Міжнародна економіка

3.4. Україна у світових інвестиційних процесах

Діяльність іноземних компаній в Україні регламентується цілою низкою законів і підзаконних актів. Серед них особливо виділяються Господарський кодекс України (2003 р.), закони України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.), «Про природні монополії» (2000 р.), «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом (1992 р.), «Про оподатковування прибутку підприємств» (1994 р.), «Про цінні папери і фондову біржу» (1991 р.), «Про митний тариф України» (2001 р.) тощо.

Для іноземних компаній встановлений національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Національний режим означає «недискримінаційний режим» для іноземних інвесторів по широкому колу параметрів, включаючи не тільки тарифи, податки, експортне регулювання, але й ціноутворення, постачання продукції, субсидії, допуск у ті або інші сфери економіки, до приватизації, до фондового ринку. Водночас в інтересах національної безпеки законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів чи підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді іноземної валюти, що визнається НБУ конвертованою; валюти України; рухомого й нерухомого майна; цінних паперів; прав інтелектуальної власності, а також інших цінностей відповідно до законодавства України. Основний обсяг іноземного капіталу надходить в Україну у вигляді прямих і портфельних інвестицій, а також інших форм інвестування, включаючи позики й кредити.

Форми здійснення іноземних інвестицій можуть бути самими різними, якщо вони не заборонені національним законодавством. До них відносяться як організація спільних підприємств, компаній із 100% іноземною власністю, так і здійснення інвестицій без створення юридичної особи, придбання майна та інших об´єктів власності шляхом прямого його одержання або через цінні папери, придбання прав користування землею й використання природних ресурсів.

Для іноземних інвесторів передбачаються визначені гарантії. Це, насамперед, гарантії щодо примусових вилучень і незаконних дій державних органів і гарантії вільної репатріації прибутку, доходів й інших коштів в іноземній валюті, отриманих на законних підставах внаслідок здійснення іноземних капіталовкладень. У спеціальних економічних зонах і територіях пріоритетного розвитку для іноземних підприємств існують преференційний податковий, фінансовий та інші режими.

З часу одержання незалежності уряд України намагається зацікавити іноземних інвесторів вкладати кошти в розвиток народного господарства, тим більше, що щорічна потреба України в іноземних інвестиціях оцінюється в кілька мільярдів доларів США. Щоправда вагомих результатів у цьому плані поки ще досягти не вдалося. Обсяги надходжень іноземних інвестицій в українську економіку продовжують залишатися невисокими, навіть у порівнянні з інвестиціями в інші країни з перехідною економікою.

Причин, за якими іноземні фірми не поспішають вкладати кошти в Україну, а віддають перевагу іншим регіонам (наприклад, країнам Східної Європи або Росії), досить багато. Серед них, насамперед, виділяють:

— часті зміни правил гри на ринку, які обумовлені нестабільністю, недосконалістю й невизначеністю законодавства та державної політики;

— труднощі з одержанням певної інформації, необхідної інвесторам для організації бізнесу в Україні;

— значні витрати на вхід до українського ринку, які пов´язані з високим рівнем корупції й бюрократизму;

— невідповідність між рівнем інвестиційних ризиків і прибутковості інвестицій;

— надмірний для легального бізнесу фіскальний тиск;

— «тінізація» економіки, яка суттєво ускладнює співробітництво ТНК із багатьма вітчизняними підприємствами тощо.

Для здійснення капіталовкладень за кордоном ТНК шукають країни з привабливим інвестиційним, загальноекономічним і політичним кліматом. В Україні зовнішнє політико-економічне й законодавче середовище все ще далекі від досконалості.

Водночас, не дивлячись на труднощі, з якими зустрічаються іноземні фірми, вони приходять на український ринок, пристосовуючись до існуючих умов і створюючи «опорні точки» для здійснення бізнесу в усьому східноєвропейському регіоні. Зростаючий взаємозв´язок сучасної світової економіки і загострення конкурентної боротьби не дозволяють компаніям ігнорувати потенційні ринки, а Україна в цьому плані має певний потенціал.

