Міжнародна економіка

6.3. Валютний ринок, його сутність та структура

Валютний ринок є невід´ємною частиною фінансового ринку країни. У широкому розумінні валютний ринок (currency market) - це сфера економічних відносин, які виникають при здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій щодо руху капіталу іноземних інвесторів. З інституційної та організаційно-економічної точки зору, валютний ринок - це сукупність банків, із яких виділяється центральний банк, валютних бірж, брокерських фірм, страхових компаній, пенсійних фондів, спеціалізованих небанківських фінансових інститутів (інвестиційних компаній, фінансових компаній, кредитних спілок тощо), корпорацій, насамперед, ТН К, а також мережа сучасних засобів зв´язку між ними для здійснення валютно-фінансових операцій. Таким чином, за своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок являє собою сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати іноземні валюти за національну за курсом, що складається на основі попиту та пропозиції.

Головними функціями валютних ринків є такі:

- забезпечення здійснення міжнародних розрахунків;

- страхування валютних ризиків;

- забезпечення кредитування в іноземній валюті;

- диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав;

- отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку;

- вплив на державне регулювання національної економіки й узгодження валютної політики на рівні світового господарства. За спеціалізацією валютні ринки можна підрозділити на:

- ринки процентних ставок на іноземні валюти;

- ринки конверсійних операцій;

- ринки окремих розрахункових одиниць. За видами валютних операцій:

- спот-ринки;

- форвард-ринки;

- ф´ючерсні ринки;

- своп-ринки.

За об´єктами торгівлі валютні ринки можуть мати такі сегменти:

- форексний ринок, де торгують безготівковою валютою (форек-сом). За безготівкового обороту необхідні платежі здійснюються з одного рахунку на інший засобом бухгалтерських записів. Як правило, на внески в іноземній валюті нараховуються проценти;

- готівковий, банкнотний ринок, де валюта фізично рухається від продавця до покупця. При цьому підвищуються витрати на транспортування, охорону, страхування, зберігання валюти (у спеціальних сховищах).

Ефективність праці валютного ринку залежить від низки факторів, а саме: рівня його розвитку, структури та правил функціонування, які охоплюють нормативно-законодавчу базу щодо правил здійснення валютних операцій, визначення статусу торгівців, ступеня інформаційної прозорості на ринку, яка в сучасному світі вважається центральним елементом ринкової інфраструктури. Уряд і центральний банк обирають торговий механізм поміж різними типами в залежності від обраного напряму розвитку валютного ринку, рівня прозорості та необхідного контролю за учасниками ринку. При цьому велике значення має створення й впровадження ефективної сучасної електронної торгової системи. Крім офіційного регулювання з боку уряду та центрального банку, валютний ринок зазнає впливу асоціацій професійних дилерів, які теж мають право встановлювати правила проведення валютних операцій.

У кранах, що розвиваються, існує велика кількість посередників (до них відносяться банки, бюро обміну іноземної валюти (foreign exchange bureaus), «обмінники» — в Україні, брокерські фірми та інші учасники ринку), але діє обмежена кількість великих банків. Додаткову конкуренцію банкам на валютному ринку забезпечують бюро обміну валюти, кількість яких у більшості країн із трансформаційною економікою перевищує кількість банків.

На валютних ринках країн, що розвиваються, найбільший обсяг операцій здійснюється з доларом США (USD), включаючи ті країни, які увійшли до складу Євросоюзу (зокрема, Чехію, Словаччину, Польщу). Винятком є лише ті країни, які використовують режим прив´язки національної грошової одиниці до євро, — в цих країнах майже 70% обороту валютного ринку номіновано у євро (Болгарія та Естонія). Серед інших валют, які широко торгуються на валютних ринках менш розвинутих країн, можна назвати євро (EUR, euro), фунт стерлінгів (GBP, cable), єну (JPY), швейцарський франк (CHF), канадський долар (CAD) і австралійський долар (AUD).

Валютний ринок має три сегменти — біржовий, позабіржовий та готівковий, які тісно взаємопов´язані. Біржовий ринок діє згідно з формалізованими й твердо встановленими правилами: усі основні параметри угод фіксуються офіційною статистикою, тому інформація є достатньо повною й достовірною. На позабіржовомуринку, де поведінка учасників визначається їхньою взаємною домовленістю, умови угод є комерційною таємницею, і тому про діяльність цього сегмента валютного ринку можна судити лише за експертними оцінками. Ринок продажу готівки обслуговує готівковий оборот і суб´єктами цього ринку є фізичні та юридичні особи, які безпосередньо купують валюту в обмінних пунктах.

