Міжнародна економіка

8.8. Україна у світових інтеграційних процесах

Одною з найскладніших проблем стратегії зовнішньоекономічних відносин Україна як регіональної держави є вибір пріоритетів та напрямків економічної інтеграції. При цьому, визначений для України головний пріоритет - інтеграція до структур Європейського Союзу — не знімає необхідність дотримання стратегічного балансу між європейським та іншими важливими векторами зовнішньоекономічного розвитку, і передусім віднаходження правильного балансу стосовно геостратегічного трикутника «США-ЄС-Росія». Необхідно враховувати також геоекономічну роль Японії як одного із трьох найпотужніших центрів економічної сили, а також Китаю. У цілому, про участь України у світових інтеграційних процесах свідчать дані динаміки географічної структури експорту-імпорту товарів України за період 1996-2005 років (див. табл. 8.1).

Із таблиці видно, що питома вага зовнішньоторговельного обігу України із країнами СНД поступово зменшується, а збільшується — з іншими країнами, особливо із членами ЄС.

Для активного включення України до процесу міжнародної економічної інтеграції необхідно забезпечити відповідні передумови. Суть їх зводиться до створення в Україні такої соціально-економічної та політичної системи, яка була б сполучною з міжнародними інтеграційними системами. Відзначена сполучність досягається за допомогою становлення в Україні адекватних міжнародним інтеграційним угрупованням політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктури их відносин.

Як важливу передумову включення України в інтеграційні процеси можна виділити розвиток її двосторонніх та багатосторонніх відносин з іншими державами.

Принципово значимою передумовою включення України в інтеграційні процеси є встановлення зв´язків між її господарюючими суб´єктами та ТНК. Підключення наших підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках ТНК, а також відкриття філій та дочірніх підприємств на території України є прямим шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва.

Як необхідна інституційна передумова включення України до світогосподарських зв´язків виступає її участь в роботі міжнародних економічних організацій, насамперед таких як ГАТТ/СОТ, МВФ, СБ, МОП та інших. Визначені передумови повинні виступати як вихідні у формуванні цілісної інтеграційної політики України.

Стосовно успішної реалізації регіональної інтеграційної стратегії, то, згідно з теорією міжнародної економічної інтеграції, необхідним є дотримання двох обов´язкових передумов: першої, яка полягає у близькості рівнів розвитку та інтернаціоналізації економіки країн-партнерів; другої - у наявності високорозвинутих економічних зв´язків між суб´єктами економічної діяльності країн, що інтегруються, інтенсивність яких усередині регіонального інтеграційного угруповання ще до початку інтеграційного процесу є вищою за зв´язки з іншими країнами чи групами країн.

З огляду на зазначені передумови, нині в Україні існують певні труднощі в реалізації європейського вектору економічної інтеграції.

По-перше, за рівнем ВВП на душу населення Україна значно поступається країнам - членам Євросоюзу. Так, за розрахунками Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України середній показник 15 країн ЄС (ЄС-15) до показника в Україні відноситься як 5:1, а 25 країн (ЄС-25) до українського показника - як 4:1. Нині відставання України від країн - членів ЄС за рівнем економічного розвитку набагато перевищує ті порогові величини, які є допустимими для учасників інтеграційних об´єднань.

По-друге, для успішного розвитку міжнародного інтеграційного процесу необхідно, щоб цей процес ґрунтувався, з одного боку, на високому рівні інтернаціоналізації економічних процесів, а з іншого - на відповідних процесах пріоритетного розвитку взаємних економічних зв´язків суб´єктів економічної діяльності країн, що інтегруються. Так, за підрахунками вчених того самого інституту, середній показник обсягу експорту на душу населення ЄС-15 є у 20 разів більшим за аналогічний показник України, а ЄС-25 - у 15 разів. Характерно, що високий рівень відкритості економіки (відношення обсягу зовнішньої торгівлі до ВВП) відбиває не зростаючу конкурентоспроможність українських товарів, а законсервовані структурні диспропорції (непомірну залежність від імпорту енергоносіїв та вимушений експорт низькотехноло-гічної металургійної продукції, виробництво якої поглинає значну частину «критичного» енергоімпорту).

По-третє, за найбільш інтегрованим показником - індексом людського розвитку, який включає всі параметри якості життя, починаючи від рівня добробуту населення та закінчуючи освітою, якістю медичної допомоги, демографічними проблемами, екологією та, навіть, тендерним питанням, - Україна серед 180 країн світу посідає лише 70-е місце. Прогрес, щоправда, є: у 1997 р. страна посідала 95-е місце, у 1998 - 102-е, у 2002 - 75-е, у 2003 р. -70-е місце. Проте рівень погодинної зарплати в Україні у 22 і більше разів менший за європейський, вищу освіту мають усього 36% людей (у країнах - нових членах ЄС - 50%), раціонально харчується лише кожна 10-та людина. На лікування одного українця держава виділяє лише 100 грн. на рік. Жінки отримують зарплату на 30% меншу, ніж чоловіки, у нас відсутні ріки й озера із чистою водою, а підприємства викидають щорічно по 86 кг шкідливих речовин на людину. В результаті тривалість життя є найнижчою у Європі. Не доживши до пенсії, у нас помирає третина чоловіків.

