Міжнародна економіка

9.2. Глобальні проблеми сучасності

Глобальними проблемами називають ті, які мають загальнолюдський характер, зачіпають інтереси людства в цілому і кожної окремої людини практично в будь-якій точці планети. Наприклад, загроза термоядерної катастрофи, деградації природного середовища й екологічного самогубства людства, продовольча проблема, проблеми боротьби з небезпечними для людства захворюваннями тощо.

Усі ці проблеми породжені роз´єднаністю людства, нерівномірністю його розвитку. Свідома засада ще не стала найважливішою передумовою розвитку людства як єдиного цілого. Негативні результати і наслідки неузгоджених, непродуманих дій країн, народів, окремих людей, нагромаджуючись у глобальних масштабах, стали могутнім об´єктивним фактором світового економічного і соціального розвитку. Вони справляють дедалі істотніший вплив на розвиток окремих країн і регіонів; їх вирішення передбачає об´єднання зусиль великої кількості держав і організацій на міжнародному рівні.

Всі глобальні проблеми сучасності можна звести до трьох основних груп. По-перше, проблеми економічної та політичної взаємодії держав: а) проблема запобігання світовій термоядерній катастрофі і створення сприятливих умов для соціального прогресу всіх країн і народів; б) проблема подолання технологічної та економічної відсталості країн, що розвиваються; в) встановлення нового міжнародного порядку.

По-друге, проблеми взаємодії суспільства і природи: а) запобігання катастрофічному забрудненню навколишнього середовища; б) забезпечення людства необхідними природними ресурсами (сировиною, енергією, продовольством); в) освоєння Світового океану і космічного простору.

По-третє, проблеми взаємовідносин людей і суспільства: а) проблема зростання народонаселення; б) проблема охорони і зміцнення здоров´я людей: в) проблеми освіти і культурного зростання.

Проблема демілітаризації людства — ключова глобальна проблема. Мілітаризм став «раковою пухлиною» людства. Воєнно-промисловий комплекс відтягує від творчих цілей величезні трудові, матеріальні та фінансові ресурси. Ядерні держави нагромадили таку кількість розщеплюваних матеріалів, що їх вистачить для багаторазового знищення усього живого на планеті. І нарешті, воєнні витрати — головна перешкода на шляху позитивного вирішення всіх глобальних проблем.

Справа не в тому, що в окремих регіонах виникають більш-менш масштабні воєнні конфлікти. Сьогодні майже всі країни світу є достатньо мілітаризованими, а деякі з них володіють ядерною зброєю або активно прагнуть заволодіти нею. І саме остання може дістати застосування, хай навіть через фатальний збіг обставин, і тоді у третій світовій війні катастрофа усього людства буде неминучою.

Та й самі регіональні конфлікти (Близький Схід, Чечня, Дагестан, Афганістан, Ірак тощо) є досить вибуховими за своїми наслідками і можуть, за певних обставин, призвести до поширення конфліктів на великі регіони. Світове співтовариство має тримати виключно всі регіональні конфлікти під своїм найсуворішим контролем. Внутрішніми справами національних держав вони повинні бути лише доти, доки вирішення проблеми йтиме мирним і політичним шляхом. Та як тільки виникне воєнний конфлікт, втручання світового співтовариства має бути обов´язковим з тим, щоб цей конфлікт було локалізовано і погашено. Людство не таке багате, щоб кидати у полум´я війни свої і без того обмежені ресурси.

За умов «потепління» міжнародного клімату, скорочення гонки озброєнь створюються політичні й економічні передумови зняття проблеми термоядерної катастрофи. Однак тішити себе успіхами в демілітаризації людства не слід. По-перше, зберігаються протистояння окремих держав і небезпека локальних конфліктів і малих воєн. По-друге, в умовах швидкого розвитку атомної енергетики зростає небезпека термоядерного катаклізму через безконтрольне розповсюдження атомної зброї та її потрапляння до рук політичних маніяків і терористів.

Проблема повної демілітаризації людства може бути вирішена тільки на основі усунення пригноблення і експлуатації одного народу іншим, подолання економічної відсталості країн, що розвиваються, і встановлення справедливого міжнародного економічного порядку. Ця проблема є ключовою в справі переходу до нового історичного типу природокористування, до коеволюційних механізмів розвитку людства у гармонії з природою і самим собою.

Надзвичайно гострою є екологічна проблема збереження навколишнього середовища. За сучасний рівень цивілізації людство заплатило високою індустріалізацією виробництва, яка у своєму зворотному впливі виявилася дуже агресивною щодо довкілля.

