Міжнародна економіка

8.3. Європейські інтеграційні процеси

Історично найбільш рельєфно інтеграційні процеси виявилися в Західній Європі. Із самого початку вони були викликані необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після другої світової війни та встановлення тривалого миру між державами континенту, особливо між Францією та Німеччиною, які в період з 1870 по 1945 pp. були ворогами у трьох запеклих війнах. Інтеграційним настроям у Західній Європі сприяло також загострення конфлікту між Сходом і Заходом, переростання його у «холодну» війну та пов´язана із цим поляризація в міжнародних відносинах.

У травні 1950 р. був розроблений план Робера Шумана, в основу якого було покладено створення Європейського об´єднання з вугілля і сталі, ЄОВС (European Coal and Steel Community, ECSC). У квітні 1951 p. у Парижі договір був підписаний, а в серпні 1952 р. набрав чинності. До об´єднання увійшли шість держав: Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу Метою створення цього інтеграційного угруповання було сприяння економічному зближенню між краї-нами-учасницями, які увійшли до нього. У 1953 р. були скасовані митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше — і сталлю. У 1980 р. в цих країнах введено контингентування експорту та імпорту. У 1985 р. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості. Таким чином, перший етап розвитку Європейського Союзу тривав з 1951 по 1957 р. (від Паризького до Римського договору).

Другий етап пов´язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства, ЄЕС (European Economic Community, EEC) та Європейського співтовариства з атомної енргії — Євроатома (European Atomic Energy Community, EURATOM), який набрав чинності 1 січня 1958 р. Творцями ЄЕС та Євроатома стали ті ж самі 6 країн.

Мета ЄЕС (спільногоринку) — забезпечення постійного і збалансованого розвитку економік країн-учасниць, підвищення рівня життя населення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і робочої сили.

Мета Євроатома — розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір. Це співтовариство дозволило побудувати низку АЕС, проводити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.

Під час переговорів по Договорах про ЄЕС та Євроатом яскраво проявився аспект, що мав вирішальне значення в рамках загального процесу європейської інтеграції - здатність до пошуку компромісів та стратегія переговорів за принципом пакетних рішень (package deals). Завдяки останнім вдалося надати, здавалося б, навіть розбіжним інтересам конструктивного спрямування і поставити їх на службу загальноєвропейській інтеграції.

Третій етап пов´язаний з об´єднанням у 1967 р. трьох співтовариств: Європейського об´єднання з вугілля та сталі, Європейського співтовариства з атомної енергії та Європейського економічного співтовариства у триєдину інтеграційну організацію з офіційною назвою назвою Європейські співтовариства або Європейське співтовариство, ЄС (European Communities, European Communitiy, EC). До його складу спочатку увійшли 6 країн: Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. У 1973 р. до нього приєдналися Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981 р. — Греція, у 1986 р. — Іспанія та Португалія.

Цілями Європейського співтовариства було створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів, що досягалося за допомогою формування спільного ринку на основі укладеного у 1968 р. митного союзу, спільної політики та створення європейської валютної системи (березень 1979 р.) з метою формування «зони валютної стабільності» в Європі. Механізми європейської валютної системи (ЄВС) ґрунтувалися на ЕКЮ — складній валютній одиниці, яка розраховувалася за певною формулою на базі всіх національних валют співтовариства. Зважування національних валют у кошику відбувалося з урахуванням частки валового національного продукту і зовнішньоторговельного обороту країн-учасниць.

Злиттю національних економік сприяло і утворення єдиного внутрішнього ринку (січень 1993 р.) у відповідності до Єдиного європейського акту, підписаного в 1986 р. Прийнятий у 1987 році акт мав на меті створити умови для перебудови господарського механізму співтовариства. Найбільший крок у цьому напрямку — принципова домовленість про створення єдиного ринку 12 країн — членів ЄС до 1993 р. Водночас реалізація цього проекту, а також інших напрямів інтеграційного співробітництва стикалася зі значними проблемами, усунути які в Єдиному європейському акті не вдалося. Зберігалися суттєві відмінності в митному законодавстві та адміністративних правилах, що істотно перешкоджали вільному пересуванню товарів, капіталу і робочої сили.

Четвертий етап пов´язаний із Маастрихтським договором (підписаний 12-ма країнами ЄС 7 лютого 1992 р. і набув чинності 1 листопада 1993 р. після ратифікації його всіма країнами) і утворенням Європейського Союзу, ЄС (European Union, EU). Після набуття членства з 1 січня 1995 р. Австрії, Швеції та Фінляндії кількість держав-членів у Євросоюзі сягнула 15-ти.

Маастрихтською Угодою про Європейський Союз передбачаються єдине європейське громадянство; економічний і валютний союз; політичний союз. Угода започаткувала новий етап у процесі створення ще більш щільного союзу народів Європи, заснованого на досягненнях Європейського співтовариства.

Усунути проблеми і перешкоди на шляху інтеграції, реалізувати мету - створення єдиної Європи - потрібно було через створення спільних інституцій ЄС. До головних з них належать Європейська Комісія, Європейська рада, Рада міністрів, Європейський парламент, Суд ЄС, Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Рахункова палата тощо.

Європейська Комісія (European Commission) — виконавчий орган Союзу. Вона забезпечує дотримання всіх положень Угоди про утворення ЄС всіма структурними підрозділами. Комісія готує рекомендації щодо прийняття рішень з різних питань діяльності Союзу, бере участь у розробці найважливіших заходів, які здійснюють Рада і Парламент. Комісія також готує загальний щорічний звіт про діяльність ЄС.