Роль валютних бірж у більшості провідних індустріальних країн на сучасному етапі є незначною. Але в трансформаційних економіках вони відіграють значну роль у стабілізації валютного ринку і виконують функції організації валютних торгів, мобілізації вільних ресурсів, фіксації довідкових курсів валют. Біржа характеризується централізацією та компактністю проведення операцій (зазвичай, біржовий сегмент ринку не перевищує 10-20% від загального обсягу операцій), технічною стандартизацією та юридичною уніфікацією проведення операцій, високим ступенем інформаційної прозорості й можливістю укладати угоди за вигідним курсом, мінімізацією валютних ризиків та наявністю гарантій здійснення розрахунків за укладеними угодами. Організованість і стандартизова-ність біржового ринку полягає у тому, що всі суб´єкти ринку працюють із стандартними угодами, які укладаються в одній торговій системі. Це забезпечує певний рівень надійності та захисту від фінансових збитків. Перевагою біржових ринків є їхня мінімальна ризиковість та мобільність, оскільки вони постійно розвиваються відповідно до нових сучасних вимог, удосконалюють свої технології та механізми торгових систем, доповнюючи їх новими функціями. Разом із тим, створення ефективно функціонуючої валютної біржі потребує значного періоду часу, фінансових коштів, зусиль та кваліфікованих спеціалістів.

В деяких країнах існує аукціонна форма проведення торгів іноземною валютою. Чисто аукціонний механізм валютного ринку зустрічається рідко (менш ніж у 5% трансформаційних країн). За існування в країні такого типу організації валютного ринку, рівень і мінливість обмінного курсу залежить від періодичності й правил проведення аукціонів, умов і критеріїв допуску учасників. Як правило, регулярне проведення валютних аукціонів (щоденно чи раз на тиждень) забезпечує достатньо високу стабільність валютного ринку але в деяких випадках може створювати «нависання» відкладеного попиту чи пропозиції іноземної валюти у період між аукціонними торгами, що викликає тимчасову проблему нестачі або надлишку ліквідності. Таким чином, тривале використання практики валютних аукціонів може привести до введення множинності валютних курсів, виникнення «тіньового» валютного ринку та посилення валютних обмежень.

Міжбанківський валютний ринок поділяється на прямий і брокерський. Банки здійснюють 85—95% сукупного обсягу валютнихугод на міжбанківському ринку поміж собою та з торгово-промисловими клієнтами. У відповідності з національним банківським чи валютним законодавством права банків здійснювати міжнародні операції та валютні угоди обмежуються шляхом надання спеціального дозволу — ліцензії. Це може стосуватися проведення всіх валютних операцій або тільки деяких із них, наприклад, валютних угод із резидентами для банків в офшорних зонах.

Банки, що мають право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими, девізними чи валютними. Роль банку на валютному ринку визначається низкою факторів - це розмір банку, його репутація, розвиток закордонної мережі філіалів, обсяг міжнародних розрахунків, які здійснюються через банк, політика банку, ступінь розвитку телексного й телефонного зв´язку тощо. Найбільш впливовими, на які припадає найбільший обсяг валютних операцій, є транснаціональні банки (ТНБ): Сітібанк (Citibank), Чейз Манхеттен банк (Chase Manhattan Bank), Дойче банк (Deutsche Bank), Дрезден банк (Dresdner Bank), Об´єднаний банк Швейцарії (Union Bank of Switzerland), Сумітомо банк (Sumitomo Bank), Міцу-бісі банк (Mitsubishi Bank) та інші. Ці банки укладають угоди на дуже великі суми (100-500 млн. дол. США), тоді як стандартна угода від 1 до 10 млн. дол. США вже має суттєвий вплив на стан валютного ринку і засвідчує впливовість банку на ринку. Маючи закордонні філії на найбільших валютних біржах, ТНБ отримують можливість цілодобово проводити валютні операції.

