Міжнародна економіка

7.1. Поняття міжнародних розрахунків

Основною ознакою сучасної світової економіки є взаємозв´язок та взаємообумовленість її учасників, кожен із яких має свої інтереси. Цей взаємозв´язок досягається за допомогою спеціальних технологій та інструментів. У процесі обслуговування міжнародних платежів застосовуються різноманітні інструменти, посередники, технологічні та юридичні форми та канали зв´язку. Наявність міжнародних платіжних систем із певними технологічними механізмами обслуговування, які задовольняють потреби юридичних та фізичних осіб у швидкому та безпечному переміщенню коштів, є однією з основних ознак ринкової економіки.

Міжнародні розрахунки — це система регулювання платежів по грошовим вимогам та зобов´язанням, які виникають внаслідок торгово-економічних та будь-яких інших відносин між фірмами, організаціями, урядами та громадянами різних країн.

Виходячи з особливої ролі, яку вони відіграють у реалізації зв´язків між державами, міжнародні розрахунки:

- пов´язані з обміном однієї національної валюти на іншу та здійснюються переважно у безготівковій формі шляхом відповідних записів на банківських рахунках в уповноважених банках;

- забезпечують здійснення різного роду економічних та неекономічних відносин із зарубіжними країнами у зовнішньоторговельній, туристичній, культурній, дипломатичній та інших сферах і галузях економіки;

- регулюються національними законодавчими й нормативними актами, а також міжнародними банківськими правилами та звичаями;

- виступають об´єктом уніфікації. Так, Комісія Організації Об´єднаних націй з прав міжнародної торгівлі, ЮНСІТРАЛ {United Nations Commission on International Trade Law, UNCITRAL) здійснює уніфікацію вексельного законодавства, а Міжнародна торгова палата (International Chamber of Commerce, ICQ, яка заснована в 1919 році, розробляє Міжнародні правила ІНКОТЕРМС (International Commercial Terms, INCOTERMS);

- мають документарний характер, тобто, вони здійснюються проти фінансових та комерційних документів. До фінансових документів належать прості та перевідні векселі, чеки та платіжні розписки. До комерційних - рахунок-фактура, а також документи, що підтверджують відправку товарів (коносаменти, перевізні накладні), страхові, сертифікати якості товарів тощо;

- здійснюються в різних валютах, тому вони пов´язані з купівлею-продажем іноземних валют і на ефективність їх проведення впливає динаміка валютних курсів.

У практиці міжнародних розрахункових операцій велику роль відіграють валютно-фінансові умови зовнішньоекономічного контракту.

Міжнародні контракти купівлі-продажу свідчать про те, що експортер зобов´язується передати певний товар у власність імпортеру, а останній — сплатити за товар у встановлений час. Цей документ має певну форму та в залежності від умов проведення міжнародної операції вимагає дотримання таких фінансових умов:

- валютних (валюта ціни; валюта платежу; курс перерахунку валюти у валюту платежу; застереження від валютного ризику);

- фінансових (умови розрахунків, заходи проти необумовленої затримки платежу; форми розрахунків; засоби розрахунків). Валюта ціни контракту - це та валюта, в якій здійснюється сплата за поставлений за контрактом товар.

Основні цінові аспекти, які відображаються в контракті:

- на які ціни орієнтуватися експортеру при встановленні ціни пропозиції та імпортеру при визначенні доцільності закупки (рівень ціни);

- як співвідноситься ціна товару з витратами по перевезенню товару покупцю (базис ціни);

- як зафіксувати ціну в контракті;

— в якій валюті встановити ціну товару і в якій виконати платіж;

— як уникнути валютних ризиків.

Валюта платежу — це та валюта, в якій здійснюються реальні розрахунки за поставлений за контрактом товар. При цьому валюта платежу може не співпадати з валютою ціни, що є засобом страхування від валютних ризиків. Тому від вибору валюти платежу та валюти ціни контракту залежить ефективність зовнішньоекономічної угоди.

У процесі виконання міжнародних розрахунків приймають участь різні посередники, які застосовують різноманітні інструменти та канали зв´язку.

Основними учасниками міжнародних розрахунків є: експортери, імпортери, банки та кредитні установи, держави, міжнародні організації, фізичні особи.

Найбільша кількість розрахунків здійснюється через зареєстровані банки, які знаходяться в країні платежу, або через відділення та філії іноземних банків у цій країні. З цією метою та для спрощення виконання міжнародних фінансових операцій для своїх клієнтів банки різних країн світу встановлюють кореспондентські відносини.

Під кореспондентськими відносинами в їх сучасному тлумаченні розуміють стосунки, що опосередковують проведення між банками взаємних операцій, які вони здійснюють за дорученням своїх клієнтів і від власного імені і включають форми, методи й умови здійснення операцій та порядок їх проведення.

Як традиційна форма банківських зв´язків, вони використовуються в основному при обслуговуванні зовнішньої торгівлі на підставі співробітництва між банками. Збільшення обсягів міжнародних банківських операцій, розширення їх видів при одночасному збільшенні ризиків за подібними операціями, викликали зміну традиційних поглядів на кореспондентські відносини. Якщо раніше банки відводили кореспондентським відносинам другорядну суто технічну роль, то в даний час вони розглядаються банками як один з інструментів зниження ризиків і, що найважливіше, як джерело одержання додаткового прибутку.

Кореспондентські відносини можуть бути як односторонніми, так і взаємними. Банки-кореспонденти встановлюють такі відносини шляхом відкриття кореспондентських рахунків ЛОРО та НОСТРО.

Кореспондентський рахунок ЛОРО — це рахунок, який відкриває банк своєму банку-кореспонденту та за яким банк здійснює операції списання й зарахування коштів згідно з чинним законодавством. У банку-кореспонденті цей рахунок є кореспондентським рахунком НОСТРО.