Однією з основних форм інвестування з боку ТНК виступають прямі іноземні інвестиції. Уперше інформацію про прямі іноземні інвестиції стали включати в офіційну статистику України в 1994 році. С того часу постійно здійснюється моніторинг за потоками ПІІ. Заданими Державного комітету статистики України, за період з 1992 по 2005 рр. в Україну надійшло прямих іноземних інвестицій у розмірі майже 8,4 млрд. доларів США. Це — невисокий показник за світовими стандартами. Питома вага щорічного припливу прямих іноземних інвестицій в економіку України в загальних світових потоках ПІІ складає менше 1%, а в розрахунку на душу населення ледь сягає 100 доларів.

З прямими інвестиціями зв´язують такі позитивні моменти як впровадження нових технологій, переоснащення виробництв та їх реструктуризація, насичення ринку необхідними товарами виробничого й споживчого характеру, розширення товарного асортименту, залучення національних підприємств до нових методів менеджменту, управлінських знань, культури виробництва й ведення бізнесу. ПІІ сприяють також створенню додаткових робочих місць, розвитку дійсної конкуренції у монополізованих галузях, зростанню доходів державного й місцевих бюджетів, скороченню дефіциту платіжного балансу й дефіциту грошових ресурсів для фінансування процесів перебудови та розвитку економіки. Крім того, великі ТНК підтримують державу в національних і міжнародних організаціях, сприяють її входженню у міжнародні економічні й політичні об´єднання, тобто інтеграції України у світове господарство.

Аналіз залучених прямих іноземних інвестицій в Україну свідчить про те, що найбільш активними на українському ринку виступають інвестори з США, Кіпру, Великої Британії, Німеччини, Нідерландів і Росії. На них припадає майже 57% загального обсягу ПІІ (див. табл. 3.4).

Таблиця 3.4.

Прямі іноземні інвестиції в Україну за 1994-2004 рр., млн. дол. США

Країна

на 1.01. 1995

на 1.01. 1997

на 1.01. 2001

на 1.01. 2002

на 1.01. 2003

на 1.01. 2004

на 1.01. 2005

США

96,6

263

635,8

730,9

898,0

1074,8

1153,7

Кіпр

28,5

86,1

372,6

478,0

602,6

779,2

1035,6

Велика Британія

33,8

100,3

299,4

420,4

510,5

686,1

895,9

Німеччина

101,3

166,5

237,9

249,5

312,1

441,4

631,6

Нідерланди

11,8

119,6

361,8

370,2

398,8

463,9

548,3

Віргінські острови (Брит.)

0,8

21,3

176,8

248,2

337,0

381,0

543,8

Російська Федерація

19,1

106,2

314,3

295,1

322,6

377,6

457,5

Швейцарія

21,3

49,7

169,3

193,1

272,7

319,5

411,3

Австрія

8,2

21,5

126,3

144,1

210,9

252,1

345,6

Інші країни світу

162,1

504,0

1171,3

1250,4

1473,8

1882,0

2330,6

Всього

483,5

1438,2

3865,5

4406,2

5339,0

6657,6

8353,9

Джерело: Державний комітет статистики України, експрес-інформація за різні роки.

Серед змін, що відбулися в останні роки в структурі іноземних інвестицій за країнами походження, привертають увагу декілька моментів:

- скоротилася частка США (з 20 до 13,8 %) і особливо Німеччини (з 21 до 7,6%). Проте, США продовжують займати перше місце за обсягами вкладених інвестицій (1153,7 млн. дол. на 1.01.2005 р.);

- Росія стала одним з провідних інвесторів в Україні; її частка зросла з 3 до майже 6%;

- активізувався приплив інвестицій з офшорних зон - Кіпру (12,4%), Британських Віргінських островів (6,5%), Ліхтенштейну (1,9%). За деякими оцінками від 30 до 55% сукупних іноземних капіталовкладень в Україну сформувалися на основі легалізованого вітчизняного капіталу, що був завезений через офшорні компанії.

Серед галузей української економіки найпривабливішими для іноземних капіталовкладень виступають торгівля, харчова промисловість, фінансова й страхова діяльність, машинобудування й металообробка, паливна промисловість. На них припадає майже 60% всіх іноземних інвестицій, що надходять в Україну (див. табл. 3.5).

Помітна своєрідна прихильність іноземних інвесторів до окремих галузей. Американські ТНК орієнтуються в основному на машинобудування, сільське господарство, металургійну, харчову промисловість, електроніку. Німецькі фірми віддають перевагу хімічній промисловості, металургії, виробництву будівельних матеріалів, зв´язку. Англійські компанії цікавлять видобувні галузі, енергетика, виробництво тари та упаковки. Російські компанії діють в усіх напрямках з переважним акцентом на базових галузях (паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування, металообробка), а також у сфері фінансів, сільському господарстві й торгівлі.