Важливою ланкою інституційної структури валютного ринку є брокерські фірми, які виконують посередницькі функції між продавцями та покупцями валюти. У більшості трансформаційних економік валютний ринок є або чисто дилерським (57% країн), або комбінацією дилерського та аукціонного типу організації валютного ринку (32% країн), і лише 11% країн віддають перевагу аукціонному типу валютної торгівлі. Перевагами укладання угод через брокерів є анонімність, безперервність процесу котирування, можливість пропонувати власні ціни. Брокерські операції - це валютні операції, які проводяться за допомогою певної ринкової структури (голосів брокерів, електронної брокерської мережі чи періодичних валютних аукціонів). Обсяги брокерських валютних операцій постійно зростають і охоплюють вже майже третину валютних операцій. Брокерські фірми беруть за посередництво комісію. В міжнародній практиці прийнята система нарахування брокерської комісії, сума якої поділяється порівну між покупцем і продавцем валюти і не включається в котирування. Вона виплачується контрагентами безпосередньо брокеру щомісячно. Провідне положення серед брокерсько-дилерських фірм займають «Меррилл линч» (Merrill Lynch Pierce & Smith), «І. Ф. Хаттон» (Е. F. Huttori), «Голдман Сакс» (Goldman Sachs), «Морган Стенлі» (Morgan Stanley).

Серед співробітників, які працюють у валютних відділеннях брокерських фірм чи банків, виділяються дилери — спеціалісти з купівлі-продажу валюти. В невеликих банках дилер одночасно виступає як експерт і як оператор управління валютними операціями. Найбільш досвідчені дилери (головні) мають право здійснювати арбітражні спекулятивні операції у валютах. Таким чином, дилери забезпечують ліквідність валютного ринку, абсорбують надлишок чи нестачу пропозиції валюти завдяки коригуванню курсів пропозиції та попиту валюти відповідно до власної відкритої позиції. Деякі дилери стають впливовими гравцями ринку (маркет-мейкерами) і відіграють центральну роль у визначенні валютних курсів за режиму плаваючого валютного курсу.

Таким чином, у сучасному світі для клієнтів, що бажають купити чи продати валюту на валютному ринку, існує дві можливості: вони можуть звернутися до послуг банків та брокерів чи скористатися електронною брокерською системою, де сконцентрована інформація щодо заявок на купівлю-продаж валюти. Електронні брокерські системи почали активно розвиватися у другій половині 1990-х років; вони досить інтенсивно використовуються для торгівлі парами валют (долар — евро, долар — єна тощо).

Використання електронних систем зв´язку і новітніх систем телекомунікації дозволяє ефективніше контролювати проведеннявалютних операцій та зменшити розрахункові ризики. Автоматизована обробка даних гарантує точність і своєчасність надходження валюти. Розвиток системи телекомунікація на базі СВІФТ (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunication, SWIFT) дозволяє швидше і з меншими витратами укладати угоди, зокрема, швидко отримувати підтвердження надходження валюти, що сприяє зростанню обсягів торгівлі на валютних ринках. Електронна система Рейтерс-дилінг (Reuters Dealing) дає можливість зацікавленим банкам, підключеними до цієї системи, моментально встановлювати контакти й укладати угоди. Поява електронних бірж у Чикаго, Франкфурті-на-Майні, Токіо, Сінгапурі тощо дозволяє не лише отримувати всебічну інформацію про валютні курси і процентні ставки на світових ринках, здійснювати операції на них, а й вести аналітичну роботу, прогнозувати динаміку валютних курсів.

Завдяки впровадженню електронних систем на світовому валютному ринку торги все більш децентралізуються, ведуться протягом 24 годин на добу, і характеризуються великою швидкістю укладання угод — середня тривалість дилерської позиції становить лише 20 хвилин. Так, Японська біржа закривається тоді, коли відкривається Франкфуртська, а робота Нью-Йоркської перекриває роботу Франкфуртської на дві години і закривається за дві години перед відкриттям Токійської біржі. При цьому, доклад агентства Рейтер свідчить, що центральні банки різних країн виходять на ринок у визначені години: Банк Японії здійснює інтервенції о 4:00 за Гринвічем (або о 13:00 у Токіо), Бундесбанк найчастіше виходить з інтервенціями о 11:30 за Гринвічем або о 12:30 у Франкфурті, ФРС США - о 15.00 за Гринвічем або о 10.00 у Нью-Йорку.

Наприкінці 1990-х років існуючі дилінгові системи («Reuters Dealing 2000», «ТеїегеШег», «Tenfore» тощо) були доповнені новими електронними брокерськими системами. У трансформаційних економіках найчастіше використовуються такі електронні системи як Рейтер-дилінг 2000-1 (Reuters Dealing 2000-1) та дилінгова система 3000-спот (3000-Spot Dealing Matching system). Тільки валюти Мексики та Сінгапуру торгуються на EBS Spot Dealing System, де здебільшого проводяться електронні торги для головних пар провідних світових валют. Останнім досягненням у сфері міжнародних розрахунків стало введення вдію з 2002 р. клірингової системи CLS Bank

International (CLS), яка об´єднує 65 найбільших світових фінансових інститутів. Валютні операцій через CLS здійснюються протягом одного дня в реальному часі на основі принципу платіж—проти— платежу (payment—versus—payment basic). Це означає, що підсумковий перевід іноземної валюти здійснюється тоді, коли завершено операцію з національною валютою. CLS одночасно переводить кошти в електронному режимі тоді, коли співпадають отримані інструкції від контрагентів щодо умов платежів. Здійснення операцій у цій мережі дозволяє зменшити вартість укладання угод майже на 90%.

