Юридична етика

6.4. Етика судового рішення

За всіх часів і у всіх народів право судити і розв´язувати суперечки було однією із шанованих і престижних привілеїв. Найбільше люди цінували в суддях справедливість (лат. justitia), що є синонімом правосуддя. Головним мірилом справедливості судді є рішення у конкретній справі, вирок. В основі рішення, вироку лежать такі критерії, як законність і обґрунтованість, що знімають конфлікт між правом і мораллю, що і визначає поняття справедливості.

Однак судова практика вказує на те, що більшість рішень суду визнаються справедливими лише однією зі сторін. Інша сторона судової суперечки, що програла процес, не вважає рішення справедливим. Так само обстоїть справа і з оцінкою вироку суду - якщо задоволена позиція державного обвинувачення то, як правило, протестують підсудний і його захисник.

Проте, правда одна, а тому істина належить лише одній зі сторін. Саме тому серед основних критеріїв для справедливого рішення, вироку є їхня обґрунтованість, тобто відповідність висновків, покладених в основу рішення, вироку суду, фактичним обставинам справи, якщо останні знайшли своє підтвердження в судовому засіданні. Процесуальне доведення чи спростування обставин справи створюють основу для правильного обрання і застосування матеріального закону.

Повне і неупереджене дотримання процедури дослідження обставин справи і правильне застосування закону у своїй сукупності є основою мотивування й аргументації рішення, вироку суду.

Дослідження фактів і аргументація пояснюють хід міркувань судді чи суду і додають його висновкам переконливості, а рішенню -силу справедливості. До аналогічного висновку приходив і М.С. Строгович.

Справедливість вироку суду є вимогою карно-процесуального закону. Стаття 372 У ПК України встановлює, що «Невідповідним тяжкості злочину й особистості засудженого визнається таке покарання, що, хоч і не виходить за межі, установлені відповідною статтею Кримінального кодексу, однак по своєму виду чи розміру є явно несправедливим як внаслідок м´якості, так і суворості». Ця норма закону підтверджує тезу про нерозривність законності рішення, вироку суду з його моральною суттю.

Таким чином, справедливість в галузі правосуддя стає категорією етико-правовою. «Ця категорія часом уявляється етиками як специфічно моральна, а юристами - як специфічно правова» - вважає Е.А. Лукашова. Ця гра слів зайвий раз переконує, що істина найчастіше лежить посередині, і справедливість безсумнівно є категорією етико-правовою.

Чи може справедливий вирок бути незаконним? Це непросте питання, тому що деякі вчені допускали можливість такого, власне кажучи, парадоксального явища.Безперечно, будь-який погляд має право на існування. Однак саме допущення такої можливості ставить під сумнів моральність діючого закону, що, загалом, не виключається але викликає сумнів у правильності застосування закону суддею.

Більше, ніж двох століть існування етики не привело до створення деякої універсальної формули, що дозволяла б судді досягати бажаної гармонії інтересів і повної справедливості.

Разом з тим, спроби виробити деякі орієнтири, покликані допомогти судді на шляху до пошуку справедливого рішення були раніше і не припиняються дотепер. Пов´язка на очах Феміди, терези і меч у її руках - зовсім не примха скульптора. Закриті очі означають, що суддя позбавлений можливості та права розрізняти стоячих перед ним за одягом, саном і посадою, він безсторонній. Терези в руці Феміди нагадують про обов´язок судді, перш ніж застосувати меч правосуддя, ретельно зважити всі «за» і «проти». Саме судочинство і є сфера, де співвідношення справедливості та законності має поєднуватися гармонійно.

Суддя при розв´язанні суперечки дотримується закону та враховує громадську оцінку поведінки сторін або вчиненого злочинцем діяння, що створює його особисті переконання. Про суддівську справедливість можна говорити багато. Однак для її розуміння досить випадку з практики одного з лондонських міських суддів, наведеного у творах А.Ф. Коні.

Молода людина, скориставшись відсутністю булочника, вкрала хлібину із незамкненої лавки. «Я був голодний, мілорд», - пояснив обвинувачуваний судді. - «Закон засуджує за крадіжку як шматка хліба, так і золотого ланцюга, - відповідав йому суддя, - і не робить між цими предметами крадіжки ніякого розмежування. Якби я слідував тільки вказівкам закону, то засудив би Вас. Але керуючись моєю суддівською совістю, я Вас виправдовую». Потім, не обмежившись виправданням, суддя через судового пристава запропонував публіці, що перебувала у залі, допомогти молодій людині і тим самим позбавити її від необхідності здійснення нової крадіжки. Звертаючись до булочника як до обвинувача, суддя сказав: "Через кілька пенсів Ви наважалися позбавити волі людину, вигляд якої, так само як ї вчинена нею крадіжка, мали б указати Вам на її тяжкий стан. На підставі закону Королеви Елизавети, що карає всякого крамаря за вихід з незамкненої крамниці, я присуджую вас до одного дня тюремного ув´язнення і до грошової пені".