Зокрема, протягом останніх років російська нафтова компанія Лукойл придбала контрольний пакет акцій Одеського НПЗ, створила СП разом із нафтохімічним заводом «Оріана» (м. Калуш). Тюменська нафтова компанія купила найбільший в Україні Лиси-чанський нафтопереробний завод. Холдинг «Російський алюміній» купив Миколаївський глиноземний завод, а «АвтоВАЗ-Інвест» -

Запорізький алюмінієвий комбінат. Галузевий розподіл прямих іноземних інвестицій свідчить, що діяльність більшості ТНК в Україні пов´язана з безпосереднім обслуговуванням внутрішнього ринку й видобутком ліквідних сировинних ресурсів.

Таблиця 3.6.

Розподіл прямих іноземних інвестицій по регіонах України

Регіони України

на 1.01.1995

на 1.01.1998

на 1.01.2001

на 1.01.2005

млн. дол.

%

млн. дол.

%

млн. дол.

%

млн.дол.

%

найбільш привабливі регіони

м. Київ

і Київська обл.

135,0

27,9

821,7

39,8

1649,9

42,7

3195,6

38,2

Дніпропетровська обл.

43,4

9,0

153,8

7,5

186

4,8

778,6

9,3

Одеська обл.

59,6

12,3

126,2

6,1

207,6

5,4

507,3

6,1

Донецька обл.

60,7

12,6

111,8

5,4

305,3

7,9

493,6

5,9

найменш привабливі регіони

Запорізька обл.

8,4

1,7

50

2,4

221

5,7

489,6

5,9

Чернівецька обл.

3,4

0,7

9,2

0,4

8,9

0,2

24,4

0,3

Тернопільська обл.

8,7

1,8

20,7

1,0

21,4

0,6

37,2

0,4

Хмельницька обл.

4,6

1,0

11,3

0,5

15,6

0,4

66,5

0,8

Рівненська обл.

2,2

0,6

38,0

1,8

27,9

0,7

71,5

0,8

Вінницька обл.

0,4

0,1

12,5

0,6

22,6

0,6

65,8

0,8

Разом усі області

483,5

100,0

2063,6

100,0

3865,5

100,0

8353,9

100,0

Регіональна структура залучених із-за кордону капіталовкладень іноземних компаній нерівномірна. Основний обсяг іноземних інвестицій надходить у регіони з більш розвинутою інфраструктурою, де місцеві органи влади забезпечують активну підтримку іноземним інвесторам у формі консультацій, поширення інформації, пошуку партнерів, розробки й реалізації інвестиційних проектів. Майже 40% інвестицій зосереджено в Києві та Київській області. Приплив капіталу саме в Київ пояснюється, насамперед, високим науково-технічним потенціалом столиці, розвинутою інфраструктурою, зосередженням органів державного управління, близькість до яких важлива для успішного ведення справ. На п´ять інших лідерів - Дніпропетровську, Одеську, Донецьку, Запорізьку й Харківську області - припадає понад 30% (див. табл. 3.6).

Таблиця 3.5

Галузева структура прямих іноземних інвестицій в Україні

Галузі

на 1.01.1999

на 1.01.2001

на 1.01.2005

млн. дол.

%

млн. дол.

%

млн. дол.

