Міжнародна економіка

4.9. Україна в міжнародних кредитних відносинах

У складних умовах трансформаційного періоду розвитку України великі надії покладались на приплив зовнішніх ресурсів. Але, в результаті співробітництва зі Світовими фінансовими організаціями Україна в повній мірі відчула наслідки застосування програм трансформації, розроблених на основі положень монетаристськоі теорії і Вашингтонського консенсусу (тріади «стабілізація - лібералізація — приватизація»).

15 липня 1992 р. можна вважати днем народження державного боргу незалежної України. В цей день Верховна Рада України дозволила видавати державні гарантії за іноземними кредитами, залученими вітчизняними підприємствами. У підсумку на кінець 2003 р. сума, виплачена держбюджетом протягом 1993—2003 років іноземним кредиторам за зобов´язаннями українських підприємств, перевищила 1,4 млрд. дол. США. При цьому з 1993 до липня 2003 р. підприємства-боржники повернули в скарбницю лише близько 240 млн. дол. США (10% заборгованості).

В історії міжнародних кредитно-фінансових відносин України можна виділити три етапи. Перший етап (до 1994 р. включно), коли Україна була слабко інтегрована до світового ринку капіталів і ресурси надходили переважно за товарними експортно-кредитними лініями. У цей період найгострішим питанням було врегулювання кредитно-грошових відносин із Росією, яка оголосила себе наступником радянських боргів в обмін на ексклюзивні права на зарубіжні активи СРСР (так звана «нульова угода» від 9 грудня 1994 р., яка так і не була ратифікована українським парламентом). За цією угодою Україні належить 16,37% зовнішніх боргів і, відповідно, активів СРСР (12,1 млрд. дол. США, 7,8 млрд. перевідних рублів, 42,1 тони золота і на 600 млрд. руб. нерухомості за кордоном та іншого майна). Другий етап (1995-1997 рр.) - час швидкої інтеграції до світового ринку капіталів і налагоджування контактів зі СФО, активної емісії державних боргових зобов´язань (ОВДП). Третій етап розпочався у 1998 р., коли після світової валютно-фінансової кризи перед Україною постала необхідність реструктуризації накопичених боргів.

Важливу роль у формуванні української економіки відіграло співробітництво зі світовими фінансовими організаціями, які не лише позичали гроші, але й формували інвестиційний клімат країни. З другої половини 1994 р. розпочалася активна співпраця з МВФ. Початкова квота України в цій організації була другою за розміром (після Росії) і становила 665,0 млн. СДР. У відповідності з переглядом квот у 1990—1992 рр. її розміри були збільшені до 997,3 млн. СДР, а протягом 1998-1999 рр. - ще на 37,5% до 1372,0 млн. СДР. Членство у МВФ надало Україні можливість користуватися кредитами для фінансової підтримки економічних реформ і покриття дефіциту платіжного балансу. Перший кредит у розмірі 371 млн. дол. США було надано 26 жовтня 1994 р. як перший транш механізму фінансування системних перетворень. Другий транш — 7 квітня 1995 р. у розмірі 1960 млн. дол. США. Чергові резервні кредити «стенд-бай» було надано 10 травня 1996 р. (877 млн. дол. США) і 25 серпня 1997 р. (542 млн. дол. США). Останній транш (2200 млн. дол. США) у рамках механізму розширеного фінансування було надано 4 вересня 1998 року. В обмін на надані кредити МВФ вимагав жорсткої макроекономічної та фінансової дисципліни. Поступово відносини України з МВФ охолоджувались, оскільки останнього не влаштовували темпи структурної перебудови країни. У зв´язку з цим перевід чергових траншів постійно відкладається. Наприклад, у 2003 р. головною причиною перенесення підписання угоди про черговий транш «стенд-бай» експерти МВФ називають відсутність позитивних зрушень у виплаті та адмініструванні ПДВ.

Світовий банк працює в Україні з 1992 р. За цей період було надано 27 кредитів і 4 гранти за програмою Глобального економічного розвитку на загальну суму 3,5 млрд. дол. США, а також проведено одну гарантійну операцію на суму 100 млн. дол. США. Спочатку в стосунках СБ та України був період невиправдного оптимізму, потім — деякого непорозуміння з обох сторін (в Україні вважали, що реформи йдуть надто важко, у СБ — що Україна реформується недостатньо швидко). Проте в останні роки налагодилася досить плідна співпраця: якщо раніше виконання Україною умов проектів оцінювалось експертами СБ у 40%, то тепер — у 95%, і стратегія співпраці розробляється вже не на три-, а на чотирирічний період. СБ розпочав підготовку нової Стратегії допомоги Україні на 2004—2007 рр.; за останні два роки було досягнуто прогрес на шляху виконання умов Програмної системної позики (ПСП). Першу ПСП у 250 млн. дол. США затверджено у вересні 2001 р. і оперативно реалізовано, наступний кредит було надано через два роки - у липні 2003 року. Проекти СБ в Україні мають високу віддачу, гарантоване повернення платежів і невеликий (2—3 роки) термін окупності. Але, оскільки СБ не є комерційною організацією, то він не може надавати кредити понад передбаченої в угоді суми, хоча іноді йде на поступки для країн, що швидко розвиваються. Тому у разі необхідності Україна може звернутися до СБ із проханням підняти кредитну планку до 3-4 млрд. дол. США.

