Міжнародна економіка

5.5. Україна на світовому ринку праці

Упродовж своєї багатовікової історії Україна завжди була активним суб´єктом міжнародних міграційних процесів. Численні війни, багаторазові зміни кордонів держав Східної Європи об´єктивно обумовлювали масові переміщення сотень тисяч людей, що проживали на території сучасної України. Як і достатньо віддаленні від нас історичні події, (наприклад, знищення Катериною II Запорізької Січі), так і драматичні перипетії минулого ХХ-го століття (дві світові війни, більшовицька революція в Росії, сталінські депортації, колапс СРСР) спричиняли міграційні хвилі, що досягали навіть таких далеких від України континентів як Америка або Австралія. Українська діаспора (в перекладі з грецької - «розсіяння») наразі налічує більше 11 млн. осіб, в тому числі у: Росії - 4 млн. 300 тис; США - 2 млн; Казахстані - 900 тис; Канаді - 800 тис; Молдові -600 тис; Бразилії та Аргентині - по 400 тис; Білорусі та Польщі -по 300 тис; Узбекістані - 150 тис; Киргизії та Румунії - по 100 тис; Словаччині, Франції та Австралії - по 40 тис; Великій Британії -35 тис; Швеції, Бельгії, Данії та Нідерландах - приблизно по 5 тисяч. Указані цифри охоплюють українців за походженням різних поколінь, які постійно проживають у вказаних країнах, і переважна більшість яких є їх громадянами. Що ж стосується заробітчан -громадян України останньої хвилі, які сьогодні легально й нелегально перебувають за кордоном, їх кількість за різними оцінками коливається в межах 3-10 млн. осіб (реальною, на наш погляд, є цифра у 5-6 млн.). Здебільшого вони знаходяться як у вже згаданих країнах Західної, Центральної та Східної Європи, так і в Чехії, Угорщині, Іспанії, Португалії, Італії та багатьох інших. Нещодавно в мас-медіа промайнули такі дані, що в сучасному світі в різних країнах за межами України 20 млн. осіб ідентифікують себе як українці.

Якщо розглянути нашу новітню історію від середини 80-х років по теперішній час, можна зробити певні узагальнення та висновки. По-перше, еміграцію з України можна розподілити на три періоди, які за кількісними та якісними показниками суттєво відрізняються між собою. Перший період розпочався під час «горбачёвской перестройки» та скінчився практично з набуттям Україною незалежності. Характерною рисою того часу було те, що в західні країни виїжджали здебільшого представники інтелектуальної та культурної еліти. Незважаючи на суперечливі статистичні дані щодо цієї еміграційної хвилі (від 30-40 до 100-120 тисяч), що взагалі свідчить про відносно незначний кількісний індекс еміграції, втрати України в стратегічному плані розвитку нації дійсно величезні.

Другий період охоплює 1991-1995 роки. Йому притаманні емігранти з числа висококваліфікованих робітників та інженернотехнічних працівників. Хоч і в даному випадку статистика не дає точної кількості емігрантів, за різними джерелами йдеться про сотні тисяч осіб.

У третій хвилі, що розпочалася в середині 90-х років і триває й дотепер, переважають промислові робітники середньої кваліфікації, будівельники та інші аналогічні категорії працівників, а також люди без професії та спеціальності, яких можна охарактеризувати французьким виразом «prêt à tout», тобто «готовий на все». Із загальної кількості вибулих за кордон у 2004 році (46182 особи), територіальними лідерами є Донецька область (більше 6 тис), Республіка Крим (більше 4 тис), Луганська, Харківська та Дніпропетровська області (більше 3 тис кожна). Варто додати, що, на жаль, серед тих, хто покинув батьківщину в цей період переважає молодь, яка не бачила перспектив для себе вдома.

За даними зарубіжної преси найбільша кількість (близько одного мільйона осіб) українців працює сьогодні легально й нелегально в Росії, 500 тис - в Італії, по 300 тис. - у Португалії та Німеччині, 200 тис - у Великій Британії, більш ніж по 150 тис - у Франції та Іспанії. Є цікаві дані щодо статевого розподілу заробітчан. Так, в Італії на долю жінок припадає близько 90% від загальної чисельності заробітчан з України, в той час як у Португалії та Іспанії працюють переважно чоловіки (70-80%). Щодо віку, то як чоловіки, так і жінки мають здебільшого 20-45 років, 80% з них знаходяться в шлюбі і мають дітей.

