Міжнародна економіка

2.2. Особливості міжнародної торгівлі в сучасних умовах

Незважаючи на те, що світова торгівля почала активно розвиватися ще у XVIII та XIX століттях, найбільш високих темпів росту вона досягла у XX столітті, особливо після Другої світової війни. Причому у післявоєнний період і особливо в останні десятиліття XX століття темпи росту світової торгівлі значно перевищували темпи росту світового ВВП (див. діагр. 2.1), а сам міжнародний обмін почав носити «вибуховий» характер. Так, середньорічні темпи росту світового експорту складали у 50-і роки XX століття 6%, у 60-і - 8,2%. За період з 1970 по 1990 рік вони зросли до 9%, в 90-х дорівнювали 6%, а в 2001 р. внаслідок циклічного спаду та фінансової кризи стали від´ємними (-4%). Однак, вже в 2002 р. показники динаміки світової торгівлі знову почали зростати. На думку експертів, дана тенденція буде зберігатися і надалі.

Діаграма 2.1. Динаміка ВВП та світової торгівлі, зміни в %

Відповідно зростають і фізичні обсяги світової торгівлі. Якщо у 1965 р. обсяг світової торгівлі товарами та послугами складав 172,0 млрд. дол., у 1970 р. - 193,4 млрд. дол., у 1980 р. - 1,9 трлн. дол., у 1990 р. - 3,3 трлн. дол., то наприкінці XX століття він перевищив 7 трлн. доларів США (причому в 2000 р. 6,4 трлн. дол. становила світова торгівля товарами і 1,4 трлн. дол. - світова торгівля послугами). Незважаючи на спад у зовнішньоторговельної активності на початку XXI століття, країнам досить швидко вдалося поновити темпи зростання. У 2003 р. обсяг світової торгівлі тільки товарами вже сягнув 7,3 трлн. дол., а експорт комерційних послуг зріс до 1,8 трлн. доларів.

В минулому столітті відбулися істотні зміни в структурі світової торгівлі. Якщо у першій половині XX століття 2/3 світового товарообігу припадало на продовольчі товари, сировину й паливо, то наприкінці століття вони охоплювали не більше 1/4 товарообігу. Значно зросла частка торгівлі продукцією обробної промисловості, яка збільшилась з 1/3 до 3/4, причому більше 1/3 усієї світової торгівлі стало припадати на торгівлю машинами та обладнанням. Широкого поширення набула торгівля послугами. Частка послуг комерційного характеру в загальному обсязі міжнародної торгівлі в 2003 р. досягла майже 20%.

Товарна структура світової торгівлі змінюється під впливом НТР, поглиблення міжнародного поділу праці та глобалізації світогосподарських процесів. Найбільшого значення у світовій торгівлі в сучасних умовах набула торгівля продукцією обробної промисловості. Особливо швидко зростає частка таких видів продукції, як машини, обладнання, устаткування, транспортні засоби, хімічна продукція, продукція наукомістких галузей промисловості. За період 1960-2002 рр. їх частка зросла з 28% до 50%.

Незважаючи на зменшення частки продукції видобувних галузей промисловості в загальному обсязі світової торгівлі, слід зазначити тенденцію до збільшення абсолютного споживання сировини та енергоресурсів. Проте темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання обумовлюється появою товарів-замінників, більш економічним використанням сировинних ресурсів, поглибленням їх переробки та впровадженням енергозберігаючих технологій.

У сфері світової торгівлі продовольчими товарами відзначається відносне зменшення попиту внаслідок того, що науково-технічний прогрес певною мірою сприяє поширенню виробництва сільськогосподарської продукції промислово розвинутими країнами, росту їх самозабезпечення продовольчими товарами. З іншого боку, обмеженість фінансових ресурсів стримує зростання закупок продовольчих товарів з боку країн, що розвиваються. Внаслідок цього світова торгівля продукцією сільського господарства розвивається відносно невисокими темпами.

