Міжнародна економіка

5.1. Поняття міжнародної міграції робочої сили та класифікація міграційних процесів

В сучасних умовах глобалізації світової економіки рух факторів виробництва набуває особливого значення і нечуваних раніш масштабів. В тому числі це стосується робочої сили як вирішальної складової продуктивних сил не тільки світової економіки в цілому, але й кожної окремо взятої країни.

Міграція робочої сили (або трудова міграція) - це переміщення (переселення) працездатного населення за межі країни. Як економічна категорія міграція робочої сили є безпосереднім проявом існування міжнародного ринку праці, що охоплює різноспрямо-вані потоки мігрантів, які перетинають національні кордони внаслідок нерівного як кількісного, так і якісного розподілення світових трудових ресурсів. Таким чином, світовий ринок праці виступає як загальна сукупність трудових ресурсів, що пропонуються та купуються в різних країнах на основі попиту й пропозиції.

Функціонування світового ринку праці по своїй суті істотно відрізняється від інших ринків (товарів, капіталів тощо). В першу чергу, це обумовлено особливістю робочої сили як товару. Вона продається лише у тимчасове використання, а продавець завжди залишає за собою право власності на неї. Крім того, її неможливо накопичувати, складувати так само легко, як товари або гроші. З іншого боку, функціонування цього ринку значно більше обмежується дією цілої низки об´єктивних та суб´єктивних факторів. До перших, наприклад, можна віднести традиції та звички, що існують у різних країнах світу. В Японії, в умовах довічного трудового найму, робітники дуже рідко змінюють місце роботи та проживання навіть у межах своєї держави. Водночас, іноземці тут дуже важко адаптуються до місцевих умов, культури тощо. Американці, навпаки, легко змінюють місце проживання та роботи, і процес адаптації іммігрантів у США легше, ніж у більшості інших країн.

Суб´єктивні фактори проявляються в існуванні національних і міжнародних нормативно-правових актів, які обмежують вільне переміщення та найом робочої сили. Так, СРСР і більшість соціалістичних країн упродовж десятиліть були штучним чином практично виключені з цивілізованих світових міграційних процесів. Але найголовнішим, що відрізняє сучасний світовий ринок трудових ресурсів від інших, є те, що його суб´єктом виступає людина як індивід, як, в першу чергу, власний володар своєї долі, а лише в другу - як носій певної кількості розумових та фізичних здібностей і можливостей.

Фахівці розрізняють «міграцію населення (людських ресурсів)» і «міграцію робочої сили (трудових ресурсів)». Перше поняття охоплює всіх осіб, що мігрують у пошуку нового місця проживання, а друге - тільки працездатних, точніше, економічно активну частину населення, яка мігрує з метою отримання роботи.

У сучасному світі людські і, зокрема, трудові ресурси розміщені нерівномірно, що призводить до виникнення надлишкової робочої сили в одних країнах та її нестачі в інших. Основними причинами такого явища є:

- відлуння демографічного «вибуху» середини XX сторіччя. Навіть сьогодні, незважаючи на численні і навіть жорсткі адміністративні обмеження в деяких країнах, наприклад, в Китаї, а також в Індії, Пакистані, Нігерії та інших країнах Західної Африки відзначаються дуже високі темпи приросту населення. Так, в Республіці Малі наприкінці XX сторіччя на одну дорослу жінку припадало більше 6 дітей;

- кон´юнктурні ринкові коливання щодо продукції, яка є традиційно основною для деяких країн світу;

- скорочення виробництва і закриття підприємств видобувної промисловості, наприклад, вугільної внаслідок її економічної збитковості;

- тенденції науково-технічного прогресу, що призводить до скорочення робочих місць через механізацію, автоматизацію та комп´ютеризацію виробництва;

- кризові явища і різкий загальний спад виробництва в економіці багатьох, зокрема, постсоціалістичних країн.

