Міжнародна економіка

4.8. Проблема зовнішньої заборгованості

Сучасна економіка має борговий характер, оскільки більшості країн не вистачає власних ресурсів для фінансування поточного балансу, покриття дефіциту державного бюджету, проведення соціально-економічних реформ, виконання боргових зобов´язань. Відтак країни, що розвиваються, активно використовують зовнішнє фінансування, у тому числі, банківські позики та фінансову допомогу міждержавних організацій (див. табл. 4.2). МВФ та інші міжнародні донори можуть надати фінансову допомогу країні, якщо вона має проблеми із стабільністю валюти, тривалим дефіцитом платіжного балансу, не може сплатити за імпортовані товари та послуги, а також повернути свій борг іншим країнам. Головна мета залучення офіційної міжнародної допомоги - це сприяння країні у переході на шлях сталого економічного зростання. Офіційна міжнародна допомога країні здійснюється за допомогою використання таких інструментів, як кредити на реалізацію проектів розвитку країни, експортні кредити, гранти на підтримку реформаторських дій уряду країни-реципієнта, позакредитні інструменти офіційної міжнародної допомоги.

Таблиця 4.2.

Обсяги і динаміка зовнішнього фінансування країн, що розвиваються, млрд. дол. США.

Види зовнішнього фінансування

Роки

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

Чисте зовнішнє фінансування

423,7

296,4

250,3

242,9

178,0

202,5

269,3

453,6

394,5

Неборгові потоки

261,6

183,7

187,9

183,8

176,8

166,0

175,3

242,1

250,9

капітальні трансферти

20,0

7,0

10,0

8,7

9,0

8,3

5,1

8,3

11,7

прямі іноземні інвестиції

241,6

176,7

177,9

175,1

167,8

157,7

170,2

233,8

239,1

Чисті зовнішні запозичення

162,1

112,7

62,4

59,0

1,2

36,5

94,0

211,5

143,6

позики від офіційних кредиторів, з них:

13,7

51,2

31,9

-9,3

20,2

19,3

3,2

10,4

3,5

МВФ

3,3

14,0

-2,4

-10,9

19,0

13,4

1,7

-14,7

-

банківські позики

10,2

6,9

-17,6

-4,2

-6,6

-3,7

29,9

54,5

65,1

позики приватних кредиторів

138,1

54,5

48,1

72,6

-12,3

20,9

60,9

146,6

75,0

Сукупне зовнішнє фінансування

681,3

559,0

546,3

553,9

495,6

533,4

615,3

792,3

744,1

Сукупні зовнішні (запозичення

419,7

375,3

358,5

370,1

318,8

367,4

440,0

550,3

493,2

Джерело: World Economic Outlook Public Debt in Emerging Markets / WORLD ECONOMIC AND FINANCIAL SURVEYS. - September 2005. - International Monetary Fund, Statistical Appendix, pp. 256 // http://www.imf.org/external/pubs/

Фінансові ресурси, отримані на комерційних умовах та у вигляді фінансової допомоги, є платними, що призводить до утворення зовнішнього боргу. Зовнішній борг (external debt) - це сума зобов´язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за них процентами. До 1970-х років країни, що розвиваються, використовували кошти з офіційних джерел, в яких переважали субсидії. Тому їх зовнішній борг зростав помірними темпами. Тенденція до різкого збільшення обсягів зовнішньої заборгованості боргу виникла на початку 1980-х pp. через значне зростання дефіцитів платіжних балансів країн-імпортерів та збільшення структурних диспропорцій у їхніх економіках (див. табл. 4. 3).

Таблиця 4.3.

Зовнішній борг країн, що розвиваються, 1997-2005 рр., млрд. дол. США.

Країни та регіони

Роки

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

Всі

2343,1

2549,4

2590,6

2511,8

2536,2

2605,2

2836,3

3035,2

3181,0

Африка

284,4

283,2

280,8

269,9

258,5

263,3

283,8

293,2

285,8

Центральна і Східна Європа

235,9

269,7

286,6

309,5

315,0

368,8

459,3

544,3

580,9

Співдружність

Незалежних

Держав

199,1

222,8

218,9

198,9

194,0

199,2

238,9

279,7

292,8

Країни Азії,

що розвиваються,

659,6

695,9

693,0

656,7

663,8

665,1

696,7

746,0

834,0

Близький Схід

267,0

292,6

304,2

304,4

307,3

314,4

324,7

340,8

345,1

Західна півкуля

697,1

785,1

807,0

772,3

797,6

794,4

832,9

831,3

842,4

Джерело: World Economic Outlook Public Debt in Emerging Markets / WORLD ECONOMIC AND FINANCIAL SURVEYS. - September 2005. - International Monetary Fund, Statistical Appendix, pp.266 //

http://www.imf.org/external/pubs/

Найбільшими боржниками в Латинській Америці є Бразилія, Мексика та Аргентина; в Азіатському регіоні - Китай, Індонезія, Таїланд, Філіппіни. На африканському континенті зберігається напружена ситуація - 80% боргу всіх африканських країн припадає на найбідніші країни (на південь від Сахари).

