Міжнародна економіка

9.1. Сутність процесу глобалізації

Глобалізація стала важливим реальним аспектом сучасної світової системи, однією з найвпливовіших сил, що визначають подальший хід розвитку нашої планети. Як геополітичний процес, вона зачіпає всі сфери суспільного життя, включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку тощо. Разом з тим, глобалізм - науковий напрям, що оформився на початку 90-х років у «доктрину TFH» (Toffler, Fukuyama, Huntington) — йдеться про трьох відомих дослідників: Олвіна Тофлера, Френсіса Фукуяму і Семюеля Хантінгтона, які незалежно один від одного, в різні часи спробували системно дослідити майбутнє людства. Сутність нового вчення пов´язана з апологетикою так званого «золотого мільярда». Інколи кажуть про «принцип 20/80», згідно якого 20% населення земної кулі використовують 80% її ресурсів. Глобалізація містить як позитивні, так і негативні аспекти. її позитивний вплив пов´язаний з ефектом конкуренції, до якої вона неминуче веде, а негативний — з потенціальними конфліктами, які вона може викликати, хоча їх можна уникнути шляхом розвитку глобального співробітництва на основі політичних угод або створення нових міжнародних інститутів. Під глобалізацією тут розуміється величезне збільшення масштабів світової торгівлі та інших процесів міжнародного обміну в умовах дедалі відкритішої, інтегрованої світової економіки, яка не визнає кордонів. Йдеться, отже, не тільки про традиційну зовнішню торгівлю товарами і послугами, а й про валютні потоки, рух капіталу, обмін технологіями, інформацією та ідеями, переміщення людей.

Протягом останніх десятиріч проявився і діє ряд чинників глобалізації. Перший - це технологічний прогрес, що призвів до різкого скорочення транспортних і комунікаційних витрат, значного зниження витрат на опрацювання, зберігання і використання інформації. Інформаційне обслуговування безпосередньо пов´язане з успіхами в інформатиці - створенням електронної пошти, Інтернету.

Другий чинник глобалізації — лібералізація торгівлі та інші форми економічної лібералізації, що викликали обмеження політики протекціонізму і зробили світову торгівлю більш вільною. У результаті були істотно знижені тарифи, усунуто багато інших бар´єрів у торгівлі товарами і послугами. Інші лібералізаційні заходи спричинили посилення руху капіталів та інших факторів виробництва.

Третім чинником глобалізації можна вважати значне розширення сфери діяльності компаній, що стало можливим у результаті як технологічного прогресу, так і більш широких горизонтів управління на основі нових засобів комунікації. Багато компаній, що орієнтувалися раніше виключно на місцеві ринки, розширили свої виробничі та збутові можливості, вийшовши на весь національний та міжнародний ринки.

Подібні структурні зміни зміцнюють позиції компаній, збільшують прибуток, підвищують продуктивність, що дозволяє їм обирати джерела постачання сировини, відкривати виробництво й опановувати ринки в інших країнах, швидко пристосовуючись до мінливих умов сьогодення. Практично всі великі підприємства мають у своєму розпорядженні мережу філій або укладають стратегічні союзи, які забезпечують їм необхідний вплив і гнучкість на ринку. В межах подібних багатонаціональних корпорацій, нині здійснюється майже третина світової торгівлі.

Слід звернути увагу на такий момент: з появою глобальних підприємств міжнародні конфлікти значною мірою перемістилися з державного на фірмовий рівень, і боротьба точиться не між країнами за територіальні володіння, а між фірмами за частку на світовому ринку. Деякі політики і дослідники не без підстав убачають у таких компаніях загрозу інституту державності. В будь-якому разі зрозуміло, що багатонаціональні підприємства та інші структури — як приватні, так і державні - перетворилися на основних дійових осіб глобальної економіки.

Як четвертий фактор глобалізації можна назвати досягнення одностайності в оцінці ринкової економіки і системи вільної торгівлі.

