Міжнародна економіка

4.3. Лізинг, факторинг, форфейтинг

Лізинг (leasing, від lease - здавати в оренду) - це особлива форма руху позичкового капіталу, який надається у формі кредиту з наступним правом купівлі товару. Лізинг базується на положенні, що прибуток генерується використанням обладнання, а не володінням ним. Від традиційної оренди він відрізняється тим, що об´єкт угоди вибирає лізингоотримувач, а не лізингодавець, який купує обладнання за свій власний рахунок; строк лізингу менший від строку фізичного зносу обладнання і наближається до строку податкової амортизації (3-7 років); після закінчення строку дії контракту клієнт може продовжити оренду за пільговою ставкою чи придбати орендоване майно за залишковою вартістю. У ролі лізингодавця виступають не комерційні банки, а спеціалізовані фінансові установи — лізингові компанії.

В міжнародній практиці розрізняють короткостроковий лізинг або рейтинг (до 1 року), середньостроковий (до 3 років) і довгостроковий (більше 3 років), який найчастіше використовується для промислового технологічного обладнання. Досить поширеним є фінансовий лізинг як різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами відповідає продажу товарів у розстрочку. При цьому обладнання надається на термін, який близький або дорівнює строку амортизації з наступним викупом об´єкту по залишковій вартості у найбільш сприятливий для орендаря момент. Фінансовий лізинг використовується для придбання нових і дорогих машин і обладнання.

В залежності від особливостей організації відносин між лізингоотримувачем і лізингодавцем виділяють прямий і непрямий лізинг. Прямий лізинг має місце у тому випадку, коли лізингодавцем виступає виробник і власник обладнання, непрямий - коли оренда обладнання здійснюється через третіх осіб.

За методом кредитування відрізняють строковий (одтразова оренда) і відновлюваний лізинг (договір лізингу поновлюється після закінчення першого строку оренди). До видів лізингових угод відносяться стандартний і зворотній лізинг. Стандартний лізинг полягає в тому, що виробник обладнання продає його лізинговій фірмі, яка здає його в оренду; між виробником і користувачем обладнання немає правових відносин через договір про лізинг. Зворотній лізинг використовується у випадку гострої потреби в грошах і є ефективним інструментом покращання фінансового стану фірми: власник обладнання продає його лізинговій компанії, а потім орендує. В залежності від додаткових послуг лізинго-давця лізингоотримувачу розрізняють «мокрий лізинг» (технічне обслуговування обладнання здійснюється лізингодавцем), «чистий лізинг» (обов´язки, пов´язані з експлуатацією обладнання, несе лізингоотримувач), поновлюваний лізинг (періодична заміна орендованого обладнання більш новим і досконалим), вендор-лізинг (кооперація виробників при просуванні на ринок нового і дорогого обладнання).

Лізинг має комплексний характер, тобто поєднує елементи торговельних, кредитних та інвестиційних операцій. В умовах інтернаціоналізації господарських зв´язків лізингові операції набули нових рис, а саме: збільшився їх обсяг, зросли як сфера використання, так і географічне поширення. Основна частина лізингових угод сконцентрувалася у найбільш розвинутих країнах: США, Західній Європі та Японії (див. таблицю 4.1). Лізинг є потужним джерелом фінансування особливо для малого й середнього бізнесу і в країнах, де ринок капіталу слабко розвинутий, а ресурси банківського сектора — обмежені. Гнучкість та демократизм лізингових операцій підвищують його привабливість для економічних суб´єктів, дозволять їм швидко реагувати на зміну ринкової кон´юнктури і зберігати певний рівень самостійності у прийнятті господарських рішень, відкривають широкий доступ до імпортного обладнання. Лізинг особливо важливий для країн із значною зовнішньою заборгованістю й обмеженими валютними ресурсами, оскільки зобов´язання за лізингом згідно з міжнародною практикою не включаються у обсяги міжнародної заборгованості країни. Як альтернатива банківському кредитуванню лізинг посилює конкуренцію між банками і лізинговими компаніями, що сприяє зниженню банківського відсотка й активізує інвестиційний процес.

Таблиця 4.1.