Поєднання цих характеристик робить проблематичним досягнення у близькій перспективі необхідних для інтеграції до ЄС рівнів інтернаціоналізації економіки та якості життя в Україні.

Стосовно другої передумови - наявності високорозвинутих економічних зв´язків між суб´єктами економічної діяльності країн, що інтегруються, - то, за даними Євростату, в 2004 р. взаємна торгівля країн - членів ЄС становила 62,8% їх зовнішньої торгівлі. Для України цей показник є на половину меншим. Експорт України до ЄС-25 становить нині 35%, а імпорт - 32%. Для порівняння, український експорт до країн СНД складає 32%, а імпорт - 54% (це переважно енергоносії з Росії та Туркменістану).

Характерно, що у 1998-2000 pp., коли нинішні члени ЄС Польща та Угорщина були ще кандидатами на вступ, їхній експорт на 70% був зорієнтований на країни Євросоюзу.

Отже, виходячи з рівня соціально-економічного розвитку України, її зовнішньоекономічних зв´язків із країнами - членами ЄС, беручи до уваги практику приєднання до Євросоюзу східноєвропейських країн та держав Балтії, враховуючи психологічну готовність населення нашої країни до інтеграції (згідно даних Національного інституту стратегічних досліджень, за вступ до ЄС виступають 39,4% населення України, менше третини українців хотіли б бачити свою державу членом ЄЕП) реального членства в ЄС ми можемо набути через 10—15 років, «пропустивши вперед» цілу низку країн-сусідів. На думку західних аналітиків (ЄС та США), після закінчення запланованого на 2007 р. приєднання до ЄС Болгарії та Румунії, настане час Балканських держав: Хорватії, а потім Албанії, Боснії і Герцеговини, Македонії, Сербії та Чорногорії. У грудні 2004 р. було прийнято рішення про початок переговорів з Туреччиною на предмет її вступу до ЄС, на що вона давно чекає (40 років виповнилося після того, як вона подала заявку на приєднання до Союзу, і майже 50 — після її вступу до Ради Європи). Європа як спільнота, заснована на єдиних цінностях, може повернутися і в бік країн Середземномор´я, особливо Марокко, навіть якщо вони знаходяться формально поза географічними межами Європи. І тільки після цього трудно буде відмовити у вступі до ЄС таким європейським державам, як Україна, Білорусь, Молдова. Проте нам, українцям, слід керуватись ідеєю, що Європа - це не географічне поняття, а союз, що ґрунтується на спільних цінностях. Такі цінності слід напрацьовувати, а для цього потрібен час.

Після президентських виборів 2004 р. Європа, як і весь світ, по-новому, оцінюють євроатлантичні інтеграційні прагнення України. Знаковим стало звернення Європарламенту до Єврокомі-сії та Ради ЄС щодо надання Україні більш чіткої перспективи стати членом цього об´єднання. Для набуття членства в ЄС Україні слід якісно прискорити виконання так званих «Копенгагенських критеріїв» (1993 року). Мова йде не тільки про формування сталої демократичної політичної системи, але й економічних критеріїв, таких як наявність ефективної ринкової економіки та високих соціальних стандартів життя.

Водночас слід розуміти: ЄС об´єктивно зважає на той факт, що майже 47 млн. громадян України становлять понад половину населення (за винятком Польщі) тих 10 країн, які 1 травня 2004 року вступили в ЄС. Тобто існує ризик «безкінечного» розширення спільноти. Якщо ж Україну й буде прийнято, то дата «європейської реєстрації» навряд чи визначиться швидко. Адже в разі ратифікації 25 країнами — членами першої спільної Конституції ЄС її положення наберуть чинності з 2006 року, а повністю органи влади ЄС будуть сформовані лише 2009 року. Причому остаточно, за новими правилами, вони почнуть працювати з 2014 року. Тоді може бути й подолано втому від розширення.

Відносини з ЄС набувають для України дедалі більшого геополі-тичного значення. Вони є своєрідною компенсацією за експортні втрати машинобудівників і харчовиків на ринках СНД за рахунок поставки продукції металургії.

Розглядаючи галузевий аспект співробітництва з ЄС, слід відзначити, що провідні позиції в українському експорті належать металопродукції (44% експорту), мінеральним продуктам і хімії (22%), тоді як на продукцію машинобудування припадає лише 22%. Основними імпортерами української продукції є Німеччина, Італія, Угорщина, Польща.