Початок цьому був покладений оголошеною 1978 р. реформою в Китаї, за якою відбулися політичні та економічні перетворення в державах Центральної та Східної Європи і розпад СРСР. Цей процес призвів, як вважають фахівці, до ідеологічної конвергенції, тобто на зміну суперечностям між ринковою економікою Заходу і соціалістичною економікою Сходу прийшла практично повна єдність поглядів на ринкову систему господарства. Основним результатом такої конвергенції стала орієнтація колишніх соціалістичних країн на ринкову економіку. Уряди цих країн й сили в міжнародних організаціях та країнах з розвиненою ринковою економікою, що їх підтримали, сконцентрували свою увагу на трьох умовах переходу до ринку: стабілізації макроекономіки, лібералізації цін і приватизації державних підприємств. При цьому, на жаль, недооцінювалася важливість формування ринкових інститутів, необхідність створення умов для розвитку конкуренції, ігнорувалася особлива роль уряду в сучасній змішаній економіці.

П´ята чинник полягає в особливостях культурного розвитку. Йдеться про тенденції формування «однорідних» засобів масової інформації, мистецтва, поп-культури, повсюдного використання англійської мови як засобу загального спілкування. Частково через це деякі країни, особливо Франція і ряд інших європейських держав, розглядають глобалізацію як спробу СІЛА досягти культурної, економічної та політичної гегемонії. Вони вважають глобалізацію по суті новою формою імперіалізму або новою стадією капіталізму в епоху електроніки. Інші бачать у глобалізації нову форму колоніалізму, за якої роль нової метрополії відіграють США, а її колоній - більшість інших країн, що постачають туди не тільки сировину, як це було раніше, а й обладнання, робочу силу, капітал та інші необхідні для виробничого процесу компоненти, залишаючись водночас частиною глобального ринку збуту.

Наприкінці XX ст. термін «глобалізація» став дуже популярним. Він використовується в дебатах з проблем управління у сфері багатостороннього співробітництва. Глобалізація розглядається, з одного боку, як важливе джерело нових можливостей, з іншого — як причина багатьох бід і навіть конфліктів всередині окремих держав, а також між країнами (регіонами).

Коротко глобалізацію можна визначити як вищу стадію інтернаціоналізації. У більш широкому уявленні під нею потрібно розуміти сукупність таких процесів і явищ, як транскордонні потоки товарів, послуг, капіталу, технологій, інформації та міждержавне переміщення людей; переважання орієнтації на світовий ринок у торгівлі, інвестуванні та інших трансакціях (на рівні фірм); територіальній та інституціональній інтеграції ринків. Характерною особливістю тут є міжнародні потоки, які в умовах лібералізації майже або зовсім не контролюються національними законодавствами. В основному, це потоки капіталу та інформації.

Історичне коріння глобалізації сягає у процес інтернаціоналізації, який з позицій окремих країн розвивається у двох напрямах - всередину і назовні. Розвиток усередину означає, що процес йде шляхом розширення використання іноземних товарів, капіталу, послуг, технологій, інформації у сфері внутрішнього споживання певної країни. Розвиток назовні характеризується переважанням орієнтації країн на світовий ринок і глобальною експансією фірм у торгівлі, інвестиціях та інших операціях. Головним наслідком цього процесу, поряд із зростанням взаємозалежності держав, є просторова та інституціональна інтеграція ринків.

Таблиця 9.1.

Співвідношення виробництва ВВП України з окремими країнами світу

Країни за регіонами та інтеграцією

ВВП на душу населення

дол. США*

у порівнянні з Україною, рази

Світ

8760

1,4

Розвинені країни

30970

4,9

Країни ЄС

27840

4,4

США

39710

6,3

Люксембург

61220

9,7

Німеччина

27950

4,4

Росія

9620

1,5

Україна

6250

1,0

Процес глобалізації економіки прискорився в останні десятиріччя, коли різні ринки, зокрема - капіталу, технологій і товарів, а певною мірою і праці, ставали дедалі більш взаємопов´язаними та інтегрованими в багатошарову мережу ТНК. Ці досить впливові і добре організовані утворення постійно прагнуть до формування нових зв´язків у виробництві, продуктових розробках, дизайні, товарній універсалізації та маркетингу. Вони постійно націлені на експансію, прагнуть виходу на нові ринки, виступають за єдині ліберальні правила господарської гри, а також є важливим інструментом глобалізації ринків шляхом розширення інформаційної інфраструктури, яка прискорює укладання і знижує витрати господарських операцій. Хоча певна кількість ТНК оперує в традиційному торговельному секторі, в цілому міжнародні фірми виступають за промислову реструктуризацію багатьох країн, що розвиваються, шляхом створення нових галузей, зокрема автомобільної, нафтохімічної, машинобудівної, електронної та інших, і модернізації традиційних, включаючи текстильну і харчову.