Розвиток лізингу у деяких країнах (% від обсягу приватних інвестицій)

Країни

Роки

1988

1990

2000

США

32

32

32

Великобританія

20

20

15

Австралія

33

25

20

Іспанія

26

28

6

Швеція

27

15

14

Ірландія

19

28

22

Португалія

10

10

13

Корея

13

16

23

Індонезія

6

9

12

Угорщина

-

8

12

Джерело: Lease Europe Repot, 2001.

Зважаючи на значний знос виробничого обладнання в Україні, високу кредитну ставку та обмеженість банківських ресурсів за необхідності впровадження у виробництво новітніх досягнень науки й техніки, підтримка розвитку лізингових операцій, формування нормативно-законодавчої бази й створення ефективних механізмів є важливим завданням державної політики.

Факторинг (factoring, від factor - посередник) - міжнародний кредит у формі купівлі спеціалізованою фінансовою компанією грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасації. Швидкий розвиток факторингових компаній, починаючи з 60-х років XX сторіччя, був обумовлений частими затримками платежів, зростаючою потребою експортерів у кредитуванні. Авансуючи експортеру кошти до настання строку вимог, факторингова компанія фактично кредитує його. Величина позики коливається в межах 70-90% від суми рахунка-фактури в залежності від кредитоспроможності клієнта. Залишкові 10-30% після вирахування відсотків за факторинговий кредит, який на 2-4% перевищує офіційну облікову ставку, і комісійні (0,5-2% від суми обороту клієнта) зараховуються на блокований рахунок клієнта і слугують страховим запасом на випадок непередбачених ризиків. Після сплати боргу покупцем, компанія повертає ці кошти клієнту.

Незважаючи на досить високу вартість факторингового кредиту, експортери, особливо великі фірми, зацікавлені у його отриманні, оскільки він супроводжується додатковими кваліфікованими послугами (обліково-контрольними, юридичними, інформаційними, консультативними тощо) факторингової компанії, яка володіє широкою інформацією про стан міжнародних ринків, бере на себе ризики неплатоспроможності клієнтів. Факторинг підвищує кредитоспроможність фірми-експортера, сприяє прискоренню обігу капіталу, полегшує отримання банківського кредиту, дозволяє завчасно реалізувати боргові вимоги.

Форфейтинг (від французького «аforfait» — в цілому, загальною сумою) означає надання певних прав в обмін на готівковий платіж. У банківській практиці - це купівля на повний строк на обумовлених умовах векселів або інших боргових зобов´язань. Покупець бере на себе комерційні ризики без права регресу (обороту) цих документів на продавця. Експортне форфейтування - це облік без права регресу вимог експортера до іноземного імпортера на обумовлену суму. На відміну від традиційного обліку векселів форфейтування використовується при поставках обладнання на великі суми (мінімальна сума - 250 тис. дол. США), з тривалою відстрочкою платежу - від 6 місяців до 5—7 років, містить гарантію чи аваль1 надійного банку.

Форфейтування здійснюється кредитно-фінансовими установами для мобілізації капіталів на вторинному ринку шляхом переобліку експортних векселів за фіксованою ставкою, яка індексується на основі ЛІ БОР або ставки певної країни (розмір дисконту залежить від ризику неплатежу імпортера, валюти платежу, строку векселя). Цей ринок отримав і відповідну назву — «а форфе». Його учасники (форфейт-інститути й банки) здійснюють угоди по телефону з наступним підтвердженням. Спочатку форфейтування використовувалося для першокласних експортних операцій і при спорудженні заводів «під ключ», а в сучасних умовах сферою його використання є кредитування експорту обладнання, сировини, товарів широкого вжитку тощо.

Форфейтування як форма кредитування зовнішньої торгівлі надає експортеру ряд переваг: дострокове отримання готівкою інвалютної виручки, покращання обігу ліквідності, звільнення від дебіторської заборгованості, страхування ризику неплатежів, економія на управлінні борговими зобов´язаннями. Від лізингу форфейтування відрізняється простотою документального оформлення, відсутністю права регресу (recourse)2. На відміну від експортного факторингу, який здійснюється для майбутніх угод, форфейтування використовується для погашення вже існуючих міжнародних зобов´язань, оформлених у вигляді векселів. Доповнюючи традиційні методі кредитування зовнішньої торгівлі і державного страхування експортних кредиторів, форфейтування містить додаткові ризики. Тому форфейт-інститути приділяють велику увагу хеджуванню ризиків і віддають перевагу боржникам із достатньо високим рейтингом на міжнародних ринках.