Таблиця 8.2.

Динаміка зовнішньої торгівлі України з державами СНД (млн. дол.)

Щодо загальної характеристики вітчизняного імпорту слід відзначити, що, як правило, ті самі країни, які належать до головних імпортерів української продукції, є і провідними експортерами до України (див. діагр. 8.1). Це, зокрема, Німеччина, Польща, Італія, Велика Британія, Франція, Швейцарія. Найбільш важливими товарними позиціями імпорту України із країн ЄС є нафтопродукти, лікарські засоби, легкові автомобілі, кам´яне вугілля, гербіциди та інші товари.

Особливістю торгівлі послугами України з державами ЄС є левова частка в загальному їх обсязі (85%) транспортних послуг, при цьому 60% з них припадає на транзит російських енергоносіїв, у той час як комп´ютерні послуги становлять менше 1 % загального обсягу. Тобто експорт послуг поки що нагадує вулицю з одностороннім рухом. Позиції імпорту послуг із країн ЄС за обсягами можна розташувати в наступному порядку: транспортні (особливо вантажні морські, залізничні та повітряні пасажирські перевезення), послуги зв´язку, фінансові та страхові.

Розширення ЄС (2004 р.) в подальшій перспективі може як позитивно, так і негативно вплинути на зовнішню торгівлю із країнами цього економічного угруповання. Прямі та опосередковані втрати вітчизняних експортерів на ринках нових членів ЄС можуть скласти 1 млрд. євро. Може зменшитись експорт металопродукції та продукції машинобудування, легкої, переробної та харчової промисловості до країн Центрально-Східної Європи і Балтії.

Основні країни-партнери України у зовнішній торгівлі

Процес інтеграції нових десяти членів у внутрішній єдиний ринок ЄС виявить певну кількість їхніх неконкурентоспроможних підприємств або таких, які матимуть значні труднощі, тому можна очікувати збільшення кількості антидемпінгових розслідувань, спрямованих проти виробників з України.

Залучення нових десяти країн - членів ЄС до внутрішньоінтеграційних процесів означатиме відносне скорочення зацікавленості їх у ринках, що лежать за межами Союзу, в тому числі й українському. Проте, з огляду на митний режим, розширення ЄС може мати загалом позитивні результати для України, адже митний тариф Союзу є в основному нижчим порівняно з національними тарифами нових країн, що приєдналися.

Що ж стосується наявних кількісних обмежень українського імпорту до ЄС, якщо вони й надалі зберігатимуться для певних товарів, то квоти будуть відповідним чином збільшені з урахуванням частки нових членів у торгівлі з Україною.

Надія на краще, на те, що не буде зведено якоїсь нової залізної завіси, яка розділятиме континент, закладена у схваленій ще у 2003 р. політиці сусідства для України та інших держав, що межують із об´єднаною Європою. На реалізацію цієї політики тільки на 2005— 2006 роки виділено 255 млн. евро. У подальшому ця сума буде суттєво збільшена.

Позитивні та негативні наслідки розширення ЄС слід ретельно враховувати і скористатися можливостями для реалізації власної політики розвитку, спрямованої на інтеграцію у світове господарство.

Окрім головного пріоритету геополітичної та галузевої орієнтації України на об´єднаний ринок ЄС (ВВП якого становить близько 10 трлн. дол. і складає 30% світової торгівлі), другим напрямком геостратегічного трикутника «США—ЄС-Росія», є Росія, СНД та нове економічне угруповання Єдиний економічний простір (ЄЕП) у складі пострадянських країн: Росії, Білорусі, Казахстану і України (див. табл. 8.2).

Росія є нашим найближчим сусідом, проте вона становить найсерйозніший виклик для України. Незважаючи на те, що Росія спізнала всю глибину кризи (як і всі пострадянські держави), що у 2004 р. її ВВП був менший за ВВП Італії, на пострадянському просторі вона посідає вагоме місце. Серед країн СНД на Росію припадає 80% сукупного ВВП, 60% промислового та 50% сільськогосподарського виробництва, 44% сукупного зовнішньоторговельного обігу.