Упродовж десяти років діяльності ЄБРР в Україні ним було надано коштів на загальну суму близько 1,3 млрд. евро, велика частина яких - проекти для приватного сектора. За цей період практично всі кредити ЄБРР було ефективно використано, оскільки для кожного проекту, незалежно від того, де він реалізовується - у державному чи приватному секторі - розробляється унікальна фінансова модель і здійснюється регулярний моніторинг використання наданих коштів. На сучасному етапі ЄБРР планує реалізувати низку інфраструктурних проектів у державному секторі. Наприклад, впровадження швидкісного руху поїздів на залізницях України (120 млн. дол. США), що передбачає реконструкцію Бескидського тунелю; планується підписання другого автодорожнього проекту та проекту реконструкції порту Іллічівськ. Найактивніше ЄБРР працює в секторі переробки сільгосппродуктів та у фінансовому секторі. ЄБРР планує й надалі нарощувати обсяги інвестицій в Україну, але інтенсивність цього процесу безпосередньо залежатиме від поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Крім кредитів міжнародних фінансових організацій основними інструментами залучення зовнішніх ресурсів стали також емісії українських єврооблігацій і облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), які активно купувались нерезидентами. Непродумана державна політика і валютно-фінансова криза 1998 рр. викликали труднощі у сплаті завеликих відсотків, що розвалило ринок ОВДП. Протягом 2000-2001 рр. Україна була змушена провести реструктуризацію зовнішнього боргу перед комерційними кредиторами, в процесі якої 99,9% зовнішніх комерційних боргів замінили єврооблігаціями на суму 1133,331 млн. дол. США. Реструктуризація боргу перед країнами - членами Паризького клубу кредиторів обсягом 580 млн. дол. США на 12 років із трирічним пільговим періодом і погашенням 18 рівними частинами була завершена тільки влітку 2002 року.

Протягом останніх років ситуація у сфері зовнішнього боргу України покращилася: відношення прямого зовнішнього боргу до ВВП послідовно зменшується (1999-го - 37,1%, 2000-го - 25,5%, 2001-го - 20,7%, 2002-го -19,1 %, 2003-го - 17,3%). Така ж тенденція й у співвідношенні гарантованого зовнішнього боргу і ВВП: він зменшився з 12,8% (у 1999 р.) до 4,3% (у 2003 р.) (довідково: безпечна межа відношення загального зовнішнього боргу до ВВП -50-60%). Показники стану зовнішньої заборгованості України наведені на Офіційному сайті Міністерства фінансів України

www.minfin.gov.ua

.

За співвідношенням дисконтованих параметрів виплат і обслуговування зовнішнього боргу з відповідними показниками експорту позиції економічної безпеки України доволі хисткі, а питома вага зовнішнього боргу у структурі видатків держбюджету на рівні 10-15% багато в чому зумовлює інвестиційну пасивність держави у період економічного зростання. Це свідчить про значну фінансову залежність України від іноземних кредиторів, а також про наявність надзвичайно великих ризиків для державного бюджету у разі значної девальвації гривні щодо іноземних валют, що відчутно вплине на витрати з обслуговування й погашення зовнішніх боргових зобов´язань. Відтак нагальним питанням є розробка й реалізація заходів, спрямованих на зменшення державного боргу.

Рекомендована література

  1. Дмитренко О. Історія державного боргу України // Галицькі контракти. - 2003. - № 36. - СЮ-14; Дарпінянц В. Полювання на долари // Галицькі контракти. - 2004. - № 1.
  2. Киреев А.П. Международная экономика: В 2-х ч. Учебное пособие для вузов / - М.: Междунар. отношения, 2000. - Ч.ІІ: Международная макроэкономика: Открытая экономика и макроэкономическое программирование.
  3. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2000.
  4. Шемет Т.С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. - К.: Київський національний торгово-економічний університетт, 2000.
  5. Developments and trends in Mature Capital Markets // International Capital Markets Developments, Prospects, and Key Policy Issues, WORLD ECONOMIC AND FINANCIAL SURVEYS. - August 2001. - pp. 1-39. - Available from: <

    http://www.imf.org/external/ pubs

    >.
  6. ECB Monthly Bulletin, January 2004, pp. 1-176.
  7. G.Corsetti, B.Guimaraes, N.Roubini. International lending of last resort and moral hazard: a model of IMF´s catalytic finance // NBER Working Paper Series WP 10125. - December 2003. - pp. 1-51. -Available from: <

    http://www.nber.org/papers/wl0125

    >.
  8. M.Feldstein. Aspects of Global economic integration: outlook for the future, NBER WP 7899. - pp. 1-13.
  9. M.Obstfeld, A.M.Taylor. Globalization and Capital Markets//NBER Working Paper series, WP 8846. - pp. 1-66. - Available from: <

    http://www.nber.org/papers/w8846

    >.