Основними постачальниками сировини, продукції сільського господарства та порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок поки що залишаються країни, що розвиваються. За даними ЮНКТАД і, в більш ніж 60 країнах, що розвиваються, продукція первинного сектору (видобувна промисловість, сільське господарство, лісівництво тощо) складає понад 50% в загальному обсязі експорту товарів, а для деяких країнах сягає навіть 95%.

Промислово розвинуті країни практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Водночас інші держави, насамперед, «нові індустріальні країни», змогли досягти істотних змін у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, в тому числі машин і устаткування, що має позитивний вплив на розвиток їх економік.

Після Другої світової війни значно зріс обмін послугами науково-технічного, виробничого, комерційного, фінансово-кредитного та іншого характеру. Активна торгівля машинами та устаткуванням породила ряд нових послуг. Серед них — інжиніринг, лізинг, кон-салтинг, інформаційно-обчислювальні послуги, які сприяли зростанню обміну між країнами послугами науково-технічного, виробничого, комунікаційного та фінансово-кредитного характеру.

Природно, що такі корінні зміни в товарній структурі світової торгівлі не могли не призвести до змін у географічній спрямованості світової торгівлі та співвідношенні сил між окремими країнами та регіонами.

Аналіз географічної структури світової торгівлі свідчить про домінуючу роль країн із розвинутою ринковою економікою у зовнішньоторгових операціях та посилення взаємної торгівлі між ними. Так, на початку третього тисячоліття на них припадає близько 70% світового експорту. Основні товаропотоки здійснюються в рамках «великої тріади»: США - Західна Європа - Японія. Слід зауважити, що на окремих етапах розвитку співвідношення сил між членами тріади змінювалось. В 2004 р. на США припадало 8,9% світового товарного експорту та 16,1% - імпорту, на країни Західної Європи - понад 45,2% та 44,8%, Японію - 6,2% та 4,8%, відповідно (див. Діаграму 2.2).

Після Другої світової війни домінуюче положення США похитнулось. Ряд західноєвропейських країн, зокрема, Німеччина, Велика Британія, Франція значно збільшили обсяги свого експорту. Експорт Німеччини вже в 80-х роках наблизився до американського, а в окремі роки навіть перевищував його. В той же період значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. Наприкінці 80-х років вона вже стала лідером за показниками конкурентоспроможності. До того ж, до списку держав із високим рівнем конкурентоспроможності увійшли нові індустріальні країни (НІК) Азії, зокрема, Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Проте до середини 90-х років США знову виходять на провідні позиції у світі за показниками конкурентоспроможності. За ними впритул ідуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія.

В останні десятиліття особливо бурхливий ріст експорту демонстрували НІК Азії (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур), їх частка у світовому експорті в середині 90-х років становила 10,5%. Навіть, незважаючи на валютно-фінансову кризу, що охопила їх наприкінці XX століття, темпи росту експорту азіатських «тигрів» залишаються високими.

Достатньо швидко розвивається економіка Китаю. Так, у 2004 році його частка в світовому торговельному обігу становила 6,1%, У т.ч. імпорту - 6,6%, експорту - 5,9%.

Інші країни, шо розвиваються, грають менш важливу роль у світовій торгівлі, особливо у торгівлі промисловими товарами. З одного боку, в експорті промислово розвинутих країн переважає складна техніка, тому більшість країн, що розвиваються, менш привабливі для них як ринки збуту такої продукції. Складна техніка часто буває не потрібна їм, тому що не вписується у сформований виробничий цикл або просто «не по кишені». З іншого боку, такі країни постачають на світовий ринок, перш за все, продукцію видобувних галузей та сільського господарства. Тому стан їх зовнішньої торгівлі багато в чому залежить від динаміки світових цін на дану продукцію і чутливо реагує на кон´юнктуру того чи іншого товарного ринку, особливо нафти та інших сировинних товарів.

