Юридична етика

2.1. Поняття професійної етики

Етика, як вид людських знань виникла ще в античній Греції. Засновник вчень Арістотель вперше вжив термін ethica (етика), включивши його до класу людських чеснот. Римлянин Ціцерон переклав слово ethica із грецького на латинь як moralis. Так виникло поняття, яке на тисячоліття вперед визначили розвиток вчення про мораль і моральність, іменованого нині етикою. Таким чином, предметом вчення про етику, об´єктами її досліджень є мораль, моральність.

Різниця між поняттями «мораль» і «моральність» полягає у тому, що перше носить особистісний характер, а друге харктеризує мораль визначеного соціуму. Автор сучасного підручника «Юридична етика» А.С. Кобликов пише: «Мораль розглядають і як особливу форму суспільної свідомості, і як вид суспільних відносин, і як діючі в суспільстві норми поведінки, що регулюють діяльність людини -моральну діяльність» і де-факто визнає, таким чином, спорідненість цих двох понять. (Юридична етика: Підручник, 1999 p.).

Мораль певним чином співвідноситься з правом, але вона завжди передує йому у вигляді звичних правил і звичаїв, що відтворюють рівень свідомості даного суспільства, його погляди і цінності. Тисячолітні дискусії щодо суті та походження феномена моралі, а також вчення про них, що перемогли в процесі цих дискусій і нині сприйняті світовою думкою, дозволяють зробити висновок, що мораль - це форма колективної свідомості про свободу людського вибору між: добром і злом, волею і обов´язком, що відбита в конкретних правилах поведінки особистості.

Моральне правило, норма - це один зі способів регулювання поведінки особи. Моральним прийнято вважати те, що це суспільство в конкретних історичних умовах сприймає як благо. Відповідно, аморальним визнається усе, що відкидається чи засуджується суспільством в цілому. Отже, мораль, моральність - поняття відносні. Те, що в одному співтоваристві вітається і заохочується, в іншому -визнається невартим і засуджується.

Римська громадськість вважала, що гладіаторські бої цілком моральне видовище. Довоєнна громадськість Німеччини терпимо сприймала єврейські погроми та ідею щодо розширення життєвого простору за рахунок завойовницьких воєн. Населення південних штатів молодої Америки зі зброєю в руках відстоювало «право» на расизм.

Однак існують вчення і реалії, що піднімаються над вузьким трактуванням феномена моралі, її коренів і суті. Саме вони дозволяють об´єктивно оцінювати вади й омани цілих народів у трактуванні моральності, як фактора існування людства.

Мораль, моральність - це реалії повсякденного життя і вони є первинними стосовно етики, котра пояснює і досліджує ці соціально-філософські явища, що розвиває й удосконалює їх.

Етика - це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її розвитку, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства. До визначення рівня моральності того чи іншого суспільства етика підходить з позиції досліджуваних нею категорій -добра і зла, обов´язку і совісті, достоїнства і честі, як вона їх розуміє та визнає.

Таким чином, одним із ключових етичних понять є категорія обов´язку. Під ним розуміють усвідомлене зобов´язання, прийняте на себе людиною за тих чи інших умов. Існують види людської діяльності, де виконання професійних обов´язків нерозривно пов´язане з дотриманням моральних правил. Ця обставина допомогла з´явитися деонтології - вченню про належну поведінку, важливої складової частини етики.

Правила професійної поведінки людей мають досить давню історію, що бере витоки в цивілізації античної Греції. Цікаво, що перші паростки медичної деонтології з´явилися ще в клятві Гіппократа, що жив набагато раніше засновника етики Арістотеля.

Ранні спроби пов´язати правову діяльність з такими етичними категоріями як добро і справедливість, іншими словами, до зародження юридичної професійної етики, слід звернутися до римських юристів Цельса й Ульпіана. «Право одержало свою назву від правосуддя - писав видатний римський юрист Ульпіан - тому що завдяки чудовому визначенню Цельса право є наука про добре і справедливе» (III в. н.е.).

Професійна етика є збірним поняттям, що охоплює весь спектр професійних відгалужень етики: медичної, юридичної, педагогічної тощо. Визначення професійної етики А.С. Кобликова зводить це поняття до «специфічного морального кодексу людей визначеної професії», що значно звужує коло інтересів цієї галузі знань. Автору ближче визначення Д.П. Котова, який вважає, що «професійна етика ... розділ етичної науки»" з поправкою на те, що етика, все-таки, швидше вчення ніж наука.

