Міжнародна економіка

3.1. Міжнародний рух капіталу: причини, сутність, сучасні особливості

У сучасному світовому господарстві міжнародний рух капіталу досяг надзвичайного динамізму. Світовий обсяг прямих іноземних інвестицій становив у 2003 р. понад 8,2 трлн. дол., тоді як за трильйонну позначку він перевалив лише наприкінці 1980-х років. За останнє десятиліття щорічно через національні кордони переміщувалося 0,5-1,5 трлн. дол. портфельних інвестицій, потоки позик і кредитів теж становили не одну сотню мільярдів доларів. Багато держав намагаються залучити у свою економіку іноземний капітал, оскільки, як свідчить досвід різних країн, він може сприяти економічному зростанню і підвищенню добробуту населення.

Міжнародний рух капіталу являє собою переміщення через національні кордони вартості в товарній або грошовій формі з метою отримання підприємницького прибутку або одержання відсотків.

Традиційно капітал підрозділяють на підприємницький і позичковий. Вивіз підприємницького капіталу являє собою довгострокові закордонні інвестиції, що ведуть до створення або придбання за кордоном філій, дочірніх компаній, змішаних підприємств та інших форм господарської діяльності. Рух позичкового капіталу виступає у вигляді міжнародного кредиту, під яким розуміється позика у грошовій або товарній формі, надана кредитором однієї країни позичальнику з іншої країни на умовах терміновості, повернення і платності. В українській економічній літературі часто в окрему категорію капіталу виділяють також іноземну допомогу, що надається у вигляді грантів, технічної допомоги, безпроцентних позик менш розвинутим країнам з боку іноземних держав і міжнародних організацій. Це, мабуть, пов´язано зі значною роллю цього компоненту у загальних потоках іноземного капіталу, що надходить в економіку України.

У процесі вивозу капіталу беруть участь різноманітні інституціональні одиниці: міжнародні організації, центральні і місцеві органи державного управління, центральні і комерційні банки, підприємства, інші юридичні і фізичні особи. Безумовно, у вивозі позичкового капіталу провідну роль грають транснаціональні банки, державні органи і міжнародні організації, а от у вивозі підприємницького капіталу в основному домінує приватний капітал міжнародних компаній.

Моніторинг міжнародного руху капіталу здійснюється за допомогою низки показників, що можуть бути загальними або специфічними для кожної категорії капіталу. До загальних показників відносяться накопичені обсяги капіталу, показники їх динаміки (темпи росту і приросту) та структури. Показники обсягів, динаміки і структури капіталу вимірюються у вартісному виразі, частіше всього у доларах США. За допомогою цих показників можна відслідковувати загальні тенденції, що спостерігаються як на міжнародному ринку капіталів, так і на його регіональних і національних сегментах. У категорію специфічних можна віднести показники зовнішньої заборгованості.

На відміну від міжнародної торгівлі, що набула широкого поширення ще в докапіталістичну епоху, вивіз капіталу пов´язують з розвитком капіталістичних відносин, формуванням великих підприємств, нагромадженням значних обсягів капіталу і його відносного надлишку. Саме ці чинники в перших теоріях міжнародного руху капіталу розглядалися як основні, що пояснюють міграцію капіталів між країнами. Капітал спрямовується туди, де більш висока норма прибутку. Практично до початку XX століття такий підхід домінував у науковій думці. Пізніше з´явилися нові теорії, що аналізували мінливий характер міграції капіталів і виявляли нові причини, які пояснюють його феномен.

Серед основних причин, які пояснювали і пояснюють вивіз капіталу за кордон і які часто згадуються в економічній літературі, можна виділити наступні:

— відносний надлишок капіталу в країні-донорі (у сучасних умовах вплив цього чинника значно зменшився);

- більш високі процентні ставки і рівень прибутку за кордоном у порівнянні з показниками внутрішнього ринку;

- обмеженість внутрішнього ринку або несприятливі умови для ефективного використання підприємницького і позичкового капіталу (наприклад, нестача природних ресурсів, відставання попиту від пропозиції, посилення конкуренції, високий рівень витрат виробництва, низькі процентні ставки та інше);

