Міжнародна економіка

1.3. Міжнародний поділ праці: сутність, види та форми

Вступаючи до нового тисячоліття, людство наразилося на загострення екологічної, енергетичної, сировинної та низки інших проблем свого сучасного і майбутнього виживання, зростання розриву в рівнях соціального та економічного розвитку різних груп країн. Внаслідок цього посилюється відповідальність партнерів по МЕВ за результати своїх дій в цих сферах, за їх участь (насамперед, найбільш розвинених держав) у вирішенні тих складних проблем, які притаманні сучасному етапу світової спільноти народів.

На жаль, на практиці більш могутні держави, ТНК та міжнародні організації не завжди дотримуються зазначених вище принципів, що призводить до виникнення серйозних проблем, протиріч та незбалансованості в розвитку міжнародної економічної системи.

Поряд із принципами необхідно окреслити коло окремих форм прояву міжнародних економічних відносин. До таких форм належать:

- міжнародна торгівля;

- міжнародний обмін послугами,

- міжнародний рух капіталу, що включає як інвестиційний процес, так і кредитні відносини;

- міжнародні валютно-фінансові відносини;

- міжнародне виробниче кооперування;

- міжнародна міграція робочої сили;

- міжнародні науково-технічні зв´язки.

Більш детальний розгляд більшості з цих форм буде здійснений наступних розділах, разом із тим необхідно попередньо звернути вагу на деякі терміни. Насамперед, доцільно підкреслити різницю між поняттям «міжнародна торгівля» й «зовнішня торгівля». Перше з них є категорією міжнародної сфери, виступаючи як сукупність торговельних відносин між окремими державами (включаючи обмін товарами та послугами, які продукуються на їх території у межах ТНК). Натомість, зовнішня торгівля є окремим сектором національних економік, яка регламентується й розвивається за внутрішніми для кожної країни параметрами. Наочну різницю між цими категоріями ілюструє неоднаковість динаміки їх розвитку — при зростанні обсягу міжнародної торгівлі зовнішня торгівля окремої держави може скорочуватися й навпаки.

Інколи до форм міжнародних економічних відносин зараховують також міжнародну економічну інтеграцію, що не є виправданим з методологічної точки зору. Інтеграція виступає як процес використання торговельних, інвестиційних, виробничо-коопераційних та інших форм співробітництва з метою все тіснішої взаємодії й поступового злиття національних відтворювальних процесів на основі забезпечення «чотирьох свобод» — все більш вільного міждержавного руху робочої сили, товарів, послуг та капіталу.

Дещо узагальнюючим терміном є наведення в економічній літературі міжнародного обміну послугами як окремої форми міжнародних економічних відносин. Насправді вона включає до себе такі різнопланові види співробітництва, як туристичні послуги, послуги по транспортуванню вантажів і людей, консалтингові, сервісні та інші послуги в міжнародній сфері співробітництва.

Потреба в міжнародних економічних відносинах виникає тому, що кожна країна зосереджує в себе такі види господарської діяльності (виробництво товарів та послуг, зосередження капіталу, наявність потенціалу мобільної робочої сили тощо), які можуть забезпечити не лише її власні потреби, але й значний ефект у відносинах з іншими державами. Цей ефект виникає на основі міжнародного поділу праці між країнами та регіональними частинами міжнародної економічної системи.

Міжнародний поділ праці являє собою зосередження в даній країні певних видів виробництв, послуг або інших видів економічної діяльності, у розвитку яких вона має відносні переваги й може обмінювати їх із партнерами на менш ефективні продукти зазначеної діяльності власного походження. Він є формою прояву територіального суспільного поділу праці, тобто диференціації трудової діяльності в напрямі відокремлення та взаємодії різних її видів.

Існує дві взаємопов´язані сторони міжнародного поділу праці - міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація. Міжнародна спеціалізація — це зосередження в країні (групі країн, регіоні) певних видів виробництва або послуг для задоволення потреб зарубіжних партнерів. Міжнародна кооперація являє собою взаємодію країн (груп країн, регіонів) по обміну наслідками діяльності спеціалізованих виробництв або по обміну спеціалізованими послугами. Необхідність обов´язкового доповнення міжнародної спеціалізації такою ж кооперацією пов´язана з тим, що лише кооперуючись із партнерами, дана країна може раціонально задовольнити свої потреби у товарах та послугах, виробництво яких було б у даній країні малоефективним.

