Міжнародна економіка

1.1. Сутність та структура міжнародної економічної системи

Вивчення закономірностей та процесів господарської взаємодії окремих країн та їх об´єднань посідає особливе місце серед сучасних економічних досліджень. Якщо XIX та перша половина XX століть були епохою панування національних економік, які поступово налагоджували все тісніші торговельні, кредитні, науково-технічні та інші зв´язки між собою, то, починаючи з другої половини минулого століття, виразно посилюється домінуючий вплив на кожну країну та їх глобальну сукупність загальних тенденцій світового господарського розвитку. На початку третього тисячоліття стає все більш переконливим той факт, що саме ці тенденції визначатимуть характерні риси господарського життя людства на довготривалу перспективу.

Об´єктивний характер зазначених вище процесів викликав необхідність дослідження та вивчення такої специфічної економічної категорії як міжнародна економіка. Якщо державні господарські комплекси в принциповому плані характеризуються єдністю своїх економічних і політичних основ, то міжнародна економіка й до цього часу виступає як конгломерат, тобто сукупність різних за рівнем розвитку й механізмом функціонування національних економік. Однак зараз уже кожна з них не може існувати ізольовано, без постійних відносин з іншими країнами-партнерами. При нерозривній взаємозалежності між національними та міжнародною економіками остання, як окрема економічна категорія, має власні характерні риси, закономірності та особливості розвитку, аналіз яких і складає предмет курсу «Міжнародна економіка».

Існують різні підходи до самого поняття «міжнародна економіка». Полярними є визначення цієї категорії як сукупності національних економік або лише як сукупності зв´язків між такими економіками. Акцентування на цих, нібито альтернативних рисах міжнародної економіки не є достатньо обґрунтованим і повним; до того ж такі обмежені визначення не враховують існування низки відносно нових господарських суб´єктів світового рівня - транснаціональних корпорацій, міждержавних інтеграційних союзів тощо. Тому більш чітким є визначення за яким міжнародна економіка є системою міжнародних економічних зв´язків, що органічно ув´язують між собою національні економіки, їх союзи, а також інших суб´єктів господарської діяльності інтернаціонального рівня.

В цьому визначенні підкреслюється, що міжнародна економіка відноситься до категорій системного порядку. Як й інші такі явища, міжнародна економічна система є цілісним утворенням, окремі частини якого взаємопов´язані та взаємозалежні одна від одної. Так, наприклад, обмін товарами між країнами не може здійснюватися без використання іноземної валюти або міжнародного кредиту, до того ж у чітко визначених обсягах. Так само функціонування міжнародної транспортної сітки неможливо без взаємної оплати послуг по перевезенню вантажів і пасажирів, залучення капіталу декількох країн для її модернізації, використання світових науково-технологічних розробок. Як економічне явище зі складною й неоднопорядковою структурою, міжнародна економічна система може розглядатися з різних вихідних точок зору.

Можна виділити такі структурні рівні функціонування цієї системи:

- міжнародний (наприклад, Міжнародний валютний фонд або група Світового банку здійснюють свої операції в усьому світі);

- наднаціональний — функціонування наддержавних структур у межах міжнародних угруповань та союзів;

- регіональний (Європейський Союз обмежує свою діяльність західною частиною Європи, а НАФТА - інтеграційний союз СІЛА, Канади та Мексики - регіоном Північної Америки);

- секторальний (транснаціональна корпорація IBM працює в усьому світі, але в окремому секторі електронно-обчислювальної техніки, British Petroleum — в секторі енергоносіїв тощо);

- міждержавний (двосторонні та багатосторонні економічні зв´язки кожної держави);

- внутрішньодержавний (кожна держава встановлює режим зовнішньоекономічної діяльності на власній території);

- корпоративний (підприємства-виробники експортної та споживачі імпортної продукції, фірми-експортери або імпортери товарів, послуг тощо).

Інший підхід до визначення структури міжнародної економічної системи базується на класифікації окремих сфер діяльності в її межах:

- обмін товарів;

- міжнародні послуги (транспортні, туристичні, консалтингові тощо);

- міжнародне співробітництво та обмін в галузі науки та техніки;

- міжнародна інвестиційна та виробнича діяльність;

- міжнародна валютно-фінансова та кредитна діяльність;

- інтернаціональний обмін трудовими ресурсами. Структурними підрозділами міжнародної економічної системи є також окремі країни. У відповідності з рівнем економічного розвитку вони мають більший або менший вплив на ті процеси, що відбуваються в цій системі. За рівнем такого впливу та ступеню включення в міжнародну економічну діяльність можна виділити наступні групи країн:

1. Економічно розвинуті країни:

- найбільш економічно розвинуті країни - члени Організації економічного співробітництва та розвитку (Organisation for Economic Co-operation and Development - OECD), куди входять 28 країн, у тому числі США, Канада, Японія та більшість країн Європейського Союзу;

- країни з порівняно високим (стосовно інших груп даної класифікації) рівнем економічного розвитку - Кіпр, Південно-Африканська республіка, Ізраїль та інші.