Поверхня Землі неймовірно засмічена виробничими відходами, у повітряному і водному басейнах знаходяться всі елементи таблиці Менделєєва. Зважаючи на те, що індустріальним способом виробництва оволоділо лише півсотні країн, можна уявити, що буде, коли інші країни досягнуть навіть сучасного індустріального рівня. Адже поки що метал виробляється за дуже енерго- і матеріаломісткою технологією, яка чи не найбільш негативно впливає на навколишнє середовище. Таким самим є виробництво цементу, хімічних матеріалів, важке машинобудування тощо.

Мало- і безвідхідні технології, що забезпечують більш-менш збалансований розвиток виробництва і навколишнього середовища, ще тільки освоюються, насамперед високорозвинутими країнами. Країнам, що розвиваються, у цьому питанні потрібна істотна допомога, до якої міжнародні організації та установи ще недостатньо готові.

Суть екологічної проблеми полягає в небезпечному для існування людства порушенні рівноваги біосферних процесів. Відомо, що життя на Землі існує у формі біотичних круговоротів органічної речовини, що ґрунтуються на взаємодії процесів синтезу і деструкції. Кожний вид організмів - ланка біотичного круговороту, процесу відтворення органічної речовини. Функцію синтезу в цьому процесі виконують зелені рослини, функцію деструкції — мікроорганізми.

Людина на перших етапах своєї історії була природною ланкою біосфери і біотичного круговороту. Зміни, що вносилися нею в природу, не справляли вирішального впливу на біосферу. Сьогодні людина стала найбільшою планетарною силою. Досить сказати, що з надр Землі щороку видобувається близько 10 млрд. т корисних копалин, витрачається 3-4 млрд. т рослинної маси, викидається в атмосферу близько 10 млрд. т промислової вуглекислоти. У Світовий океан і річки скидається понад 5 млн. т нафти і нафтопродуктів. З кожним днем загострюється проблема питної води. Повітряна атмосфера сучасного промислового міста являє собою суміш диму, отруйного випаровування і пилу. Зникає багато видів тварин і рослин. Велику рівновагу природи порушено до такої міри, що з´явився похмурий прогноз про «екологічне самогубство людства». Дедалі гучніше лунають голоси про необхідність відмовитися від будь-якого промислового втручання в природну рівновагу, зупинити технічний прогрес. Однак вирішити екологічну проблему шляхом відкидання людства до середньовічного стану — утопія. І не тільки тому, що люди не відмовляться від досягнень технічного прогресу. Справа в тому, що зміни у біосфері, в тому числі й катастрофічні, відбувалися і відбуватимуться незалежно від людини. Отже, повинно йтися не про повну слухняність природі, а про гармонізацію природних і соціальних процесів та докорінного перевлаштування всієї системи суспільних відносин. Без цього неможливе розв´язання глобальних проблем, що входять до третьої групи. Перша з них — це проблема народонаселення. На межі XX і XXI ст. чисельність населення планети перевищувала 6 млрд. чол. Загальна тенденція є такою, що населення планети неухильно зростає. Фахівці прогнозують, що у 2025 р. воно зросте до 8,5 млрд. чоловік.

Справа не тільки у тому, що в окремих регіонах планети густота населення сягає критичної межі. Не менш важливим є й те, що зростання добробуту населення не встигає за зростанням чисельності. І хоча тут немає математичної пропорції, яку доводив Мальтус, але ця серйозна проблема існує.

Спроби окремих країн (Китай, Таїланд, Японія, Індонезія, Шрі-Ланка) вдатися до планування сім´ї в цілому виправдали себе. Але більшість країн, що розвиваються, поставилися до цих заходів негативно, чим загострили актуальність проблеми народонаселення планети.

Експерти ООН, а також деякі дослідники вважають, що через 200 років населення планети стабілізується. Але процес забезпечення його нормальної життєдіяльності запізнюватиметься не менш як на 100 років. І важко передбачити ситуацію, як поведуть себе регіони, де густота населення перейде критичну межу.

Проблему народонаселення не можна зводити тільки до відтворення населення і його статево-вікового складу. В першу чергу, тут йдеться про співвідношення процесів відтворення населення і суспільних способів виробництва матеріальних благ. Діалектико-матеріалістична соціальна філософія відкидає мальтузіанську концепцію зростання народонаселення, біологізаторський підхід до пояснення його відтворення. Однак і в мальтузіанстві є, хоч і негативно виражена, здорова думка про необхідність для прогресу суспільства випереджального зростання виробництва благ по відношенню до зростання населення. Якщо виробництво матеріальних благ відстає від зростання населення, то матеріальне становище людей погіршуватиметься. І навпаки, якщо приріст населення скорочується, то це врешті-решт призводить до старіння населення і скорочення виробництва матеріальних благ.