Як і промислово розвинуті держави, країни, що розвиваються, більшою мірою також орієнтуються на ринки країн із розвинутою ринковою економікою. Однак помітною тенденцією сучасної міжнародної торгівлі стає збільшення обсягів торгівлі між країнами, що розвиваються, особливо серед нових індустріальних країн.

В останнє десятиліття активізується зовнішня торгівля держав із перехідною економікою, однак дані країни все ще займають непомітне місце у світовій торгівлі.

Зростання міжнародного товарообігу обумовлено різноманітними чинниками, які мають природно-географічний, соціально-економічний або політичний характер. До них, наприклад, відносяться: наявність факторів виробництва; розмір території; кількість населення; рівень економічного розвитку; історичні традиції; форми організації зовнішньоекономічних зв´язків тощо. Найсильніше ж на стабільний та стійкий ріст міжнародної торгівлі в сучасних умовах впливають: розвиток міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва й обміну, глобалізація світової економіки, науково-технічна революція та прогрес, транснаціоналізація, розвиток процесів торгово-економічної інтеграції, лібералізація міжнародної торгівлі, посилення наднаціонального регулювання тощо.

Розвиток міжнародного поділу праці породжує, з одного боку, виникнення фірм, що випускають обмежену номенклатуру напівфабрикатів, вузлів, деталей чи спеціалізуються на окремих стадіях виробництва, а з іншого - даний процес призводить до поглиблення інтернаціоналізації виробництва, об´єднання вузькоспеціа-лізованих підприємств у єдині міжнародні виробничі комплекси.

Це активізує міжнародну торгівлю між різними суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності та сприяє зростанню обсягів торгівлі не тільки готовими виробами, але й напівфабрикатами. Наприклад, американська компанія Ford ще в 1994 р. була навіть змушена створити міжнародний центр з координації діяльності своїх субпідрядників, тому що для деяких моделей вона отримувала деталі від 700 різних виробників, розташованих по всьому світу.

В цьому ж напрямку діє і глобалізація економічних процесів, сприяючи подальшому поглибленню спеціалізації та міжнародного поділу праці, стимулюючи зростання виробництва та обміну не тільки на національному, але й на світовому рівні. В результаті глобалізації останніми роками особливо помітне зростання міжнародної торгівлі послугами, втому числі фінансовими, юридичними, управлінськими, інформаційними та іншими видами «невидимих» послуг, які перетворюються в основний фактор міжнародних торгових відносин.

НТР сприяє відновленню основного капіталу, створенню нових галузей економіки, трансформації старих тощо. Завдяки досягненням науково-технічного прогресу в XX столітті отримали широкого розвитку хімія, електроніка, високомолекулярна нафтохімія, авто-та авіабудування, лазерна промисловість, комунікації та зв´язок, виробництво напівпровідників, космічні технології, а їх продукція стала важливим елементом міжнародного обміну. На думку вчених, у подальшому розвиток світової торгівлі багато в чому залежатиме від досягнень у галузі біотехнології, космічної індустрії, розвитку інформаційних технологій та штучного інтелекту. Вже сьогодні технічний прогрес дав можливість різко скоротити транспортні та комунікаційні витрати, значно знизити витрати на обробку, збереження та використання інформації, що стимулює справжній бум міжнародної торгівлі інформаційними та іншими товарами та послугами і навіть зменшує ціни на них. Так, сучасний комп´ютер вартістю в 2 тис. дол. у багато разів потужніший, ніж комп´ютер вартістю в 10 тис. дол. десять років тому.