Існує традиційне питання: чому високорозвинені, зокрема, західноєвропейські країни, де рівень безробіття сьогодні постійно коливається від 4-5 до 10 відсотків і подекуди вище, які дуже опікуються працевлаштуванням своїх громадян, регулярно залучають іноземну робочу силу? Серед кількох причин найголовнішими є дві: по-перше, в кожній країні існує чимало професій і спеціальностей, які вважаються непрестижними для місцевих жителів, і навіть високі заробітки не можуть заохотити їх працювати, наприклад, на збиранні сміття, в системі асенізації міст тощо. Більш того, в кожній країні поняття престижності є традиційно своїм. Якщо у Фінляндії професія таксиста є вельми шанованою, то у сусідній Швеції корінні мешканці в якості таксиста є рідкістю. Ця ніша національного ринку праці майже повністю заповнена іноземцями, насамперед, іранцями. У Норвегії, наприклад, з десяти покоївок в готелях, дев´ятеро - вихідці з Пакистану. По-друге, ринкова економіка будь-яких, навіть найпотужніших країн, розвивається нерівномірно: за економічними підйомами слідують спади виробництва як в цілому, так і в окремих галузях. Під час різкого економічного зростання, припустимо, в будівництві, державі і приватним компаніям недоцільно витрачати великі кошти на підготовку своїх каменярів, штукатурів тощо, виходячи з того, що за 2-3 роки після завершення економічного підйому їх працевлаштування буде проблематичним, і це може призвести до зростання соціальної напруженості. Значно більш ефективним є тимчасове запрошення іноземної робочої сили.

За своєю природою, змістом, причинам тощо міграційні процеси неоднорідні, тому їх вивчення потребує системної класифікації. В узагальненому вигляді за основними ознаками міграцію можна представити наступним чином: V

1. Причини (мотиви, фактори) міграції:

- економічні (виробничі потреби, рівень життя, висока заробітна плата тощо);

- соціальні (шлюб, стан здоров´я, рекреація тощо);

- політичні (переслідування за політичні погляди, незгода з політичним режимом);

- інші (форсмажорні обставини, зокрема війни, засухи, повені, а також релігійні переконання, расові проблеми тощо).

2. Просторовий характер міграції:

- внутрішня (усередині країни, а саме між селом і містом, між містами, регіонами);

- зовнішня (за межі країни).

3. Часова ознака міграції:

- остаточна (виїзд назавжди);

- тимчасова або ротаційна, в тому числі сезонна (наприклад, збір врожаю);

- маятникова (регулярні пересування з пункту постійного проживання до місця роботи. Наприклад, сьогодні за таким принципом організована робота українських і російських шахтарів на норвезькому острові Шпіцберген).

4. Напрямок руху мігрантів:

- еміграція (виїзд);

- імміграція (в´їзд);

- рееміграція (повернення мігрантів на батьківщину, інколи — виїзд у третю країну).

5. Законність перетинання кордонів:

- легальна;

- нелегальна.

6. Організаційна ознака:

- добровільна, в тому числі самодіяльна, і організована, наприклад, робота за контрактом;

- примусова (вивіз чорних рабів з Африки до Америки в період 1650—1850 рр., підневільна праця військовополонених і остар-байтерів на підприємствах Німеччини та інших країн поневоленої фашистами Європи під час другої світової війни).

7. Якісний склад:

- робітники, в тому числі промислові, сільськогосподарські, а також особи без певної професії або спеціальності;

- фахівці, в тому числі вищої кваліфікації;

- представники ліберальних («вільних») професій (актори, музиканти, письменники, художники тощо).

Кількісно міграційні процеси вимірюються за допомогою системи показників. Основні з них: кількість емігрантів, що виїхали з конкретної країни за певний проміжок часу; кількість іммігрантів, що прибули до країни; співвідношення емігрантів й іммігрантів (міграційне сальдо, яке може бути позитивним, що свідчить про привабливість країни або від´ємним, що вказує на надлишок робочої сили та непривабливість країни); кількість емігрантів (іммігрантів) за професіями, спеціальностями, галузями, віком тощо; питома вага емігрантів у загальній чисельності зайнятих у країні взагалі та в окремих галузях. У конкретних дослідженнях застосовується багато інших показників, наприклад, середня оплата (погодинна, місячна, річна) іммігрантів узагалі й у розрізі окремих галузей та її співвідношення з оплатою праці резидентів, річна сума та питома вага приватних переказів емігрантів у платіжному балансі країни тощо.