Перспектива Росії в геополітичному розкладі полягає у розбудові паливно-енергетичної транспортної світової мережі, в південно-західному напрямку якої вагоме місце належить Україні. Упродовж наступних 30 років Росія планує постачати 600 млрд. кубометрів газу Китаю та 300 - Республіці Корея. Газ постачатиметься до Японії та Туреччини. США, які є найбільшим імпортером нафти у світі (60% імпорту у 2003 р., 70% — у 2010 р.), готуються закупати 10% російської нафти. Американсько-російське нафтове партнерство має забезпечити стабільне постачання російських енергоносіїв навіть у разі перерви в постачанні із Саудівської Аравії, Нігерії, Венесуели. У 2030 р. забезпечення внутрішніми газоресурсами ЄС зменшиться з 65 до 25%. За таких умов Росія перетвориться на головного постачальника газу, що матиме далекосяжні геополітичні наслідки для Європи. Ще серйознішими будуть наслідки для України — враховуючи транзитну роль нашої держави та потужні нафто- й газотранспортні коридори, що належать Україні, та є фактором національної безпеки. Тобто торговельно-економічні зв´язки Росії та України зростатимуть (у 2003 р. український експорт до Росії становив 18,7%, а імпорт із Росії — 37,6% їхнього загального обсягу). Із Росії Україна одержує переважну частку товарів так званого критичного імпорту (насамперед, енергоносіїв та комплектуючих для вітчизняного машинобудування), і лише Росія (разом з іншими країнами СНД) у сучасних умовах спроможна поглинути неконкурентоспроможні в інших регіонах світу українські вироби.

Наступне за Російською Федерацією місце серед торговельних партнерів України посідає Туркменістан, частка якого в зовнішній торгівлі є вкрай нестабільною (від 5 до 9%) залежно від можливостей сплати поставок туркменського газу (у 2003 р. імпорт України з Туркменістану становив 7,6%). Створення ЄЕП сприятиме розширенню зв´язків із Білоруссю та Казахстаном. На частку ж торгівлі України з іншими членами СНД припадає всього 13,7% торгівлі з цим регіоном.

Таким чином, у сучасних умовах економічна складова відносин Україна — Росія домінує на теренах СНД та ЄЕП. При цьому, входження України до ЄЕП розширює торговельні можливості України, економіка якої носить відкритий характер, і більше половини ВВП реалізується на зовнішньому ринку. ЄЕП здатний створити високий рівень регіональної економічної інтеграції, зону вільної торгівлі без вилучень і обмежень, сприяти швидкому та більш легкому входженню у процеси економічної глобалізації. При цьому участь України в ЄЕП повинна здійснюватися в межах, що відповідають Конституції України, Законам держави, її стратегічному курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Відносини України з так званою групою ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), яка сформувалася у квітні 1999 р. у Вашингтоні під час відзначення 50-річчя НАТО, повинні розвиватися у напрямку набуття нашою державою лідерства серед членів цього транспортно-енергетичного коридору.

Інтеграція України в рамках Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), до якого входять 11 країн із населенням у 320 млн. чол., є своєрідним способом компенсувати втрачені можливості розвивати спеціалізоване виробництво за більш бажаними для себе векторами інтеграції та може стати чинником входження до європейського економічного простору та інтеграції до світового господарства загалом.

Розвиваючи співробітництво із країнами ЧЕС, Україна запропонувала створити єдиний інвестиційний простір і спільний ринок інвестиційних проектів. Розробляються плани створення зони вільної торгівлі з кінцевою метою входження до спільної економічної зони ЄС-ЧЕС.

Окрім країн СНД - членів цього угруповання, особливе значення мають стосунки із Туреччиною як своєрідним плацдармом для проникнення на ринки країн Близького Сходу. З України до Туреччини експортується переважно сільськогосподарська продукція та товари неглибокої переробки (соняшникове насіння, мінеральні добрива, металобрухт, прокат чорних металів). Окрім того, Туреччина слугує транзитною територією для альтернативного надходження до України нафтопродуктів, джерелом відносно дешевих і якісних товарів народного споживання та сировини для легкої промисловості України. Економічні відносини із Грецією мають пріоритетне значення для виходу України на ринки ЄС, розвитку співробітництва в басейні Середземного моря.

Важливого значення в поки що однополюсному світі набувають відносини України із беззаперечним лідером цього світоустрою -Сполученими Штатами Америки. У СІНА все виразніше проступають риси імперії нового типу, що певною мірою нагадує Римську імперію з її легіонами, розміщеними в різних частинах Земної кулі. Навколо США формується наднаціональна мегакоаліція країн, які сповідують ліберально-ринкову, демократичну філософію, а також підтримують США в їхній боротьбі зі світовим тероризмом. Яскравим прикладом нових стратегічних союзників США є близька до нас Польща.

США, а також Канада як економічні лідери Нового світу виступають у ролі технологічних партнерів України. До того ж, США мають вагомий вплив у міжнародних організаціях, як торговельної так і валютно-фінансової спрямованості. При створенні зони вільної торгівлі між Північною та Південною Америками під егідою США, Україна матиме доступ до найбільшого ринку у світі (обсяг ВВП об´єднаної Америки становитиме И трлн. дол.).