Важливою характеристикою валютного ринку є рівень його інформаційної прозорості, а саме: доступність і якість інформації, механізм обробки її дилерами. Зазвичай, на централізованому ринку інформація про обсяги та курс, за яким укладалися угоди, є доступною і регулярно публікується. Отримати ці данні можна як безпосередньо на біржі, так і через електронну систему торгів.

Види операцій на валютних ринках. Валютно-фінансові відносини усередині будь-якої країни вимагають розрахунків тільки в національній валюті, що потрібно для захисту й забезпечення надійності її національної валюти. За цих умов відбувається обмін іноземної валюти на національну.

Конверсійні операції (foreign exchange) — це угоди агентів валютного ринку щодо купівлі-продажу (конверсії) певних сум грошей однієї країни на валюту іншої країни за погодженим курсом на певну дату.

Можна виділити такі цілі конверсійних операцій:

— обмін валют при міжнародній торгівлі, здійснені туризму, інвестицій;

— спекулятивні операції;

— хеджування валютних ризиків.

Валютний ринок - це сукупність усіх конверсійних операцій, розрахунків і надання в позику іноземної валюти на певних умовах. Поточні конверсійні операції становлять основну частину валютних операцій (Foreign Exchange Operations, Forex або FX).

Конверсійні операції поділяються на дві групи:

— операції з негайною поставкою валюти або поточні конверсійні операції;

— термінові валютні конверсійні операції.

У свою чергу, операції з негайною поставкою валюти можуть поділятися на операції з датою валютування1 сьогодні (today або скорочено tod), завтра (tomorrow або скорочено torn) і датою валютування через два робочі банківські дні - операції на умовах «спот» (spot).

Термінові валюті операції поділяються на форварди, свопи, ф´ючерси, опціони, опціони на ф´ючерси. Основою цих операцій є більш прості фінансові інструменти (конверсійні операції на умовах «спот»).

При здійснення угоди з негайною поставкою, яка має назву касова (готівкова) або «спот», іноземна валюта або інший актив постачаються не пізніше ніж протягом двох наступних банківських днів із дня укладання угоди. Отже, термін виконання практично збігається з моментом виконання угоди. Різні дати валютування можуть бути пов´язані з інтересами клієнтів або з особливостями торгівлі національними валютами різних країн. Наприклад, конверсійні операції з євро, англійським фунтом стерлінгів, швейцарським франком до гривні українські банки зазвичай проводять із датою валютування «завтра», оскільки європейські банки починають працювати практично одночасно з українськими і їм потрібен час для опрацювання платіжних документів.

При валютній угоді «спот», як правило, застосовується курс банківського переказу Курс готівкових угод публікується в котирувальних бюлетенях. Ці операції є найпоширенішими, їхня частка становить більше ніж 50% обсягу валютних угод на міжбанківському ринку. За допомогою операцій «спот» банки забезпечують потреби своїх клієнтів в іноземній валюті для міжнародних розрахунків, створюють можливості для швидкої міграції капіталів, здійснюють арбітражні та спекулятивні операції.

Серед характерних рис спот-ринку виділяються наступні:

— виконання платежів протягом двох робочих банківських днів (як правило) без нарахування процентів на суму валюти;

- виконання угоди на базі електронної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня;

— використання обов´язкових курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируванням іншого банку, то об´явлені котирування є обов´язковими для виконання угоди з купівлі-продажу. Основними інструментами спот-ринку є електронний переказ каналами системи СВІФТ, яка забезпечує цілодобовий доступ до швидкісної мережі передачі міжбанківської інформації у стандартній формі за високим ступенем контролю та захисту від несанкціонованого доступу.

Поточним конверсійним операціям відповідає обмінний курс «спот». Курси валют на спот-ринку є базовими для розрахунків курсу всіх термінових угод — форвардів, свопів, ф´ючерсів, опціонів. Цей курс — основа основ, тому що при зміні курсу-спот змінюється котирування угод із деривативами.

