Міжнародна економіка

1.2. Система міжнародних економічних відносин

Інтернаціоналізація господарського життя є об´єктивним економічним процесом поступового поглиблення зв´язків між національними економіками різних країн. До початку XX століття вона проявлялася в основному у формі інтернаціоналізації виробництва, якому ставали все тіснішими рамки окремої держави. В минулому столітті цей процес поширюється вже на всі сфери господарської діяльності - виробництва, послуг, науково-технічної діяльності, інтернаціонального використання робочої сили тощо. Саме поглиблення інтернаціоналізації є основою для кількісного та якісного розвитку системи міжнародних економічних відносин (МЕВ).

Ці відносини є складним явищем, особливою економічною категорією, а їх сукупність може розглядатися з різних точок зору. Насамперед, саме вони є фундаментальною базою існування та функціонування міжнародної економічної системи, визначаючи її особливі риси на окремих етапах розвитку. Так, в XIX столітті, коли ці відносини зводилися фактично до міжнародної торгівлі, зазначена система відзначалася простотою структури та регіональної диференціації. Суттєве розширення взаємних відносин між країнами у виробничій, інвестиційній, валютній та інших сферах привели в першій половині XX століття до якісного ускладнення міжнародної економічної системи, перетворення її у явище комплексного характеру з розвинутою галузевою та регіональною структурою. Комплексність, взаємозалежність та взаємодоповнення всіх форм міжнародних економічних відносин особливо посилюються в другій половині минулого століття, що поступово формує умови для створення інтегративного типу міжнародної економічної системи, для якого характерна тісна взаємодія процесів економічного відтворення на національному, а також регіональному та світовому рівнях.

Міжнародні економічні відносини є складовою частиною відразу декількох більш широких явищ. З одного боку, вони можуть бути віднесені до системи міжнародних відносин у ширшому сенсі, куди також входять зв´язки в політичній, ідеологічній, військовій, економічній та інших сферах. При цьому між ними безпосередньо існує прямий та зворотний зв´язок, наприклад, встановлення політичних відносин між незалежною Україною та Великою Британією сприяло суттєвому припливу англійського капіталу в українську економіку. І навпаки — висока взаємна зацікавленість в економічному співробітництві стала основою для особливо тісного політичного співробітництва двох сусідніх держав - України а Польщі.

Разом із тим, міжнародні економічні відносини належать до широкого й багатоаспектного кола суто економічних явищ, тобто процесів та категорій, що характерні для виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг. В більш вузькому розумінні вони є частиною економічних відносин в цілому, які існують між суб´єктами господарської діяльності на національному, міждержавному та інтернаціональному рівнях. До цих суб´єктів відносяться індивідуальні власники, фірми, великі корпорації, банки тощо, які можуть працювати як усередині окремої країни, так поза її межами. Якщо їх діяльність не виходить за межі окремої країни, то це буде сфера суто національних економічних відносин, яка визначається (регламентується) виключно даною державою й ому не відноситься до сфери міжнародних економічних відносин. Якщо ж національний суб´єкт господарювання встановлює торговельні, кредитні, транспортні та інші зв´язки з такими ж суб´єктами іншої країни або тими, діяльність яких охоплює весь світ транснаціональні корпорації (ТНК), міжнародні економічні організації), то він тим самим уже входить до сфери міжнародних економічних відносин. Його зв´язки з партнерами з іншої країни відносяться до міждержавного рівня й регламентуються як національними нормами виходу за кордон (національною системою оподаткування, митними зборами та іншими інструментами регулювання зовнішньоекономічної діяльності), так й двосторонніми міждержавними угодами (стосовно взаємного надання пільг у торгівлі, уникнення подвійного оподаткування товарів в обох країнах тощо). Якщо ж національний суб´єкт господарювання співпрацює з міжнародною організацією (наприклад, із Міжнародним валютним фондом) або транснаціональною корпорацією (купує комп´ютери у фірми IBM або напої у Pepsi-Cola), то він уже виходить на інтернаціональний рівень міжнародних економічних відносин, а його зв´язки з ними регламентуються як зазначеними національними нормами, так й угодами між даною державою та суб´єктом господарювання інтернаціонального рівня. Економічні відносини між державою як суб´єктом господарювання та міжнародною організацією (наприклад, при отриманні кредитів від групи Світового банку або МВФ) регламентуються угодою між ними, яка базується на загальних принципах взаємин цієї організації з її членами або партнерами. Дещо інша ситуація виникає у разі дозволу ТНК, міжнародним банківським, страховим, консалтинговим та іншим подібним установам працювати на території певної країни. Угода з ними обов´язково включає обмеження на пільги стосовно національного режиму господарювання даної країни. Суто інтернаціональний характер мають міжнародні економічні відносини між ТНК, міждержавними союзами або міжнародними економічними організаціями - вони регламентуються виключно угодами між ними.

