Юридична етика

3.3. Юридична етика в суверенній Україні

Від радянської держави Україна, як і всі інші пострадянські республіки, успадкувала порочну судову систему зі стійким синдромом ідеологічної залежності від правлячої комуністичної партії. Падіння моральності в Україні перехідного періоду у всіх галузях державної влади впритул торкнулося і судово-правоохоронної системи.

У своєму виступі на четвертому з´їзді суддів України Президент України Л.Д. Кучма зазначив, що «...за м´якістю покарання скасовується кожен п´ятий з винесених вироків. А на цьому тлі - роки позбавлення волі за копійчані крадіжки».Це дуже коректна і м´яка оцінка стану справ у сфері правосуддя. Більш сурова характеристика ситуації, що склалася в царині української Феміди, пролунала на сторінках преси. Так, Голова Вищого господарського суду України Д. Притика у своїй публікації «Судова незалежність: етика і проблеми корупції» визнав, що зафіксовано «...не поодинокі випадки неадекватної поведінки окремих суддів вимогам суспільства -безвідповідальність, грубість, некоректність, невитриманість, зневажливе ставлення до людей, а в деяких випадках - зухвалість і нечесність як при спілкуванні з учасниками судового процесу, так і в стосунках з колегами, у приватному житті».

Обравши для себе шлях інтеграції в європейське співтовариство, Україна, після проголошення незалежності повідомила про намір провести правову реформу і взяла курс на побудову правової держави.

Водночас, як правова, так і реформи в інших галузях відчувають на собі серйозний і не завжди виправданий вплив західних правових систем. Часто наші перетворення зводяться до наївного і непродуманого копіювання форми без урахування специфіки, змісту і, головне, реальних можливостей.

Несвоєчасною і непродуманою, наприклад, була спроба за аналогією з американським ФБР створити в Україні національне бюро розслідування. І це за відсутності, з одного боку власної ідеології побудови правоохоронної системи, а з іншого боку - великих коштів, необхідних на здійснення такого проекту. Внаслідок марних дискусій та солідних витрат на створення нового правоохоронного монстра, Конституційним Судом України визнано неконституційним і Президентом скасовано.

Не менш складні проблеми очікують Україну на шляху реалізації конституційних положень про апеляційні суди і суди присяжних. Йдеться не лише щодо непосильних витрат, що очікують Україну на обраному творцями Конституції шляху перетворення системи правосуддя. Головна проблема в тому, що нам у найближчі десятиліття не розв´язати ці питання навіть за наявності цих коштів, оскільки до такого роду нововведень ми ще не готові. Досить згадати протистояння громадської думки самій ідеї скасування страти.

І все-таки Україна стала на шлях правової реформи, що допускає розробку і прийняття Українського законодавства, що є основою правоохоронної системи і судочинства будь-якої держави, а також перетворення самої системи судових і правоохоронних органів.

Ці реформи проходять важко, переборюючи інертність парламенту, виконавчої влади і самого населення країни. Українські юристи найбільш зацікавлені в приєднанні до міжнародних правових асоціацій і стандартів, діючих у цивілізованих країнах. Саме юристи, як ніхто інший, відчувають на собі недосконалість вітчизняного законодавства, відрив від участі в багатьох міжнародних організаціях, конференціях і конгресах, що розглядають важливі для нас проблеми функціонування правових систем і гармонізації їхньої діяльності.

Міжнародні правові документи, прийняті у попередньому столітті, свідчать про зростаючий інтерес світової громадськості та вчених-правознавців до етичних питань діяльності юристів. І це цілком закономірно. За переконаннями Представника Американської асоціації юристів (FDF/CEELI) з питань правової держави проекту «Правова ініціатива в Східній і Центральній Європі» Ненсі К. Сплейи "..юрист повинен триматися на рівні найвищих стандартів професіоналізму й етики, пропагуючи в такий спосіб принцип верховенства права і формування справедливої державної інфраструктури і правової системи, здатних забезпечити благополуччя і права всього народу".32

Прийняття в грудні 1948 року Декларації прав людини поклало початок проведення міжнародних форумів, присвячених діяльності суддів, адвокатів і працівників, що здійснюють охорону прав людини. Міжнародним співтовариством вироблені і прийняті десятки документів, метою яких є впровадження в законодавство країн-учасниць деонтологічних принципів у роботі судових і правоохоронних органів. Безсумнівно, що ця робота трохи активізувалася після створення Міжнародної асоціації юристів (МАЮ).