Котирування (currency quotation) — це процес установлення валютного курсу. Котирування може бути прямим та непрямим (зворотнім). Пряме котирування визначає певну кількість національної валюти за одиницю іноземної. У більшості країн курси іноземних валют виражаються в національній валюті. Так склалося історично, що практично всі валюти прирівнюються до долара США. Наприклад, котирування USD/UAH 5,05 означає, що 1 дол. США коштує 5,05 української гривні. На ринках FOREX курси основних валют розглядають як котирування валют до долара США, тобто долар США є базовою валютою практично для всіх валют.

Котирування валют на спот-ринку здійснюється за курсом продажу базової валюти (курс купівлі валюти котирування) (ask (offer) rate, AR(OR)) і курсом купівлі базової валюти (курс продажу валюти котирування) (bid rate, BR). У котируванні сторона bid завжди менша сторони ask (offer). Для зовнішньоторговельних контрактів дилерами застосовується середньоарифметична AR і BR.

Різниця між Шта ask (offer) називається спредом (spread). Спред є прибутком маркет-мейкера від проведених операцій з клієнтами або іншими банками. Спред може розглядатися як плата за послуги: маркет-мейкер купує завжди дешевше, а продає дорожче. На розмір спреду впливають статус контрагента й характер відносин між контрагентами (стійкі й позитивні відносини між банками дозволяють зменшити спред), ринкова кон´юнктура, валюта та ліквідність ринку, сума угоди (чим вона більша - тим менший спред).

На більшості валютних ринків використовується процедура котирування, яка має назву «фіксінг». Сутність її полягає у визначенні й реєстрації міжбанківського курсу шляхом послідовного зіставлення попиту та пропозиції по кожній валюті. Потім на цій основі встановлюються курси продавця й покупця. Ці курси публікуються в офіційних бюлетенях.

Непряме (зворотне) котирування визначає певну кількість іноземної валюти за одиницю національної валюти:

У непрямому котируванні долар США є валютою котирування, а інша валюта - базою котирування. Курс низки валют офіційно встановлюються до долара США у вигляді непрямого котирування. Це курс долара США до євро, англійського фунта стерлінгів, а також до грошових одиниць країн - колишніх колоній Великої Британії. Причини котирування фунта стерлінгів у вигляді базової валюти мають витоки з ролі англійського фунта стерлінгів як найпоширенішої у світі валюти часів Британської імперії, що обслуговувала величезну частину світового торговельного обороту.

Операції з валютами на ринку FOREX здійснюються не тільки з доларом США. Можна також проводити операції з євро проти фунта стерлінгів, єни — проти австралійського долара тощо. Крос-курс (cross-rates) — це курс обміну між двома валютами крім долара США. До числа найбільш активних міжнародних ринків конверсійних операцій щодо крос-курсів належать: фунт стерлінгів до японської єни, євро до японської єни, євро до швейцарського франка. В Україні ринок крос-курсів представлено всього кількома валютами: англійський фунт до української гривні, карбованець Росії до української гривні, євро до української гривні.

Крос-курси — це вторинний показник. Вони розраховуються через основні курси валют відносно долара США. Тобто крос-курс гривні та євро розраховується, виходячи з поточних курсів гривні та євро відносно долара. Крос-курс може відрізнятися в залежності від того, котирування яких банків використовуються для розрахунків. Існує виключення при розрахунках крос-курсу з фунтом стерлінгів, який завжди виступає базовою валютою.

Угоди на термін (currency transactions) — це угоди, за якими сторони домовляються про купівлю або продаж певного фінансового активу у визначений угодою термін за ціною, зафіксованою на момент укладення.

Існує дві головні особливості фінансових операцій на термін:

- наявність інтервалу у часі між моментами укладення та виконання угоди;

- фіксування ціни фінансового активу у момент укладення угоди, хоча вона виконується через конкретний термін.

Угоди з інвалютою на термін укладаються з метою конверсії валют у комерційних цілях, страхування портфельних чи прямих капіталовкладень за кордон та отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Міжбанківські угоди на термін дістали назву форвардних. Форвардні операції існують тисячі років, але організований форвардний ринок з´явився лише у 1880-і роки у Відні, Берліні, Петербурзі. В сучасному світі форвардний валютний контракт є високоліквідним інструментом, яким оперують більшість великих банків та фінансових компаній.