У рамках процесу глобалізації склався комплекс відносин між його учасниками. Деякі з цих відносин мають інтеграційну спрямованість, інші можуть призвести до дезінтеграції та розколу. Суперечливість самого процесу інтернаціоналізації і збереження дійовими державних структур залишаються важливими джерелами конфліктів у сучасній світовій системі, попри численні спроби їх гармонізувати. Форми прояву і наслідки конфліктів, а також засоби і можливості їх розв´язання є різними в окремих групах країн. Відмінності визначаються характером взаємозв´язків у даній системі і рівнем розвитку відповідних країн, а також специфікою їх соціальних, ідеологічних і культурних структур.

Основною сферою глобалізації є міжнародна економічна система (світова економіка), тобто глобальні виробництво, обмін і споживання, що здійснюються підприємствами як на національному, так і світовому рівнях. Наприкінці XX ст. міжнародна економічна система перетворилася на складну структуру, що нараховує близько 210 держав. Усі вони тією чи іншою мірою беруть участь у виробництві сукупного продукту і намагаються будувати і регулювати свої національні ринки.

Процес глобалізації проходить в умовах сильно поляризованої в плані економічної потужності та можливостей світової системи (табл. 9.1).

Таке становище є потенційним джерелом ризиків, проблем і конфліктів. Кілька провідних країн контролюють значну частину виробництва і споживання, навіть не вдаючись до політичного або економічного тиску. їх внутрішні пріоритети і ціннісні орієнтири накладають відбиток на всі найбільші сфери інтернаціоналізації.

Фінансовий блок - це найскладніший і найбільш розвинений у плані інтернаціоналізації процес, що є результатом поглиблення фінансових зв´язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків, створення глобальних транснаціональних фінансових груп. За темпами приросту обсяг позик на міжнародному ринку капіталу в попередні 10—15 років перевищив на 60% обсяг зовнішньої торгівлі і на 130% валовий світовий продукт. Збільшується кількість міжнародних організацій-інвесторів. У глобалізації фінансів часто вбачають причину зростання спекуляцій, відтягнення із спекулятивними цілями капіталу від виробництва і створення нових робочих місць.

Процес фінансової глобалізації сконцентрований передусім у трьох основних центрах світової економіки - США, Західній Європі та Японії; фінансова ж спекуляція виходить далеко за межі цієї тріади. Глобальний оборот на ринку валют щодобово сягає 0,9-1,1 трлн. дол. США. Приплив спекулятивного капіталу може не тільки перевищити потреби тієї чи іншої країни, а й дестабілізувати її становище.

Насправді є лише кілька прикладів справді глобальних фінансових операцій, що не піддавалися контролю зацікавлених країн. У світі налічується тільки 15—20 фінансових ринків, які реально є глобальними в тому значенні, що на них здійснюються великі операції з облігаціями, акціями і валютою в міжнародному масштабі на фондових біржах, а також надається широка гама універсальних послуг. Лондон, наприклад, завоював міцну провідну позицію у світі передусім завдяки фінансовій могутності та міжнародним зв´язкам своїх інститутів, а також у результаті концентрації контролю над товарними, валютними, фондовими і страховими ринками.

Кількість глобальних фінансових груп є ще невеликою, але вона швидко збільшується внаслідок злиття банків, страхових компаній, іпотечних кредитних установ, зростання інвестиційної активності пенсійних фондів і фондів взаємної підтримки. Ці інститути є основним засобом глобалізації на фінансовому ринку. Розподіл активів йде, головним чином, лінією інституціональних інвесторів, кількість яких постійно збільшується. У зв´язку зі зростанням їх фондів і послабленням обмежень на інвестиції виникла нова спеціалізація діяльності — управління глобальним портфелем. її завдання полягає в пошуку можливості вигідних капіталовкладень, підвищенні їхньої віддачі, оптимальному розподілі ризиків.