Прагнучи йти в ногу з міжнародним правовим співтовариством, українські юристи докладають значних зусиль у напрямку адаптації своїх корпоративних правил до загальносвітового. Про активність українських юристів у МАЮ свідчить та обставина, що голова асоціації українських юристів нині є президентом МАЮ.

Слід зазначити інтенсивні контакти українських і американських юристів з питань обговорення етичних проблем. Асоціація юристів США є найчисленнішою у світі (близько 600 тис. членів). Законодавство і правова система цієї країни дозволили американським юристам перетворитися в могутню і впливову силу. Тому інтерес українських юристів до діяльності своїх американських колег.

20 листопада 1998 р. у м. Одесі відбувся правовий семінар за участю адвоката США Ненсі К. Сплейн. Вона особливо наголошувала на високих вимогах, запропонованих американською асоціацією для своїх членів. Юрист у США - це, по-перше, представник своїх клієнтів, по-друге, він є представником національної правової системи і, нарешті, - це громадський діяч, що несе велику відповідальність за якість правосуддя. «Завданням американської асоціації юристів є здійснення на національному рівні представництва правової професії, що слугує суспільству і самій професії, пропагування справедливості, професійної майстерності та поваги до закону».

У 1999 р. Союзом адвокатів України і директоратом з юридичних питань Ради Європи в межах спільної програми Європейської комісії і Ради Європи для України проведено семінар по темі: «Права й обов´язки адвоката, адвокатська деонтологія, дисциплінарна практика адвокатури і професійна підготовка адвокатів».

На семінарі виступили представники адвокатського корпуса Австрії, Німеччини, Іспанії, Ліхтенштейну, які торкнулися у своїх доповідях найболючіших етичних проблем - надання безкоштовної юридичної допомоги, якість цієї допомоги, підстави відмови від її надання, заборона конфлікту професій, несумісність різних видів професійної діяльності тощо.

14-15 травня 1999 р. в м. Києві з ініціативи Союзу адвокатів України і Вищої Ради Адвокатури Польщі за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» відбувся міжнародний семінар «Адвокатська деонтологія: етичні правила і їхні застосування в Україні і Польщі». Для України особливо цікавим і корисним було питання формування ефективності використання етичних принципів у практиці польських адвокатів.

До етичних проблем адвокатури польські юристи повернулися після переломних подій 1956 р. Ми говоримо «повернулися», оскільки раніше вже згадувалося про те, що саме в Польщі майже одночасно з Росією (наприкінці XIX століття) був виявлений інтерес до проблем адвокатської етики. У 1914 p., коли Росія відзначала 50-річчя судової реформи, у Польщі відбувся Перший з´їзд адвокатів, на якому розглядалися ідеі кодификації принципів адвокатської етики.

Слід нагадати про те, що не завжди і не скрізь ідея кодификації етичних принципів знаходила одностайну підтримку. Так, учасники Вільнюського семінару адвокатів-стажистів, що відбувся в 1937 p., висловилися проти кодификації норм адвокатської етики. Обґрунтовувалася ця позиція тим, що така кодификація закріпила б лише якийсь мінімальний рівень етики поведінки, не даючи ніякого імпульсу до росту вищого рівня. Однак такі погляди на ці питання не стали переважними. У травні 1958 р. створена з цією метою комісія приступила до підготовки проекту «Зводу принципів адвокатської етики і професійної придатності», а в 1961 р. Вища Рада Адвокатів Польщі прийняла цей документ. Але і після трикратного обговорення ці правила потерпали ряд змін. У 1998 р. прийнята остаточна редакція «Кодексу адвокатської етики». В січні 1999 р. внесені зміни до акта, що регулює адвокатську етику в Польщі.

