Юридична етика

5.5. Етика карно-процесуального доведення

Докладно урегульована процесуальним законом діяльність слідчого завжди дуже тісно стикається з моральними проблемами, тому що завжди торкається конфіденціальних справ і інтимних почуттів конкретних людей.

В інтелектуальному поєдинку з обвинувачуваним слідчий має у своєму розпорядженні досить стандартний набір засобів і прийомів -допит, очна ставка, обшук, упізнання особи, слідчий експеримент і деякі інші. Як правило, зазначені слідчі дії супроводжуються емоційними проявами учасників цієї дії, що робить роботу слідчого нервово-перевантаженою, постійно напруженою, а отже - стресовою. Такий режим слідчого, природно, не може не відбиватися на його людських властивостях. Однак це ніяк не повинно відбиватися на його відношенні до справи і до причетності до неї особи. Законодавство, що регламентує проведення цих слідчих дій, завжди враховує необхідність поєднання слідчої тактики і моральних норм професійної етики. Так, особі, що виконує процедуру впізнання, забороняється вказувати потерпілому чи свідку на особу підозрюваного. Дотримання цієї умови цілком залежить від моральних установок і професіоналізму слідчого.

Моральні настанови не випадково стоять на першому місці, тому що саме від них найчастіше залежить правомірність, тактична спрямованість процесу розслідування і його результат.

Самою древньою і сильною зброєю слідчого ще довго залишатиметься допит особи, підозрюваної у вчиненні злочину. З етичного погляду, допит - це морально перевантажена слідча дія. Це завжди двобій, до якого ретельно готуються обидві сторони слідчої процедури.

Допиту підозрюваного, обвинувачуваного, як правило, передує серйозна робота з вивчення слідчим особистості останнього, його оточення, аналізуються зібрані матеріали, зіставляються вже наявні дані та показання.

Недооцінка обвинувачуваного, неповага до його особистості, спроба домогтися успіху «наскоком» може негативно послугувати слідчому.

У кримінальній справі головним обвинувачуваним проходив дехто К. - завідувач взуттєвим магазином «спеціального призначення» (раніше були такі «обкомівські» годівниці).

Розслідування провадилося українською республіканською прокуратурою, тривало кілька років і ставило своєю метою одержати дані про хабарі вищому партійному керівництву області. По черзі цією справою займалися республіканські слідчі органи всіх правоохоронних відомств.

Оскільки нікому зі слідчих не вдалося одержати від К. будь-яких показань, компрометуючих першого секретаря обкому партії, його вирішив допитати один з керівників республіканського управління МВС України генерал Г.

Доставлений для допиту до генерала К. прекрасно розумів, що кожне його слово буде зафіксовано технічними засобами. На вступну заяву генерала про те, що він зволив особисто поспілкуватися з карним злочинцем, К. нарочито голосно відповів : "Гражданин генерал, Ви говорите, що я преступник и вор, так скажите, пожалуйста, с каких это пор служба БХСС получает зарплату валютой? " На питання генерала: чому він про це запитує? надійшла відповідь: "Костюм на Вас с валютного магазина, рубашка так же, перстень на пальце тянет тисяч на 12, так кто из нас преступник и расхититель? "Генерал наказав відвезти арештованого назад і звелів негайно знищити запис.

Робота слідчого - це суцільний, що ніколи не переривається процес психологічного протистояння, нерідко з досить інтелектуальним і винахідливим, а головне, завжди відверто зацікавленим у своїй перемозі супротивником. Перемога ця формулюється коротко - не бути пійманим і викритим у вчиненні злочину.

Для досягнення зазначеної мети злочинець використовує будь-які засоби. Закон дозволяє йому не давати показань проти себе і своїх близьких. Він не несе відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань у якості підозрюваного чи обвинувачуваного. Обвинувачуваний може обманювати, змінювати показання, відмовитися від них у будь-яку секунду, обмовити іншого, нарешті, поводитися образливо зі слідчим.

Слідчий - жива людина і йому не притаманні такі властивості як співчуття, гнів, запальність, роздратованість і т.п. Можна не сумніватися, що розумний і досвідчений злочинець негайно скористується цією «слабкістю» слідчого. Розжалобити, зворушити, вивести з рівноваги, змусити проговоритися, зірватися, зробити помилку, а після цього обвинуватити слідчого в необ´єктивності, очорнити його - це далеко не повний набір засобів, якими використовують злочинці.

Багатьом відома історія знаменитого в´язня відомої Санкт-Петербурзької в´язниці «кресты» Мадуєва. Останній зумів переконати слідчого-жінку у своїх до неї щирих почуттях, домогтися інтимної близькості з нею і переконати останню принести йому пістолет, що та і зробила. Після цього Мадуєв спробував втекти зі слідчого ізолятору, убивши з цього пістолета майора внутрішніх справ. Слідчий К. згодом була засуджена до 12 років позбавлення волі.

Слідчий має бути витриманим, ввічливим, коректним, що потребує здоров´я і міцної нервової системи.

