Юридична етика

5.1. Морально-правови джерела слідчої діяльності

Слідчий... Навряд чи на всій земній кулі відшукається заняття, що можна порівняти з популярністю цією професії - романтичною і буденною, захоплюючою і рутинною, суворою і водночас людинолюбною. Тут немає помилки. Людина, що не сповідує любові до себе подібних, ніколи не відбудеться як слідчий у повному розумінні цього слова.

Слідчий - це насамперед важлива державна посада, шанована і необхідна суспільству, різновид юридичної професії. Наявність у державі сильного морально орієнтованого слідчого корпуса - це важливий фактор соціальної стабільності та спокою в країні.

У пошуках кращої організації слідчого апарата Україна поки ще остаточно не визначилася. Якийсь час виношувалася ідея створення національного бюро розслідування за типом американського ФБР. Однак ця ідея не одержала свого розвитку. Діюча нині Конституція України скасувала слідчі функції прокуратури. Таким чином, питання про форму організації єдиного національного слідчого відомства залишається відкритим. Поки ж вишукуються організаційні форми, слідчі низки відомств продовжують свою повсякденну нелегку працю, що у цей період життя держави Україна нагадує скоріше військові будні.

Робота слідчого за всіх часів приваблювала своєю романтичною таємничістю, соціальною значимістю, інтелектуальною спрямованістю і була оточена ореолом шляхетності. Усе це так, але це лише зовнішній бік багатогранної слідчої діяльності. Однак є й інший -внутрішній, більш реальний.

Постійне перебування в епіцентрі людських трагедій, безсонні ночі, систематичні розумові перевантаження, незручності та прикрощі, постійне невдоволення керівництва і незаслужені дорікання потерпілих, нісенітна поголоска і нападки не завжди об´єктивної преси - це лише незначна частина важких обов´язків, добровільно прийнятих на себе слідчим.

Що може змусити людину не тільки погодитися на тяжку і не завжди вдячну роботу слідчого, але і надовго прив´язатися до неї? Егоїст і себелюб не піде на таку працю чи дуже швидко втече. Природжене людинолюбство, прагнення бути корисним і нездоланна потреба в справедливості - це ті особистісно-моральні фактори, що штовхають людину до нелегкої долі слідчого і все життя утримують його на цьому поприщі.

Головний і єдиний обов´язок слідчого - швидке розкриття вчиненого злочину, розшук, затримка і викриття злочинця. Ця лаконічна формула вміщує в себе безліч слідчо-оперативних дій, колективну працю оперативних працівників, експертів, допоміжних служб і вимагає від слідчого швидкої реакції, холоднокровності, витримки, зосередженості, працьовитості, організаційних здібностей і ще багатьох інших неабияких якостей.

У період розслідування злочину слідчий наділений особливими повноваженнями, що є водночас і його обов´язками. Він представник державної влади, наділений правом на вживання примусових заходів аж до обмеження конституційних свобод громадян. Слідчий у разі розслідування злочину підкоряється лише закону, одноосібно приймає всі рішення, що стосуються розслідування цієї справи і несе персональну відповідальність за їхні наслідки.

Діяльність слідчого повністю регулюється Кримінально-процесуальним кодексом. Однак головним правовим орієнтиром, що визначає всю, від початку і до кінця діяльність слідчого є конституційний принцип презумпції невинуватості, закріплений у ст. 62 Основного закону держави.

Фундаментальні положення цього принципу такі: особа вважається невинною у здійсненні злочину і не може бути покарана, поки ії провина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов´язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доказу вини особи тлумачаться на ії користь. Ці положення-аксіоми є не тільки правовими, але і глибоко моральними орієнтирами слідчого.

Кожне з цих положень - це синтез філософських, соціальних і етико-правових поглядів, підсумок тисячолітнього досвіду людства. Презумпція невинуватості як принцип правосуддя вистояв у багатовіковому протистоянні з інквізиційним процесом і донині має чимало противників серед апологетів державного і релігійного тоталітаризму. Однак принцип презумпції невинуватості все-таки правова категорія, конституційна установа, керівництво до дії і відступ від якої неприпустимий.

Однак юридична етика бачить своє завдання в узгодженні правових норм із загальнолюдськими і суспільними моральними категоріями й утворенні такого оптимального їх поєднання, що виключало б з діяльності слідчого навіть потенційну можливість навмисного протиправного й аморального вчинку у своїй професійній діяльності.

Конституція України (ст.62), що містить положення презумпції невинуватості, вказує слідчому на вищі орієнтири правоохоронної системи, щоб не допустити осуду невинуватого. Не менш важливим є і питання щодо моральних методів для досягнення тієї самої мети. Життя переконує нас в тому, що благі наміри і прекрасні закони можуть бути перетворені на протилежність, оскільки все залежить від виконавця. Найбільш прийнятним моральним правилом, що витримало іспит часом більше чотирьох тисячоліть, яке найефективніше і гідно відповідає на вічне запитання - як? Воно говорить «поводься з іншими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою». Його неможливо узаконити, але можна осягти і прищепити.

Мораль слідчого - це мораль людей, серед яких він живе і завдяки яким він існує.

Презумпція невинуватості в сполученні з «золотим правилом», що визнано моральним ідеалом поведінки людини, становлять основу діяльності слідчого, що дозволяє йому не тільки відчути гуманність обраної професії, але й уберегтися від багатьох помилок.