Міжнародна економіка

8.5. Економічна інтеграція в Латинській Америці

Міжамериканський банк розвитку зробив дослідження, з якого можна виділити три моделі інтеграції в Латинській Америці: спільний ринок; зона вільної торгівлі та модель часткових економічних преференцій (переваг, пільг, привілеїв).

Південноамериканський спільний ринок, МЕРКОСУР (ісп. Mercado Común del Sur, MERCOSUR) - утворений в 1995 p. на основі Асунського договору 1991 р. про формування зони вільної торгівлі та митного союзу. До організації входять: Аргентина, Бразилія, Парагвай та Уругвай, Венесуела (з грудня 2005 p.), а в якості асоційованих членів — Чілі, Болівія, Колумбія, Еквадор і Перу. Часто це об´єднання називають Спільним ринком країн Південного конусу, від загальноприйнятої назви частини території Південної Америки, розташованої південніше 18° південної широти - «Південний конус».

МЕРКОСУР являє собою потенційно потужний ринок у Латинській Америці. Він зосереджує 45% її населення (понад 200 млн. чол.), 50% сукупного ВВП, 40% прямих зарубіжних інвестицій, 60% сукупного товарообігу та 33% обсягу зовнішньої торгівлі.

Досягнення головної мети - створення спільного ринку -країни-учасниці бачили через поетапне проходження зони вільної торгівлі та митного союзу. Договір передбачав скасування всіх тарифних обмежень до початку 1995 року. Коли ж цього у призначений термін не відбулося, строк було перенесено до 2000 року. Проте, ще й сьогодні є винятки за окремими групами товарів, на які ще зберігаються митні податки. Не вдалося повністю узгодити й зовнішні тарифи щодо третіх країн, хоча спільні зовнішні тарифи охоплюють 85% товарних позицій.

Країни МЕРКОСУР прагнуть підійти ближче, ніж інші країни, що розвиваються, до формування субрегіонального торговельного блоку. Однак вони змушені долати певні труднощі, які пов´язані з їх величезними зовнішніми боргами, високим рівнем інфляції та «закритістю» економік. Аргентина і Бразилія, а також Уругвай мають більш відкриту економіку, тоді як в Парагваї ринкова економіка знаходиться на початковій стадії розвитку.

Прикладом спільного ринку служить також Андська група (Анд-ський пакт або Картахенська угода) (Andean Group або Andean Common Market), яка створена в 1969 р. Болівією, Колумбією Перу, Чілі (вийшла з групи у 1976 р.), Еквадором, Венесуелою (з 1973 р.). Андська група передбачає більш щільну, ніж зона вільної торгівлі, інтеграцію: єдині зовнішні тарифи, обмеження припливу іноземних інвестицій, інтеграційна політика в економічній та соціальній сферах. Але регіональні політичні та економічні проблеми завадили Групі повною мірою скористатися перевагами інтеграції, оскільки менше 5% сукупного торговельного обігу країн-учасниць припадало на їх торгівлю одна з одною.

Такі саме, як і в Андської групи, завдання ставив перед собою Центральноамериканський спільний ринок, ЦАСР (Mercado Común Centroamericano, МССА), створений у 1960 р., який включає п´ять країн: Коста-Ріку, Сальвадор, Гватемалу, Гондурас, Нікарагуа. Спочатку йому вдалося усунути приблизно 80% торговельних обмежень серед країн-учасниць. Проте серйозною причиною труднощів стало те, що зиски від інтеграції непропорційно переливалися до більш багатих і розвинутих країн-учасниць. Більше того, політичні проблеми в зоні асоціації перешкоджали подальшому прогресу.

Головною метою Карибського співтовариства і Карибського спільного ринку, КАРІКОМ (Caribbean Community and Common Market, CARICOM), як виходить із його назви, є утворення спільного ринку, що передбачає єдиний зовнішній тариф, а також координацію зовнішньої політики, співробітництво в технічній, соціальній та культурній галузях. КАРІКОМ створено в 1973 р. на зміну Карибській асоціації вільної торгівлі. До нього входять 14 держав: Антігуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініканська Республіка, Гренада, Гайяна, Монсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сурінам, Тринідад і Тобаго, Ямайка.