Професійна етика, досліджуючи специфіку конкретної професії крізь призму моральних принципів суспільства, практику відхилення від норм моралі у визначених сферах суспільних відносин, закономірності і наслідки, що виникають при цьому, дозволяє виробити деонтологічні правила поведінки членів того чи іншого професійного співтовариства, що відповідають етичним вимогам суспільства і держави.

Існує безліч професій, де такі поняття, як обов´язок, совість, справедливість не є головними в професійній діяльності людини. Можна бути блискучим музикантом чи фізиком, неабияким інженером чи висококласним токарем і, незважаючи на нестерпний і корисливий характер, користуватися репутацією відмінного фахівця. Приходячи в ці професії, люди не приносять ніяких присяг, не створюють кодексів честі тощо. Тут головна роль належить таланту, вмінню, майстерності і працьовитості.

Норовливистому і скандальному музиканту його відштовхуючі властивості не перешкодять блискуче зіграти свою партію. Хто стане цікавитися особистими якостями кулінара, покуштувавши смачно приготовану ним їжу? Репутація прославленого хірурга як людини з поганою вдачею, ніколи не вплине на вибір хворого на користь саме цього лікаря. Тут завжди на першому місці - професіоналізм.

Однак є сфери громадського життя, де однієї майстерності та навіть таланту недостатньо. Більше того, для професіоналів, що обрали діяльність, основною ознакою якої є постійне спілкування з людьми й особиста участь у їхніх долях, головним критерієм є ступінь внутрішнього сприйняття і збагнення ними таких етичних категорій, як совість, почуття обов´язку, справедливості, чесності та інші.

В основному це професії, де об´єктом діяльності виступають права і законні інтереси людини. Поєднання можливості й обов´язку впливу на чужі долі накладає на представника такої професії підвищену відповідальність за свої дії та вчинки. Тут усе має визначений сенс і значення: від манери вдягатися до прояву властивостей високого професіоналізму.

Юриспруденція - це сфера, що торкається найболючіших сторін людських відносин, тому що вона буває затребувана в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров´я, волі, прав і законних інтересів людини.

Розв´язання питань, пов´язаних з перерахованими філософськими і правовими категоріями неможна уявити без участі душі, людинолюбства, що припускають наявність у юриста таких властивостей як доброта, чесність, сумлінність. Вплив цих властивостей і категорій на професійну діяльність юриста становить інтерес юридичної етики, що є самостійною галуззю професійної етики.

Юридична етика - це галузь вчення про етику, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійснення правосуддя і правоохоронної діяльності.

Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний грунт, пропонує шляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності, додає їй морального змісту.

Якщо етику називають практичною філософією, то юридичну етику з повною підставою варто визнати прикладною етикою, духовним інструментом юриста, що забезпечує чесне і бездоганне виконання повсякденних обов´язків, розв´язання складних правових проблем максимально прийнятним шляхом.

Дослідницька і пізнавальна складність юридичної етики полягає в тому, що на даному етапі свого розвитку вона не володіє конкретними науковими критеріями, що дозволяли б стверджувати або спростовувати визначені результати наукових пошуків. Неможливо піддати числовому, хімічному чи ще якомусь аналізу роботу судді або слідчого на предмет визначення коефіцієнта доброти чи зла або відсутності таких у тих чи інших професійних діях. На нашу думку, не слід квапитися з присвоєнням етиці титулу науки, як це робиться окремими авторами.

З визначення С. С. Алексеева, що «...етика юриста охоплює водночас загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи», на наш погляд, не випливає, що юридична етика може бути проголошена наукою.

Тим більше, не можна погодитися з тими, хто намагається звести в ранг науки судову етику, що є лише різновидом етики юридичної. "Судова етика - це наука про застосування загальних норм моралі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів при здійсненні моральних принципів і вимог у розслідуванні і розв´язанні підлеглих суду справ", - стверджує автор навчального посібника "Професійна етика юриста" О.М. Тетерич (X.: Ун-т внутр. справ., 1997).

Автором неодноразово вживається поняття «професійна мораль». Він вважає, що об´єктом вивчення юридичної етики є "професійна мораль юристів". У спеціальній і науковій літературі не існує поняття "юридичної моралі", "педагогічної моралі" та інших. Наявність юридичної етики чи медичної деонтології зовсім не означає наявності юридичної, медичної моралі або ще якоїсь, крім моралі суспільства, у якому ми живемо.

