банківського капіталу;

• раціональне використання банківських ресурсів;

• управління валютним ризиком;

• зниження витрат, що пов´язані з рухом капіталу.

Обліковий ринок — це також особлива система відносин, де основними інструментами виступають казначейські та комерційні векселі.

Валютний ринок — це система відносин з обслуговування міжнародного платіжного обігу, а також оплатою грошових зобов´язань юридичних і фізичних осіб та інших суб´єктів підприємницької діяльності.

Розглянемо механізм світового ринку капіталів. По-перше, визначимо, що він виступає джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів і формує систему відносин з приводу узгодження попиту і пропозиції на капітал для фінансування довгострокових капіталовкладень.

Світовий ринок капіталів поділяється на:

• світовий кредитний ринок;

• світовий ринок цінних паперів.

Світовий кредитний ринок являє собою систему кредитних відносин, що розвиваються і функціонують у світовому господарстві.

Світовий ринок цінних паперів — це також система відносин з узгодження попиту і пропозицій на цінні папери на міжнародному рівні.

Функціональна структура світового ринку позичкового капіталу постійно змінюється і удосконалюється виходячи з урахувань змін, що відбуваються в світовому господарстві під впливом різних факторів, таких, як конкурентна боротьба, регіональна і глобальна інтеграція. На нього великий вплив має рівень відкритості економіки, інтернаціоналізаційні процеси тощо.

Однак, сьогодні можливо окреслити певні тенденції, що йому притаманні.

1. Постійна активізація і удосконалення ринку цінних паперів завдяки майже постійному зростанню попиту на них.

2. Відбулося поступове переключення позичальника з кредитних форм надання позики на випуск цінних паперів.

Розглянемо характеристику елементів, що належать до інституціональної структури світового ринку позичкового капіталу.

Інституціональні елементи в структурі ринку характеризуються системою економічних відносин, що виникають між позичальниками і кредиторами різних країн з одного боку і посередниками — з іншого боку.

До посередників належать:

• фінансові компанії;

• фондові біржі;

• транснаціональні та інші фінансові установи;

Позичальниками і кредиторами виступають:

• державні установи;

• міжнародні організації;

• центральні банки країн;

• приватні господарські суб´єкти;

• страхові компанії;

• фонди, що мають можливість акумулювати кошти.

Інституціональна структура світового ринку також постійно удосконалюється і розвивається, і їй притаманні такі тенденції:

• постійне підвищення ролі потужних міжнародних фінансових організацій;

• постійне підвищення ролі держав як у регулюванні, так і в безпосередній участі в експорті капіталу;

• зменшення ролі банків.

Особливий інтерес являє собою географічна структура світового ринку позичкового капіталу. Її характеристика відображає рух капіталу між країнами і регіонами, інтеграційними угрупованнями. Цей рух капіталу переважно здійснюється через міжнародні фінансові центри.

Міжнародні фінансові центри мають довгий історичний розвиток. Початком формування таких центрів вважався бурхливий розвиток економіки у світі, шо був започаткований розвитком капіталістичних виробничих відносин.

Передумовами формування міжнародних фінансових центрів вважаються:

• вигідне географічне розташування;

• високий економічний потенціал і розвиток країни;

• наявність розвинутого національного ринку капіталів;

• висока активність країни (міста) у міжнародних економічних відносинах;

• політична стабільність і незалежність країни від зовнішньо-економічних факторів;

• стабільне і стандартизоване законодавство ліберального спрямування.

Основна частина міжнародних кредитних операцій відбувається в міжнародних фінансових центрах. Провідними світовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Париж, Люксембург. Значно підвищили свій вплив на міжнародний рух капіталу Гонконг, Сінгапур, Цюрих, Франкфурт-на-Майні. З´явилися і нові фінансові центри, такі як Бахрейн, Панама. Усі без винятку центри діють скориговано і виступають як частка єдиного світового ринку капіталів.

Основні тенденції, що притаманні географічній структурі:

1. Збільшення масштабів ввозу капіталу в країни, що мають можливість втілення в економічне життя нових високих технологій.

2. Збільшення обсягу руху приватного капіталу, що відбувається поміж розвинутими країнами.

