Міжнародна економіка

Платіжний баланс та його економічний зміст

Для повної характеристики платіжного балансу потрібно визначити додаткові категорії і, перш за все, дати загальне поняття балансу.

Баланс — кількісне вираження відносин між сторонами будь-якої діяльності, які повинні врівноважувати одна одну.

Усі міжнародні господарські зв´язки країни відображаються в різних балансах міжнародних розрахунків.

Баланс міжнародних розрахунків — це статистична звітність, що відображає співвідношення грошових вимог і зобов´язань, надходжень і платежів однієї країни у відношенні до інших.

На практиці розрізняють два види балансів міжнародних розрахунків:

1) розрахунковий баланс;

2) платіжний баланс.

Розрахунковий баланс враховує експорт і імпорт товарів та послуг, надання і отримання позик та інвестицій за певний термін часу або на певну дату.

В цьому балансі відображається звітність про співвідношення вимог і зобов´язань однієї країни у відношенні до інших незалежно від термінів надходження платежів. До його складу входять як погашені, так і непогашені платежі; сальдо розрахункового балансу відображає міжнародний розрахунковий стан країни. Його активне сальдо свідчить про те, що країна може очікувати подальших валютних надходжень. Від´ємне сальдо характеризує країну, як боржника і в майбутньому їй потрібно буде здійснювати валютні платежі.

Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, та надходжень, отриманих нею з-за кордону за певний період.

Платіжний баланс включає:

• розрахований (сплачений) експорт і імпорт товарів та послуг;

• фактично проведені надходження і платежі;

• фактично отримані або видані кредити та інвестиції.

Платіжний баланс являє собою статистичну таблицю основних показників за певний термін часу.

У цій таблиці відображається:

1. Операції з товарами, послугами і доходами між даною країною і іншими країнами-партнерами (разом).

2. Зміну власності й інші зміни, що належать даній країні, в монетарному золоті, спеціальних правах запозичення, а також у фінансових вимогах і зобов´язаннях відносно інших країн.

3. Однобічні перекази і компенсуючі записи, котрі необхідно провести для збалансування операцій і змін, які взаємно не компенсуються.

Загальними вимогами до складання балансу є:

1. Агрегування усіх операцій.

2. Зібрання і аналіз даних за певний період часу.

3. Облік чистого сальдо міжнародних вимог і зобов´язань.

При складанні платіжного балансу повинні враховуватися певні методологічні основи. В сучасних умовах країни, що взаємодіють з МВФ, керуються його п´ятою постановою, що була прийнята ще в 1993 році. Для відображення нових явищ в світових відносинах і в світовій статистиці потрібно було переглянути структуру і класифікацію платіжного балансу. Складений за сучасною методологією платіжний баланс більше поєднаний з системою національних розрахунків.

В основу складання платіжного балансу покладені два методологічні принципи.

Перший принцип відображає всі зовнішньоекономічні операції за певний період часу (місяць, квартал, рік). Це показує, що в платіжному балансі відображаються всі економічні операції, що здійснюються за певний термін часу між резидентами даної країни і нерезидентами.

Другий принцип — метод подвійного запису, коли кожна зовнішньоекономічна операція, що належить до платіжного балансу, записується до нього двічі. Один запис показує, які зміни в активах і пасивах країни викликає ця операція. Другий запис зрівноважує першу і показує, якими засобами регулюються взаємні вимоги і зобов´язання між країнами, що виникають внаслідок зовнішньоекономічної операції.

Платіжний баланс активний, якщо валютні надходження перевищують платежі, і пасивний, якщо платежі перевищують надходження.

Згідно з прийнятими у міжнародній практиці принципами подвійної бухгалтерії будь-яке збільшення активів або зменшення зобов´язань відображається у дебеті, а зменшення активів або збільшення пасивів — у кредиті балансу. Дебетова частина платіжного балансу відповідає поняттям «платежі», «витрати», і тому цифри, що зараховують на неї, супроводжуються знаком «мінус». Кредитова частина відповідає поняттям «надходження», «доходи», цифри, шо зараховують на неї, або мають знак «плюс», або не мають ніякого знака. Загальна сума кредиту повинна дорівнювати загальній сумі дебету платіжного балансу.

Розглянемо структуру платіжного балансу. Залежно від характеру операцій платіжні баланси складаються з двох основних розділів: 1 — «Платіжний баланс на поточних операціях», або «Поточний платіжний баланс»; 2 — «Баланс руху капіталів (короткострокові та довгострокові операції) та кредитів». Кожен з цих двох розділів, у свою чергу, поділяється на підрозділи.