Кинути виклик США та ЄС зможе лише Китай, який у 2025 р. має стати другою у світі економічною та воєнною силою та поставити у практичному плані питання про двополюсність світу. Із 1993 по 2003 р. обсяги китайського експорту щорічно зростали на 17,3%, і вже у 2010 р. експорт з Китаю буде більшим за американський.

Україна плідно розвиває економічні відносини з Китаєм. Китай посідає четверте місце після РФ, Німеччини та Італії в експорті українських товарів та восьме - в імпорті китайських товарів до України (2003 рік). Україна експортує до Китаю продукцію важкої, хімічної, металургійної, авіакосмічної промисловості. Китай, який продовжує залишатися країною, що розвивається, з відносною відсталістю у згаданих галузях промисловості, має технологічні переваги в галузях легкої, текстильної промисловості, вирощуванні, зборі та переробці сільськогосподарської продукції, виробництві обладнання для аграрно-промислового комплексу, імпорт яких має пожвавити економіку України.

У перспективі, розвиток українсько-китайського співробітництва ще більше розшириться. Цьому сприятиме низка об´єктивних чинників. По-перше, взаємодоповнюваність економічних структур обох країн, що слугує об´єктивною основою успішного та стабільного розвитку українсько-китайських торговельно-економічних відносин на тривалий час. По-друге, політика реформ та відкритості, яка в Китаї проводиться з кінця 70-х років, а в Україні - з отриманням незалежності. Вона створює сприятливі внутрішні умови для розширення торговельно-економічних відносин. По-третє, переваги географічного місцеположення України та Китаю, які у стратегічному відношенні дають обом країнам гарний шанс для розвитку торговельно-економічних відносин.

Попри деякі проблеми і перешкоди в торговельно-економічному співробітництві, у спільній виробничій діяльності та інших сферах, це співробітництво є перспективним та неминучим і розвиватиметься й надалі.

Із країн Індостану традиційним партнером України є Індія. За допомогою українських проектних установ та промислових підприємств у цій країні побудовано великі заводи та комбінати з чорної металургії, хімії, великого та транспортного машинобудування тощо. В останні роки українсько-індійські торговельні зв´язки значно скоротилися, натомість розширились торгівля з Пакистаном через успішне виконання «танкового контракту» заводом ім. Малишева у Харкові. Стрімке зростання населення цих країн, з одного боку, та орієнтація на скорочення критичного імпорту продовольства — з іншого, зумовлюють необхідність інтенсивного розвитку сільського господарства. Нині на Індію припадає 10%, а на Пакистан - близько 7% українського експорту мінеральних добрив, і ця частка може бути істотно збільшена.

Одним із світових лідерів в інноваційному розвитку з величезним науково-технологічним потенціалом є Японія. Товарообіг між Японією та Україною останніми роками має тенденцію до зростання, проте ані його величина, ані структура не відповідають об´єктивним потребам. Серед головних статей експорту з України до Японії — феросплави та первинний алюміній. Надзвичайно малу частку становить високотехнологічна продукція. Це, зокрема, зварювальні та спецметалургійні технології, роботи з вирощуванням монокристалів із наперед визначеними фізичними властивостями та проектування телекомунікаційних мереж, розробки з генної інженерії.

Японія нині концентрує інтелектуальні, фінансові та інші ресурси на таких пріоритетних напрямках інноваційного розвитку, як: прикладна інформатика та обчислювальна техніка; робототехніка, точна механіка та інші прецизійні технології з використанням комп´ютерних систем управління; матеріалознавство, біотехнології, дослідження Світового океану та космічного простору тощо. Практично з усіх цих напрямів в Україні є певний потенціал і збереглися дієздатні наукові школи, які слід активно задіяти для поглиблення співробітництва з Японією.

Активна участь України в економічних процесах та швидке зростання економіки Кореї на початку 90-х років, відкритий характер їхніх економік - сприяли розвиткові українсько-корейських відносин.

Відносини України з типово аграрними державами з перехідною економікою та відносно низьким рівнем життя - В´єтнамом та Лаосом - можуть мати певні перспективи. По-перше, внаслідок сталих зв´язків з колишнім СРСР у В´єтнамі та Лаосі нагромадилася значна кількість різноманітної техніки радянського виробництва. Через численні економічні проблеми названі країни не можуть швидко замінити цю техніку, отже в них виникає потреба в її технічному обслуговуванні, ремонті, забезпеченні запасними частинами та комплектуючими. Саме на цьому спеціалізувалися машинобудівні підприємства України. По-друге, чинник великої відстані, безумовно, впливає на розвиток економічних відносин. Проте сучасний розвиток транспортної інфраструктури та сервісу може без ускладнень забезпечити доставку в Україну, наприклад, продукції легкої промисловості, морепродуктів, кави, горіхів тощо із цих країн Південно-Східної Азії. По-третє, перспективним із погляду диверсифікації джерел енергопостачання може бути участь України в розробці покладів нафти та газу В´єтнаму.