Взагалі основними чинниками, які спричиняли й спричиняють сьогодні еміграційні хвилі в Україні, є такі:

- комплекс економічних причин (несприятлива економічна ситуація, низька заробітна плата, безробіття, закриття заводів та фабрик, конверсія оборонного комплексу тощо);

- страх за життя та здоров´я себе і рідних. За офіційними даними Держкомстату України, за роки незалежності від нещасних випадків, отруєнь, травм, вбивств, самогубств тощо ми втратили більше мільйона осіб, здебільшого, молодих у розквіті сил;

- лібералізація режиму виїзду громадян за кордон;

- інтенсифікація зовнішньоекономічної діяльності, швидкий розвиток міждержавних зв´язків, в тому числі гуманітарних.

По різному складаються долі наших співвітчизників на чужині. Предметом особливої уваги з боку держави безперечно мають бути ті, хто тимчасово покинув Україну здебільшого з метою покращення свого матеріального стану. На жаль, більшість з них, навіть з числа легально працевлаштованих, практично не мають ніякого соціального захисту в країнах, де перебувають. Основні причини такої ситуації:

- відсутність ратифікації Україною низки конвенцій МОТ щодо трудящих-мігрантів;

- необізнаність наших громадян як з нормами міжнародного права, так і з національними законодавчими базами країн-реципієнтів;

- відсутність механізмів реалізації вже узгоджених, підписаних та ратифікованих двосторонніх та багатосторонніх угод;

Серед двосторонніх та багатосторонніх договорів щодо наших громадян, які працюють у країнах СНД і, насамперед, у Росії можна зазначити такі: Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року; Угода між урядами України та Росії про трудову діяльність та соціальний захист громадян, працюючих за межами своїх держав від 14.01.1993 року; Угода про порядок переказу та виплати пенсій від 30.07.1996 року між урядами України і Росії; Угода про переказ коштів від 9.09.1996 року, укладена між державами – членами снд.

Серед країн Західної Європи доцільно окремо виділити Португалію, з якою укладено низку угод, що реально спроможні забезпечити соціальний захист українців-заробітчан.

Як відзначалося вище, Україна належить до числа країн, які виступають одночасно і як донори, і як реципієнти робочої сили. Так, у 2004 році за даними Держкомстату України, в нашу державу офіційно прибуло 38567 осіб, що тільки на 7615 чоловік менше кількості вибулих.

Якщо розглянути якісний склад прибулих, то останній упродовж 1991-2004 рр. майже стабільно складається з кількох категорій:

  1. Громадяни інших держав, які (або їх предки) в різні часи добровільно покинули свої домівки в пошуках кращої долі і які зберегли національну свідомість, мову, культуру, тобто власну ідентичність, і з набуттям Україною незалежності повернулися на батьківщину. Серед них є як такі, що натуралізувалися, так і ті, що зберегли підданство інших держав. Більшість осіб цієї категорії, кількість яких можна оцінити тисячами, є представниками світової інтелектуальної еліти. їх вплив на демократичні процеси в Україні є вельми потужним.
  2. Громадяни інших держав - країн СНД, які на момент розпаду Радянського Союзу працювали за контрактами в районах з екстремальними умовами праці на територіях сучасної Росії, Казахстану, Туркменістану тощо.
  3. Особи різних національностей, що були в різні періоди і за різних обставин вислані або організовано депортовані з України. Значну кількість серед них становлять кримські татари, які за сталінським указом у 1944 р. були примусово виселені зі своєї історичної батьківщини - Криму На жаль, в умовах сучасних економічних негараздів матеріальна допомога татарам-репатріантам, яка передбачена з боку держави на законодавчому рівні, далеко не повністю задовольняє потреби прибулих репатріантів.
  4. Вимушені переселенці з тих країн, де з різних причин склалися форс-мажорні обставини. Так, ще на початку 1992 р. Україна прийняла близько 60 тис. чоловік із Молдови з районів бойових дій. Кілька тисяч прибуло також із Грузії, Вірменії, Таджикистану та інших країн, де відбувалися військові конфлікти та перевороти.