Європейська Комісія складається з членів, які обираються за принципом їх загальної компетенції. Члени комісії при виконанні своїх обов´язків не повинні приймати інструкції від своїх урядів, не можуть займатися ще якою-небудь діяльністю поза Комісією. Очолює Комісію Голова, який обирається її членами, але його кандидатура мусить бути затверджена Європейським парламентом. У процесі своєї діяльності Комісія постійно консультується з Радою, рішення приймаються ними спільно.

Найголовніша функція Комісії полягає у забезпеченні сумлінного виконання державами-членами рішень Ради ЄС; щоб конкуренція між ними була чесною і ніхто не отримав би «незаконні» пільги - додаткові кредити, дотації тощо. Це стосується також і окремих фірм. Якщо вони ведуть нечесну конкурентну боротьбу, Комісія може прийняти рішення про їх покарання штрафом.

Європейська рада (European Council) (слід відрізняти від Ради Європи, Council of Europe) є вищим органом ЄС. Вона складається з керівників держав або урядів та їх вищих зовнішньополітичних функціонерів, якими є міністри закордонних справ. Європейська рада дає Союзу необхідні імпульси для розвитку та визначає його загальні політичні орієнтири. Рада збирається двічі на рік для обговорення найактуальніших питань діяльності Союзу. Вона надає Європейському парламенту доповідь про хід кожного засідання і щорічний письмовий звіт про результати своєї діяльності.

Рада міністрів або Рада Європейського Союзу (Council of Ministers, Council of the European Union, Council) - це політичний орган, її членами є міністри країн-учасниць. У залежності від питання, що розглядається на черговій сесії, члени Ради можуть бути представлені різними міністрами (закордонних справ, фінансів, екології тощо). Кількість голосів представників у Раді від кожної країни є неоднаковою і залежить від економічної, політичної ваги та інших критеріїв щодо кожної держави у Союзі.

Головами Ради виступають міністри закордонних справ, а зміна головуючого відбувається кожні шість місяців. Голова визначає пріоритетність питань, пропонує компромісні рішення.

Рада забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів. Вона має повноваження приймати рішення з найважливіших питань. У своїй роботі Рада спирається на Комітет постійних представників (Permanent Representatives Committee, COREPER), до якого входять представники (по одному) від кожної країни. Комітет відповідає за підготовку роботи Ради та виконує завдання, покладені на нього Радою.

Рада ЄС розробляє процедурні правила діяльності органів Союзу. Вона встановлює також розміри зарплати та нагород для посадових осіб Союзу.

Європейський парламент (European Parliament) складається з представників держав — членів ЄС, які обираються загальним голосуванням. Кількість представників від кожної країни залежить від чисельності населення країни та її економічної потужності. Представники обираються на п´ятирічний термін. У парламенті вони гуртуються не за країнами, а за партіями (соціалісти із соціалістами, ліберали з лібералами, християнські демократи зі своїми однопартійцями із різних країн тощо).

Європейський парламент бере участь у процесі прийняття актів ЄС, висловлюючи свою згоду або рекомендації. Згідно Маастрихтської угоди, він має також і законодавчі функції. Парламент має і контрольні функції: він слідкує за порушенням правил та норм іншими органами (Європейською радою. Комісією та ін.). Із цією метою він може утворювати тимчасовий Комітет із розслідувань.

Європейський парламент розглядає скарги будь-якої фізичної або юридичної особи на утиснення своїх прав із боку інститутів Союзу. Для цього від призначає омбудсмена), який має повноваження приймати скарги.

Парламент проводить свої сесії один раз на рік. Засідання проводить Голова Парламенту. Рішення приймаються абсолютною більшістю голосів. Європейський парламент обговорює на сесії звіт Комісії. Якщо члени парламенту не задоволені її діяльністю, вони можуть висловити їй недовіру; в такому разі члени Комісії колективно йдуть у відставку.

Засідання парламенту відбуваються у Страсбурзі. Європейський Суд (European Court of Justice) забезпечує дотримання законності при тлумаченні положень Угоди про ЄС. Він складається із суддів і генеральних адвокатів. Обов´язком генерального адвоката є представлення Суду мотивованого висновку щодо справи, яка розглядається. Судді та адвокати обираються із числа осіб, незалежність, компетенція і порядність яких не підлягає сумніву. Вони призначаються на шість років. Судді обирають президента Суду строком на три роки.

Суд розглядає справи найчастіше за ініціативи Комісії. Держава-член, яка вважає, що її інтереси утиснено іншими членами або органами Союзу, надсилає спочатку скаргу до Комісії, а вже потім її розглядає Суд. Якщо Суд вважає, що держава-порушник не виконала його постанови, то на неї покладається штраф, розмір якого визначає Комісія.

Суд розглядає законність актів, ухвалених Європейським парламентом, Радою, Комісією та Європейським центральним банком.

Фізична або юридична особа може оскаржити в Суді дії будь-якої інстанції Союзу щодо неї.

Засідання Суду відбуваються в його головному офісі — місті Люксембург.

Економічний та соціальний комітет (European Economic and Social Committee, EESC) є консультативним, допоміжним органом ЄС. Члени комітету розподіляються на три групи: підприємці; трудящі; представники рі