- можливість обминути митні бар´єри (такий мотив часто пов´язаний з можливістю за допомогою вивозу капіталу проникнути на зарубіжні перспективні ринки з метою розширення ринків збуту);

- прагнення компаній до географічної диверсифікації капіталовкладень з метою зниження ризиків і підвищення конкурентоспроможності;

- можливість використання внутрішніх переваг володіння фірми (нових технологій, досвіду, знань тощо);

- використання сприятливих факторів дислокації в країнах, що залучають іноземний капітал (наприклад, значна ємність ринку, наявність необхідних природних ресурсів, кваліфікованої і дешевої робочої сили і фахівців, пільгове оподатковування, використання фінансових можливостей країн-реципієнтів, легкий доступ до цінної інформації, невисокі витрати на охорону навколишнього середовища тощо);

- розвиток і підтримка конкурентних переваг через реалізацію внутрішньофірмових цілей і завдань;

- реалізація різних ініціатив уряду і міжнародних організацій. Зміни, що постійно відбуваються у світовій економіці істотно

впливають на масштаби, форми і напрямки міжнародного руху капіталу. В сучасних умовах міграція капіталів між країнами має наступні характерні риси:

- зростають масштаби вивозу капіталу;

- продовжується географічна диверсифікація потоків капіталу;

- відбуваються зміни у галузевій структурі і динаміці руху капіталу;

- підвищується роль держави і міжнародних організацій у вивозі капіталу.

Вивіз капіталу, незважаючи на його залежність від циклічного розвитку економік, має тенденцію до зростання. Особливо активно ця риса проявилася після Другої світової війни. Якщо в 1960 р.

загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) становив 68 млрд. дол., а в середині 1980-х - 2,5 трлн. дол., то в 2003 p., як вже відзначалося, він перевищував 8,2 трлн. доларів. До того ж, практично весь повоєнний період темпи росту ПІ І перевищували темпи росту світової торгівлі і виробництва, за винятком окремих років. В епоху останнього інвестиційного бума темпи росту прямих іноземних інвестицій становили в середньому майже 30%. Разом із прямими інвестиціями активно зростали капіталовкладення в цінні папери зарубіжних компаній і держав.

За даними Міжнародного валютного фонду, тільки за період з 1987 по 2000 pp. щорічний вивіз портфельних інвестицій виріс з 121 млрд. дол. до 1,3 трлн. доларів. Обсяги приватного й державного позичкового капіталу також різко зросли в абсолютних масштабах, проте їх динаміка дуже сильно пов´язана зі світовою фінансовою кон´юнктурою, і тому в окремі періоди спостерігалося не розширення обсягів вивозу такого виду капіталу, а навпаки - його зменшення й повернення до країн-донорів. Якщо на початку XX століття країни-донори одержували від вивозу капіталу щорічно 1,5—2 млрд. дол. прибутку, то в XXI столітті цей показник зріс до 15—20 млрд. доларів.

Чималий вплив на повоєнне збільшення вивозу капіталу вчинили інтеграційні процеси, що активізувалися в даний період. Наприклад, зняття обмежень на рух капіталів, встановлене ще у 50-60-х роках XX століття в Європейській економічній співдружності та в Європейській асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), активізувало потоки капіталів у ті держави, де витрати виробництва були нижче. Зокрема, створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) призвело до збільшення експорту американського й іншого капіталу в країни «Спільного ринку». Усередині інтеграційних угруповань (таких як НАФТА, АСЕАН, МЕРКОСУР, СНД) посилився внутрішньорегіональний рух капіталів. Водночас зросла зацікавленість інвесторів із третіх країн у капіталовкладеннях в країни, що входять до інтеграційних об´єднань.

На початку XX століття основні потоки як позичкового, так і підприємницького капіталу переміщувалися з більш розвинутих країн у менш розвинуті. Наприклад, до 1914 р. світовий обсяг іноземних інвестицій становив понад 40 млрд. доларів, із яких третина припадала на прямі інвестиції, що концентрувалися в основному в країнах, що розвиваються, а основними інвесторами виступали Велика Британія та ряд країн континентальної Європи.