Наявне наприкінці XX ст. швидке зростання населення в країнах Азії, Африки і Латинської Америки пов´язане, передусім, із звільненням цих країн від колоніального ярма та їх вступом у новий етап економічного розвитку. Новий «демографічний вибух» загострив проблеми, породжені стихійністю, нерівномірністю і антагоністичним характером розвитку людства. Все це виразилося в різкому погіршенні харчування, здоров´я і рівня освіти населення. На сором цивілізованого людства, більш як 500 млн. чол. (кожний десятий) день у день хронічно недоїдають, ведуть напівголодне існування, і це — переважно в країнах з найсприятливішими умовами для розвитку сільськогосподарського виробництва. Як показує аналіз, проведений експертами ЮНЕСКО, причини голоду в цих країнах треба шукати в засиллі монокультур (бавовни, кави, какао, бананів тощо) і низькому рівні агротехніки. Абсолютна більшість сімей, зайнятих на всіх континентах планети сільським господарством, досі обробляють землю за допомогою мотики і сохи

Друга глобальна проблема — продовольство. Вже нині 1/5 населення планети хронічно недоспоживає. Ще 2/3 населення світу одержує продовольства, нижче за біологічну норму. Це, звичайно, є парадоксом для сучасного цивілізаційного розвитку людства.

Розвиток продуктивних сил дає можливість оволодівати космічним простором, проникати в таємниці мікросвіту, але він поки що не створив досить надійної продовольчої бази людям планети.

Сільське виробництво, яке має розв´язувати цю проблему, значною мірою вже вичерпало свої екстенсивні фактори (розорано всі родючі землі) і сучасна специфіка його розвитку полягає у задіянні інтенсивних факторів (зрошування, хімізації, селекції і генної інженерії). Однак і вони, з одного боку, є не безмежними, а з іншого — не такими вже невинними, як здається на перший погляд. Йдеться про те, що зрошування порушує водний баланс регіонів, викликає ерозію грунту; хімізація залишає в ньому значну кількість речовин, досить шкідливих для людини; генна інженерія інколи призводить до зовсім небажаних наслідків. Інакше кажучи, проблема продовольства навіть з боку розвитку продуктивних сил викликає сьогодні чимало запитань, відповіді на які людству ще слід шукати.

У цієї проблеми є ще один бік, так би мовити, соціальний. Голод не завжди пов´язаний з відсутністю продовольства. Деякі диктаторські режими вдавалися до геноциду свого народу, штучно викликали голод. Так було в Україні в 1932—1933 рр., коли штучний голодомор забрав життя мільйонів селян. Такого жахливого явища людська історія ще не знала. Світове співтовариство просто зобов´язане ніде і ніколи такого не допускати.

Третя глобальна проблема - охорона здоров´я людини. Середня тривалість життя у світі - 65 років. Але існує чимало країн, де вона є меншою 50 років: Сьєрра-Леоне, Гамбія, Екваторіальна Гвінея, Чад, Сомалі тощо.

Звичайно, що на тривалість життя впливає і попередня проблема. Проте багато залежить і від медицини, яка ще не здатна ефективно протистояти багатьом хворобам. Особливо небезпечними є інфекційні хвороби (чума, холера, віспа, дифтерія, малярія, грип, СН1Д тощо). Скажімо, синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - смертельна хвороба, яка уражає дорослу людину в середньому протягом 8—10 років, почала стрімко прогресувати в Україні. За 1995—2000 роки кількість ВІЛ-інфікованих зросла в нашій країні у 3,9 раза, а хворих на СНІД - у 16,3(!) разів. За даними міжнародної благодійної організації «Трансатлантичні партнери проти СНІДу» впродовж найближчих десяти років (2005-2014 рр.) в

Україні від цієї хвороби піде з життя близько 300 тис. осіб. Значно збільшиться кількість дітей-сиріт, котрі втратять обох своїх батьків внаслідок СНІДу: їх кількість за оптимістичним сценарієм складе в 2014 році 23,1 тис. осіб проти 6,5 тис. у 2005 р., а за песимістичним — ця цифра через десять років сягне 37,5 тис. осіб.

Саме тому людство має винайти досить ефективні заходи проти поширення цієї хвороби і боротьби з нею медикаментозними методами. У цьому напрямі вже є певні успіхи, але вони були б ще значнішими, якби була тіснішою координація дій медиків світу.