Транснаціоналізація пов´язана з активною діяльністю транснаціональних корпорацій на світовому ринку. Транснаціональні корпорації стали невід´ємною рисою XX століття, важливим елементом світового господарства. Сьогодні у світі функціонують 62 тис. ТНК, які мають майже 930 тис. підконтрольних підприємств. Щорічний обіг останніх складає понад 10 трлн. дол. Практично всі великі підприємства мають широку мережу філій або стратегічних союзів, що забезпечує їм необхідний вплив і гнучкість на ринку. В межах міжнародних корпорацій за каналами внутрішньофірмової торгівлі здійснюється майже третина світової торгівлі. Ще третина світової торгівлі припадає на торгівлю між ТНК та незалежними економічними суб´єктами і лише 30% — на міжнародну торгівлю між компаніями, що не пов´язані з ТНК. Цікаво, що основна кількість ТНК, які мають філії за кордоном, розміщує їх у спеціальних економічних зонах та орієнтує на виробництво експортної промислової продукції, що, безумовно, сприяє розвитку світової торгівлі між різними групами країн. До того ж, на внутрішньофірмові канали припадає до 99% світової торгівлі науково-технічними продуктами. Основною формою передачі технологій у межах ТНК залишається постачання філіям практично всієї необхідної документації зі штаб-квартири.

Розвиток процесів торгово-економічної інтеграції базується на усуненні регіональних бар´єрів, формуванні спільних ринків, створенні зон вільної торгівлі тощо. Відомо, що економічна інтеграція являє собою широке міждержавне об´єднання, де між учасниками інтеграції здійснюється більш глибокий поділ праці, більш інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою. На таких засадах функціонує, наприклад, Європейський союз. В його межах установлюються пільги взаємної торгівлі, реалізується єдина економічна політика, постійно зменшуються обмеження на пересування товарів, капіталів, робочої сили. Багато інтеграційних угрупувань, що функціонують на принципах вільних економічних зон, існують в Африці, Азії, Латинській Америці, Близькому Сході.

Лібералізація міжнародної торгівлі передбачає перехід багатьох країн до такого режиму торгівлі, при якому скасовуються кількісні обмеження імпорту, зменшуються митні збори та інші обмеження. Лібералізація торгівлі та інших форм економічної діяльності сприяла обмеженню політики протекціонізму та зробила світову торгівлю більш вільною. За даними Світового банку, в 90-ті роки країни світу спрямовували свою діяльність здебільшого на стимулювання розвитку зовнішньої торгівлі: істотно були зменшені тарифи, скасовані інші бар´єри в торгівлі товарами та послугами. Лібералізація зовнішньої політики охопила майже всі країни світу незалежно від ступеня їх економічного розвитку. Особливо значні зрушення спостерігалися в країнах Латинської Америки, Африки, Азії, Східної Європи.

Посилення міждержавного регулювання міжнародної торгівлі, перш за все, в рамках ГАТТ/СОТ спрямоване на лібералізацію торгівлі між країнами. За вісім раундів переговорів, що відбулися в межах ГАТТ, країни-учасники зменшили розмір мита в середньому на 70-80%. До ГАТТ/СОТ приєдналися деякі країни, що розвиваються. Суттєво поширилася юрисдикція ГАТТ/СОТ: від регулювання торгівлі промисловими товарами до торгівлі продуктами сільського господарства та іншими товарами, які раніше не були предметом міжнародних переговорів внаслідок існування значних суперечок між розвинутими країнами з приводу умов їх торгівлі на світовому ринку. Найважливішим досягненням останнього Уругвайського раунду ГАТТ стало укладення угоди про торгівлю послугами та захист прав інтелектуальної власності у сфері торгівлі. До того ж, правила, що регулюють міжнародну торгівлю, стали менш суперечливими, а по багатьом аспектам — більш чіткими. Усе це наразі значно сприяє та й надалі сприятиме розвитку міжнародної торгівлі між різними країнами світу.

Набуття колоніальними країнами у другій половині XX століття політичної незалежності, швидкий розвиток деяких із них, поява так званих «нових індустріальних країн» з моделлю економіки, орієнтованою на зовнішній ринок, призвели до трансформації світового господарства, і, як наслідок, також сприяли розвитку торгових та інших економічних взаємовідносин між країнами.