2. Країни з трансформаційною економікою:

- пострадянські країни - Росія, Україна, Казахстан та інші;

- інші постсоціалістичні держави - Китай, В´єтнам, Румунія, Болгарія та інші.

3. Нові індустріальні держави:

- «Азійські тигри» - Тайвань, Республіка Корея, Сінгапур та інші;

нові індустріальні держави інших континентів — Бразилія, Мексика, Чилі та інші.

4. Нафтовидобувні країни:

- країни із спеціалізацією майже виключно на виробництві та експорті енергоносіїв - Саудівська Аравія, Емірати Перської затоки, Бруней та інші;

_ країни з переважаючою або високою частиною енергоносіїв в експорті - Венесуела, Нігерія, Алжир та інші.

5. Країни, що розвиваються:

- Індія, Пакистан, Філіппіни, Марокко, Уругвай та інші.

6. Найменш економічно розвинуті аграрні держави з низькою
динамікою економічного розвитку:

- Бангладеш, Непал, тихоокеанські та центральноамериканські країни, частина африканських держав.

7. Країни із занепадаючою економікою:

- Сомалі, Руанда, частина інших держав Західної та Центральної Африки.

В цьому структурному секторі міжнародної економічної системи постійно відбувається перехід окремих країн з однієї із зазначених вище груп до іншої. Наприклад, Польща, Угорщина та Чеська Республіка з групи країн, що трансформується, практично вже перейшли до групи порівняно високо економічно розвинутих держав — успіхи в ринкових реформах та підвищенні рівня економічного розвитку дозволили їм увійти до складу ЄС. З кінця 70-х років (після «світової нафтової кризи») із групи країн, що розвиваються, виділилися нафтовидобувні держави з високим рівнем валового внутрішнього продукту. У 80-х роках із цієї ж групи виділяються «нові індустріальні держави», які на базі опанування новітніх Досягнень НТР забезпечили суттєве підвищення як економічного потенціалу, так й своєї частки на світовому ринку.

Структурна диференціація міжнародної економічної системи Може бути здійснена також за географічними принципами. Використання територіальної близькості для встановлення тісніших економічних зв´язків існувало й раніше, але значно посилилося з останньої чверті XX століття завдяки формуванню міждержавних інтеграційних союзів. За цим принципом можуть бути виділені наступні регіонально-економічні блоки зазначеної системи, які зосереджують у себе певні види господарської діяльності й взаємно доповнюють одне одного в цілісній системі світової економіки. До таких регіонів та субрегіонів відносяться:

1. Регіон Західної півкулі або обидві Америки, де найбільш чітко виявляється взаємодоповнення Півночі, з її найбільш високим у світі рівнем економічного, технологічного, інформаційно-прикладного розвитку, та всіх інших американських країн із середнім і низьким господарським потенціалом. В цьому регіоні також найбільш чітко, порівняно з іншими регіонами світу, виділяються три субрегіони:

- Північна Америка (США й Канада, які є виробниками та експортерами найбільш передових видів товарів та послуг і споживачами продукції нижчих стадій обробки);

- Центральна Америка (Коста-Ріка, Гондурас та інші так звані «бананові республіки», де зосереджене, призначене в основному для експорту, сільськогосподарське та частково гірничовидобувне виробництво);

- Південна Америка з її значною диференціацією в рівнях структури виробництва та експорту — від відносно розвинутих Бразилії, Аргентини до Венесуели (нафтовидобуток та обробна промисловість), Еквадору (гірничовидобувна промисловість) та Парагваю (сільське господарство).

2. Європейський регіон із двома субрегіонами:

- Західна Європа (від Великої Британії до Австрії та від Фінляндії до Італії) - цей високорозвинутий субрегіон займає в міжнародній економічній системі приблизно таке ж місце, як субрегіон Північної Америки;

- Центрально-Східна Європа (від балканських держав до країн Балтії, включаючи Угорщину, Словаччину, Чеську республіку та Польщу) — це середньорозвинуті країни, більшість із яких від початку 90-х років побудували основи ринкової економіки та змінили орієнтацію від відносин з країнами колишнього СРСР на співробітництво з ЄС.

