Міжнародна економіка

3.2. Інвестиції в системі міжнародного руху капіталу

Інвестиції у перекладі з латині означають «вкладення», тобто являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. В системі міжнародного руху капіталу інвестиції відіграють суттєву роль.

Закордонні інвестиції здійснюються в двох основних формах: прямих і портфельних капіталовкладень. Капіталовкладення в зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль над ними з боку інвестора, називаються прямими іноземними інвестиціями. У міжнародній статистиці до них зазвичай відносяться такі інвестиції, за яких у власності іноземного інвестора знаходиться не менше 25% акціонерного капіталу компанії. їх часто поділяють на первинні капіталовкладення {greenfleldinvestments), які є інвестиціями в новостворені підприємства, та інвестиції в існуючі підприємства, які здійснюються через механізми злиття і поглинання.

Іноземні портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в іноземні облігації, акції зарубіжних підприємств та інші цінні папери з метою одержання прибутку, а не встановлення контролю за господарською діяльністю реципієнта. На міжнародному ринку випускаються та обертаються різни виді цінних паперів, які умовно можна поділити на:

- акціонерні цінні папери {equity securities), до яких відносяться прості й привілейовані акції;

- боргові зобов´язання (debt securities), що охоплюють облігації, прості векселя, боргові розписки;

- інструменти грошового ринку (money market instruments), а саме казначейські зобов´язання, інвестиційні, ощадні, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо;

- похідні цінні папери або, як їх ще називають, фінансові деривативи (financial derivatives), до складу яких належать форвардні та ф´ючерсні контракти, опціони, варанти, свопи тощо. Прямі й портфельні інвестиції відрізняються між собою за економічним змістом, призначенням, ступенем контролю з боку іноземного інвестора й особливостями управління. Проте чітко визначеної межи між цими формами інвестування немає. В економічній літературі поки що не склалося єдиного методологічного підходу до визначення і кількісного виміру прямих та портфельних інвестицій. Наведений вище критерій прямих іноземних інвестицій (володіння 25% капіталу компанії) не завжди є достовірним показником розмежування прямих і портфельних інвестицій. Досить часто можна спостерігати ситуацію, коли й при меншій частці у власності компанії іноземний інвестор може здійснювати управлінський

контроль і оперативне керування компанією. Тому низка міжнародних організацій і окремі держави знижують цей рівень до 10%, а іноді й менш. Наприклад, за визначенням ОЕСР прямими іноземними інвестиціями вважаються такі, що дають іноземному інвесторові можливість володіти 10% і менше відсотками акцій компанії за умови достатності права участі в управлінні цим підприємством.

В Україні відповідно до Закону «Про оподатковування прибутку підприємств» (від 1997 р.) під прямою інвестицією розуміють господарську операцію, що передбачає внесення коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані цією юридичною особою. Безпосереднє внесення будь-яких цінностей на основі договору про інвестиції теж може розглядатися як пряма інвестиція. Прямими є такі інвестиції, які формують понад 10—15% капіталу фірми і надають право на участь у керуванні компанією. Що стосується портфельних інвестицій, то під ними розуміють такі господарські операції, які передбачають придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів на фондовому ринку. Відмінною рисою портфельних інвестицій є те, що інвестор не має права на участь в управлінні підприємством, а одержує прибуток у вигляді дивідендів або відсотків від володіння цінними паперами.

В інших країнах світу формальний поділ між прямими й портфельними інвестиціями також визначається певною відсотковою часткою. Зокрема, в Австрії, Бельгії, Люксембурзі, США, Фінляндії прямими іноземними інвестиціями формально признаються будь-які вкладення, якщо вони перевищують 10% власності компанії, в Італії й Франції — 20%, у Німеччині, Новій Зеландії, Японії — 25%, Швеції - від 20 до 50%, в Іспанії 50%, у Нідерландах - 80%. Як бачимо, межу між прямими й портфельними інвестиціями досить складно визначити, і тому розподіл між зазначеними формами інвестування є в значній мірі умовним.

Крім поділу інвестицій на прямі і портфельні існують й інші варіанти їхньої класифікації. Зокрема, за об´єктами інвестування розрізняють реальні й фінансові інвестиції; в залежності від строку інвестування - короткострокові, середньострокові й довгострокові; за формою власності - приватні, державні, міжнародних організацій, змішані.