Є різниця між поняттями «міжнародна кооперація» та «міжнародне кооперування виробництва». Останнє являє собою взаємопов´язаний процес прямого співробітництва між спеціалізованими підприємствами різних країн у межах спільного випуску продукції (наприклад, між автомобільними підприємствами, що знаходяться в різних державах, але належить до одного концерну BMW або Ford). В даному випадку це явище суто виробничої сфери, тоді як «міжнародна кооперація» належить до числа більш широких економічних категорій.

Існують різні підходи до визначення видів та форм міжнародного поділу праці. Найбільш часто до видів цього поділу відносять міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію та кооперацію. Міжгалузева спеціалізація являє собою відносини двох та більше країн, які обмінюються між собою продукцією різних галузей виробництва або сфер діяльності. Наприклад, Велика Британія постачає до Єгипту продукцію машинобудування, а отримує сільськогосподарські товари (бавовну тощо). Україна надає Росії транспортні послуги через систему трубопроводів та залізниць, за що остання частково розраховується поставками продукції видобувної промисловості, а саме газу для української економіки.

Внутрішньогалузева спеціалізація виступає як виробництво та обмін продукцією всередині певної галузі (підгалузі, товарної групи) або сфери діяльності. Наприклад, країни ЄС обмінюються між собою різними типами верстатів, сільськогосподарської техніки, надають послуги по транспортуванню вантажів партнерів по своїй території. Приклад такої спеціалізації у галузі агропромислового комплексу — Фінляндія постачає до України деякі молочні вироби, отримуючи взамін олійне насіння, олію тощо.

До середини минулого століття в міжнародному поділі праці переважала спеціалізація, яка втілювалася в обміні виробів видобувної промисловості та аграрного сектору менш економічно розвинутих країн на готові вироби (зокрема, продукцію машинобудування) держав з більш високим рівнем розвитку. Такий вид поділу праці базувався на екстенсивній експлуатації покладів корисних копалин, великих земельних площ чи сприятливих кліматичних умов для вивозу сільськогосподарської продукції, сприяв закріпленню відсталості багатьох країн світу, знижував стимули до використання результатів науково-технічного прогресу. В останні півстоліття, особливо під впливом НТР, посилюється роль внутрішньогалузевої спеціалізації — вона дозволяє зосередити в країні великомасштабне, але обмежене за асортиментом, виробництво готової продукції або її компонентів з наступним їх обміном на товари, випуск яких є менш ефективним для даної країни. Така спеціалізація менш залежить від обмеженості використання природних ресурсів, вона посилює вплив конкуренції на світовому ринку на якісні показники національної економіки, стимулює тим самим застосування прогресивних технологій, хоча й не вирішує проблему загального зближення рівнів економічного розвитку окремих груп держав.

Класифікація форм міжнародного поділу праці базується на виділенні предметної, подетальної та технологічної спеціалізації. Предметна спеціалізація — це спеціалізація національних суб´єктів господарювання на виробництві та експорті готової продукції.

Так, наприклад, українські підприємства спеціалізуються на поставках доРосії, Китаю та інших держав деяких машин, труб великого діаметра, товстої (котлової) жерсті; київське об´єднання КАТЕК зосередило в себе виробництво екскаваторів на експорт; українські фірми Торчин, Олейна, Оболонь постачають до сусідніх країн кетчупи, соняшникову олію, пиво та іншу харчову продукцію. Тодетальна (повузлова) спеціалізація має місце тоді, коли національний виробник одержує або поставляє комплектуючі вузли, сталі тощо зарубіжному партнеру. Наприклад, українська фірма Квазар-Мікро одержує комплектуючі для виробництва комп´ютерів від фірм Bay Networks (Франція), Oracle (США), Ingram Micro Швейцарія). Підприємства Великої Британії, Німеччини, Іспанії