%

Оптова торгівля й посередництво у торгівлі

451,2

16,1

727,8

18,8

1389,3

16,6

Харчова промисловість

584,7

20,8

775,5

20,1

1123,7

13,5

Фінансова діяльність

196,7

7,0

248,1

6,4

687,5

8,2

Машинобудування

352,8

12,6

347,6

9,0

676,4

8,1

Транспорт і зв´язок

89,9

3,2

138,4

3,6

629,6

7,5

Хімічна та нафтохімічна промисловість

123,1

4,4

137,8

3,6

471,9

5,6

Металургія та металообробка

76,7

2,7

150,1

3,9

425,4

5,1

Будівництво

111,6

4,0

125

3,2

246,9

3,0

Видобувна промисловість

78,7

2,8

227

5,9

173,0

2,1

Охорона здоров´я та соціальна допомога

111,3

4,0

126,2

3,3

155,8

1,9

Інші галузі

634

22,4

862

22,2

2374,4

28,4

Загальний обсяг ПІІ

2810,7

100,0

3865,5

100,0

8353,9

100,0

За останні роки регіональна структура ПІІ істотно змінилася. По-перше, у загальних обсягах прямих інвестицій частка Києва зросла з 25% у 1995 р. до 32% у 2004 р., а Київської області - з 3% до 6%. По-друге, стала скорочуватися частка інших найбільш промислово розвинутих регіонів. Зокрема, частка Донецької області впала з 13% до 6%, Одеської - з 12% до 6%, що призвело до змін у рейтингу найбільш привабливих областей України. По-третє, деякі області залишили список лідерів, а деякі перетворилися навіть в аутсайдерів. 1, нарешті, активна ротація мала місце в рейтингу менш привабливих для іноземних інвестицій регіонів України. У 2001 р. на дев´ять регіонів припадало менш ніж 1% іноземних інвестицій, у 2003 р. кількість таких областей скоротилося до семи.

Важливими каналами залучення іноземних інвестицій в Україну є створення на її території спеціальних економічних зон (СЕЗ) та розвиток спільного підприємництва, але події останніх років свідчать про загострення проблем в даних сферах.

Не випадково у 2005 році відповідно до закону про державний бюджет було введено мораторій на створення нових вільних економічних зон (ВЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР), а також призупинено затвердження нових інвестиційних проектів у діючих спеціальних територіях. Основна причина такого кроку -невисока ефективність даних утворень.

За даними Кабінету Міністрів, на початок 2005 року в Україні діяло 11 ВЕЗ, а в 9 регіонах були визначені ТПР та введений спеціальний режим інвестиційної діяльності. За час існування ВЕЗ і ТПР в них було залучено інвестицій лише на суму 2,1 млрд. дол. (з них 600 млн. дол. - іноземних), а затверджено понад 760 інвестиційних проектів, загальною вартістю 6,7 млрд. дол. На території деяких СЕЗ, наприклад, «Миколаїв», «Порто-франко», «Рені», протягом певного часу після їх створення не було зареєстровано жодного інвестиційного проекту, тобто ці зони не розпочали фактичної діяльності. Надходження до бюджетів всіх рівнів за рахунок реалізації інвестиційних проектів в зонах зі спеціальним режимом діяльності теж незначні. У 2004 році було перераховано до бюджетів приблизно 270 млн. гривень.

Хоча останнім часом почали з´являтися певні зрушення щодо нарощування потужностей та збільшення обсягів виробництва підприємств, які функціонують у СЕЗ і ТПР, вони ще недостатні, щоб говорити про наявність значимих практичних результатів діяльності українських вільних економічних зон.

На початку XXI століття загострилися і проблеми навколо функціонування спільних підприємств (СП). З одного боку діяльність деяких з них виявилася недостатньо ефективною, з іншого -національне законодавство щодо СП залишається досить суперечливим, що веде до зловживань, як на рівні окремих підприємств, так і органів влади. Зокрема, відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 1996 року за спільними підприємствами закріплюється право на податкові і митні пільги та надаються їм гарантії від змін законодавства, тобто передбачається можливість за вимогою іноземного інвестора застосувати до СП спеціальне законодавство, яке діяло на момент реєстрації інвестицій. Законом же «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб´єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 2000 року скасовується дія всіх гарантій для підприємств, створених при участі іноземних інвесторів, незалежно від форм і часу внесення інвестицій, хоча на деякі підприємства, як, наприклад, АвтоЗАЗ-Деу, дане положення не поширюється. Таке подвійне відношення до СП приводить до збільшення судових конфліктів між спільними підприємствами і органами влади та руйнує імідж України на світових ринках.

Разом з тим, держава зацікавлена в розвитку спільного підприємництва, особливо у стратегічних галузях. Зокрема, у сфері видобутку і транспортування газу та нафти діють ряд підприємств за участю російських партнерів; на рівні міністерств та корпорацій обговорюються аналогічні проекти з Казахстаном; з Польщею підписана угода про створення СП для інтеграції української нафтопровідної системи Одеса-Броди в польську нафтопровідну систему тощо. На сьогодні в Україні створена широка мережа СП із партнерами з різних країн, включаючи Німеччину, США, Польщу, Росію та інші держави, але пряме та непряме втручання владних структур в їхню діяльність та недосконалість політики і законодавства щодо спільного підприємництва обмежує використання потенційних можливостей, пов´язаних з функціонуванням спільних підприємств в Україні.