Проблема вирішення зовнішньої заборгованості пройшла чотири етапи розвитку. На першому (1970-і роки) вважалося, що в розвинутих країнах акумульовано достатньо фінансових коштів для їх надання менш розвинутим країнам, які зможуть ефективно їх використати й розрахуватися за зовнішніми боргами. На другому етапі (1980-і роки) виявилося, що позики використовуються неефективно, відсоткові ставки зависокі, терміни платежів швидко скорочуються, і більшість країн-боржників знаходиться на межі банкрутства. Поступово склалася ситуація, коли платежі за боргами перевищували приплив нових кредитів та інвестицій. Тому менш розвинені країни перетворилися у нетто-кредиторів розвинутих країн. На центральний план висунулася проблема розробки механізмів забезпечення боргових платежів, які являли собою суміш засобів примушення та методів заохочення країн, що виконували свої зобов´язання.

На третьому етапі, наприкінці 1980-х років, основним механізмом вирішення боргової проблеми було визнано переніс строків платежів або довгострокову реструктуризацію боргів. Теорія і практика засвідчили, що борг виступає негативним податком на державні ресурси, пригнічує процес заощадження в країні. Нарешті, на четвертому етапі, в середині 1990-х років, стало зрозумілим, що більшість країн-боржників ні за яких обставин не зможуть сплатити повний обсяг зовнішньої заборгованості, і єдиним виходом є списання її значної частини. У зв´язку з цим теорії зовнішнього боргу сконцентрувалися на механізмах та масштабах такого списання. На початку XXI сторіччя проблема зовнішньої заборгованості залишається однією з найгостріших невирішених проблем у міжнародній економіці.

Для аналізу рівня та динаміки зовнішнього боргу, здатності країни його обслуговувати Світовий банк використовує такі показники, як відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг або до ВВП, відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг, міжнародних резервів до імпорту товарів і послуг та до загальної суми зовнішнього боргу. При цьому в чисельнику, як правило, показується не весь зовнішній борг, а лише його державна та гарантована урядом частка, яка оцінюється на основі концепції чистої дисконтованої вартості поточної вартості на визначену дату за поточною процентною ставкою. Ця методика дає можливість зіставити стан і динаміку зовнішньої заборгованості різних країн (див. табл. 4.4).

Державні позики мають бути погашені. Однак, оскільки позичальником виступає незалежна держава, то ніяких механізмів примушення її до сплати відсотків не існує. Вважається, що стимулами, що спонукають країну розрахуватися за боргами, може бути лише загроза політичної конфронтації з країною-кредитором, яка може конфіскувати активи країни-боржника на її території (будівлі, землю, судна в портах, депозити в банках), а також припинення двосторонньої торгівлі, ембарго на поставку ключових товарів і надання приватних кредитів, припинення міжнародної допомоги. Оскільки ефективність таких конфронтаційних заходів є досить обмеженою, то більш оптимальний шлях до вирішення зовнішньої заборгованості Грунтується на ідеї кривої Лаффера.

Боргова крива Лаффера - це крива, що показує оптимальний рівень заборгованості, який дозволяє країні-боржнику підтримувати достатні для кредиторів боргові платежі. Якщо розмір боргу стає занадто великим, то країна може припинити боргові виплати та об´явити себе банкрутом, від чого постраждає і країна-кредитор. Тому, з точки зору кредиторів, доцільніше підтримувати платоспроможність боржника на оптимальному рівні за допомогою різних заходів.

Таблиця 4.4.

Ключові показники боргового навантаження країн, що розвиваються (%, у середньому за 1999-2001 рр.)

Країна

Відношення зовнішнього боргу до експорту (EDT/XGS)

Дисконтована вартість зовнішнього боргу, % від експорту

Обсяг зовнішнього боргу, % від національного доходу

Дисконтована вартість зовнішнього боргу, % від національного доходу

Боргові платежі, % від експорту

Процентні платежі, % від експорту

Аргентина

375

409

50

55

67

ЗО

Болівія

327

139

59

25

38

11

Бразилія

337

354

43

45

81

24

Індонезія

205

198

99

96

23

9

Мексика

89

97

29

32

27

7

Філіппіни

114

120

67

71

17

7

Польща

129

123

39

37

32

5

Словаччина

79

Ті

56

55

19

5

Туреччина

207

209

65

66

40

11

Україна

66

59

39

35

12

3

Реструктуризація боргу — це узгоджені між кредитором і позичальником заходи, спрямовані на підтримку платоспроможності позичальників у середньо- і довгостроковій перспективі. Реструктуризація зовнішнього боргу може здійснюватися на основі переносу платежів на пізніший термін порівняно з початковими датами або скорочення суми боргу шляхом прямого списання, продажу боргу зі скидкою на вторинному ринку, конверсії у будь-які активи країни-боржника.

Рекапіталізація - обмін боргів на облігації країн-боржників чи надання нових кредитів із цільовим призначенням на сплату попередніх боргів. Найбільш відомим у цій групі заходів є план Н. Брейді, у відповідності з яким країни, що розвиваються, можуть обміняти свої борги на облігації (Brady bonds), які б могли продавалися за ринковою ціною на світовому фінансовому ринку.

Пробачення (списання) боргу використовується у виключних випадках на дво- і багатосторонній основі по відношенню до тих кран, які не можуть розрахуватися у середньостроковій перспективі за будь-яких сприятливих обставин.

Підходи до вирішення проблеми зовнішньої заборгованості узгоджуються в рамках Паризького клубу (офіційна заборгованість) і Лондонського клубу (банківські борги), які реалізують технічну сторону врегулювання, тоді як МВФ - пропонує систему макроекономічних заходів для врегулювання економіки. Реструктуризація боргу використовується по відношенню до найменш розвинутих країн із високим рівнем заборгованості та деяких країн із трансформаційною економікою. Криза платоспроможності виявляється у відмові боржника дотримуватися графіку платежів і має низку негативних соціально-економічних наслідків.