Міжнародна економіка

4.2. Форми міжнародного кредитування

Міжнародні фінансові ресурси - найпотужніше джерело зовнішнього фінансування суб´єктів світового господарства, які мають різні можливості доступу до ринкових фінансових ресурсів. Міжнародна репутація позичальника, його надійність, рівень економічного розвитку і системні ризики країни, поява нових форм світогосподарських зв´язків становлять об´єктивну основу розвитку різноманітних форм міжнародного кредиту. Ці форми класифікують за головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові, кредити міжнародних і регіональних організацій та змішані.

Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками і можуть бути як довгостроковими (облігації, акції, використання патентів чи авторських прав тощо), так і короткостроковими. Фірмовим кредитом називається кредит, який надається підприємством (фірмою) однієї країни підприємству (фірмі) іншої країни. Банківські кредити надаються банками чи іншими кредитними установами. Брокерські кредити — це проміжна форма між фірмовими кредитами та банківськими. Брокери позичають кошти у банків, виступаючи при цьому у ролі посередників. У деяких випадках брокери надають гарантії за кредитами експортерам та імпортерам.

Урядові кредити, що включають міжурядові та державні позики, надають урядові кредитні установи. Державні міжнародні кредити, як правило, готують підґрунтя для приватних інвестицій, оскільки надання кредиту тій чи іншій країні часто пов´язується з отриманням відповідних пільг національними корпораціями країни-кредитора, концесій на розробку природних багатств у країні-позичальниці тощо.

Кредити міжнародних і регіональних організацій надаються через Міжнародний валютний фонд (МВФ), структура Світового банку (СБ), Міжнародний або Європейський банки реконструкції і розвитку (МБРР, ЄБРР), регіональні банки країн третього світу та інші кредитно-фінансові інститути.

Змішані кредити - це кредити, в яких беруть участь як приватні компанії, так і відповідні державні установи.

За цільовим призначенням і залежно від об´єктів кредитування міжнародні кредити поділяють на товарні або комерційні кредити; грошові або фінансові кредити; проміжні кредити.

Комерційні кредити - це первинна форма кредиту, де позичкова операція об´єднана з купівлею — продажем товару, а рух позичкового капіталу — з рухом товарного капіталу. Строки цих кредитів різні (як правило, в межах 2—7 років) і залежать від кон´юнктури світових ринків, виду товарів тощо. Найпоширенішим різновидом комерційного кредиту є фірмовий кредит. Хоча комерційний кредит досить широко використовується в міжнародній торгівлі, внаслідок обмежених фінансових можливостей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призначаються для модернізації та реконструкції виробництва, оновлення його технологічної структури.

Фінансові кредити — це надання коштів у грошово-валютній формі. Фінансові кредити не мають цільового призначення і можуть використовуватися для прямих капіталовкладень, будівництва інвестиційних об´єктів, купівлі цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютної інтервенції. Фінансовий кредит дозволяє придбати товари на будь-якому ринку, а значить, на максимально вигідних умовах.

Проміжні кредити спрямовані на обслуговування змішаних форм вивозу капіталу, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання комплексу підрядних робіт.

Серед інших боргових інструментів особливу групу становлять експортні кредити. їхньою специфічною рисою є зв´язаний характер, що визначається наявністю так званого зв´язуючого застереження в кредитній угоді. Сутність застереження полягає в тому, що позичальник повинен використовувати цей кредит винятково на зазначені цілі, наприклад, на придбання товарів, вироблених у країні-кредиторі. Необхідно зазначити, що механізм експортного кредитування створює умови для прихованого субсидування експорту і тому може розглядатися як метод стимулювання урядом національного експортоорієнтованого виробництва.

Розширення зовнішньоторговельного обороту, необхідність мобілізації значних сум на великі терміни зі значним ризиком в умовах прискорення НТП привели до посилення ролі банків у розвитку міжнародних кредитних відносин. Кредитування банками експортно-імпортних операцій здійснюється у вигляді позик під заклад товарів, товарних документів, векселів, а також врахованих тратт. Банківські кредити порівняно з фірмовими мають низку переваг: простішу схему отримання фінансових коштів і довші строки надання (на 10-15 років) за ставками нижче ринкових. Однак банки можуть обмежити використання кредиту межами даної країни і вимагати використання його на визначені цілі, наприклад, на купівлю товарів у фірм-партнерів. В цьому випадку банківські кредити набувають ознак зв´язаного кредиту. Поступово банківські кредити покупцю витісняють кредити продавцям.

За терміном користування міжнародні ринки пропонують позичальникам короткострокові кредити (від трьох місяців до одного року), середньострокові (від одного року до п´яти, інколи до семи-восьми років) і довгострокові кредити (понад п´ять років).

Залежно від способу забезпечення кредити бувають забезпечені і бланкові. Забезпечені кредити - це кредити, формою забезпечення яких є товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані експортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії промислових і торговельних компаній, банків тощо. Бланкові кредити не мають забезпечення, а надаються під зобов´язання фірми-партнера погасити кредит у визначений термін або при настанні певних умов.