Форвардний валютний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов´язання особи придбати чи продати валютні цінності у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією валютного курсу під час укладення контракту. В цих угодах використовуються два показника: поточний валютний курс «спот» та ставка по депозитам (найбільш розповсюдженою у світовій практиці є орієнтація на ставку за євро-кредитами EURIBOR і ставку LIBOR). Таким чином, рівень ризику за форвардними контрактами обмежується величиною різниці між узгодженою за контрактом процентною ставкою і фактичною ставкою LIBOR та між визначеним у контракті курсом валюти й фактичним ринковим курсом «спот» на дату виконання контракту.

Форвардну угоду характеризують такі особливості: — обмінний курс фіксується на момент укладення угоди, а валютні

кошти переходять до покупця через певний строк;

— використовуються різноманітні часові лаги — від 1 місяця до 1 року, хоча традиційно вони не перевищують 3-х місяців;

— від моменту укладення угоди й до її закінчення по фінансовим рахункам економічних агентів ніяких операцій не проводиться;

— умовою форвардного контракту є обов´язковість його виконання, відтак вони використовуються не для отримання спекулятивних прибутків, а укладаються для реальної купівлі або продажу валюти з метою страхування від негативного впливу коливання валютних курсів;

— форвардний контракт не є стандартним, адже він укладається поза біржею й контрагенти погоджують у ньому зручні для них умови.

В Україні у відповідності із прийнятими НБУ правилами випуску й обігу валютних деривативів метою форвардного валютного контракту є запобігання втрат (хеджування ризиків) за депозитами в іноземній валюті при зміні валютних курсів у майбутньому.

Широке використання отримали наступні види форвардних операцій:

— симетричні форварди — прийняття зобов´язань продати у визначену дату в майбутньому іноземну валюту; водночас приймаються зобов´язання купівлі на цю ж дату такої ж суми іноземної валюти;

— форвардні операції, які включають використання позичкової операції. Суть полягає в тому, що для виконання форвардного контракту на продаж економічний агент може надати позику на необхідну суму валюти із строком погашення, який співпадає із строком форварду. На момент платежу агент отримує позику з відсотками, яку використовує для погашення зобов´язань. У цьому випадку агент може розраховувати не лише на нейтралізацію ризику, а й на отримання прибутку від позики. Головним інструментом форвардних операцій є форвардний

(«аутрайтний») курс валюти — договірна ціна валюти, що пов´язує курс «спот» на момент укладення угоди з процентною ставкою за банківськими депозитами в країні продавця й покупця. Загальне правило для визначення форвардного курсу наступне: валюта країни, де процентні ставки вищі, буде продаватися на форвардному ринку з дисконтом (надбавкою) по відношенню до валюти країни з нижчими процентними ставками. І навпаки, валюта країни з більш низькими процентними ставками буде продаватися з премією. Конкретні розрахунки проводяться за формулою:

де: F- форвардний курс валюти;

Rd та Rf— ставки без ризику за депозитами в національній та

іноземній валюті;

i - період вкладення коштів на депозит.

Обчислити величину форвардної премії можна за наступною формулою:

де: F ± - премія або дисконт;

С - спот курс валюти;

Rd та Rf — процентні ставки за депозитами в національній та іноземній валюті;

i - термін у днях.

Таким чином, форвардний валютний курс можна визначити, по-перше, як результат очікувань учасників поточного ринку відносно майбутнього курсу «спот»; по-друге, на основі правила процентного арбітражу, яке ґрунтується на існуванні конкретного зв´язку між форвардним та поточним валютними курсами: курс-форвард можна визначити на основі даного курсу «спот» та ставок процентів за депозитами в національній та іноземній валюті (див. 6.2). Тож, за умови дотримання процентного паритету економічний агент отримає однаковий фінансовий результат, як від купівлі форвардного валютного контракту, так і від купівлі валюти за поточною ціною для розрахунків у майбутньому.

Однією з найуспішніших і, в той же час, досить суперечливою інновацією на валютно-фінансовому ринку стало запровадження торгівлі ф´ючерсними контрактами. Першу біржу фінансових ф´ючерсних угод було відкрито в 1972 р. для здійснення торгівлі ф´ючерсними контрактами за іноземну валюту. У сучасному світі ф´ючерси торгуються в Чикаго, Токіо, Сіднеї, в Новій Зеландії та ще в декількох місцях.

Ф´ючерсний контракт — це стандартизований біржовий контракт на купівлю іноземної валюти за національну в установлений термін у майбутньому за визначеним курсом. Ціну фінансового активу, зафіксовану в контракті, називають ціною поставки. Відкриття короткої позиції означає, що учасник ринку продав ф´ючерсний контракт, а відкриття довгої позиції — що учасник купив контракт.