1 інших країн Європейського Союзу спеціалізуються на виробництві окремих видів авіаційного об´єднання, матеріалів та інших комплектуючих для спільного літака «Airbus 300». Подетальна спеціалізація та виробниче кооперування підприємств є одним із основних методів використання міжнародного співробітництва для підвищення економічної ефективності виробництва та взаємного обміну його результатами. Зосередження великих обсягів випуску продукції на вузькоспеціалізованих підприємствах різних раїн дозволяє суттєво знизити витрати на одиницю виробів завдяки їх масовому випуску, економії на зменшенні обсягів науково-технічної та технологічної підготовки виробництва, адміністративних, сервісних та інших витратах.

Наступною формою виступає технологічна (постадійна) спеціалізація, тобто спеціалізація підприємств різних країн на постадійному виробництві продукції все більш високого рівня готовності з її поступовим просуванням до нових зарубіжних партнерів згідно з технологічним процесом. Як приклад можна навести технологічний ланцюжок в алюмінієвій індустрії: боксити з Гвінеї надходять до Миколаївського глиноземного комбінату в Україні, звідкіля глинозем (збагачений напівфабрикат) надсилається до Таджикистану, де зосереджено найбільш енергомістка стадія виробництва на базі нішевих гідроенергоресурсів. Технологічний ланцюжок завершуйся на Красноярському алюмінієвому комбінаті, який використовує електроенергію двох найбільших у світі Красноярської та Шушенської ГЕС для переробки отриманого концентрату в готовий продукт - алюміній. Технологічні ланцюжки по виробництву пропілену встановлені між українськими та угорськими, між чеськими та німецькими хімічними підприємствами, що взаємно доповнюють одне одного за своєю виробничою програмою. Крім випуску спеціалізованого продукту, кожне з них виробляє й кінцеву готову продукцію, отримуючи інші необхідні для цього напівфабрикати від зарубіжного партнера по кооперуванню.

Фактично всі наведені вище форми участі окремих країн у міжнародному поділі праці в кінцевому результаті зводяться до їх використання безпосередніми виробниками - підприємствами, які є основними учасниками міждержавної спеціалізації та кооперування. Доцільно також підкреслити, що існує певний профіль міжнародної спеціалізації й окремої країни. Він визначається переважанням товарних груп, навіть окремих товарів, у вивозі на світовий ринок, що може не співпадати з активною участю підприємств даної країни в міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва. Наприклад, українські підприємства найширше втягнуті в міжнародну спеціалізацію та кооперування в алюмінієвій, авіаційній, космічній, суднобудівній, хімічній індустрії, а загальний профіль спеціалізації України в міжнародному вимірі визначається чорною металургією, на яку припадає більше третини експорту.

Переважання окремих видів товарів та послуг у відносинах із зарубіжними партнерами визначає місце даної країни у міжнародній спеціалізації, а також профіль її міжнародної кооперації з цими партнерами стосовно надання ним (або отримання від них) спеціалізованих результатів економічної діяльності. Наприклад, спеціалізація Японії - експорт продукції високих технологій, автомобілебудування, суднобудування та інших готових виробів. Разом із тим, кооперація з іншими учасниками міжнародного поділу праці дозволяє забезпечити японську економіку сировинними та енергетичними товарами, які є дефіцитними в країні. Спеціалізація Нігерії - видобуток та експорт нафти, Гани - виробництво какао-бобів тощо. Сінгапур порівняно з іншими країнами світу у своїх зовнішньоекономічних зв´язках має більш високу частку банківських та туристичних послуг, Панама - транспортних послуг.

Виділяють також територіальну спеціалізацію груп країн та окремих регіонів світу.

Щодо спеціалізації груп країн можна зазначити:

1. Спеціалізація груп країн за географічною ознакою:

  • група країн Південного Середземномор´я (Португалія, Іспанія, Франція, Італія, Греція) - експорт продукції переробних галузей, олійництва та риболовства, послуги (туризм), група країн Індостану (Індія, Шрі Ланка) - експорт чаю, джуту, натуральних ліків.
  • група країн Північної Америки (США, Канада) - експорт продукції високих технологій, автомобіле- та літакобудування, військової техніки, збіжжя, м´ясних продуктів тощо.