У міру розвитку продуктивних сил і науково-технічного прогресу відбувалося становлення інших держав як провідних експортерів капіталу, а також почала посилюватися міграція приватного капіталу поміж країнами з ринковою економікою. Наприклад, у 50—60-і роки XX століття США, вийшовши з найменшими втратами з Другої світової війни, виявилися фактично єдиною країною, здатною в значних обсягах вивозити капітал за кордон, причому основні потоки спрямовувалися на відбудову країн, що постраждали від війни.

Сорок-п´ятдесят років тому вивіз капіталу був однією з найбільш монополізованих сфер капіталістичного господарства. Зокрема, в 1960-х роках 90% всіх іноземних вкладень США здійснювали менше 500 найбільших корпорацій країни. Наприклад, компанія Ford Motors утримувала за кордоном 40% своїх активів, а обсяги продажів її зарубіжних філій у загальнокорпоративних показниках становили понад 35%. Подібними масштабами зарубіжної діяльності могли похвалитися небагато фірм з інших країн і регіонів світу.

Сьогодні ситуація цілком змінилася. Процеси росту й конвергенції як серед країн із розвинутою ринковою економікою, так і серед тих, що розвиваються, поступова лібералізація політики зовнішньої торгівлі та інвестицій і інші чинники призвели за останні півстоліття до зростання кількості країн, що експортують й імпортують капітал, а також до диверсифікації форм і напрямків вивозу капіталу. Зокрема, потоки прямих іноземних інвестицій зосередилися в рамках тріади — ЄС, Японії і Північної Америки і країн, що прив´язані до них. За даними ЮНКТАД, у 2003 р. на тріаду припадало 88% усіх вивезених капіталів. Найбільші обсяги інвестицій переміщувалися між США і ЄС. Японія активно вивозила капітал в інші країни тріади, а після лібералізації і поступового відкриття для іноземних інвесторів внутрішнього ринку у 1990-х роках зросли потоки капіталовкладень і в цю країну.

Найбільш розвинуті з групи країн, що розвиваються, а саме — нові індустріальні країни (НІК), стали активно вивозити капітал у сусідні держави і навіть у країни з розвинутою ринковою економікою. Так, за період з 1990 по 2004 рр. частка країн, що розвиваються, у світовому вивозі прямих іноземних інвестицій складала 5-10%, причому основна частина з них припадала на НІК Азії, Бразилію та Аргентину.

За оцінкою деяких експертів, частка країн із перехідною економікою у світових потоках капіталу незначна і становить менше 2%. Проте процеси залучення й вивозу капіталу поступово набирають обороти. Основний обсяг капіталу надходить у найбільш розвинуті країни регіону: Польщу, Чехію, Словаччину, Словенію, Росію, Румунію. Так, Польща за 1997—2003 рр. щорічно залучала в середньому 6,2 млрд. дол. прямих інвестицій, а також позичок, кредитів, допомоги на декілька мільярдів доларів. Обсяги ж вивозу капіталу були значно нижче. Наприклад, для прямих інвестицій вони становили трохи більше 100 млн. доларів.

Якщо раніше іноземний капітал спрямовувався, головним чином, у видобувну промисловість, сільське господарство, торгівлю й банки, то тепер іноземні корпорації, прагнучи встановити свій контроль над різними сферами обробної промисловості й послуг, спрямовують все зростаючу частину своїх закордонних капіталовкладень у ці галузі. Зокрема, до Другої світової війни основною сферою застосування іноземного капіталу була розробка сировинних ресурсів у колоніальних країнах і виробництво товарів військово-технічного характеру. З 60-х років XX століття стало формувтися міжнародне інтегроване виробництво, в межах якого об´єднуються всі стадії виробничо-збутового процесу. Як наслідок структура вивозу капіталу стала диверсифікуватися.

В сучасних умовах все більша частина іноземного капіталу надходить до сфери нових технологій, зокрема у космічну індустрію, телекомунікаційні послуги, фармацевтику та інші галузі господарства, які динамічно розвиваються. У цілому, все більш привабливим з точки зору застосування іноземного капіталу стає сектор послуг. Зокрема, за період з 1999 по 2002 рр. у країнах з ринковою економікою частка прямих іноземних інвестицій, що надійшли у сферу послуг, склала майже 70% у загальному обсязі капіталовкладень, 20% інвестицій було залучено в обробну промисловість, а інша частина — у видобувну промисловість і сільське господарство.