З наведених дат і подій випливає висновок, що, по-перше, польські колеги надають великого значення етичним питанням у діяльності адвокатури, а по-друге, вони не роблять з цього документа «священної корови». Навпаки, «Правила адвокатської етики» став документєм, доступним впливу на нього життєвої практики.

Ідея розробки Правил адвокатської етики в Україні виношувалася давно. Однак предметно до неї звернулися лише в липні 1995 р. на розширеному засіданні Правління Союзу адвокатів України. Практичним кроком, що поклав початок тривалій роботі над проектом Кодексу адвокатської етики слугувало створення робочої комісії.

23 лютого 1996 р. Правлінням Союзу адвокатів України Проект був схвалений і з урахуванням пропозицій і зауважень, що надійшли. «На жаль, - відзначає член робочої комісії, віце-президент Союзу адвокатів України О.Л. Жуковська, - конкретні зауваження і пропозиції до тексту Проекту, спрямовані робочій групі з місць, були буквально поодинокими».Робота над проектом регулярно висвітлювалася й обговорювалася на сторінках професійного журналу адвокатів України.

Український проект Кодексу адвокатської етики одержав високу оцінку фахівців Ради Європи. Він обговорювався на міжнародному семінарі «Професійна етика адвокатів», організованого Союзом адвокатів України разом з Директоратом з юридичних питань Ради Європи 30-31 травня 1997 р. У 1998 р. проект був представлений на експертну оцінку провідним спеціалістам в галузі адвокатської деонтології Американської асоціації адвокатів і також одержав схвальні відгуки.

Внаслідок проект був істотно доопрацьований, скорочений на одну третину й одержав назву - «Правила адвокатської етики». Остаточний варіант Проекту Правил затверджено 4 грудня 1998 р. на засіданні робочої групи, а ідеї, на яких він базувався, були у черговий раз піддані обговоренню на українсько-польському семінарі.

Такий підхід до зводу етичних правил української адвокатури дозволив наблизити якість документи до самих високих стандартів у загальному і до Кодексу поведінки юристів у Європейському співтоваристві, зокрема.

Цей Кодекс, прийнятий у 1988 p., підкреслює особливу роль деонтологічних правил у забезпеченні виконання адвокатурою її важливої й особливої ролі в суспільстві. У преамбулі документа підкреслюється, що «адвокат у правовому суспільстві при виконанні своїх професійних обов´язків вступає в різноманітні відносини, що покладають на нього різні, іноді взаємовиключні обов´язки перед клієнтами, перед судом і іншими органами влади, адвокатською професією як такою і її окремими представниками і, нарешті, суспільством у цілому, для якого існування вільної і незалежної професії, об´єднаної повагою до правил поведінки, виробленим самою цією професією, є істотною запорукою охорони прав людини в співвідношеннях з державною владою й іншими інтересами суспільства».

Таким чином, міжнародне визнання адвокатської етики -невід´ємної складової діяльності по захисту від пред´явленого обвинувачення, без дотримання якої юристи не можуть повноцінно виконати покладені на них завдання, стало фактом.

Визнання цього факту українськими юристами і виявлена ними воля відповідати міжнародним деонтологічним принципам свідчить, з одного боку, про зрілість адвокатського корпуса України, а з іншого боку - про його рішучість рухатися шляхом створення істинно правової держави.

Немаловажним є і та обставина, що саме під таким кутом зору розглядає етичні питання й українське законодавство. Закон України «Про адвокатуру» вимагає дотримання правил адвокатської етики, як одного з найважливіших обов´язків адвоката, що він бере на себе, складаючи присягу адвоката України.