Юридична етика

3.1. Судова етика в Україні періоду Російської імперії

Юридична етика як самостійна галузь знань, розвивається в Україні не на порожньому місці. Перебуваючи тривалий час у складі російської імперії, Україна в усі історичні періоди після возз´єднання обох держав, випробувала на собі вплив усіх владних інститутів, що існували в Росії. Судова система України не була виключенням. Тому зародження і розвиток судової етики в Україні, як уявляється автору, доцільно почати з короткого екскурсу в історію Російської імперії другої половини XIX століття.

20 листопада 1854 р. в Росії були обнародувані Судові Статути, що скасовували старий суд, який «не задовольняв ні потребам громадського життя, ні моральному почуттю».

Автору цих слів, судовому діячеві та талановитому літераторові, послідовному прихильникові суду присяжних, незалежності та незмінюваності суддів А.Ф. Коні довелось у 1867 р. брати участь у впровадженні післяреформеної судової системи в Харківській губернії як товариш прокурора Харківського окружного суду (була така офіційна посада), і саме Харківський університет у 1890 р. привласнив йому ступінь доктора карного права.

У своїй книжці «Отцы и дети судебной реформы» він з великою теплотою, а, часом і захоплено відгукується про видатних представників України, що взяли на себе великий тягар прогресивних перетворень у Росії того часу.

Одним з видатних діячів Російської імперії, на чиї плечі лягла місія здійснення царської судової реформи, був представник України С. І. Зарудний.

Виходець з небагатої української родини, уродженець Куп´янського району Харківської губернії, математик за професією, він зміг досягти високих державних посад в царській Росії. Як відзначав у своїх спогадах А.Ф. Коні «.. .первый камень к возведению величественного здания Судебных Уставов был заложен - и душою, страстною и неутомимою, всего дела стал Зарудный». Якщо говорити про роль СІ. Зарудного в розвитку судової етики, то досить згадати про те, що саме завдяки йому в Росії був заснований інститут присяжних повірених, якому було призначено перерости в адвокатуру, без чого саме поняття етики в судочинстві було б немислимим.

Важливу роль у здійсненні судової реформи в Росії відводить А.Ф. Коні представнику стародавнього українського роду, «давшего российскому обществу несколько деятелей, которые выделяются умом и твердостью, моральной целостностью характера и глубокой любовью к отечеству», П. Є. Ковалевському, який у своїй діяльності керувався «людинолюбством, повагою до особи ближнього і відразою до гноблення».

Судова реформа, за переконанням А.Ф. Коні, була покликана завдати удару прихованій за маскою формальної справедливості гіршому з видів сваволі, сваволі судовій. За задумом її авторів і виконавців судова реформа, що почалася в 1864 p., повинна була створити сприятливі умови для здійснення правосуддя.

Введення принципів усності і змагальності в судовий процес, утворення суду присяжних, апеляційних судів, установа інститутів незмінюваності суддів і утворення вільної незалежної адвокатури -усе це було серйозним кроком уперед по шляху від казармено-кріпосної російської імперії до світових демократичних перетворень і дозволило хоч трохи наблизити її до цивілізованих держав Європи.

За умов дореформеної судової системи Росії згадка про професійну етику могла викликати лише відверте здивування. За твердженням А.Ф. Коні, існування протягом тривалого часу такого «правосуддя» не сприяло розвитку в Росії юридичної етики. У зазначеній книжці А.Ф. Коні констатував: «Із старою судовою практикою науці нічого було робити».

Саме нова судова система, заснована на принципі незмінюваності суддів у поєднанні з вищезазначеними принципами й інститутами, дозволяла суддям, часом навіть усупереч волі можновладців, приймати рішення і виносити вироки, продиктовані істинно суддівською совістю. І сьогодні, майже через 125 років, не може не викликати глибокої поваги мужність істинного судді, яким виявився на той час А.Ф. Коні, під його головуванням окружний петербурзький суд присяжних виправдав революціонерку В.І. Засулич, яка вчинила замах на життя петербурзького градоначальника Трепова за те, що останній наказав прилюдно висікти різками політичного в´язня, провина якого складалася лише в тім, що останній насмілився під час тюремної прогулянки не зняти перед ним картуза.

У зв´язку з ним варто згадати і про справу Бейліса (Київ, 1917 p.). Незважаючи на запеклу чорносотенну антисемітську кампанію, розгорнуту в Росії проти підсудного Бейліса, він був виправданий судом присяжних. Такі вироки стали можливі лише завдяки судовій реформі, що утворила суд присяжних.

Затвердження принципів усності і змагальності в карному судочинстві, тобто необхідності публічного доведення вини підсудного і її обґрунтованості перед судом присяжних, вимагало серйозного підходу до розслідування справ, а також сприяло появі на судовій арені Росії блискучих ораторів - обвинувачів і адвокатів майстерно володіючих словом і по справжньому відданих своїй справі.

Необхідність усності та гласності, за висловом А.Ф. Коні, «розворушили і розметали ту купу паперів, доповідей, протоколів і резолюцій, під яким була похована жива людина». Незабаром, на похмурому обрії імперсько-кріпосницької Росії, засяяли імена Ф.М. Плевако, П.О. Олександрова, К.К. Арсеньєва, М.П. Карабчевського і багатьох інших, що склали прекрасну школу російського ораторського мистецтва. Серед них гідно звучали й імена наших земляків-українців.