Острівні країни Південно-Східної Азії (Сінгапур, Індонезія, Бруней), за експертними оцінками, у найближчій перспективі можуть стати одними з експортерів нафти та природного газу. У них є сталі зв´язки з Європою та Америкою, але в деяких аспектах (експорт будівельних металевих конструкцій, транспортних засобів, військово-технічної продукції, участь у великих аерокосмічних проектах) можливе також їх співробітництво з Україною. Для нашої країни таке співробітництво становить інтерес з огляду на диверсифікацію джерел енергопостачання, особливо за умов створення необхідної транспортної інфраструктури.

Важливою сферою вдосконалення зовнішньоекономічних зв´язків України із країнами Азії є збільшення освітніх послуг з нашого боку, зважаючи на те, що в Азії проживає 57% населення планети (в Європі - 19, в обох Америках — 13, а в Африці — 11%), переважна частина з них не має вищої освіти, значна частина — середньої, а певний відсоток взагалі є неписьменним. Потреби ж у висококваліфікованих фахівцях нині зростають.

Комплексне застосування економічних та адміністративних заходів здатне поліпшити торгово-економічне, науково-технологічне та інші види співробітництва України із країнами Азії та вивести їх на якісно новий рівень.

Розвиваючи африканський вектор геоекономічної та галузевої орієнтації України, слід мати на увазі особливості даного континенту:

- відсталість країн регіону, успадкована з колоніального минулого. Нині на частку Африки припадає 11 % населення Землі та лише 5% світового виробництва;

- висока диференціація африканських країн, яка набула рис поляризації. На одному полюсі - індустріально-аграрний гігант Африки — Південно-Африканська Республіка та група відносно благополучних країн: Нігерія, Зімбабве, Гана, Кенія, Ботсвана, Сенегал, Габон, Уганда, які мають більш-менш розвинутий промисловий сектор, що базується на гірничодобувній промисловості та переробці сільськогосподарської сировини. На іншому полюсі - група найменш розвинутих держав: Ліберія, Республіка Малі, Ефіопія, Буркіна-Фасо, Сьєрра-Леоне, Чад, Республіка Конго, Сомалі, — які є фінансовими банкрутами зі зруйнованою та криміналізованою економікою та з переважанням деструктивних процесів у політико-державній сфері;

- політична нестабільність. У 1960—2001 роках імовірність війн в африканських країнах була значно вищою, ніж у Латинській Америці та Азії. Якщо зважити на тривалість війн та кількість країн, що були до них втягнуті, то виявиться, що 40% африканських держав пережили хоча б одну війну, а 28% - дві та більше. Це втричі перевищує латиноамериканські показники та вдвічі — азіатські. Лише у внутрішньополітичному вимірі африканських країн протягом 2001 -2003 років відбулося два збройних перевороти та мали місце 13 невдалих спроб їхнього здійснення;

- полігон суперництва провідних країн світу за унікальні природні багатства: нафту, металургійну сировину, уран, алмази, поклади золота та інші цінні мінерали, а також - за умови ведення плантаційного господарства - великі обсяги продовольчих продуктів, які є можливими завдяки сприятливим кліматичним умовам. Провідне місце серед експортерів капіталу в Африку належить західноєвропейським ТНК, насамперед з Англії та Франції. Останнім часом гостру конкуренцію європейському капіталу створюють потужні корпорації США та Японії;

- регіональна та трансконтинентальна інтеграція країн континенту, яка має на меті, з одного боку, посилення позицій африканських країн у стосунках із розвинутими світовими державами, а з іншого — розбудову цими країнами торговельного, кредитно-фінансового, техніко-економічного, соціально-полі-ичного та культурного співробітництва. Нині на африканському просторі розгортають свою роботу 14 регіональних економічних об´єднань. Від кінця 90-х років XX ст. динаміка товарообігу України із

країнами Африки стала зростати. При цьому слід зазначити, що більше ніж на 80% товарообіг складається з українського експорту.

Основними споживачами українських товарів є Єгипет, питома вага якого становить більше третини усього українського експорту до цього континенту, Нігерія - 23,4%, Алжир - 19,5%, Марокко -8,4%, Туніс — 5%. Для ринків африканських країн характерні велика споживча місткість та надзвичайно диференційований попит, який відповідає нашим пропозиціям - від найпростішої побутової продукції до складної сучасної техніки. При цьому слід ураховувати, що через порівняно низький рівень життя африканське населення об´єктивно орієнтоване на споживання дешевих товарів середньої якості, потребу в яких можуть забезпечити вітчизняні підприємства. Крім того, Україна має можливості експортувати в країни Африки машини, обладнання, транспортні засоби, комплексне обладнання для будівництва об´єктів, що споруджуються за нашою допомогою, направляти висококваліфікованих спеціалістів у різних галузях економіки, будівництва, освіти.