Розглянемо розділ «Поточний платіжний баланс», або «Рахунок поточних операцій». Його підрозділи, або статті, узагальнюють дані про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися на умовах, прийнятих у міжнародній практиці угод без відстрочування платежів, що не передбачають надання або залучення коштів у іноземній валюті в кредитній формі. Він містить насамперед дані про експорт та імпорт товарів та послуг, про вантажні та пасажирські міжнародні перевезення, іноземний туризм та платежі за кордон, надходження коштів з інших країн без товарного забезпечення (заробітна плата, відсотки, дивіденди).

Рахунок поточних операцій поділяється на дві частини:

1. Платежі та надходження за зовнішньоторговельними операціями, або торговий баланс (merchandise trade balance, рахунок торгівлі). Він містить інформацію про експорт та імпорт товарів (як цивільних, так і військових). Експорт призводить до припливу грошових коштів, отже, утворює статтю кредиту; імпорт — до їх відпливу; і формує статтю дебету; їх баланс називається торговим, або видимим балансом. Отже, торговий баланс — це чиста вартість експорту тільки товарів за вирахуванням їх імпорту. Цей баланс підводиться під статтями торгових потоків, а усі решта статей залишаються «під рискою».

2. Баланс послуг та некомерційних операцій, доходи та платежі за інвестиціями (рахунок невидимої торгівлі). Він містить статті, які відображають надання або отримання послуг з міжнародних перевезень, страхування, фрахту, туристичних, банківських, консультаційних та інших видів; виплати та надходження відсотків, дивідендів тощо за отримання або надання кредитних послуг. Статті кредиту утворює невидимий експорт, статті дебету — невидимий імпорт. Отже, баланс невидимої торгівлі — це чиста вартість експорту послуг за вирахуванням їх імпорту плюс надходження від інвестицій за кордоном за вирахуванням виплат за надані інвестиції плюс сальдо трансфертних платежів.

Баланс рахунку поточних операцій складають підсумувавши два баланси — торговий та баланс невидимої торгівлі.

Розглянемо розділ «Баланс руху капіталів та кредитів», або як його інколи називають «Рахунок по зовнішньоторгових угодах з активами та пасивами». Статті цього розділу платіжного балансу відображають зміни вартості фінансових активів та зобов´язань країни внаслідок зовнішньоекономічних операцій, які передбачають перехід права власності. Інакше кажучи, рахунок капіталу необхідний для визначення зведених результатів операцій з фінансовими активами та пасивами, які здійснюються резидентами та їхніми іноземними діловими партнерами за певний період.

Рахунок капіталу поділяється на дві основні частини:

1. Рахунок руху довгострокового капіталу (long-term), або прямі інвестиції та інші довгострокові капітальні вкладення. Основними статтями руху довгострокового капіталу є прямі інвестиції та позики. Інвестиції, які вкладаються іноземними громадянами або фірмами в економіку даної країни (наприклад, спорудження південнокорейською компанією свого автомобільного заводу в Україні), — це стаття кредиту. Проте, репатріація отриманого від цієї інвестиції прибутку утворює дебетову статтю невидимого імпорту. Капіталовкладення, які здійснюються резидентами за кордон, утворюють статтю дебету, а переказ з-за кордону прибутків за ними — кредитову статтю невидимого експорту.

Об´єднаний баланс рахунку поточних зовнішньоекономічних операцій та довгострокового капіталу утворює основний, або базисний баланс (basic balance). Базисний баланс є мірою довгострокової міжнародної економічної стабільності країни. Він приблизно відображає продуктивність праці, забезпеченість ресурсами та факторами виробництва, переваги покупців, міжнародну конкурентоспроможність, ставлення до економіки в аспекті надійності інвестицій тощо.

2. Рахунок руху короткострокового капіталу (short-term), або інші короткострокові капіталовкладення. Він відображає фонди (інструменти грошового ринку), які переміщуються в результаті реальних угод (наприклад, у вигляді платежів експорту та імпорту), а також рух внаслідок операцій з довгостроковим капіталом (наприклад, відплив для оплати прямих капіталовкладень та приплив в результаті отримання доходів від закордонних інвестицій). Крім цього, рух короткострокового капіталу відображає спекулятивні потоки, пов´язані з прагненням суб´єктів господарювання зіграти на міжнародній різниці на рівні короткострокової відсоткової ставки або на зміні валютних курсів в результаті політичної нестабільності.

Після балансу руху капіталів та кредитів йде стаття «Помилки та пропуски», яка необхідна для вирівнювання дебету та кредиту. У статистичному обліку платіжного балансу відомості про експорт можуть надходити з митних запасів, а сама оплата може здійснюватися з іншого джерела. Крім того, у записах операцій можуть бути помилки, а багато позицій взагалі мають оцінюватися приблизно, наприклад, витрати туристів, що відвідали країну. Саме це і викликає необхідність введення у статистичний облік платіжного балансу особливого рахунка «Помилки та пропуски».