У 1897 р. С- Петербурзьким видавництвом «Центральна Типо-Литографія М. Я. Минкова» була надрукована книжка Л. Д. Ляховецького «Характеристика известных российских судебных ораторов», куди ввійшли промови найзнаменитіших на той час 12 державних обвинувачів і адвокатів. Четверо з них вихідці з України.

С А. Андрієвський, випускник Імператорського Харківського Університету, якого автор книги характеризує не тільки як блискучого оратора того часу, але і як відомого поета і літературного критика.

Уродженець Херсонської губернії М. П. Карабчевський, який блискуче закінчив юридичний факультет Імператорського С.- Петербурзького Університету, залишив про себе слід як видатний судовий оратор свого часу в Росії.

Не менш утішними відгуками харктеризується діяльність на ниві судового ораторського мистецтва уродженець м. Умані, Київської губернії О. Я. Пассовер. Не забуте й ім´я відомого судового оратора М. Й. Холеви з м. Керчі.

Не дивно, що саме післяреформене судочинство в Росії створило умови зародження і розвитку юридичної етики, як самостійного відгалуження етичного вчення. Засновником професійної юридичної етики в Росії виявився А.Ф. Коні, що офіційно озвучив погляд на моральний бік діяльності юриста як на неодмінний фактор сумлінного служіння на суддівському поприщі.

Вперше ці думки пролунали у вступній лекції до курсу карного судочинства в Олександрівському ліцеї - «Моральні витоки в карному процесі (Загальні риси судової етики)».

У цій праці, власне кажучи, що виявилася фундаментом юридичної професійної етики в Росії, А.Ф. Коні вимагав «.. розширити його академічне викладання у бік докладного дослідження і встановлення моральних витоків, яким має належати помітний і реальний вплив у справі відправлення карного правосуддя».

Відстоюючи нові принципи судового процесу, А.Ф. Коні не залишив без уваги питання моральності та допустимості в судоговорінні. «Мірилом дозволеності прийомів судоговоріння, -писав він, - повинне служити те розуміння, що ціль не може виправдовувати засоби, бо високим завданням правосуддя є захист суспільства та особистості від несправедливого обвинувачення такими способами, що не йдуть врозріз з моральним почуттям».

По суті, це була справжня програма юридичної етики, на жаль, повністю відкинута і віддана тривалому забуттю в роки радянської епохи. Слід зазначити, що й у ті далекі часи, незважаючи на свою повну аполітичність, етика мала дуже могутніх супротивників. Через пряму протидію міністра юстиції Муравйова і міністра внутрішніх справ і шефа жандармів Плеве задуманий А.Ф. Коні курс лекцій з судової етики так і не був прочитаний.

Головною метою своєї роботи А.Ф. Коні вважав надання допомоги молодим людям у виборі своєї майбутньої спеціальності, що, власне кажучи, є основним завданням нинішньої юридичної етики. Видатний юрист був упевнений, що введення цього курсу, безсумнівно, буде сприяти моральному становленню й удосконаленню майбутніх юристів.

Значення, якого надавав А.Ф. Коні судовій етиці, вказує перелік проблем, включених ним до розділу курсу - це: етичні елементи в інших галузях знань; економічні питання; фінансові засоби; медицина; психологія, неврастенія, вільна творчість; література; мистецтво; заперечення судової діяльності; карна антропологія; психіатрична експертиза.

І чисто юридичні: майбутні завдання карного процесу; мета і призначення карного покарання; суд як центр ваги організації карного правосуддя; суддівське переконання, його історичні стадії та необхідні властивості; логічна неминучість і моральний обов´язок; оцінка сумнівів; умови суддівського переконання, його незалежність; незмінюваність суддів, її характер, виключення з неї; судові помилки; застосування і тлумачення закону; приклади з касаційної практики; види неправосуддя; правила поведінки суддів; їхні моральні підстави; вчення Канта.

Не все, запропоноване в той час А.Ф. Коні відповідає вимозі сьогоднішнього дня. Такі пункти, як психологія, неврастенія, антропологія і деякі інші зараз настільки розрослися, що знайшли статус самостійних дисциплін. Погляди І. Канта розглядаються в навчальних курсах «Філософія права», «Історія вчень про державу і право». Однак не можна не погодитися і з тим, що існують етичні межі взаємин учасників судового процесу з питань, що відносяться до згаданих дисциплін, які важко обійти в курсі професійної етики юриста.

Пильну увагу у своїй практичній діяльності, так само як і в теоретичних працях, надавав А.Ф. Коні питанню про дбайливе відношення юриста до прав і людської гідності підсудного у разі підтримки прокурорами обвинувачення в суді.

В цей самий час (1886 р.) з´являються ознаки прояву інтересу до етичних проблем у Польщі. У видавництві «Варшавська судова газета» був опублікований «Опитувальний лист етики захисника», що вміщав 104 питання, які відбивали актуальні етичні проблеми. Велика літературна й епістолярна спадщина А.Ф. Коні, блискуча ерудиція в сполученні з безсумнівним талантом літератора, прогресивні погляди і смілива тверда позиція залишили доброчинний слід у всіх інститутах, причетних до судочинства в Росії і Україні.