У структурі імпорту слід виділити руди та алюмінієві концентрати з Гвінеї, які становлять більше половини обсягу нашого імпорту з Африки. Україна зацікавлена у імпорті африканського глинозему (Ангола і Зімбабве). Отримуємо ми також какао, тютюнову сировину, рис, каву тощо.

Африка має велике значення для розвитку шляхів морського й повітряного сполучення України з іншими континентами, і, у свою чергу, відчуває зростаючу потребу у вантажних авіаційних міжконтинентальних та внутрішніх перевезеннях з допомогою наших літаків Ан-32, Ан-12. Авіаційні спеціалісти ПАР вважають найрентабельнішим в умовах Південної Африки наш літак Ан-124 (Руслан), який, як і інші літаки, можна (на правах лізингу) надавати у користування країнам півдня цього континенту. З країнами північної частини Африканського континенту (країнами Арабського Магрибського союзу, до якого входять Марокко, Алжир, Туніс, Лівія, Мавританія) слід відновити і розвивати традиційне співробітництво, напрацьоване за часів колишнього СРСР. Семи-десятип´ятимільйонний ринок Магрибу є перспективним з точки зору наявності там ресурсів енергоносіїв (Алжир, Лівія), фосфатів (Марокко, Туніс), риби (Марокко, Мавританія).

Регіон становить інтерес для України з огляду на його потенціал видобутку нафти та газу, а також перспективність економічного співробітництва, зокрема, в поставках української металургійної та сільськогосподарської продукції. Можливе співробітництво і в військово-технічній та гуманітарній сфері, у галузі морського транспорту та реконструкції об´єктів, збудованих з допомогою СРСР.

Із країнами Західної Африки відносини України менш плідні, ніж з кранами Північної Африки. Проте, з Гвінеї ми отримуємо щорічно до 2 млн. т бокситів, які перероблюються на Миколаївському глиноземному заводі, та глинозему, з якого на Запорізькому алюмінієвому заводі виготовляють алюміній. Наші ж підприємства беруть участь у реконструкції та спільній експлуатації Національної залізниці Гвінеї.

Розвиток відносин з Нігерією відкриває можливості диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, участі українських підприємств та організацій у завершенні будівництва металургійного комбінату в м. Абуджі (аналог комбінату Криворіжсталь), співробітництво у військово-технічній сфері. Перспективною видається співпраця у розробці нігерійських родовищ золота й урану. Поки що з усіх корисних копалин цієї країни активно ведеться видобуток лише нафти, експорт якої дає країні 90% валютних надходжень.

Підприємці України могли б брати участь не тільки у створенні підприємств з виробництва продукції для забезпечення потреб сільського господарства Нігерії (добрив, комбікормів, малої техніки тощо), але й підприємств із переробки продуктів тропічного землеробства для вивозу в країни СНД соків і консервантів із манго, папайї, ананасів та інших фруктів, крохмалю і продукції з касави, какао-бобів, олій тощо.

Проте, однією з головних перешкод розвитку українсько-африканського економічного співробітництва є відсутність розгалуженої системи державних (дипломатичних, торговельних, фінансових) та неурядових (виробничих, комерційних, громадських) представництв та установ. Тому перспектива розширення торговельно-економічної співпраці України з країнами Африки лежить у повному, або хоча б частковому вирішенні цього питання, а також у дотриманні наступних принципів співробітництва:

- комплексне дослідження ринку, вивчення споживчого попиту, його стану та динаміки формування;

- максимальна адаптація виробництва до запитів споживача;

- формування споживчого попиту в потрібному для виробника напрямі за допомогою відповідних технологій. Особливостями розвитку двохсторонніх відносин України з

країнами Латинської Америки та їхніми економічними угрупованнями є наступні:

  1. Україна співпрацює не стільки з економічними угрупованнями цього континенту, скільки з такими його провідними державами, як Бразилія, Аргентина, Мексика, на котрі припадає 80% взаємного товарообігу. Це пояснюється тією обставиною, що інтеграційні процеси в Латинській Америці знаходяться в основному на початкових стадіях (створенні зон преференційної та вільної торгівлі). Певні позитивні результати, що були досягнуті у розвитку МЕРКОСУРу, Андської Співдружності, Економічної співдружності країн Карибського басейну, Центральноамериканського спільного ринку потребують нового імпульсу розвитку і вищого ступеня інтеграції.
  2. На сьогодні регіон залишається сферою впливу, за яку змагаються, перш за все, США, ЄС та транснаціональні корпорації.