3. Євразійський регіон - охоплює територію колишнього Радянського Союзу без трьох прибалтійських республік (входять країни - учасниці Співдружності Незалежних Держав). До цього регіону відносяться держави з різними рівнями економічного розвитку від середнього у Росії та Україні до вкрай низького у Таджикитані), ринкових реформ (від Казахстану з його значним прогресом у цій сфері до Білорусі й Туркменистану, де практично збережена командно-адміністративна система суспільно-економічного життя) суперечливою геостратегічною орієнтацією (від євроатлантичного курсу України та Грузії до Туркменистану зі схильністю його керівництва до посилення співробітництва із сусідніми мусульманськими державами, а також різним ставленням країн регіону до проблеми інтеграції в межах СНД) за загальним високим ступенем економічної залежності від Росії. Цей регіон можна поділити на два субрегіони:

- Східноєвропейський субрегіон (західна частина Росії, Україна, Білорусь, Молдова) з більш високим рівнем розвитку обробної промисловості, частина якої поряд із напівфабрикатами експортується на світовий ринок;

- субрегіон Середньої Азії, Кавказу та східної частини Росії, де переважає виробництво сировинної продукції, енергоносіїв та товарів первісної переробки, які вивозяться до європейської частини цього регіону та на світовий ринок. Європейський та Євразійський регіони є в значній мірі взаємодоповнюючими - зі Сходу надходять енергоносії, сировинні товари та напівфабрикати для високорозвинутого європейського господарства, яке надсилає на Схід високотехнологічну та іншу готову продукцію, надає інвестиції, технології, консалтингові, банківські та інші послуги.

4. Регіон західних мусульманських держав (від Алжиру до країн Перської затоки, включаючи Іран). В міжнародній економічній системі цей регіон займає місце основного постачальника енергоносіїв на світовий ринок.

5. Регіон країн південніше від Сахари, де зосереджені держави низького рівня економічного розвитку за окремими виключеннями. Ці колишні колонії європейських країн зберегли орієнтацію на поставки сільськогосподарської та промислової сировини до Європи, більшість із них за сорок років після здобуття політичної незалежності не спромоглося зайняти вагомого місця в міжнародній економічній системі.

6. Регіони Південної та Південно-Східної Азії, для яких характерна висока строкатість належних до них країн за рівнем економічного розвитку та специфікою участі в міжнародній економічній системі. Південноазійський регіон представлений як країнами середнього рівня розвитку (Індія, в деяких галузях - Пакистан), так і державами з малоефективною, суто аграрною структурою економіки (Бангладеш, Непал тощо). Ще більшою строкатістю відзначається регіон Південно-Східної Азії — від вже зазначених «азійських тигрів», які потіснили на світовому ринку багатьох видів продукції навіть США та країни ЄС, до Китаю і В´єтнаму, з їх надшвидким розвитком продуктивних сил, й до країн з переважно аграрно-сировинним профілем національної економіки (Філіппіни, Індонезія, Малайзія тощо). Одна з найбільш економічно розвинутих держав світу - Японія - лише за географічною приналежністю може бути віднесена до цього регіону. За структурою свого народногосподарського потенціалу та зовнішньої торгівлі (чистий експортер високотехнологічної продукції та чистий імпортер енергоносіїв і сировини), за вагомістю свого сучасного місця на світових ринках товарів, інвестицій та технологій вона повністю випадає із загальної характеристики країн Південно-Східної Азії. Необхідно відзначити, що за прогнозними оцінками саме цей регіон разом з Індією може стати в цьому столітті найбільш динамічною складовою частиною міжнародної економічної системи.

7. Австралійсько-тихоокеанський регіон із високорозвинутими індустріально-агарарними Австралією та Новою Зеландією й великою кількістю малих острівних держав з аграрними, навіть патріархальними основами свого економічного потенціалу.

Такі головні підходи до структурної диференціації міжнародної економічної системи, яка в цілому характеризується суперечливим поєднанням взаємодоповнення й взаємозалежності держав різного рівня розвитку та різної структури господарства, існуванням раціонального й нерівномірного співвідношення окремих сфер економічного співробітництва, одночасним проявом як спільних економічних інтересів усього людства, так і протидії ним у політиці окремих країн та їх союзів. Усе це є реальним відображенням специфічних особливостей міжнародних економічних відносин на сучасному етапі інтернаціоналізації господарського життя.