3. Збільшення обсягів взаємокредитування в країнах, що входять до інтеграційних угруповань.

4. Зниження на ринку капіталу в частці країн, що розвиваються.

До валютного елемента в структурі світового ринку позичкового капіталу належать:

• міжнародні ринки;

• європейський ринок;

• національні ринки.

Міжнародний ринок, як сукупність національних валютних ринків, в своїх відносинах використовує як національні валюти, що вільно конвертуються, а також євро і спеціальні права запозичення (СПЗ).

Національні ринки проводять операції виключно з національною валютою.

Євроринок включає грошові засоби в валютах, які функціонують як позичковий капітал за межами країн походження. Операції на евровалютному ринку проводяться в евровалютах.

Євроваяюта — це іноземна валюта, в якій здійснюються операції за межами країн-емітентів усіх валют. Наприклад, долар США на рахунках в банках Великобританії, Німеччини чи інших країн називається євродоларом, фунт стерлінгів на рахунках Франції, США — євростерлінгом.

Зміст операцій на євроринку полягає в тому, що банки, розміщені поза межами країни-емітента будь-якої національної валюти, приймають за певні відсотки депозити , виражені в цій валюті, а потім надають їх в кредит за вищі відсотки. Причому в кредит надається не сама ця валюта, а лише її доларовий вираз, зафіксований на рахунках банку.

У євроринок входять: єврогрошовий ринок (ринок короткострокових кредитів); ринок середньострокових банківських єврокредитів; ринок єврооблігацій, або європозик.

Основними сучасними тенденціями ринку євровалют вважається:

1. Поступове підвищення ролі евровалют в міждержавних грошово-кредитних операціях.

2. Падіння ролі долара США на ринку євровалют, що підтверджується постійним зниженням курсу долара по відношенню до курсу євро. Хоча в деякі періоди ця тенденція змінюється.

Серйозною проблемою світового ринку позичкового капіталу є заборгованість і своєчасні розрахунки за борговими зобов´язаннями.

Головною причиною періодичної повторюваності міжнародної кризи заборгованості є наявність сильної мотивації як відмови від платежів по боргу суверенними боржниками. Якщо уряди-боржники приходять до висновку, що виконання всіх платіжних зобов´язань не забезпечує більш чистого припливу коштів у майбутньому, з´являється стимул відмовитись від частини або від усіх платежів по боргу, аби тільки уникнути відпливу ресурсів з країн. Існування такого стимулу до відмови від платежів допомагає пояснити неодноразові випадки відмови від платежів латиноамериканських країн на початку XIX ст., одночасні масові відмови платити в 30-х роках і події 1982 p., коли величина сум обслуговування боргу збільшилась до розмірів нових надходжень капіталу, і багато боржників вимагали перегляду строків платежів.

Причина припинення платежів суверенними боржниками допомагає пояснити і деякі риси поведінки міжнародних кредиторів. Одна з них — наполегливість у встановленні більш високої відсоткової ставки в кредитах зарубіжним урядам порівняно з кредитами приватним та державним позичальникам у своїй власній країні. Вимоги більш відсоткової ставки є способом отримання своєрідної премії на випадок відмови від виплат по боргах: поки нема кризи, кредитори отримують цю премію, але у випадку кризи вони мають великі збитки.

Що здатне вирішити проблему відмови від платежів? Думаємо, що не може бути традиційного продовження, яке пов´язує надходження нових кредитів боржнику з виконанням вимоги «затягування пасків», шоб відтягти момент відмови від виплат по боргах. Нові кредити повинні щонайменше покривати суми виплат відсотків та основної суми боргу. Але навіть тоді нові кредити настільки великі, що їх надання збільшує загальну суму боргу, через що боржник врешті-решт може відмовитись платити незалежно від того, як довго здійснюватиметься нове кредитування.