Незважаючи на амбіційну мету (утворення спільного ринку), інтеграційні процеси в КАРІКОМ йдуть повільно. Головна причина полягає в тому, що економіки цих країн майже зовсім на доповнюють одна одну. Основною галуззю для всіх країн регіону є туризм, а переважна частина зовнішньої торгівлі орієнтована на країни за межами регіону, головним чином на США та ЄС. У цих умовах КАРІКОМ шукає шляхи інтеграційного зближення з іншими організаціями Америки. У 1994 р. Конференція Голів урядів поставила питання про перспективи вступу країн КАРІКОМ до організації НАФТА на засадах колективного члена, вона підтримує також утворення зони вільної торгівлі в межах обох Америк.

Прикладами створення зон вільної торгівлі в Латинській Америці слугували:

- Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, ЛАВТ (Latin American Free Trade Association, LAFTA), яка була створена в 1960 p. і проіснувала до 1980 року;

- Карибська асоціація вільної торгівлі, КАРАФТА (Caribbean Free Trade Association, CARIFTA), що була створена в 1965 p. і проіснувала до 1973 року.

Жодна із цих організацій не змогла ліквідувати торговельні бар´єри та знизити митні стягнення, тому вони й перестали існувати як економічно-торговельні угруповання. Головною причиною їх краху виявилося те, що країни-учасниці торгували більше зі США, ніж між собою.

Модель часткових економічних преференцій найкраще ілюструє Латиноамериканська асоціація інтеграції - ЛААІ або ЛАІ (Asociación Latinoamericana de Integración — ALADI або Latin American Intégration Association — LAIA). У 1980 p. вона замінила Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ). ЛААІ включає 11 держав: Аргентину, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Колумбію, Мексику, Парагвай, Перу, Уругвай, Чілі, Еквадор.

До 1980 р. стало зрозуміло, що ЛАВТ, яка була її попередницею, не працює. Тільки 14% річного торговельного обігу припадало на країни-члени. Переважна ж частина (86%) зовнішньої торгівлі припадала на розвинуті країни, перш за все, на США. Окрім того, швидка ліквідація внутрішніх торговельних тарифів виявилася на користь лише найпотужнішим країнам регіону, в першу чергу — Бразилії. У 1970-х роках деякі латиноамериканські політики відносили цю країну до числа «імперіалістичних держав». На практиці з´ясувалося, що програма знищення всіх тарифних і нетарифних бар´єрів у торгівлі та просування країн-учасниць до спільного ринку є надто жорсткою й амбіційною. На противагу їй і була створена ЛААІ як набагато менш амбіційна та більш гнучка організація. Договір Монтевідео, за яким було утворено ЛААІ, передбачав активізацію економічного співробітництва і розширення ринку для товарів країн регіону. У такому формулюванні це означає утворення зони преференційної торгівлі. У довгостроковій перспективі передбачалося поетапне і поступове утворення латиноамериканського спільного ринку шляхом стимулювання утворення зони економічних преференцій.

Особливістю ЛААІ є нестандартне відношення до економічних стосунків із третіми країнами. На відміну від ЛАВТ, ця організація прагне до якнайщільнішого співробітництва як з іншими латиноамериканськими державами, так і такими, що розташовані на інших континентах. Утворена регіональна тарифна преференція відносно третіх країн. Статус спостерігачів при ЛААІ мають 15 країн, серед них Іспанія, Італія, Росія, Китай, Швейцарія. До 1998 р. на країни - члени цієї організації припадало лише 10,7% їхнього торговельного обігу, що свідчить про те, що далі зони преференційної торгівлі ЛААІ не просунулась. Більше того, розробивши гнучку систему регіональних пільгових митних зборів та деякі інші форми економічного співробітництва, ЛААІ так і не запропонувала графіка переходу до справжнього спільного ринку.

Більш амбіційною програмою регіональної економічної інтеграції є проект «Підприємництво для обох Америк», в якому планується створення зони вільної торгівлі для всіх держав Північної та Південної Америк. Можливість створення такого союзу обумовлена наступними чинниками: по-перше, встановленням демократичної форми правління в усіх американських країнах; по-друге, поступовою заміною державного протекціонізму політикою лібералізації імпорту та приватизації ресурсів; по-третє, бажанням та активною інтеграційною політикою НАФТА і, насамперед, США.