На міжнародному рівні робилися численні спроби стабілізувати світові фінанси, знизити ризики країн, фірм, окремих осіб. З середини 70-х років керівники міжнародних банків намагаються спільними зусиллями створити глобальну мережу безпеки. В межах МВФ також здійснено кроки з розробки глобального механізму для вирішення непередбачених ситуацій на фінансовому ринку. Втім, швидка глобалізація фінансів, як і раніше, залишається найважливішою причиною вразливості світової економіки. Інтеграція фінансових ринків підвищує ризик системних збоїв.

Очевидно, що потоки капіталів, що спостерігаються сьогодні у світі, різко зросли протягом останніх п´ятнадцяти років. Іноземний капітал у формі портфельних інвестицій приховує в собі визначену загрозу для національної економіки, тому що може зникнути з країни настільки ж швидко, як і з´явився. На це нарікають лідери ряду країн у різних частинах світу, відзначаючи великі збитки внаслідок відпливу притягнутого ззовні капіталу. У принципі — це вільний, нічим не зв´язаний капітал.

Разом із тим, якщо говорити про прямі іноземні інвестиції, то в цьому випадку вкладені гроші міцно прив´язані до місцевого господарства, їхня ліквідність незначна, їх важко вилучити і повернути в країну інвестора. Що стосується інвестицій в цінні папери, то це, безсумнівно, більш вільна, рухлива форма капіталу. Проте власники цінних паперів у будь-якій країні, чи то Чеська Республіка, чи Малайзія, у принципі не хочуть, щоб їхній капітал був цілком вільний. Вони хочуть зробити повноцінні вкладення на відносно тривалий термін, щоб дістати гарантований прибуток. Капітал і у формі цінних паперів не можна вважати цілком вільним. Тому посилання на те, що в результаті глобалізації виникне загроза для макроекономічної політики через наявність великих мас «вільного» капіталу, навряд чи переконливі.

Треба, однак, визнати, що великомасштабні потоки капіталу зобов´язують держави дотримуватись макрофінансової дисципліни. Це означає, що якщо урядова політика, наприклад, занадто ризикована чи недостатньо гнучка, загрожує стабільності національної валюти чи економіки в цілому, то доступ до міжнародного ринку капіталу може бути утруднений, що позбавить країну необхідних фінансових засобів. Це можна розглядати як форму критичного ставлення зовнішніх інвесторів до політики країни, що виражається у відмові надати їй необхідні фонди.

У цілому ж варто визнати, що глобальні капітальні потоки є великою перевагою глобалізації, хоча і нав´язують країнам визначену дисципліну і правила гри. У той же час глобалізація фінансових ринків означатиме, що управлінські помилки великого «гравця» на світовому ринку здатні призвести до реальних втрат не лише відповідної організації чи країни, але й інших учасників, включаючи банківські системи цілих країн.

За умов глобальної економіки більшість держав (на відміну від передових індустріально розвинутих країн) є безпорадними в боротьбі з внутрішніми наслідками коливань валютних курсів, спекулятивного руху капіталів та інших факторів нестабільності, пов´язаних з глобалізацією фінансів.

Нова технологічна революція є джерелом важливих структурних та інституціональних зрушень у співвідношенні між виробництвом і послугами, а також у відповідних секторах, що веде до принципових змін на світовій економічній карті.

В останні 15—20 років більшість індустріально розвинених країн і невелика група країн, що розвиваються, змогли реалізувати процес технологічної трансформації. Найбільші зрушення сталися в технології, виробництві, організації, джерелах постачання, кваліфікації персоналу, зайнятості та моделях споживання, співвідношенні витрат і цін, ринкових позиціях, розміщенні виробничих потужностей.

Глобалізація вимагає відповідного мислення, підходу до світу як до єдиного цілого, що є вкрай необхідним для управління загальними проблемами і постійного політичного діалогу з життєво важливих сфер загальної безпеки і співробітництва. Відсутність бажання до співпраці, зростання глобальної загрози, розвиток внутрішньої та зовнішньої напруженості й конфліктних ситуацій можуть загальмувати і навіть повернути назад весь глобалізаційний процес.

Глобалізація справляє на економіку всіх країн великий вплив, який має багатоаспектний характер. Вона зачіпає виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестиції у «фізичний» і людський капітал, технології та їх поширення з одних країн на інші. Все це, зрештою, відбивається на ефективності виробництва, продуктивності праці та конкурентоспроможності.

