Юридична етика

5.6. Моральна цінність права на захист від обвинувачення

Одним із самих живучих порушень слідчої етики, що граничить із прямим невиконанням закону, було і залишається відхилення слідчим, під будь-яким приводом, від забезпечення обвинувачуваного повноцінним захистом, своєчасного допуску адвоката до клієнта у справах, де участь захисника не є обов´язковою за законом. Найчастіше, це відбувається у разі, якщо справа розслідувана погано, містить серйозні огріхи й участь досвідченого адвоката загрожує розвалом слідчої версії чи окремих її епізодів. У хід пускаються будь-які причини: обвинувачуваного умовляють обійтися без адвоката через його «марність» і дорожнечу тощо, пропонують свого «гарного» адвоката, запевняють обвинувачуваного, що він і сам здатний захиститися в суді, залякують.

Нерідко обвинувачувані погоджуються підписати вимоги ст. 218 УПК про ознайомлення з матеріалами справи без клопотань і заяв аби справа скоріше потрапила до суду. У судовому засіданні, як правило, вони охоче розповідають, чому залишилися без захисту і про роль слідчого. Це, певною мірою, ускладнює роботу суду і нерідко розгляд справи відкладається для запрошення захисника та його ознайомлення з матеріалами справи.

Подібні прийоми слідчого - це не тільки ознака його професійної неспроможності, моральної нерозбірливості в засобах, це ще і порушення прийнятих на себе Україною зобов´язань перед міжнародним співтовариством.

17 грудня 1979 р. у м. Нью-Йорку на 34-й сесії Генеральної Асамблеї ООН був прийнятий Кодекс поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку. Країни-учасниці погодилися, що «для захисту всіх осіб, затриманих чи тих, що знаходяться в умовах тюремного режиму, кожній затриманій особі має бути надане право на допомогу, консультацію з адвокатом і можливість спілкуватися з ним».

У додатку до Кодексу пояснюється, що термін «посадові особи з підтримки правопорядку» включає всіх призначених чи посадових осіб, що обираються, пов´язаних із застосуванням права, які мають поліцейські повноваження, особливо повноваження на затримку правопорушників.

У зазначених раніше «Стандартах» у розділі «Права й обов´язки юристів» (ст. 9) указується, що ні суд, ні адміністративний орган не мають відмовляти у визнанні права юриста, який має необхідний допуск до практики в цьому регіоні, представляти в цьому суді чи органі інтереси свого клієнта.

З моменту прийняття чинної Конституції України судова система здобула статус самостійної галузі державної влади. Із закінченням дії перехідних положень Конституції України суди де-юре зайняли належне їм місце в системі державної влади. їм передані функції з надання санкцій на провадження слідчих дій, що так чи інакше порушують права і свободи особи в інтересах розслідування злочину.

Тепер слідчий не може розраховувати на «келійне» отримання санкції прокурора і, відповідно, на його активну підтримку в суді, як це було раніше. Прокурор, що дав санкцію на арешт, обшук і таке інше, захищав не тільки слідчого, але і вигороджував себе. Нині й прокурор не зацікавлений потурати слідчому, оскільки всі відповідальні слідчі дії проводяться слідчим з дозволу суду.

Нова процесуальна конструкція орієнтує слідчого на більш етичний підхід до питань участі адвоката в досудовому слідстві й конструктивне співробітництво з ним, зважений підхід до запобіжних заходів, що неминуче зменшить кількість слідчих помилок і застосування недозволених прийомів, а, отже, підвищить якість розслідування справ і авторитет слідчих органів.

Повноцінна участь адвоката на стадії досудового розслідування -є важливою гарантією від порушення слідчим процесуальних прав обвинувачуваного, спроб приниження його людської гідності, застосування заборонених законом засобів і прийомів.

Прискіпливість адвоката - це остання можливість для слідчого перед направленням справи до суду знайти й усунути слідчу помилку.