З 1996 р. на підставі Закону «Про біженців» (1993 р.) таким особам надається статус біженця. За даними Держкомстату України за останні 5 років їх кількість була стабільною і знаходилася на рівні близько 3 тис. осіб, у тому числі по рокам: 2001 р. - 2961; 2002 р. -2983; 2003 р. - 2966; 2004 р. - 2877; 2005 р. - 2459. Більшість з них становлять люди працездатного віку; на долю останніх у 2005 р., наприклад, припадало 71,5 %.

5. Нелегальні мігранти, які використовують Україну як транзитну державу на шд#ху до Західної Європи. На превеликий жаль, наші співвітчизники - мешканці прикордонних регіонів в умовах економічної кризи і хронічного безробіття часто не просто сприяють, але й організують нелегальне транспортування мігрантів, отримуючи за кожного винагороду від кількох сотень до кількох тисяч доларів США. У свою чергу, це є фоном і чинником кримінальної торгівлі людьми, транзиту зброї, наркотиків. Усе це значно погіршує і без того важку криміногенну ситуацію в державі. Більше того, це впливає на санітарно-епідеміологічні аспекти безпеки нації, адже багато з нелегалів є носіями дуже небезпечних захворювань, таких, як СНІД, малярія, туберкульоз тощо.

Завдяки зусиллям правоохоронних органів більшість мігрантів-нелегалів затримуються в Україні. Але невідпрацьованість механізмів депортації і постійна відсутність коштів для цього (висилка лише одного нелегалу обходиться державі від однієї тисячі доларів СШАі вище), призводять до того, що мігранти роками знаходяться в Україні як дешева робоча сила для нечистоплотних бізнесменів, а нерідко й поповнюють ряди бомжів та злочинців.

  1. Особи, які тимчасово легально працюють в Україні без спеціального дозволу. Цю нечисленну групу складають: представники зарубіжних компаній, насамперед, транспортних; працівники закордонних мас-медіа, акредитовані в Україні; працівники аварійно-рятувальних служб та деякі інші.
  2. Особи, які легально прибувають в Україну для постійного або тимчасового проживання з метою працевлаштування або навчання. Серед них значну частину складають бізнесмени (у першу чергу, торговці), фахівці з різних галузей, викладачі (насамперед, мовники), студенти.

Усі перераховані категорії мігрантів, їх кількісна та якісна оцінка, сучасний стан та імміграційні тенденції наочно свідчать про складність і суперечливість процесів, що відбуваються в цій сфері соціального й економічного життя держави. Паралельність дії як позитивних, так і негативних чинників впливу імміграції на життя країни і, відповідно, її соціально-економічні наслідки вимагають їх адекватної оцінки та здійснення впливу з боку держави. Недооцінка тих чи інших аспектів імміграції може стати у майбутньому причиною серйозних соціальних потрясінь, що красномовно підтверджується трагічними подіями навіть у такій багатій на іммігрантські традиції країні як Франція (початок листопада 2005 р.).

З метою суттєвого поліпшення ситуації щодо еміграції та імміграції та розробки подальшої ефективної політики в цій сфері в нашій державі вважаємо за доцільне:

- ратифікувати Конвенції Міжнародної Організації Праці «Про трудящих-мігрантів» (1949 р.) та Конвенцію «Про зловживання

у сфері міграції та забезпечення трудящим-мігрантам рівних можливостей» (1975 р.), де передбачені основні норми умов праці, побутового та житлового забезпечення, транспортування та соціального страхування працівників;

- у консульських відділах у складі посольств України в державах, де тимчасово працює значна кількість наших громадян, ввести посаду аташе з питань працевлаштування та соціального захисту;

- створити постійно діючу інформаційну мережу (телебачення, радію, преса, Інтернет) для ознайомлення як громадян України, так і іноземців з усім комплексом питань щодо міграції;

- привести до відповідності умовам сьогодення вже напрацьовану національну законодавчу базу як з огляду на власні пріоритети, так і відповідно до вимог сучасної цивілізованої міграційної політики, прийнятої у більшості країн світу;

- посилити кримінальну відповідальність щодо осіб, що причетні до нелегальної міграції, торгівлі людьми тощо;

- розробити квоти на в´їзд в Україну з метою працевлаштування для різних категорій мігрантів;

- опрацювати питання щодо доцільності прийняття спеціального закону «Про міграцію»;

- удосконалити й врегулювати із зацікавленими країнами процедури примусової депортації нелегальних мігрантів;

- в Законі про Державний бюджет передбачати витрати, пов´язані з реалізацією відповідних нормативно-правових актів про імміграцію.

