Юридична етика

5.3. Процесуальна незалежність і моральна відповідальність слідчого

Під час розслідування злочину слідчий наділений широкими владними повноваженнями. У їхньому числі:

а) виклик і примусова доставка осіб, здатних пролити світло на певні деталі злочину;

б) допит під страхом кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих показань;

в) затримка й арешт за підозрою в причетності до злочину;

г) огляд і обшук осіб і приміщень в інтересах слідства;

д) перлюстрація пошти і прослуховування телефонних, інших розмов; є) примусове направлення на експертизу.

Ці та багато інших слідчих дій, що викликаються потребою і дозволяються законом (деякі за згодою суду), допускають вторгнення слідчого в особисте, особисте людського буття, допускають порушення ним, охоронюваних конституцією, прав і свобод.

На перший план виступають етичні вимоги, що вимагають поваги до особистості та її прав, коректність, ввічливість і, звичайно ж, конфіденційність.

Слідчому вірять, на нього дивляться з надією, що злочин буде розкрито, винні знайдені та покарані, а перемога восторжествує. Від нього чекають швидких і рішучих дій, утішливих наслідків.

Слідчий - процесуально незалежна фігура. На період розслідування злочину йому надана повна самостійність у прийнятті тих чи інших рішень у справі, у використанні своїх процесуальних можливостей. Він особисто відповідальний за все, що відбувається в межах розслідуваної справи.

Службові повноваження і процесуальна незалежність слідчого в поєднанні з негласним їх використанням - одна з найскладніших соціальних і правових проблем. До такої, без перебільшення, могутньої зброї варто підходити як до джерела підвищеної небезпеки і довіряти його лише висококласним професіоналам із твердими моральними підвалинами.

У руках морально хитливої людини, кар´єриста, ця зброя здатна принести багато лиха, що не поступається за своїми наслідками розслідуваним злочинам.

У семидесятих роках у знаменитій на той час смоленській справі про маніяка, що вбив десятки жінок, слідчі домоглися від трьох осіб признання вчинення цих злочинів, які були засуджені судом до вищої міри покарання - розстрілу. Вироки стосовно цих осіб були виконані.

Через якийсь час було заарештовано справжнього злочинця, його показання переконливо доводили, що всі злочини, за якими були засуджені та страчені безневинні особи, вчинив він.

Розслідування злочинів, особливо резонансних, мають проводити відповідальнім слідчим. Бажання «заспокоїти» громадськість, догодити керівництву іноді штовхає слідчих на відверто аморальні, а трапляється і злочинні дії.

У зазначеній вище справі про "вбивцю матері" слідчий поспішив відрапортувати прокурору про розкриття гучного злочину, нібито вчиненого відомою місцевою журналісткою. Прокурор району негайно повідомив про «блискучі успіхи» свого слідчого прокуророві міста, а той, відповідно - прокуророві області. До вечора про блискуче розкриття моторошного злочину вже знав перший секретар обкому КПРС.

Після такої переможної реляції вже не могло бути і мови про об´єктивне розслідування справи. Усі матеріали підбиралися лише за одним принципом - вони мали закріпити єдину версію слідчого щодо винуватості С. у вчиненні злочину.

Більше трьох років пішло на те, щоб довести не тільки невинуватість засудженої до 10 років позбавлення волі жінки, але і повну відсутність самого факту події інкримінованого їй злочину.

Чи має право слідчий на помилку? Безперечно, як будь-яка людина він може помилятися. Однак помилки бувають різними. Слідчий, що знайшов у собі мужність визнати помилку і виправити її - цілком гідна особистість. Людина, що ставить кар´єру вище усього і прагне будь-що довести свою непогрішність, нехай навіть ціною волі та здоров´я, а часом і життя іншої людини, вчиняє злочин, за який згодом неминуче прийде розплата. Чим більші повноваження, тим серйозніша відповідальність. Відповідальності за порушення закону нерідко вдається уникнути, суду власної совісті - ніколи.