Ці особливості регламентації свідчать про те, що міжнародні економічні відносини відносяться до граничних категорій - функціонуючи в міжнародній сфері, поза межами національних економік, вони базуються саме на господарській діяльності на національному рівні (навіть такі найбільш інтернаціоналізовані утворення, як ТНК, прив´язані своїми виробничими потужностями до території певних країн). Схематично процес міжнародної торгівлі, наприклад, відбувається таким чином: виробництво та розподіл продукції для внутрішнього та зовнішнього ринків відбувається в одній країні, потім ця продукція поступає у сферу міжнародного обміну й у кінцевому результаті споживається в іншій країні, продукція виробників якої проходить всі зазначені стадії у зворотному порядку, компенсуючи за вартістю надходження товарів із першої Держави.

Таким чином, міжнародні економічні відносини виступають також як складна система, окремі частини якої знаходяться у тісній ієрархічній залежності та взаємно обумовлюють й доповнюють одна одну.

Невисокі рівні розвитку та диверсифікації взаємин між національними економіками до початку XX століття створили підстави для оцінки їх як вторинного, похідного явища від більш розвинутої системи економічних відносин усередині державних кордонів. Поступово співвідношення між вагомістю розгортання таких відносин на національному та міжнародному ґрунті вирівнюється, на початку XXI століття вже кожна країна не може розвиватися ізольовано, без широких та різноманітних економічних зв´язків з усім світом (Україна, наприклад, в 2005 році мала 203 торговельних партнерів). Більше того, деякі сфери економічної діяльності валютно-фінансові відносини, енергетична та транспортні галузі що) зараз стали фактично інтернаціональними, а параметри їх розвитку (динаміка, ціни, умови функціонування тощо) визначаться в більшій мірі на міжнародному, ніж на національному рівні, е ж стосується й міждержавних інтеграційних об´єднань - в європейському Союзі, наприклад, в економічних відносинах із третіми країнами» переважає вплив спільних регіональних, а не окремих національних умов.

Виходячи з вищезазначеного, можна навести таке визначення категорії, що розглядається: міжнародні економічні відносини є - складною системою взаємин господарюючих суб´єктів національного і інтернаціонального рівня, які обмінюються результатами своєї діяльності поза межами національних економік. У відповідності з їм визначенням середовищем розвитку таких відносин є міжнародна сфера, але в її взаємодії з такими складовими частинами національних економік, які або надсилають назовні, або отримують ззовні результати економічної діяльності.

В якості господарюючих суб´єктів національного та інтернаціонального рівнів (або суб´єктів МЕВ) виступають фізичні та юридичні (держави, підрозділи держапарату, громадсько-політичні організації, товариства як повні, так і командитні, акціонерні ком-шії як відкриті так і закриті, товариства з обмеженою відповідальністю) особи, їх об´єднання у будь-яких комбінаціях, а також міжнародні організації.

За ступенем свого розвитку міжнародні економічні відносини ають чотири рівні: економічні контакти - найпростіші економічні зв´язки, що мають епізодичний або випадковий характер; економічна взаємодія - організовані економічні зв´язки, що регулюються міждержавними угодами про співпрацю в окремій галузі й сфері діяльності впродовж чітко визначеного, як правило, короткострокового (до 1 року) періоду;

економічне співробітництво - сталі економічні зв´язки, основні напрями яких закріплюються у міждержавних, як правило, двосторонніх угодах (так званих «великих договорах»), що мають комплексний характер і охоплюють тривалу перспективу (10-15 і більше років);

економічна інтеграція - вищий рівень МЕВ, що характеризується взаємосплетінням національних економік та узгодженою політикою як у взаємних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та організаціями.

Міжнародні економічні відносини можуть розвиватися успішно лише при дотриманні їх учасниками певних принципів. До них можна віднести:

- принцип рівноправності та недискримінації партнерів;

- принцип їх взаємної вигоди;

- принцип добровільності щодо участі в економічному співробітництві;

- принцип невтручання у внутрішні справи, поважання суверенітету в міждержавних відносинах;

- принцип взаємної допомоги у вирішенні складних економічних проблем;

- принцип колективної відповідальності партнерів за наслідки міжнародних економічних відносин.

Основна частина наведених принципів (рівноправності, недискримінації, невтручання, поважання суверенітету тощо) включені до статуту ООН, а стосовно міжнародних економічних відносин вони, згідно з міжнародним правом, використовуються в діяльності ГАТТ/СОТ, інших міжнародних організацій, а також у міждержавних договорах та угодах.

Додержання принципу рівноправності та недискримінації набуло нині особливого значення, коли взаємні економічні зв´язки підтримують країни з різною геоекономічною та геополітичною вагомістю, значними відмінностями у конкурентоздатності національних економік. Принцип взаємної вигоди повинний забезпечити обопільні інтереси партнерів, які приймають участь у двосторонньому або багатосторонньому співробітництві. За останнє півстоліття відбулися серйозні зміни у додержанні принципу Добровільності в таких відносинах порівняно з періодом XIX першої половини XX століття, коли існувало примусове втягування залежних країн і територій до нерівноправних зв´язків із державами-метрополіями.

Що стосується поважання суверенітету та невтручання у внутрішні справи партнера, то обов´язковість застосування цього, одного з основних принципів існування світового співтовариства не лише в політичних, але й в економічних стосунках неодноразово підкреслювалася в резолюціях Економічної та соціальної Ради ООН, усіх міжнародних організацій. Цей принцип є базовою засадою встановлення договірних відносин між окремими державами.