Міжнародна економіка

4.5. Інвестиційний кредитний сектор (ринок цінних паперів) та його інструменти

Традиційно виділяють два види фінансових ринків: первинний і вторинний. На первинному відбувається розміщення нових емісій, а вторинний ринок лише перерозподіляє фінансові вимоги, термін платежу за якими ще не настав, від одного кредитора до іншого. В сучасному світі цінні папери емітуються в трьох провідних валютах світу: доларах США, евро та єнах. У 2001 р. майже 50,5% сукупної емісії цінних паперів було номіновано в доларах США, 30,3 % у євро, 7,3% у японських єнах.

На світовому ринку цінних паперів використовуються різноманітні інструменти, зокрема, банківські казначейські й комерційні векселі, банківські акцепти, депозитні сертифікати, облігації, акції. На євроринку широко поширені депозитні сертифікати — письмові свідоцтва банків про депонування грошових коштів, які підтверджують право вкладника на отримання внеску й відсотків. Євробанки випускають депозитні сертифікати від 25 тис. дол. США і більше строком від 30 днів до 3—5 років і розміщують їх серед банків і приватних осіб. Хоча відсоток за депозитними сертифікатами нижчий порівняно з євродоларовими депозитами, їх легше продати за готівку на вторинному ринку і, таким чином, вони стимулюють приплив вкладів у євробанки.

Протягом останнього десятиріччя XX ст. почали активно використовуватися різноманітні види міжнародних цінних паперів, послуги з гарантування емісій цінних паперів, нові фінансові інструменти євроринків (свопи, строкові контракти за фінансовими інструментами, опціони тощо). Це дало можливість забезпечити будь-яку тривалість позики - від 24 годин до нескінченності, а також ефективно запобігати валютним і процентним ризикам у кредитуванні. Ринок міжнародних облігацій являє собою одне з найпотужніших джерел середньо- і довгострокового інвестування у міжнародній сфері. Поняття «міжнародні облігації» охоплює два види облігацій — іноземні та єврооблігації, які відрізняються між собою. Міжнародні облігації — це спосіб боргового корпоративного й міждержавного фінансування шляхом продажу облігацій із середнім строком погашення 3—10 років під заклад корпоративного або особистого майна. При цьому облігації можуть або просто погашатися з настанням терміну платежу, або трансформуватися у борг чи акції компанії.

На ринку міжнародних облігацій обертаються облігації з фіксованим відсотком (займають близько 75% всього ринку), облігації з плаваючими процентними ставками, облігації зі змінним процентом. До облігацій з фіксованою процентною ставкою належать звичайні облігації, процент по яких фіксується на момент випуску. Мультивалютні облігації передбачають нарахування відсоткових виплат в одній валюті, а їх сплату — в іншій за визначеним курсом, що дозволяє проводити процентний арбітраж (interest arbitrage)1 на двох ринках. Процентні ставки за цими облігаціями зазвичай низькі, а обмінний курс встановлюється на підставі майбутнього знецінення валют.

Облігації з плаваючою ставкою охоплюють облігації «міні-макс» (із встановленою максимальною й мінімальною межею коливання процентних ставок), облігації FLIP-FLOP (в яких передбачена можливість їхнього конвертування у три- або шестимісячні цінні папери у момент нарахування процентів), облігації з регульованими ставками (процентна ставка переглядається частіше, ніж за період між двома процентними виплатами), облігації з фіксованою верхньою межею відсотку, що означає більший спред для інвестора, облігації з валютним купоном (де передбачена наявність варранту на придбання цінних паперів у іншій валюті за заздалегідь установленим курсом).

Існують конвертовані облігації, які можна обміняти на акції компанії-позичальника через визначений період з метою отримання більш високого доходу; облігації з «нульовим» купоном, процент за якими не сплачується протягом певного періоду, але враховується при встановленні емісійного курсу (іноді вони надають позичальнику додаткові податкові пільги). Синтетичні фінансові документи створююся на основі декількох угод (наприклад, облігація з фіксованою ставкою відсотку у поєднанні зі свопом із плаваючою ставкою стає синтетичним фінансовим документом із плаваючою процентною ставкою).

Іноземні облігації - це цінні папери у національній валюті, емітовані нерезидентом у національному фінансовому центрі. їхні специфічні ознаки: емісія здійснюється нерезидентом; валюта емісії є іноземною для емітента; розміщення облігацій здійснюється на одному з національних ринків і гарантується банківським синдикатом. Іноземні облігації, як правило, мають великі строки погашення — від 20 до 30 років. На ринку іноземних облігацій основними інвесторами є страхові компанії, ощадні банки та пенсійні фонди, тобто економічні агенти, які прагнуть до максимального зниження ризиковості вкладень. Водночас доступ позичальників на ринки іноземних облігацій є дещо складнішим порівняно з ринками єврооблігацій і регулюється законодавством країни-емітента.