Що ж в кінцевому підсумку являє собою глобалізація? Що вона несе країнам світу - загрозу чи нові можливості? Напевно, прибічники глобалізації та їх опоненти ще довго сперечатимуться. Але вже сьогодні всі погоджуються з тим, що глобалізація — це об´єктивний процес й іншої альтернативи просто не існує. Джин глобалізації вирвався на волю і не варто намагатися знову загнати його в пляшку. Спроби обмежити чи відтягнути на більш пізні строки ефект глобалізації призведуть лише до зменшення вигод від неї та збільшення втрат.

Надзвичайно важко прогнозувати майбутнє і шляхи вирішення основних проблем, що стоять перед суспільством в цілому або будь-якою конкретною державою. Сьогодні, коли світове співтовариство перебуває на етапі глобалізації та процесів регіоналізації, що її супроводжують, ще складніше передбачити хід подій у майбутньому.

З розвитком глобалізації практично в усіх країнах відбувалось помітне покращення умов життя. Проте при цьому найбільш вражаючих успіхів досягли країни з розвиненою економікою і лише невелика кількість країн, що розвиваються.

Збільшення розриву між доходами в країнах з високим рівнем доходу та країнах з низьким рівнем доходу не може не викликати занепокоєння. Глибоку тривогу викликає й те, що значна кількість населення земної кулі перебуває за межею бідності. Проте було б помилкою робити висновок, що причиною розриву є глобалізація або, що відсутні можливості для виправлення такого стану. Навпаки, країни з низьким рівнем доходу не змогли інтегруватися в світову економіку так швидко, як і інші країни, частково через обрану ними політику та частково через фактори, які не піддаються контролю. Жодна країна, тим більше найбідніша, не може дозволити собі залишатись в ізоляції від світової економіки. Кожна країна повинна прагнути до скорочення бідності. Міжнародне співтовариство повинно намагатися допомогти (шляхом зміцнення міжнародної фінансової системи, за допомогою торгівлі та сприяння) найбіднішим країнам в їхніх зусиллях інтегруватися в світову економіку, досягненню більш швидких темпів зростання та скороченню бідності. Саме таким шляхом можна буде забезпечити доступ до благ глобалізації для всіх людей в усіх країнах.

З впевненістю можна сказати, що основні процеси, пов´язані з глобалізацією, продовжуватимуться і в найближчі десятиліття. Головними суб´єктами світової економіки ще більшою мірою, ніж сьогодні, будуть транснаціональні корпорації. їх склад, структура, співвідношення економічної могутності безперервно змінюватимуться. Коло країн базування таких корпорацій буде, очевидно, розширятися, перш за все, за рахунок нових індустріальних країн першого, другого, а, можливо, і третього ешелону. Безперервно відбуватимуться злиття та поглинання компаній різних країн, так що кількість полінаціональних корпорацій збільшуватиметься. В той же час не можна виключати і можливість розпаду транснаціональних конгломератів, які надзвичайно розрослися, виділення з їхнього складу більш компактних дієздатних структур.

Зростаюча глобалізація економічного життя на рівні ТНК все більше вимагатиме відповідної макроекономічної політики на державному та міжнародному рівнях. Ця політика буде йти за двома напрямками: по-перше, шляхом подальшої регіоналізації світової економіки та, по-друге, шляхом розширення функцій та закріплення універсальних міжнародних організацій.

Конкурентна боротьба між ТНК на світовій арені поєднуватиметься та переплітатиметься із суперництвом між регіональними об´єднаннями. Загальною тенденцією для найбільш успішних угрупувань стане поступове посилення їх наднаціонального характеру, розширення повноважень їх спільних міждержавних та наднаціональних органів.

Логіка життя в умовах глобалізації неминуче вимагатиме розширення та посилення міждержавного регулювання міжнародної економіки, узгодження правових норм, правил поведінки та, що найважливіше, реального дотримання цих норм і правил. Глобалізація об’єктивно призведе до обмеження прав суверенних держав і передачі частини їхніх функцій в економічній сфері деяким міжнародним або наднаціональним органам. В цьому аспекті створення Європейського центрального банку та європейської валютної системи з єдиною валютою можна розглядати як деякий прототип далекого майбутнього для все більшого кола країн.