Для країн, що розвиваються, подібні показники становили 57%, 32% і 10%, відповідно.

Також необхідно відзначити, що в сучасному вивозі капіталу все більшого значення набуває експорт патентів і ліцензій на нові науково-технічні відкриття, винаходи і новинки. Найбільшими експортерами та імпортерами патентів є США, Японія, Швейцарія, Велика Британія, Нідерланди, Швеція, Німеччина. Провідне місце належить Японії. Вкладення в науку й техніку є прибутковими, тому корпорації інвестують значні капітали як усередині країни, так і за її межами. Зростання експорту патентів і ліцензій пов´язано також із посиленням інтеграційних процесів і міжнародним зрощенням капіталів.

Що стосується динаміки руху капіталу, то вона сильно пов´язана з циклічними процесами розвитку світового господарства, національних економік і окремих галузей, а тому між цими процесами спостерігається позитивна кореляція. У період росту економіки зростають і капіталовкладення, причому в самих різних формах: нові інвестиції, реінвестування прибутків, кредити, вкладення в цінні папери тощо. Натомість у періоди уповільнення економічної активності обсяги надходжень іноземного капіталу скорочуються, за умови, що зарубіжні інвестори не мають певного стратегічного інтересу, що підштовхує вкладати кошти в економіку держав-реципієнтів навіть у періоди спаду.

На початку XX століття в основних країнах-експортерах й імпортерах капіталу спостерігаються невисокі темпи економічного росту, і як наслідок — знижуються обсяги вивозу капіталу. Про це йдеться в багатьох публікаціях МВФ, ЮНКТАД, Світового банку та інших джерелах. Проте внаслідок нерівномірності економічного розвитку в окремих країнах спостерігається піднесення (наприклад, Китай, Росія) і тому іноземні капітали активно надходять у ці регіони.

Держави й міжнародні організації активно сприяють переміщенню капіталу через національні кордони, для чого вони використовують різноманітні інструменти регулювання і контролю. Широкий розвиток сьогодні одержали державні гарантії приватних закордонних капіталовкладень. У багатьох розвинутих країнах створені спеціальні інститути, які займаються таким видом діяльності.

Навіть у рамках групи Світового банку ще у 1980-х роках було створено спеціальне агентство з міжнародних інвестиційних гарантій.

Держава не тільки сприяє вивозу приватного капіталу, але й безпосередньо виступає експортером фінансових ресурсів. Найчастіше державні кошти вивозяться у вигляді позичкового капіталу з розвинутих держав до азіатських, африканських, латиноамериканських країн, що розвиваються, а протягом останнього десятиліття й до колишніх соціалістичних країн. Наприкінці 1960-х років частка державних коштів становила майже 70% усіх фінансових коштів, які вивозилися з найбільш розвинутих країн світу в країни, що розвиваються. Державні інвестиції у вигляді позик і економічної «допомоги» спрямовувалися на будівництво залізниць, розвиток інфраструктури і були розраховані на тривалі строки з меншою прибутковістю, ніж приватні вкладення.

На відміну від вивозу приватного капіталу, при експорті державних коштів або фондів міжнародних організацій отримання високих прибутків не завжди є першочерговим завданням. Найчастіше розміщення державного капіталу за кордоном переслідує політичні цілі, здійснюється для створення сприятливого клімату для наступного експорту приватного капіталу.

Внаслідок складного економічного становища, значного зовнішнього боргу Україна практично не вивозить державний капітал в інші країни. Тим часом валютні надходження в Україну у вигляді кредитів дуже великі та обчислюються в мільярдах доларів США. Зокрема, за оцінками експертів, тільки щорічні кредити становлять від 1 до 5 млрд. доларів. У зв´язку з приватизацією державної власності й доступом іноземних компаній і осіб до даних процесів, а також у зв´язку зі створенням спільних підприємств та інших видів співробітництва з іноземними партнерами, зростає приплив капіталу в Україну у формі інвестицій.