Найбільш вірним способом вирішення проблеми права власності на кредити, що надаються суверенним боржникам, є введення застави або забезпечення, тобто активи того чи іншого виду, котрі можуть перейти у власність кредитора у випадку призупинення виплат по боргу позичальника. В угодах по позиках всередині країни юридично оформлені застава чи забезпечення відіграють важливу роль у підтриманні виплат по боргу і водночас у зміцненні кредитоспроможності боржника, дозволяючи йому отримувати позики за більш низькою відсотковою ставкою і за більш зручною тимчасовою схемою. В минулому країнами, що своєчасно сплачували борги, зазвичай виявлялись ті, чиї кредитори мали можливість накласти арешт на активи боржників у випадку недотримання строків виплат.

Незважаючи на прийняття зазначених вище заходів, сукупний борг країн світу у 1994 р. становив 1945 млрд. дол. Чистий приплив боргових ресурсів становив 108 млрд. дол., або 5,5 %, від загального обсягу зовнішнього боргу.

Основна частина заборгованості припадає на країни, що розвиваються, а відтак проблема міжнародної заборгованості цих країн є однією з центральних як теорії, так і практики міжнародної валютно-кредитної та фінансової політики.

За подібних обставин розвинутим країнам треба було б бити на сполох, однак у жодній з них проблема заборгованості не стояла і не стоїть на першому плані, оскільки державний борг, якщо він за своїми розмірами не виходить за прийняті параметри макроекономіки, не є чимось загрозливим. Крім того, у високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж зростає валовий внутрішній продукт, то обслуговування державного боргу може здійснюватися і за рахунок накопичення і споживання, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення.

Якщо державний борг зростає в умовах припинення зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативними. Коли борги накопичуються з року в рік, то це може спричинити до поступового сповзання країни в боргову кабалу і навіть поставити на порядок денний питання про майбутню економічну незалежність та втрату політичних позицій у світовому співтоваристві.

Досить неоднозначна ситуація із зовнішньою заборгованістю склалася на сьогодні в Україні.

Основний обсяг державного боргу, накопиченого до 2000 року, протягом останніх років стабілізувався на рівні 14,1—14,2 млрд. дол. США.

Незважаючи на проголошений урядом намір поліпшити протягом 2001—2004 pp. структуру державного боргу шляхом збільшення питомої ваги його внутрішньої складової, фактично вона лишається майже незмінною — із значним переважанням зовнішньої складової.

Міжнародна платоспроможність України характеризується кількома макроекономічними показниками, серед яких обсяг державного боргу, співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний потенціал економіки, стан платіжного балансу та забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними резервами НБУ.

Загальний державний борг України з 1992 р. поступово зростав.

Це зумовлювалося різними чинниками, у тому числі дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом (у першу чергу — щодо запозичень, отриманих під державні гаранти), несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов´язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 р. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 pp. стабілізувало ситуацію. Так, у 2000 р. загальна сума державного зовнішнього боргу зменшилася на 2,113 млрд. дол. Але основні причини та джерела дефіциту, насамперед незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишилися. Це може у перспективі призвести до подальшого зростання державного боргу. Разом з тим рівень державного боргу України не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (наприклад, Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов´язання держави, які перевищують 60 % від ВВП.

Щодо управління державним зовнішнім боргом, то суттєвою проблемою тут є високий рівень валютного ризику, що зумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу в загальній заборгованості держави (70 %). Залежно від ситуації на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід використовувати можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що у свою чергу вимагає від уряду та НБУ вживання ефективних заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку. Це можливо лише за належної ліквідності державних цінних паперів та високого рівня їхньої капіталізації.

У системі управління платоспроможністю України за умов фінансової кризи важливу роль відіграє лімітування зовнішнього запозичення. Цей механізм теж має бути повністю прозорим — від стадії розгляду доцільності запозичення до останнього боргу.

Зміцнення платоспроможності України лежить у площині загального прискорення соціально-економічного розвитку, ефективнішого використання власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової трансформації економіки, а також її детінізації. Зміцненню фінансових позицій Української держави мають також сприяти легалізація та повернення в Україну вивезених коштів, удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, її геостратегічна диверсифікація, поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Таким чином, ми розглянули зміст, форми, структурні елементи та види міжнародного кредиту. Особлива увага приділена характеристиці світового ринку позичкового капіталу. Центральним напрямком цього аналізу виступають міжнародні економічні відносини, які діють у сфері валютно-фінансових зв´язків між країнами світу.