Не затримуючись на очевидних деталях, слід зазначити, що судова етика - це лише структурна частина юридичної етики і, з цієї причини, не може називатися наукою. Однак, незважаючи на те, що юридична етика, у повному розумінні цього поняття, наукою не є, вона досліджує важливі соціальні процеси в області судочинства, що робить її невідємною навчальною дисципліною в циклі юридичної освіти.

Існує необхідність виділити коло питань, що являють собою інтерес для юридичної етики як навчальної дисципліни, визначити її соціальну цінність і сформулювати завдання. Юридична етика як наукове поняття і навчальна дисципліна, будучи галуззю етики, звужує дослідження і направляє його в русло юридичної професії.

У центрі інтересів юридичної етики знаходиться питання щодо ролі, характеру та ступені впливу морально-етичних категорій - добра і зла, обов´язку і совісті, справедливості та відповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльність юристів усіх професій.

Постійне спілкування з людьми, необхідність прямого втручання й участі в їх долях зобов´язує представників окремих професій слідувати моральним нормам завжди і скрізь. Це спеціалісти, від непродуманих слів чи вчинків яких можуть настати незворотні наслідки.

Це важливо, якщо людина за збігом життєвих обставин попадає в підвладність посадової особи, від якої залежить подальша її доля. За таких обставин на перший план виступають властивості морального характеру, що притаманні цій посадовій особі, її моральні устої і відношення до конкретних обставин.

Юридична етика як соціальне явище - це моральна оболонка міжособистісних відносин, покликана олюднювати, одушевляти суворий зміст поведінки, що карається законом, та полегшувати шлях до взаєморозуміння.

Ці вихідні умови визначають методику викладання юридичної етики, що враховує фактичні знання про людину і її вчинки. Виявляється, що вірним є твердження: «...у центрі будь-яких подій знаходиться людина, а в центрі будь-яких юридичних (правових) дій-особистість юриста».Якщо врахувати, що твердження автора відноситься до правознавчо-етичної сфери, то без усякого сумніву воно є неодмінним для юридичної етики, предметом якої є юрист в процесі службової діяльності.

Такий підхід до юридичної етики вимагає відповідної методології її викладу та викладання, суть яких складається в максимальному використанні прикладів із правозастосувальної та правоохоронної практики, що характеризують вплив етичних категорій чи відсутність таких на діяльність юристів.

Падіння духовності та моралі в правовій сфері - перше свідчення потреби в юридичній етиці як одного з неодмінних факторів оздоровлення сформованої обстановки, виховання професіоналів нового покоління з урахуванням моралі суспільства.

Саме тому співтовариства професіоналів давно визнали за необхідне використовувати визначені захисні механізмами проти аморальних проявів, властивим лише представникам цієї професії, щоб відмежувати себе від людей аморальних і випадкових. Створення таких механізмів можливе лише за умови високого розвитку професійної етики. На сьогодні майже усі підрозділи юридичних професій в Україні розробили і затвердили корпоративні правила поведінки, кодекси честі тощо.

Специфіка юридичної професії визначає місце і характер професійної етики в роботі юриста. Суддя, прокурор, слідчий є державними посадовцями, представниками влади і діють від її імені. Повноваження цих посадових осіб дуже широкі та породжують серйозні матеріальні й правові наслідки. Тут неприпустима поспішність і легковажність у прийнятті рішень, непродуманість можливих наслідків.

В усіх професіях юридичної спеціализації, саме особисті якості, внутрішні настанови, спадкові чи придбані імперативи життєвої поведінки визначають відношення майбутнього фахівця до своєї справи, до використання ним своїх професійних знань.

Природно, що уява про етичність тих чи інших діянь залежать від виховання особистості, близького оточення, а також від оцінки тих чи інших вчинків суспільством і державою. Ця уява, носить відбиток свого часу і, звичайно ж, дозволяють судити про рівень розвитку суспільства, у якому вони формувалися.

Завдання юридичної етики включає в себе дослідження моральних відхилень і вад у діяльності посадових осіб судової і правоохоронної систем, визначенні розмірів моральної недуги працівників останніх, виявлення причин, що роблять можливим їхнє існування і формулювання рецептів їх послаблення. Логічно, на наш погляд, погодитися, що: «Практика професійної етики юриста міститься в реальних службових і позаслужбових діях, регульованих законодавством, відомчими нормативними документами, присягою і т. ін. Однак неодмінною є необхідність існування спеціального професійно-етичного кодексу з метою формування належного професійного об´єднання юристів».