2. Спеціалізація груп країн за інтеграційною ознакою:

  • група країн Європейського Союзу (ЄС) - експорт продукції високих технологій, автомобіле- та літакобудування, військової техніки, деяких продуктів АПК;
  • група країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) - експорт енергоносіїв, продукції видобувної промисловості, напівфабрикатів.
  • Територіальна спеціалізація регіонів світу може бути представлені таким чином:
  • регіон Перської затоки (Ірак, Іран, Кувейт тощо) - експорт нафти та нафтопродуктів;
  • регіон Центральної Америки (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка та інші «бананові» республіки) - експорт тропічних фруктів; регіон Центральної Азії (Туркменістан, Узбекистан, частково Казахстан) - експорт газу, додатково - нафти, продукції видобувної промисловості, бавовни та шовку; регіон Західної Європи (сукупність країн ЄС та держав поза межами цього об´єднання) в основному співпадає зі спеціалізацією групи країн Європейського Союзу.

Розвиток міжнародного поділу праці визначається дією сукупні об´єктивних факторів, які впливають на формування спеці-зації країн, їх груп та регіонів. Історично й логічно вихідним <тором розвитку цього поділу праці є природно-географічні зви - різниця між країнами у кліматичних умовах, покладах жених копалин, родючості ґрунтів, обсягах сільськогосподарських площ тощо. Природно-географічний фактор визначав й визначає, наприклад, спеціалізацію країн Африки на виробництві тропічних культур та зимових поставках овочів і фруктів до Європи. Цей же фактор обумовив спеціалізацію Чилі та Науру на експорті фосфорних добрив, Аргентини - м´ясних продуктів тощо. В сучасних умовах роль цього фактора зменшується. Наприклад, завдяки новітнім технологіям країни Західної Європи забезпечили себе продукцією сільського господарства, незважаючи на обмежені земельні площі та низьку природну родючість ґрунтів.

Фактором міжнародної спеціалізації може виступати також і низька вартість робочої сили (спеціалізація країн Південно-Східної Азії на виробництві комп´ютерів, іграшок та іншої трудомісткої продукції) та рівень її кваліфікації (продукція високих технологій США, Великої Британії, Японії, Німеччини тощо).

Певне значення для міжнародної спеціалізації відіграє також фактор історичних традицій, наприклад, спеціалізація Великої Британії на суднобудуванні, Франції - на виготовленні косметики та фірмових сортів алкогольних напоїв, Чехії - пива та взуття, Швейцарії - годинників, Нідерландів та Колумбії - квітів тощо.

Ще один фактор - географічне розташування. Гонконг та Сінгапур спеціалізуються на транспортних послугах завдяки розташуванню на маршрутах морських перевезень. Транзитне становище України на магістралях Захід - Схід та Південь - Північ сприяє її спеціалізації на міжнародних транспортних послугах.

В сучасних умовах домінуючим фактором формування та розвитку поділу праці між країнами виступає науково-технічна революція. Вона веде до:

- диверсифікації (урізноманітнення) виробничого процесу, внаслідок чого він розпадається на все більшу кількість окремих стадій, а останні можуть відокремлюватися як спеціалізований профіль роботи зкооперованих підприємств (у тому числі й різних країн);

- уніфікації та стандартизації виробництва у світовому масштабі, що дозволяє використовувати продукцію іноземних виробників при випуску кінцевої продукції;

- швидкого оновлення виробництва товарів та технологічних процесів, які в багатьох випадках найбільш ефективно застосовувати на знов збудованих підприємствах поза межами країн з їх сталою спеціалізацією на випуску традиційної продукції;

- більш надійних та швидких систем інформаційного, розрахункового, транспортного обслуговування міждержавного обміну спеціалізованими товарами та послугами, що дозволяє використовувати ефект їх високої концентрації в окремих країнах із відносно меншими, ніж це було в попередні періоди, втратами при експорті до всього світу.