Після цього рахунка йдуть статті, які відображають державне фінансування у платіжному балансі:

• стаття «Пункти, що дублюються», яка стосується певних змін державних резервів, містить інформацію щодо переоцінки золотовалютних резервів, розподіл та використання СПЗ SDR, рух золотовалютного резерву;

• стаття «Виняткове фінансування», яка відображає надзвичайні джерела покриття сальдо;

• стаття «Зобов´язання, які є резервами іноземних держав» відображає претензії іноземних державних організацій до активів даної держави;

• стаття «Загальна зміна резервів» показує зміни у резервних запасах країни, причому не у резервах як таких, а лише зміни їх вартості або обсягу.

Нижче наводиться схема платіжного балансу, що розроблена МВФ, і у загальних рисах повторює систему побудови статей платіжних балансів провідних країн з деякими змінами. Ці зміни роблять схему універсальнішою, що дає змогу порівнювати баланси розвинених країн та країн, які розвиваються. Аналізуючи вихідні дані, надані країнами, експерти МВФ вносять уточнення, використовують неофіційні публікації, перегруповують статті платіжних балансів та виконують інші коректувальні дії, що дає можливість робити висновок про масштаби досліджуваних процесів.

Класифікація статей платіжного балансу
за методикою МВФ

A. Поточні операції

Товари.

Послуги.

Доходи від інвестицій.

Інші послуги та доходи.

Приватні односторонні перекази.

Державні односторонні перекази.

Разом А: БАЛАНС ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ.

B. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

Прямі інвестиції.

Портфельні інвестиції.

Інший довгостроковий капітал.

Разом: А + В: БАЗИСНИЙ БАЛАНС.

C. Інший короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

Разом: А + В + С + D (відповідає концепції ліквідності у США).

E. Балансувальні статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл та використання СПЗ (SDR).

Рух золотовалютного резерву.

Надзвичайні джерела покриття сальдо.

Зобов´язання, які утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів.

Разом: А + В + С + D + E (відповідає концепції офіційних розрахунків у США).

F. Підсумкова зміна резервів

Золото.

СПЗ (SDR).

Резервна позиція у МВФ.

Іноземна валюта.

Інші вимоги.

Кредити МВФ.

Методи врівноваження платіжного балансу

Складаючи платіжний баланс, його статті розподіляють на основні та балансувальні. До основних належать статті, в яких відображаються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансу та є відносно самостійними: поточні операції та рух довгострокового капіталу. До балансувальних статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи та джерела регулювання сальдо платіжного балансу та відображають рух валютних резервів, зміну короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити міжнародних валютно-фінансових організацій тощо.

Поділ платіжного балансу на основні та балансувальні статті є загальновизнаним методом визначення його дефіциту (balance-of-payments deficit) або активу, надлишку (balance-of-payments surplus). Сальдо, яке утворюється за основними статтями, покривається за допомогою балансувальних статей. Отже, формально платіжний баланс врівноважений. Саме сальдо основних статей прийнято називати сальдо платіжного балансу.

Якщо платежі перевищують надходження за основними статтями, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансувальних статей. Традиційно для цього використовуються позики та ввезення підприємницького капіталу. Це — тимчасовий метод врівноваження платіжного балансу, оскільки країни-боржники зобов´язані виплачувати високі відсотки та дивіденди, а також суму позики. Існує і небезпека того, що іноземні кредитори одночасно у майбутньому можуть масово вилучити свої внески. Новим способом покриття пасивного сальдо балансу є короткострокові кредити за угодами «croh», які взаємно надаються центральними банками у національній валюті.

Для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу МВФ надає країнам-членам МВФ резервні (безумовні) кредити (у межах 25 % їх квот).

Промислово розвинені країни мобілізують для погашення дефіциту платіжного балансу кошти на світовому ринку позикових капіталів у вигляді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик.

До тимчасових методів покриття дефіциту платіжного балансу належать також пільгові кредити, одержані країною по лінії іноземної допомоги.

Однією остаточною альтернативою врівноваження платіжного балансу є використання країною своїх офіційних золотовалютних резервів (official reserves). Іноді Центральний банк країни може продавати частину своїх резервів та купувати на них національну валюту з метою підтримки її обмінного курсу. Таке використання резервів утворює статтю кредиту, оскільки резерви нібито надходять на баланс, одночасно залишаючи рахунок резервів. Отже, резерви можуть використовуватися для покриття дефіциту з будь-якої позиції платіжного балансу. І навпаки, якщо з тієї чи іншої статті платіжного балансу утворюється додатне сальдо, то отримані кошти можна застосувати для формування резервів, що буде статтею дебету.