Кореспондентський рахунок ЛОРО відкривається комерційним банком на підставі укладеного між ним та банком-кореспондентом договору про встановлення кореспондентських відносин за умов надання правильно оформлених документів. При здійсненні платежів за допомогою такого рахунку, банк надсилає у той же робочий день банку-кореспонденту повідомлення про платіж із реквізитами розрахункового документа. При списанні коштів з кореспондентського рахунку ЛОРО за розрахунковими документами банку-кореспонденту повідомлення може не надсилатися. Для підтвердження операцій, які здійснюються за кореспондентським рахунком, банк надсилає банку-кореспонденту (у визначений договором термін) виписку з кореспондентського рахунку. Якщо у визначений договором термін банк-кореспондент не надіслав зауваження у письмовій формі щодо здійсненої операції, то виписка вважається підтвердженою.

Рахунки ЛОРО, як правило, є прибутковими для банку, в якому їх відкрито й де вони обслуговуються, оскільки дають можливість залучати податкові ресурси та отримувати доходи за здійснення розрахунків у вигляді комісійних. Крім того, наявність великої кількості рахунків ЛОРО є вигідним для банку при виборі маршруту та оптимізації проходження платежу.

Техніка здійснення обміну інформацією між банками-кореспондентами може набувати як вільної форми так і здійснюватися через СВІФТ.

Обмін інформацією у вільній формі проводиться через телекс, телетайп, телефон. Однак це дуже дорогі форми зв´язку, тому в останній час багато банків підключаються до СВІФТ. СВІФТ - не платіжна система, оскільки вона не має механізмів розрахунків. Основним видом послуг цієї системи є обмін фінансових доручень через власну мережу. Функції мережі полягають у прийнятті, зберіганні та відправці доручень банків, які являють собою команди по переводу платежів. Банками в усьому світі прийнято до використання 9 категорій банківських масивів, які обслуговують 158 типів стандартизованих повідомлень. Кожне повідомлення дозволяє ідентифікувати відправника або отримувача та забезпечує гарантію того, що текст повідомлення не зазнає змін. Достовірність інформації, яка передається через СВІФТ, забезпечується методом ключів, які відомі тільки відправнику та отримувачу.

З метою полегшення управління міжбанківськими розрахунками, зниження їхнього ризику та зменшення потреби тримати великі резерви в центральному банку, банки застосовують операцію клірингу.

Кліринг - це процедура періодичного взаємозаліку за зобов´язаннями учасників розрахунків певної платіжної системи, що включає процес отримання, сортування та розподіл розрахункових документів кожного учасника розрахунків.

Валютний кліринг - угода між урядами двох країн про обов´язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов´язань.

Основними відмінностями валютного клірингу від внутрішнього міжбанківського клірингу є те, що при існуванні клірингової угоди між країнами-партнерами по зовнішньоекономічній угоді, банки обох країн не мають права відхилятися від розрахунків по клірингу.

Основними завданнями валютного клірингу є:

- вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів;

- застосування клірингу при отриманні пільгового кредиту від контрагента, який має активний платіжний баланс;

- застосування клірингу як дискримінаційного заходу щодо дії іншої держави (наприклад, Велика Британія в 30-х роках ввела кліринг у відповідь на призупинення платежів Німеччини англійським кредиторам);

- безоплатне фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом.

В залежності від числа країн-учасниць кліринги бувають:

- односторонній;

- двосторонній;

— багатосторонній. Участь у такому клірингу приймають три і більше країн. Прикладом є Європейський платіжний союз, який функціонував з червня 1950 р. по грудень 1958 р. і в якому приймало участь 17 країн Західної Європи. Він був створений за ініціативою і за підтримкою США, які використовували союз для подолання валютних перешкод, які заважали просуванню американського капіталу для розподілу допомоги за «планом Маршалла» і впливу долара на міжнародні розрахунки Західної Європи;

— міжнародний. Такі угоди поки що не створені, хоча їх проект був розроблений Дж. М. Кейнсом ще в 1943 році під назвою - Проект Міжнародного клірингового союзу. Згідно останньому, міжнародні клірингові розрахунки передбачалися для взаємного заліку вимог і зобов´язань, а також для міждержавного валютного регулювання. Кейнс розглядав міжнародний кліринг як засіб подолання міждержавних протиріч.

За обсягом операцій кліринг буває:

— повний, тобто кліринг на повну суму розрахунку;

— кліринг, що охоплює 95% платіжного обороту;

— частковий, що поширюється на певні операції.

Валютний кліринг має подвійний вплив на зовнішню торгівлю:

— по-перше, він зменшує негативні наслідки валютних обмежень і дає можливість експортерам використовувати валютну виручку;

— по-друге, валютний кліринг впливає на зовнішньоторговельний оборот з кожною країною окремо.

Оскільки валютну виручку можна використовувати тільки в тій країні, з якою існує клірингова угода, то для експортера валютний кліринг є невигідним. З метою запобігання вільного використання частини валютної виручки, застосовують заниження контрактної ціни на товар у рахунку-фактурі.

В Україні порядок встановлення кореспондентських відносин регламентується чинним законодавством України: законами України «Про Національний банк України», «Про банки та банківську діяльність», іншими законодавчими актами України та нормативно-правовими актами НБУ, зокрема, Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні, яка затверджена Постановою Правління НБУ №621 від 27.12.1999 року.

Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні визначає шляхи, порядок та умови проведення міжбанківських розрахунків у грошовій одиниці України та в іноземних валютах за кореспондентськими рахунками банків-резидентів, відкритими в банківських установах України.