Входження України до глобального світового ринкового середовища шляхом докорінної трансформації як внутрішніх, так і зовнішніх соціально-економічних відносин, передбачає її інтеграцію до сучасного міжнародного ринку праці. Це вже відбувається сьогодні та реально впливає на різні сторони життя як мільйонів громадян України, так і багатьох іноземців, і вимагає постійної наполегливої роботи по вдосконаленню еміграційної та імміграційної політики держави.

Рекомендована література

  1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебник / Е.Ф. Авдокушин. - М.: Юрист, 1999. - С. 368; Международная миграция рабочей силы. — С. 181-200; Интеллектуальная эмиграция из России. - С. 198-200.
  2. Адамчук В.В. Экономика труда: Учебник / В.В. Адамчук, Ю.П. Кокин, Р.А.Яковлев. - М.: Финстатинформ, 1999. — С. 431. Миграция населения. - С. 56-66.
  3. Аметов РФ. Сучасний стан облаштуванності репатріантів і напрямки соціально-економічного розвитку Кримського регіону України // Регіональна економіка. - 2002. - 4. - С. 108-115.
  4. Анализ экономики: Страна, рынок, фирма: Учебник / Ред. В.Е. Рыбалкин. — М.: Междунар. отношения, 1999. Труд, занятость, миграция. - С. 99-113.
  5. Гриценко Г., Соловьев Ю. Проблемы миграции рабочей силы в странах СНГ // Общество и экономика. - 2003. - №2. - С. 140-145.
  6. Заклекта О., Шиманська О. Українська трудова еміграція: сутність форми та особливості сучасного етапу // Україна: аспекти праці. - 2004. - № 8. - С. 36-40.
  7. Игнатов Г.Проблемы внешней трудовой миграции в Россию // Экономист. - 2004.-№2.-с.71-78.
  8. Иноземцев В.Л. Иммиграция: новая проблема нового столетия (историко- социологический очерк) // Социол. исслед. — 2003. - № 4. - С. 64-72.
  9. Котов В.И. «Утечка мозгов» сквозь призму миграционных процессов // Управление персоналом. — 2001. - № 10. - С.25-26.
  10. Красинец Е. Тюрюконова Е. Интелектуальная миграция // Экономист. - 1999. - №3. - С. 56-65.
  11. Малиновська О. Розширення ЄС і зони чинності Шенгенської угоди та міграційні процеси в Україні // Вісн. укр. акад. держ. упр. при Президентові України. — 2003. — № 1. - С. 475-483.
  12. Матросова Л.М. Питання організації і регулювання трудової міграції на Україні // Регіональні перспективи. — 2000. — № 4. — С. 96-98.
  13. Мельник С. Мотивація населення України до міждержавної трудової міграції // Україна: аспекти праці. - 2002. - №1. - С. 42-46.
  14. Надьон О. Нелегальна міграція: міжнародні та національні правові проблеми // Право України. - 2004. - № 6. - С. 13-17.
  15. Новік В. Глобальні виміри міграції: Державне регулювання еміграційних процесів в Україні // Віче. - 1999.- №5 (86). - С. 17-25.
  16. Олефір В. Протидія нелегальній міграції як форма забезпечення громадського порядку // Право України. — 2005. - № 1. — С. 82-85.
  17. Осанкин В. Суворова Н. Миграция как фактор формирования регионального рынка труда // Человек и труд. - 2002. - № 6. -С.82-83.
  18. Топилин A.B. Малаха И.А. Сдвиги в занятости и миграция высококвалифицированных научных кадров в России // Социол. исслед. - 2004. - №11. - С. 132-136.
  19. Цапенко И. «Ренессанс» экономической миграции на Западе // вопросы экономики. - 2002.-№ 11 - С 108 121
  20. Чорноус Г. Харламова Г. Прогнозування процесів міграції населення в Україні // Банківська справа. - 2002 - № 4
  21. Україна у цифрах у 2004 році. - Державний комітет статистики.