...Розслідувалась кримінальна справа про розкрадання з Орса «Д-ксільбуд». К., головний бухгалтер, що обвинувачувався у великих розкраданнях і в багаторазовому одержанні хабарів від підлеглих, безперечно розумна і сильна жінка, ас-бухгалтер постійно провокувала слідчого. Кожну чергову зустріч вона починала словами: "Ви, громадянин слідчий, з Вашими убогими знаннями ніколи в житті не розберетесь у моїй справі і не розкопаєте моїх операцій. Через півроку, максимум, ми поміняємось місцями - Ви будете сидіти на моєму місці, а я на Вашому " та багато іншого. Молодий слідчий, людина хвороблива, запальна, і до того ж зовсім позбавлена досвіду в «господарських» справах, одразу зривався на лемент : "Я Вас звідси не випущу, я Вас посаджу на десять років " і т. ін. К. тільки цього і чекала. Вивівши слідчого з нормального робочого стану, вона одразу сідала і писала чергову скаргу керівництву та прокурору про брутальність і упередженість слідчого. Скінчилося тим, що С. зліг у лікарню з туберкульозом легень, а К. домоглася розвалу справи. До речі, через півроку після подій К. уже працювала у Мінському районі м. Києва на досить високій керівній посаді.

Невдачі слідчого далеко не завжди лежать у професійній площині. Причини в багатьох випадках мають етичне походження. Слідчий, із зазначеної раніше справи Мадуєва, раніше переступила етичні межі, дозволивши собі близькість з підслідним. Лише після цього вона вчинила злочин - принесла в камеру заряджений пістолет. Слідчий С. не мав досить сильних моральних якостей, щоб протистояти завідомо провокаційним діям обвинувачуваної К. Генерал не готувався до зустрічі з розумним і досвідченим злочинцем, а розраховував побачити улещеного генеральською увагою обвинувачуваного.

Свого часу, на сторінках навчальної літератури спалахнула серйозна дискусія щодо моральних меж слідчого при розслідуванні злочину. Деякі автори допускали, що в діях слідчого «специфічні моральні норми доповнюють загальні моральні принципи, а в деяких випадках і обмежують їхню дію».

Однозначно варто погодитися з А.С. Кобликовим, який стверджує, що «ніякі відступи від принципів і норм моралі в діяльності слідчого нетерпимі». Під час допиту виявляється ступінь професіоналізму і культура слідчого, рівень інтелекту сторін і сила характеру і зазвичай моральна орієнтація слідчого. Якщо розумовий потенціал слідчого дозволяє йому розраховувати на інтелектуальну перемогу, а морально-правова настанова і моральне виховання є домінуючими орієнтирами, варто очікувати захоплюючого й істинно детективного двобою.

Якщо слідчий не може покластися на свій інтелект або не занадто розбірливий у засобах, саме тоді і виникають проблеми морального порядку - це і психологічні «пастки», і силові прийоми, і провокації на межі злочину. Хоч раз скориставшись методикою «вибивання» показань, слідчий свідомо перекреслює себе як особистість. Це як наркотик. Він уже ніколи не відмовиться від використаного методу, особливо, якщо цей метод приніс йому жаданий успіх. Слідчий добровільно відмовився від важкого шляху свого інтелектуального удосконалення. «Сила є - розуму не потрібне» - це саме для такого типу слідчих (у колишні часи їх називали «кулачниками»).

Цей шлях неминуче призведе до краху. Справи, побудовані на показаннях, здобутих незаконним шляхом, найчастіше, розсипаються в суді як картковий будиночок, а розплата неминуча. Однак набагато гірше, якщо невинувата людина засуджена судом на підставі показань, здобутих злочинним шляхом. Рано чи пізно, совість нагадає про себе, і настане розплата.

У виникненні такого роду ситуацій чималу роль відіграють і деякі теоретичні настанови, що пропагувалися свого часу. Рекомендувалося, зокрема, звести розслідування до «процесу боротьби, що набирає дуже гострих форм». Запропонована формула була б виправдана за абсолютної упевненості, що перед слідчим сидить винна особа. Однак суть розслідування справи в тому, щоб установити винну особу. Апріорне визнання обвинувачуваного «стороною в боротьбі» і відповідного з ним поводження є не що інше, як повернення до епохи жахливих 30-х років. Така заданість, відповідно, і становить роботу слідчого, нав´язуючи їй відповідні методи з усіма наслідками, що випливають.

Проти подібних теорій виступив проф. М.С. Строгович. «Така концепція «конфліктного слідства», - писав він, - рішуче не сумісна з вимогами закону, оскільки слідчий зобов´язаний вичерпно досліджувати усі обставини - як ті, що викривають обвинувачуваного й обтяжують його провину, так і ті, що виправдовують обвинувачуваного і пом´якшують його відповідальність, і це слідчий повинен робити нацретельніше, якою б не була його думка щодо винуватості обвинувачуваного».

На закінчення міркувань щодо моральності слідчого не зайвим було б згадати ст. 405 Статуту карного судочинства, прийнятого в 1864 р. в Росії, в якому йдеться, що: «Слідчий не повинен домагатися зізнання обвинувачуваного ні обіцянками, ні хитруваннями, ні погрозами, ні тому подібними заходами вимагання».