Міжнародна економіка

4.6. Сек´юритизація кредитів

Відсутність на євроринку резервних вимог за депозитами й кредитами (за виключенням окремих країн) та ліміту процентних ставок сприяє неконтрольованому руху великих обсягів позичкового капіталу, збільшує спекулятивні операції. Глобальні кризові явища початку 1970-х років (розпад Бреттон-Вудської валютної системи, циклічна світова економічна криза 1973-1975 pp., виникнення труднощів у обслуговуванні зовнішніх боргів країн, що розвиваються) зумовили потребу в формуванні ринку послуг по гарантіях емісії цінних паперів. Так виник механізм сек´юритизації (від англ. securities - цінні папери) — заміщення традиційних форм банківських кредитів емісією цінних паперів. Забезпеченням їхньої емісії слугує пакет зобов´язань банківських клієнтів за отриманими ними кредитами. Банки, особливо міжнародні, віддають перевагу перепродажу (за винагороду) наданих ними кредитів іншим кредиторам за нестачі ліквідних коштів, при значних ризиках і необхідності виконання банківських коефіцієнтів.

Послуги гарантованої емісії — це одні з перших фінансових інновацій на євроринках. До них належить програма випуску євронот, що виникла за ініціативою комерційних банків з метою рівномірного розподілу ризиків ліквідності між учасниками синдикату. Євроноти - це короткострокові боргові цінні папери, випущені на ринок зі скидкою від заявленої вартості та гарантовані банками. Вони забезпечують позичальнику більшу ліквідність, надають гарантії середньострокового фінансування, створюють можливість отримання резервних кредитів. Ноти використовуються невеликими фірмами як замінник банківських позик і для зменшення ризику гарантуються банківським синдикатом, який має викупити їх у разі кризи ліквідності.

Короткострокові комерційні векселі уперше з´явилися на євроринку на початку 1980-х рр. і швидко отримали визнання з боку його учасників. З 1984 р. розпочався випуск євровекселів строком на 3-6 місяців із премією 0,25% до курсу євродоларових депозитних сертифікатів, які давали можливість позичальникам залучати великі суми на вигідні строки, не передбачали спеціального забезпечення. Емітентами середньострокових простих векселів є корпорації США, Австралії, Великобританії, Канади, Франції, Швеції, Японії. Вони мають високу ліквідність і нескладні у користуванні, випускаються з нульовим купоном або з плаваючими чи фіксованими ставками і на заздалегідь визначені строки (найчастіше 2 і З роки).

Сплеск у поширенні фінансових інновацій, функцією яких є передача чи нейтралізація ризиків, відбувся на початку 1980-х років. Для залучення нових клієнтів і збільшення прибутків учасники світового кредитно-фінансового ринку створили гібриди різних фінансових інструментів, у тому числі боргових документів, гарантованих активами банків цінних паперів, інструментів хеджування. До них відносяться форвардні валютні контракти, свопи та опціони. Поступово сформувався ринок фінансових ф´ючерсів, фінансових опціонів (option)) і свопів (swap). Поширеною стала практика укладання банками строкових угод щодо майбутніх відсоткових ставок з метою компенсації збитків від коливань процентних ставок. Такі форвардні банківські угоди слугують альтернативою біржовим ф´ючерсним і опціонним угодам з фінансовими (кредитними) інструментами.

Фінансові деривативи (financial derivatives) - інструменти торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив´язані до іншого фінансового чи реального активу Операції з ними зосереджуються у провідних фінансових центрах і використовуються для страхування валютних і процентних ризиків учасників міжнародних економічних відносин. При цьому для отримання інформації та переводу грошових коштів застосовуються найновіші комп´ютерні технології. Спочатку вони не вписувалися у традиційну балансову банківську систему обліку і враховувалися кожним банком окремо за своїми внутрішніми правилами. Однак із середини 1990-х років, коли щоденний обсяг торгівлі деривативами досяг 2 трлн. дол. США (у 2000 р. - вже 7,9 трлн. дол.), контроль за ринком деривативів почав здійснюватися Банком міжнародних розрахунків.

Ринок фінансових інновацій динамічно розвивається: протягом 1997-2000 pp. обсяг ринку кредитних деривативів зріс у 5 разів і досяг 853 млрд. дол. США. Нового поштовху він отримав у 2000 р. у зв´язку з переоцінкою ризиків, пов´язаних з діяльністю компаній телекомунікаційного сектора (на початку 2000 р. акції телекомунікаційного сектора становили 29% світового обсягу корпоративних боргових зобов´язань, при цьому 85% всіх випусків здійснювалось у Європі). Але, після того, як у 2000 р. у США луснула «мильна бульбашка» акцій телекомунікаційних компаній, випуск боргових цінних паперів цим сектором економіки різко впав, натомість почав швидко зростати ринок кредитних деривативів, який за 2002 р. збільшився на 60%. Головна частина торгівлі кредитними деривативами зосереджується у Лондоні та Нью-Йорку, а головними агентами виступають дилерські контори, комерційні та інвестиційні банки.

У результаті глобалізації посилюються можливості негативного впливу на національну економіку з боку міжнародних фінансових ринків чи інших країн, міжнародні кредитно-фінансові операції стають фактором нестабільності валютної й грошово-кредитної систем, національної економіки взагалі. Тому світовим співтовариством постійно розробляються заходи щодо покращення практики управління ризиками, контролю за виходом національних позичальників і кредиторів на світовий ринок капіталів і доступом іноземних позичальників на національні ринки. Для забезпечення ліквідності та платоспроможності іноземних філій банків у 1975 р. була підписана Базельська угода, оновлена в 1983 році. В рамках цієї угоди на сучасному етапі продовжується активна робота у напрямі модернізації системи банківського управління. Наприклад, Базельським комітетом з банківського нагляду (Basel Committee on Banking Supervision) була розроблена нова концепція управління банківським капіталом. Вона стала продовженням реформ, що розпочалися в 1999 р. і мають завершитися до 2007 року. Розроблена програма базується на трьох основних заходах, стандартизації підходів до визначення нормативів адекватності капіталу банків та аналізу й оцінки кредитних і операційних ризиків; посиленні нагляду за дотриманням нормативу мінімального регулятивного капіталу; прозорості у застосуванні розроблених принципів. Поетапна реалізація програми дозволить досягти нової якості банківських стратегій управління ризиками, яка краще відповідатиме банківській практиці і буде сфокусована на індивідуальних характеристиках ризику окремих інститутів, що сприятиме стабільності міжнародної фінансової системи.