Саме вони встановлюють «правила гри», а місцеві уряди скоряються їм, побоюючись втратити у разі непідкорення ті переваги, які нібито отримують, незважаючи на наслідки та втрати для народів, які безупинно біднішають.

  1. Латинська Америка у планетарному вимірі посідає незначне місце за показниками економічного розвитку. Нині на країни Латинської Америки та Карибського басейну (без урахування частки Мексики) припадає 4,4% світового ВВП та 3,7% експорту, тим часом, одна тільки Мексика експортує 2,7%.
  2. Географічна віддаленість країн Латиноамериканського континенту (10-14 тис. км), що породжує не тільки проблему транспортного забезпечення взаємної торгівлі - авіаційного та морського, а й проблему визначення ціни на товари імпорту чи експорту, що ускладнює укладення навіть дуже вигідних контрактів. До того ж, виникає проблема термінів взаємних поставок, бо час - це також гроші.

Слід зазначити і такі чинники, що ускладнюють економічне співробітництво між Україною та Латинською Америкою, як недостатні знання потенційних і реальних економічних можливостей одне одного, різниця у системах цінностей та життєвої орієнтації, менталітеті та звичках тощо.

Для створення сприятливих умов розвитку торговельно-економічних відносин України з державами Латинської Америки необхідно, по-перше, розробити науково обґрунтовану стратегію щодо країн Латинської Америки, чітко налагоджений механізм реалізації домовленостей і відносин з кожною латиноамериканською країною та перейти від одноразових угод до системи зв´язків. По-друге, організувати роботу в країнах регіону постійних торговельно-економічних представництв (місій), які б утримували на паритетних засадах держава, промислово-фінансові та інші комерційні організації, зацікавлені у розвитку відносин з країнами регіону. По-третє, розробити механізм вивчення, акумуляції та реалізації заявок і пропозицій українських та латиноамериканських контрагентів. Увести у практику організацію виставок, презентацій, «круглих столів», інформаційне забезпечення укладених угод. По-четверте, створити в Україні та країнах Латинської Америки відділення комерційних банків та їхніх банківських кореспондентів, відкрити кореспондентські рахунки для полегшення взаємних розрахунків та розширення валютно-фінансових відносин.

З реалізацією цих заходів Україна зможе реально збільшити продаж в країнах Латинської Америки продукції машинобудування, автомобілебудування та забезпечити сервісне обслуговування проданої техніки, ремонт, постачання запчастин тощо.

В цілому ж Україні необхідно наполегливіше і конкретніше співпрацювати, як на міждержавному рівні, так і на рівні економічних угруповань з країнами Центральної Америки, карибського басейну, Амазонських, Андських країн та країн Південного Конусу Латиноамериканського континенту, реалізуючи один із важливих напрямків своєї геополітичної орієнтації.

Рекомендована література

  1. Гальчинський А. С. Нові можливості євроінтеграційної стратегії України // Співпраця ЄС та України. Аналітичний щоквартальник. - 2003. - № 3. - С. 3-9.
  2. Міжнародна економіка: Навчальний посібник / За ред. Ю. Г. Козака, В. М. Новицького. - К.: Вид. «АртЕк», 2002.
  3. Міжнародні організації: Навчальний посібник / За ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. - К.: ЦУЛ, 2003.
  4. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі / Ю. М. Пахомов, Д. Г. Лук´яненко, Б. В. Губський. - К.: Україна, 1997.
  5. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003.
  6. Рашковський Є. Латинская Америка: в поисках собственной судьбы // Международная экономика и международные отношения. - 2003. - № 5. - С. 78-86.
  7. Регіональна політика та механізми її реалізації / За ред. M.I. Долішнього. - К.: Наукова думка, 2003. - С. 118.
  8. Робер Шуман. Заява про Союз в галузі гірничодобувної промисловості // 45 років боротьби за європейську конституцію. Документи за 1939-1984 pp. Від праць руху Опору до проекту договору Європейського Парламенту / За ред. В. Ліпгенса. -Бонн, 1986. - С. 293-295.
  9. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. — К.: Либідь, 2002.
  10. Хав´єр Солана. Розширений Європейський Союз стане найбільшим і найуспішнішим прикладом регіональної інтеграції у світі // Інформаційний бюлетень Представника Європейської Комісії в Україні. - 2004. - Квітень-травень. - С. 4-5.
  11. Чушков В.І. Регіональні інтеграційні стратегії постсоціалістичних країн Європи: Монографія. - К.: TOB «Кадри», 2003.
  12. Шергін С. Азіатсько-Тихоокеанська дилема // Дзеркало тижня. - 2004. - № 32. - С. 11.
  13. Macario С. The pros and cons of the FTAA // ECLAC Notes. - Juli 2001. -№ 17. - P. 4-5.