Іншими словами, скорочення офіційних резервів (додатне значення у статті офіційних резервів) показує масштаби дефіциту платіжного балансу країни; зростання офіційних резервів (від´ємне значення у статті офіційних резервів) означає активне сальдо платіжного балансу. Головним засобом остаточного врівноваження платіжного балансу є резерви ВКВ; з 70-х років почали використовувати СПЗ, переказуючи їх з рахунка однієї країни на рахунок іншої у МВФ; з 1979 р. країни-члени ЄВС покривають тимчасовий дефіцит платіжного балансу також за допомогою екю (ECU).

Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому сталі, або тривалі, дефіцити платіжних балансів, які мають фінансуватися за рахунок цих резервів, призведуть до їх вичерпання. Саме це викликало встановлення жорстких меж, у яких золотовалютні резерви можуть використовуватися для покриття дефіциту балансу. Крім того, якщо резерви витрачаються надто швидкими темпами, то може виникнути криза довіри, і країні доведеться вжити спеціальних заходів для коректування платіжного балансу. Ці заходи можуть спричинити хворобливу перебудову на макроекономічному рівні, встановлення торгових бар´єрів та аналогічних обмежень або зміну міжнародної валюти.

Остаточним засобом погашення дефіциту платіжного балансу є й іноземна допомога у формі субсидій та подарунків.

Допоміжним засобом регулювання платіжного балансу є продаж іноземних та національних цінних паперів за іноземну валюту. Наприклад, США частково погашають пасивне сальдо свого платіжного балансу, розміщуючи облігації скарбниці у центральних банках інших країн.

Платіжний баланс є одним з об´єктів державного регулювання. Хоча платіжні баланси не можуть бути постійно активними або пасивними, поляризація їх стану збільшує нестабільність валютних курсів, перетікання капіталу, особливо «гарячих грошей», негативно впливає на грошовий обіг і, зрештою, — на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичне цінове регулювання діє слабо. Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає цілеспрямованих державних заходів. Врівноваження балансу міжнародних розрахунків є одним з головних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням високих темпів економічного зростання, боротьбою з інфляцією та безробіттям.

Державне регулювання платіжного балансу — це сукупність економічних, зокрема валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.

Існують три основні методи ліквідації надлишку або дефіциту платіжного балансу:

1) зупинення потоків торгівлі та капіталу;

2) скоректування внутрішніх економічних перекосів;

3) примусове або дозволами досягнення зміни курсу валюти.

Зрозуміло, що не тільки ринкові сили визначають торгівлю та рух капіталу між країнами. Уряди можуть стимулювати їх або перешкоджати їм з певною метою, або під тиском лобістів, і вони, зазвичай, цим користуються. Навіть якщо рівень державного втручання обмежений, може виникати стан нерівноваги, що призводить до збільшення втручання. Припинення або переривання торгівлі чи руху капіталу — лише косметичний засіб усунення нерівноваги, причому спочатку необхідно точно встановити, що приймається за надлишок або дефіцит, а також виробити стратегію вирівнювання балансу. Існують численні засоби переривання або скорочення торгівлі за рахунок руху капіталу, наприклад, субсидії, тарифи, квоти та обмеження на вивезення дивідендів. Уряди можуть підтримувати свою грошову одиницю за допомогою продажу та купівлі іноземної валюти, введення декількох валютних курсів тощо.

Другим із зазначених методів відновлення рівноваги платіжного балансу є усунення перекосів у внутрішній економіці. Одним із основних джерел дефіциту платіжного балансу є інфляція. Темпи її можна зменшити жорсткою грошовою та фінансовою політикою, високими відсотковими ставками, контролем за зарплатою та цінами. Але цей шлях призводить до економічного застою та безробіття. Можна також урізноманітнити експорт за допомогою індустріалізації та перерозподілу ресурсів на продукцію, що конкурентоспроможна на світовому ринку. Можна сприяти виробництву продукції, здатної конкурувати з імпортною, якщо це економічно виправдано.

Третій шлях — це можливість зміни валютного курсу для відновлення рівноваги у платіжному балансі. Багато країн розцінюють саме платіжний баланс як ключовий чинник прийняття рішення про доцільність чи необхідність зміни курсу їх валюти, роблять вітчизняну продукцію дешевшою на міжнародних ринках, розширюючи тим самим експорт. Одночасно девальвація робить дорожчими імпортні товари, а це призводить до зниження попиту і отже, — до скорочення імпорту.

Новим явищем з середини 70-х років стали спроби вироблення принципів колективного регулювання балансу міжнародних розрахунків, зокрема на регулярних зустрічах на вищому рівні країн «Великої сімки» (Group of Seven).

До міждержавних заходів регулювання платіжних балансів належать такі:

1) узгодження умов експортних кредитів;

2) двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах за угодами СВОП;

3) кредити міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій, насамперед МВФ.