Реалізація емітованих іноземних облігацій здійснюється за допомогою андеррайтингу (від англ. underwriting) — гарантованого розміщення. Цей процес розпочинається з того, що позичальник разом із керуючим банком розглядають можливість продажу випущених облігацій з максимальним зиском, аналізуючи всі деталі емісії: строк і умови погашення, купонний дохід, можливість завчасного відзиву. Відсоткові ставки за випуском орієнтуються на рівень національних ставок і залежать від валюти випуску: за облігаціями у стабільних валютах відсоткові ставки нижчі; за облігаціями у нестабільних валютах — вищі, як компенсація за більший ризик. Загалом механізм андеррайтингу приватних боргових зобов´язань досить складний — він включає синдикат фірм на чолі з управляючою фірмою, банк-андерайтинг і групу фірм-продавців, відповідальних за маркетинг облігацій у різних країнах. Ще одним можливим механізмом розміщення боргових зобов´язань є аукціон.

У США і Канаді практично всі облігації отримують рейтинг, який визначається приватними аналітичними компаніями (MOODY Investor Service, Standard and Poor´s), які досліджують фінансові ринки. Найвищим рейтингом є AAA, нижчі рейтинги інвестиційного рівня — АА, А і ВВВ. Ще нижчий рейтинг означає, що облігації є високо спекулятивними. У сучасному світі емітентами іноземних облігаційних позик є тільки провідні індустріальні країни. У кожній з них зберігається специфічна назва випущених облігацій: наприклад, облігації, що розміщуються іноземними фірмами у США, називаються янкі-облігаціями (Yankee Bonds), в Японії — самурай-облігаціями (Samourai Bonds), у Великобританії — бульдог-облігаціями (Bulldog Bonds), в Іспанії — матадорами (matadors), у Швейцарії — шоколадними облігаціями (Chocolate Bonds). Основними країнами-емітентами іноземних облігацій є США, Японія і Швейцарія. Згалом цей сектор світового фінансового ринку поступово зменшується на відміну від ринку єврооблігацій, який активно розвивається після запровадження урядом США у 1963 р. спеціального податку {Interest Equalization Tax), що вирівняв ставки відсотку для американських резидентів, які купували іноземні цінні папери. Цей податок сприяв формуванню сталого попиту на єврооблігації та переміщенню зарубіжних інвестицій на євроринок (в 1970 р. його обсяги становили 3 млрд. дол. США, в 1983 - 50 млрд. дол. США, 1996 - 275 млрд. дол. США, у 2003 р. -перевищили 1078,5 млрд. евро).

Ринок єврооблігацій — це важливе джерело фінансування серед-ньострокових і довгострокових інвестицій. Держава використовує єврооблігаційні позики для покриття дефіциту бюджету й рефінансування попередніх позик. Емітентами єврооблігацій є транснаціональні компанії, міжнародні фінансові інститути, уряди країн, великі банки, що прагнуть залучити більший обсяг коштів, приймаючи на себе кредитні та валютні ризики. Забезпечуючи диверсифікацію фінансових активів, єврооблігації допомагають інвесторам у формуванні портфелів з мінімальним рівнем ризиків, підтримують мобільність капіталу і надають можливість залучення більшого кола інвесторів та позичальників.

Єврооблігаційна позика має низку особливостей: емісія здійснюються банківським консорціумом або міжнародною організацією; вона розміщується одночасно на ринках декількох країн; єврооблігації купуються інвесторами різних країн на основі котирувань їх національних бірж. Емісія єврооблігацій у меншій мірі, ніж емісія іноземних облігацій, регулюється державою і не підпадає під дію національних правил проведення операцій з цінними паперами країни, валюта якої слугує валютою позики. На відміну від звичайних облігацій відсоток за купоном не оподатковується. Хоча єврооблігації здебільшого обертаються поза біржами, головною причиною їх біржової реєстрації є те, що більшості інституційних інвесторів дозволяється купувати лише зареєстровані на біржах облігації.

Регулюється вторинний ринок єврооблігацій створеною у 1969 р. Асоціацією міжнародних дилерів з позик у складі 350 фінансових закладів із 18 країн, яка вирішує його організаційно-технічні проблеми (найбільші вторинні ринки облігацій знаходяться в Люксембурзі, Лондоні, Франкфурті-на-Майні). Завдяки створенню міжнародних автоматизованих систем міжбанківських розрахунків (Євро-кліринг і СЕДЕЛ) розсилка цінних паперів, що тривала 9 місяців, була замінена записами на рахунках, що прискорило й спростило вторинну торгівлю єврооблігаціями.

Ринок єврооблігацій має специфічні риси, які зумовлюють його привабливість для інвесторів. Так, він не має конкретного географічного місцезнаходження, є фактично нерегульованим і мультивалютним, тому позичальники мають змогу обрати як одну валюту, так і валютний кошик для випуску облігацій. Єврооблігації випускаються на пред´явника, що забезпечує високий ступінь анонімності і надає інвесторові можливість отримати повну величину поточного доходу та спекулятивний прибуток від зміни вартості облігацій. Відносно невеликі строки єврооблігацій є способом мінімізації ризику коливання процентних ставок.