Головними користувачами ф´ючерсів іноземної валюти є комерційні банки, які використовують їх із метою отримання прибутків від різниці валютних курсів на форвардних і ф´ючерсних ринках, а також для хеджування. Широко використовують ф´ючерсні контракти імпортери й експортери продукції та послуг, які намагаються захистити себе від втрат при конвертації заробленої іноземної валюти в національну, чи хочуть запобігти передплаті у розрахунках за майбутні поставки. В останньому випадку торгівля ф´ючерсними контрактами відбувається на біржах, які виступають посередниками. Таким чином, за метою проведення ф´ючерси можна поділити на спекулятивні і хеджингові. Спекулятивні ф´ючерси передбачають, що учасник ринку одержить прибуток за рахунок очікуваної зміни цін на ф´ючерсний контракт.

Хоча ф´ючерсні та форвардні контракти й близькі за своєю економічною суттю, але вони мають низку відмінностей: — найголовніша розбіжність полягає в можливості постійного надходження грошових платежів на фінансовий рахунок власника ф´ючерса в ситуації постійного зростання курсу валюти-товару. Ці платежі можна одразу відкладати на депозит і отримувати додаткові прибутки. Збитки в ситуації падіння валютного курсу власник ф´ючерса також повинен компенсувати грошима в той самий день. За форвардами цього не відбувається до дати виконання;

- ф´ючерсні операції здійснюються з обмеженим колом валют, таких як долар США, євро, єна, фунт та деякі інші;

- ф´ючерсний ринок доступний як для великих інвесторів, так і для дрібних. Використання форварду невеликими фірмами обмежене їхніми фінансовими можливостями (мінімальна ціна для укладання форвардного контракту становить 500000 дол. США);

- форвардні контракти є угодою між приватними особами, вони відрізняються величиною та строками поставки, їх неможливо продати до закінчення строку угоди, тому вторинний ринок для них практично відсутній. Натомість, ф´ючерсні контракти отримали широке розповсюдження саме через свою високу стандартизацію; вони торгуються на високоліквідному біржовому ринку, що підвищує їхню надійність і рівень страхування валютних ризиків;

- біржі, де відбуваються основні торги з ф´ючерсами, встановлюють обмеження денних коливань цін на ф´ючерси. Щодо форвардів таких лімітів немає;

- форвардний ринок є саморегулятивним, тому форвардні контракти регламентуються звичайними законами. Ф´ючерсна торгівля відбувається через клірингові палати відповідної ф´ючерс-ної біржі і регулюється спеціальними рішеннями агентств (у США, наприклад, Комісії з торгівлі ф´ючерсами).

Таким чином, саме через стандартизацію строків виконання та отримання можливості за незначних початкових витрат на організацію угоди (авансової маржі) оперувати великими сумами ф´ючерси використовуються не лише для хеджування чи реального виконання, але й як інструмент для спекуляцій: якщо форвардні контракти виконуються в 90% випадків, то ф´ючерси — лише у 5%. Відтак використання ф´ючерсних контрактів дозволяє економічним агентами хеджувати валютний курс, а професійним торговцям

- здійснювати успішні спекуляції, що в обох випадках веде до зниження ризиків на ринку.

Своєрідною формою термінової угоди двох сторін є опціон. Опціон — це контракт який дає його власнику право вибору часу поставки або платежу за визначеним курсом певної суми валюти, а також передбачається можливість відмови від угоди, яка надається опціонером своєму партнеру, причому обумовлюється не конкретна дата виконання опціону, а лише період часу, протягом якого він дійсний.

Існують два різновиди прав, яких може набути покупець залежно від того, який опціон укладено: «колл» або «пут». Опціон «ком» (call) — контракт, що надає покупцеві опціону право купити стандартну кількість базового активу; продавець опціону зобов´язаний продати цей актив. Опціон «пут» (put) — це контракт, що надає покупцеві право продати стандартну кількість базового активу.

Ціна, яку платить покупець опціону його продавцеві за право виконання опціонного контракту називається премією опціону. Ціна поставки фінансового активу має назву «виконавча» або «страйк»-ціна (strike price). Обсяги контрактів стандартизовані й дорівнюють половині стандартної партії ф´ючерсів за відповідними валютами. Найчастіше опціони надаються банками, які таким чином страхують свою відкриту валютну позицію й захищають інвестиційний портфель, деномінований в іноземній валюті. При цьому вони отримують прибуток у вигляді знижки, якщо купують валюту, або надбавки, якщо її продають, що відіграє роль компенсації у випадку відмови покупця від виконання опціону. Опціони широко використовуються в ситуації невизначеності точного часу й суми валютних надходжень, різких коливань валютного курсу, при публікації прейскурантів цін експортерами на свої товари в іноземній валюті, у разі потреби забезпечення одночасного страхування від комерційних і валютних ризиків, в умовах нестійкої кон´юнктури ринку та недостатнього професіоналізму бізнесменів у трансформаційній економіці.