Слід прийняти до уваги, що виробництво ліків — дуже витратна справа, яка потребує найсучасніших техніки і технології, особливо стерильних умов, високоякісної сировини тощо. На фундаментальну наукову медицину у людства бракує коштів і ресурсів. Тому, як це не прикро, світ перебуває лише на початку свого шляху до ефективного співробітництва у галузі розвитку медицини та її практичного застосування. Досить яскраві успіхи медицини в окремих країнах і на окремих напрямах все ж дають надію, що співробітництво набуде нових і дійових форм.

Гострою глобальною проблемою залишається проблема освіти, в тому числі і початкової. Кількість безграмотних на планеті не скорочується. Розв´язання цієї проблеми, як й інших, упирається в бідних країнах у нестачу матеріальних коштів для розвитку системи освіти, і це тоді, коли у розвинутих країнах величезні ресурси поглинає військово-промисловий комплекс. Для вивільнення і використання цих ресурсів на благо людства необхідні новий світовий порядок, нове мислення, нова людина.

Характеризуючи проблему освіти, слід враховувати три найважливіших обставини. По-перше, НТР шляхом автоматизації виробництва, інтелектуалізації техніки докорінно змінює місце і роль людини у технологічному процесі. По-друге, НТР потребує такого працівника, який за рівнем свого інтелектуального розвитку і різнобічності здатний сформувати гідне людини штучне середовище її життєдіяльності (ноосферу). Потреба в людині універсальній, гармонійно розвиненій, творчо активній і соціально відповідальній — не вигадка філософів. Становлення людини нової формації виступає як технологічна, екологічна й економічна необхідність. Без такої людини, яка б усі свої рішення і справи порівнювала з інтересами і справами всього людства, суспільний прогрес неможливий. Отже, по-третє, люди повинні оволодіти новим мисленням, перейти до нового типу раціональності. Раціоналізація суспільства, однобічно орієнтована на зростання виробництва речей або одержання прибутку, обертається ірраціональними катастрофічними наслідками для людства в цілому і для кожного індивіда окремо. Така раціональність повинна бути замінена раціональністю гармонійного розвитку. Тільки гармонізація ставлення людини до природи і до іншої людини, здійснена у планетарному масштабі, — запорука порятунку людства. Не сама по собі краса врятує світ, а краса, що стала ставленням людини до людини, внутрішнім джерелом повноцінного творчого життя кожного.

Глобалізація з її глибокими економічними, технологічними і соціальними перетвореннями безсумнівно вплине і на світову екосистему. А це — типова проблема загальнолюдської безпеки. Досі провину за загальну шкоду навколишньому середовищу покладають на розвинуті країни, хоча основної шкоди вони завдають все ж собі.

Можна назвати кілька джерел майбутніх конфліктів, які можуть виникнути у зв´язку з використанням екосистеми. Боротьба за водні ресурси, ймовірно, набиратиме форми гострих регіональних конфліктів. Майбутнє тропічних лісів і наслідки їх вирублення вже стали предметом глибоких чвар між державами через розбіжності в інтересах і політичних цілях. У цілому світ уже не може собі дозволити бездумно витрачати ресурси, завдаючи непоправної шкоди середовищу проживання.

Крім того, країни, що розвиваються, не мають у своєму розпорядженні ефективних рішень щодо використання, наприклад, енергоресурсів, можливостей розробок альтернативних технологій на транспорті, в промисловості та сільському господарстві, які дозволили б уникнути ерозії ґрунтів, аридизації, марнотратного використання водних ресурсів тощо. Ці проблеми є важливими і для промислово розвинутих країн, які у цьому зв´язку мають свої інтереси. Ув´язка взаємних інтересів при використанні природних ресурсів і збереження екологічного балансу — завдання, вирішення якого стане перевіркою здатності країн до співробітництва. Взаємний інтерес повинен взяти гору над міркуваннями конкурентної боротьби через такі глобальні наслідки, як потепління клімату, радіація, забруднення водного басейну тощо. Можливо, саме тут виникнуть гострі конфлікти.

Можна було б розкрити й інші проблеми, які мають глобальний характер і потребують втручання світового співтовариства. Так, у глобальну проблему переростає питання про захоронения ядерних відходів і токсичних речовин або проблема вторгнення людини у космічний простір. Але тут важливо усвідомити, що світове співтовариство як цілісність має брати «під свою опіку» певні сфери і напрями діяльності суверенних держав та їх об´єднань. Глобальність означає лише те, що певні проблеми людство має вирішувати у своїй органічній єдності.