Реальні інвестиції — це капіталовкладення в реальні матеріальні й нематеріальні активи, зокрема, в основні фонди з довгим строком амортизації, товарно-матеріальні запаси або придбання землі та іншої власності. Фінансові інвестиції — це вкладення у фінансові інструменти, переважно в цінні папери.

Короткострокові інвестиції - мають строк до 1 року, середньо-строкові - до 5—7 років, довгострокові — понад 5—7 років. Короткострокові інвестиції часто здійснюються у формі депозитних внесків на строк до року, придбання державних і корпоративних облігацій з терміном погашення до 1 року, а також у вигляді інших фінансових активів. Середньо- і довгострокові інвестиції в основному орієнтовані на вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери зі строком погашення більше року.

Приватні інвестиції здійснюються фізичними і юридичними особами, що володіють власним капіталом. Державні інвестиції — це вкладення державних і місцевих органів влади, державних підприємств із бюджетних фондів. Інвестиції міжнародних організацій відбивають активність різних форм таких організацій. Змішані форми інвестування припускають спільне використання як приватних, державних так і інших джерел фінансування.

Міжнародний інвестиційний ринок є важливою складовою світового ринку. Він являє собою дуже складний механізм, що формується в результаті взаємодії в інвестиційній сфері діяльності значної кількості виробничих, комерційних, фінансових, інституціональних, інформаційних та інших структур, Як економічна категорія міжнародний інвестиційний ринок являє собою сукупність економічних відносин, які складаються між вітчизняними та зарубіжними продавцями й споживачами інвестиційних товарів, послуг та інших об´єктів інвестування в усіх їхніх формах.

Прямі іноземні інвестиції здійснюються в основному транснаціональними корпораціями. Вони відіграють особливу роль серед інших форм міжнародного руху капіталу. За своїми якісними характеристиками ПІІ відносяться до категорії реальних інвестицій. Як уже відзначалося вище, їх основна мета — одержати контроль над підприємством, у яке інвестуються кошті, та мати можливість здійснювати його ефективне управління. Такі інвестиції носять довгостроковий характер і можуть суттєво впливати на економічний розвиток як країн-реципієнтів, так і країн-донорів.

Для економіки країн, що залучають капітал, прямі іноземні інвестиції мають велике значення порівняно з кредитами або іншими формами міжнародного руху капіталу. За допомогою ПІІ країни мають можливість одержати доступ до зовнішніх джерел фінансування, до нових технологій, передового управлінського досвіду, одержати допомогу в організації і збуті продукції. Одночасно такі інвестиції не збільшують зовнішній борг, а навпаки, сприяють одержанню коштів для погашення заборгованості.

Динаміка руху прямих іноземних інвестицій за останні десятиліття свідчить про посилення їх ролі у світовій економіці (див. табл. 3.1). Глобальний накопичений обсяг ПІІ становив у 2004 р. майже 8,9 трлн. доларів. За період з 1986 по 2000 рр. щорічні темпи росту в 3 рази перевищували валові капіталовкладення в основний капітал і були значно більшими за темпи росту світової торгівлі і виробництва. Така висока динаміка пояснюється суттєвими змінами, які відбувалися у сфері фінансів, і посиленням діяльності транснаціональних компаній у світовому господарстві.

Таблиця 3.1.

Динаміка прямих іноземних інвестицій, млрд. дол. США

Регіони

1985

1990

1995

2000

2004

приплив інвестицій

Світ, всього

56,8

203,8

331,1

1271,0

648,1

Розвинуті країни

43,1

169,8

203,5

1005,0

380,0

Країни, що розвиваються

13,7

33,7

113,3

240,2

233,2

Країни Центральної та Східної Європи

0,02

0,3

14,3

25,4

34,9

відплив інвестицій

Світ, всього

56,7

222,1

355,3

1150,5

730,2

Розвинуті країни

52,5

204,3

305,8

1046,0

637,4

Країни, що розвиваються

4,2

17,8

49,0

99,5

83,2

Країни Центральної та Східної Європи

-

-

0,5

4,0

9,7

Джерело: UNCTAD World Investment Report 1999, New York, Geneva 1999. UNCTAD World Investment Report 2005, New York, Geneva 2005.

За своєю регіональною структурою основна маса ПІІ експортується та імпортується в промислово розвинуті країни. Майже 90% світового накопиченого обсягу прямих іноземних інвестицій припадає на ТНК розвинутих країн, причому понад 60% вивозиться компаніями США, Франції, Великої Британії, Німеччини і Японії. В 2003 р. серед найбільш привабливих країн з точки зору припливу