Як правило, опціони реально не виконуються, вони виступають лише як засіб страхування, який захищає покупця від ризику негативної зміни валютного курсу і дає йому можливість отримати прибуток, якщо валютний курс зміниться в позитивному для нього напрямі. Загальним правилом при визначенні доцільності здійснення опціонного контракту є зіставлення поточного валютного курсу на день виконання опціону з ціною виконання. Якщо на день виконання опціону спот-курс нижчий за ціну виконання, то вигідніше здійснити опціон «пут», і навпаки. Для прибуткової реалізації опціону «колл» має виконуватись наступна умова: страйк-курс має бути меншим за поточний ринковий курс продажу валюти із врахуванням сплати необхідної опціонної премії. Тож при укладанні опціонних угод у вигіднішому становищі знаходиться покупець опціону, оскільки остаточне рішення про реалізацію опціону приймає він. Максимальними витратами покупця на страхування валютного ризику при використанні валютного опціону є величина сплаченої премії, якщо курс не змінився, або різниця між валютним курсом виконання та поточним курсом проданої (купленої) валюти мінус премію.

Опціон як форма угод на термін надає інвесторам великі можливості. Комбінуючи опціони різних видів, різні ціни виконання і дати завершення опціонів інвестор (хеджер, спекулянт) може побудувати неординарні стратегії й дістати додатковий прибуток.

Валютні свопи набули поширення на початку 80-х років і ведуть своє походження від компенсаційних і паралельних банківських позик. Валютний своп (currency swap) - це обмін кредитними зобов´язаннями або контрактами на купівлю іноземної валюти за національну з її майбутнім зворотнім викупом в обумовлений час. Принципове значення при виконанні угоди свопу має різниця між валютним курсом продажу та купівлі, що має назву ставка свопу.

У світовій фінансовій практиці найбільш поширеним є прямий валютний своп, який включає форвардну операцію: контрагенти продають один одному певну кількість валюти за поточним курсом і беруть на себе зобов´язання у визначену дату в майбутньому здійснити зворотній процес купівлі-продажу цих валют по тому ж курсу. При цьому покупець, який купив валюту країни з більш високими ринковими ставками проценту, сплачує своєму контрагенту погоджену процентну різницю. Таким чином, операція «своп» є комбінацією готівкової та термінової операцій.

Широко розповсюдженим є також класичний валютний своп — угода, в якій борг в одній валюті трансформується у борг в іншій валюті, при цьому скорочуються витрати економічних суб´єктів на фінансування угод та обіг коштів. Валютний своп фінансовими активами дозволяє зробити обмін грошовими доходами від якого-небудь активу (наприклад, інвестицій), що має за мету як зниження довгострокового валютного ризику, так і підвищення дохідності активів. При здійсненні операцій своп клієнт економить на маржі (різниці між курсами продавця та покупця) за готівковою угодою.

Угоди скоп, як правило, укладаються на термін від 2 до 10 років.

В інвестиційному портфелі свопи використовуються як елемент хеджування негативної зміни його валютної та процентної структури. Таким чином, свопи націлені на зменшення валютних ризиків через розподіл їх між учасниками угоди, дозволяють тимчасово розширити грошовий обіг у твердих валютах, використовуються для покриття банківських дефіцитів, у тому числі центрального банку. Операції своп зручні для банків у міжнародних розрахунках, кредитуванні клієнтів, диверсифікації валютних резервів, тому що вони не створюють відкритої позиції (купівля покривається продажем), тимчасово забезпечують банки необхідним фінансовим активом без ризику, пов´язаного зі зміною цін (курсу) на цей актив.

Угоди своп у валютній торгівлі не слід плутати з власне свопами. Адже за свопів два партнери у встановлений момент обмінюються наявними процентними зобов´язаннями (або вимогами), щоб скористатися відносними ціновими перевагами. За чистого процентного свопу (interest rate swap) кредитні зобов´язання зі змінною процентної ставки обмінюються на зобов´язання з постійною ставкою. При цьому не відбувається обміну капіталом. Валютні ж свопи і комбіновані процентно-валютні свопи передбачають обмін капіталами.