За способом погашення кредити поділяються на пропорційні, коли погашення здійснюється рівними частками протягом установленого терміну, прогресивні - суми погашення наростають, регресивні - суми погашення поступово зменшуються й одночасні - погашення кредиту здійснюється у визначений строк повною сумою.

Важливим сегментом ринку позичкових капіталів є ринок середньо- та довгострокових єврокредитів. Євровалюта (eurocurrency) — це грошові кошти, отримані банком як внесок або позика клієнту у валюті, що відрізняється від офіційної валюти розташування банку. Префікс «євро» свідчить про вихід національної валюти з-під контролю національних валютних органів. Наприклад, перетворення долара у євродолар полягає в тому, що операції з євродоларами не регламентуються США. еврокредиты характеризуються специфічними ознаками: сума кредиту від 100 до 500 млн. дол. США, термін від 10 місяців до 12 років; відсоток за такими позиками регулярно переглядається на основі міжнародних процентних ставок (LIBOR - лондонської ставки пропозиції за міжбанківськими депозитами, SIBOR - сінгапурської ставки пропозиції за міжбанківськими депозитами, американської «прайм рейт» (prime rate)1. їх перевагою є швидкий доступ позичальника до коштів та можливість завчасного погашення боргу за умови виплати компенсації.

Найпростішою формою єврокредитів є надання кредиту за твердою фіксованою процентною ставкою на весь термін угоди (не більше 1 року) у повному обсязі. Середньо- і довгострокові кредити надаються на умовах «стенд-бай» (stand-by) і поновлення (ролловерні). У першому випадку банк зобов´язаний надати позичальнику обумовлену суму на весь період використання, який поділяється на З, 6, 9, 12 місяців, за плаваючою процентною ставкою. Ролловерні кредити надаються на різних умовах, серед яких: надання повної суми після укладання угоди, встановлення максимального ліміту для кожного проміжного періоду, фіксування дати перегляду процентної ставки й обсягу позики, надання позичальнику права у разі необхідності отримувати кредити протягом установленого терміну тощо.

Більше половини єврокредитів є синдикативними, оскільки надаються банківськими синдикатами - групою від 2 до 30-40 банків, що об´єднуються з метою спільного проведення банківських операцій і розподілу ризику у відповідності за часткою участі в угоді. Синдикативні кредити дістали швидкого розвитку за 70-ті роки минулого століття: місткість ринку синдикативних кредитів зросла з 4,7 млрд. дол. у 1970 р. до 76 млрд. дол. США у 1980 році. Ринок синдикативних кредитів продовжує зростати і на кінець 1990-х років, досяг 1465,7 млрд. дол. США. Строки синдикативних кредитів коливаються у межах 3-8 років; їх основною валютою є долар США. Вартість такого кредиту складається з процентних платежів, до яких додається величина спреду (spread)(залежно від кредитоспроможності позичальника від 0,5 до 2,5%), а також комісійної винагороди банкам та податкових платежів.

Синдикативні кредити мають низку переваг: вони дають змогу розподілити кредитні ризики між учасниками синдикату; дозволяють банкам незалежно від їх розмірів брати участь у кредитуванні великих проектів; розширюють межі кредитування, оскільки надають позичальнику можливість отримати великий кредит, який не може надати окремий кредитор. Прикладом найбільшого синдикативного кредиту є організація фінансування проекту «Євротунель», який поєднав Велику Британію з Європою у 1993 році. Міжнародний кредит спеціальній компанії, яка була відповідальною за реалізацію проекту, було надано банківським синдикатом на чолі з Креді Ліонне та чотирма іншими французькими й британськими банками на умовах обмеженої відповідальності. Строк погашення (18 років) майже вдвічі перевищував загальноприйнятий для таких кредитів термін.

Розвиток сфери телекомунікації, виробництва комп´ютерного обладнання суттєво підвищив швидкість фінансових трансакцій і зменшив їх вартість. Поширення електронної торгівлі докорінно змінило модель співпраці міжнародних банків із підприємствами, сприяло географічній експансії транснаціональних банків, створило індустрію нових послуг. Інтернет являє собою альтернативний канал, який ідеально підходить для торгівлі стандартизованими фінансовими продуктами й послугами. За оцінками Світового банку, вартість звичайної фінансової послуги в один долар зменшується в Інтернет-мережі до 1-2 центів. Водночас, загострення в Інтернеті конкуренції через низькі вхідні бар´єри швидко зменшує прибутки банків, вимагає постійних фінансових інновацій.

Асортимент фінансових послуг, що можуть надаватися через Інтернет, дуже великий. Але найшвидше розвивається як первинна, так і вторинна торгівля цінним паперами, (особливо в Азії -BondslnAsia, Asiabondportal): якщо у 1997 р. у світі існувало лише 11 компаній, які пропонували цінні папери через Інтернет, то у 2000 р. тільки у США їх вже нараховувалось близько 70; у ЄС майже 40% інвесторів придбали свої акції через Інтернет; у Сінгапурі та Гонконгу такі компанії як SAR, DebtDomain пропонують позики з наданням банківських послуг управління кредитним портфелем за набагато меншою ціною (якщо за участь у традиційній імпортній операції на суму 50000 дол. США, банк зазвичай вимагає від 1000 до 1500 дол. США, то через Інтернет це обійдеться лише у 150 дол. США).