Англосаксонське право цілком допускає подібний варіант здійснення правосуддя. Наявність у карно-процесуальному законодавстві України інституту внутрішнього переконання орієнтує суддю не тільки на чітке дотримання формальних ознак і певних меж закону, але і припускає роботу душі й участі особистої совісті у відправленні правосуддя.

Вивчення судової практики свідчить, що й українські судді (навіть у межах дуже жорсткої радянської правозастосувальної системи) безкорисливо, з ризиком для себе, вишукували підстави і можливості для прийняття істинно справедливих рішень.

В шістдесяті роки минулого сторіччя в районному центрі Дніпропетровської області п´ятдесятилітня жінка, прибігши на лемент у будинок, побачила, що п´яний чоловік намагається зґвалтувати дочку. Не пам ´ятаючи себе, вона схопила з плити чавунну сковорідку і вдарила злодія по голові. Удар був досить сильним і виявився смертельним.

Прокуратурою була порушена кримінальна справа за обвинуваченням у вбивстві, і незабаром мати чотирьох дітей стала перед судом. Нещасна нічого не заперечувала і тільки тихо плакала. Плакали і діти - майбутні сироти. Справу слухав суддя М. Це була не тільки добра і мудра людина, але і грамотний та справедливий суддя. Вироку дочекалися тільки опівночі (тоді це було в порядку речей). За багаторічну практику в адвокатурі мені (Д. Ф.) не довелося почути більш мудрого і сміливого вироку, суть якого зводилася до обґрунтування убивства з необережності та ще, й за умов необхідної оборони, а відтак - до умовної міри покарання. Перестрахувальник-прокурор приніс протест на м´якість вироку, що не був задоволений, а вирок був залишений касаційною інстанцією без зміни.

Говорячи про етику судового рішення, не можна не повернутися до питання про повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування. Існування цього, поза всяким сумнівом, антигуманного і антиліберального інституту було цілком виправданим у радянські часи, коли слідчі органи були знаряддям збереження існуючого комуністично-тоталітарного правопорядку будь-якими засобами. Цей порядок припускав закріплення у свідомості народу віри в безпомилковість і бездоганність слідчих органів.

Правопорядок, заснований на такій позиції, мав потребу у відповідному правовому механізмі. Таким механізмом, що дозволяв покривати огріхи попереднього слідства й забезпечувати можливість практично нескінченного утримання слідчими органами під вартою один раз арештованої людини, і був інститут повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування. За наявності в судді узаконеної можливості ухилитися від винесення свідомо неправосудного вироку, не порушуючи при цьому добрих стосунків зі слідчим, повернення на додаткове слідство цілком прийнятний вихід.

При цьому суддя не утруднює себе питанням про подальшу доцільність тримання арештованого під вартою, залишаючи цю ініціативу слідчому. На практиці це не що інше як надання останньому можливості ще кілька місяців, шляхом тримання обвинувачуваного в нелюдських умовах (а саме такі вони в Україні), щоб домогтися від нього потрібних слідчому наслідків.

Зрозуміло, доки існує правова база для подібних судових демаршів, неможливо, посилаючись на одні лише етичні вимоги, підштовхнути суддю взяти на себе відповідальність шляхом винесення вироку за законом і по совісті, не дивлячись на можливі ускладнення відносин зі слідчим.

Однак таке становище ніяк не узгоджується з проведеною в Україні правовою і судовою реформою, метою якої є максимальне наближення української правової системи до європейських стандартів, послідовно і неухильно сповідуючим принцип презумпції невинуватості.

Хочеться сподіватися, що вченим-правознавцям, близьким до кримінального процесу і парламентаріям-юристам вдасться в період підготовки КПК домогтися скасування порочного й антиліберального інституту повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, визнаного діючим карно-процесуальним законодавством.

Ситуація 1

Ви - суддя. До вас надійшла справа про вчинення низки злочинів групою осіб. Справа розслідувана з порушенням процесуальних вимог. Процедура пізнання осіб проведена нечітко, протоколи допитів містять виправлення. Справу розслідував ваш однокурсник, з яким Ви підтримуєте дружні стосунки.

Друг переконує Вас не повертати справу на додаткове розслідування, оскільки терміни тримання під вартою арештованих вже минули і їх слід випускати, що загрожує йому великими неприємностями. Він просить розглянути справу, закривши очі на допущені помилки. В обвинувачуваних родичів немає, скаржитися нікому, так що неприємностей не передбачається. Загалом, виручай друг.

Перед Вами ситуація морального вибору. Як бути?

Ситуація 2

Ви у своєму робочому кабінеті вивчаєте призначену Вами до розгляду кримінальну справу про поширення наркотичних речовин. Розслідування проверена непогано, провина підсудного здається очевидною. Ваш помічник доповідає Вам, що на прийом прийшли відвідувачі, батьки підсудного, і просять їх прийняти.

Трохи повагавшись (у Вас сьогодні не прийомний день), Ви приймаєте відвідувачів. Під час бесіди мати підсудного повідомляє, що їх син дружив з Вашою дочкою, і їм відомо, що вона так само балувалася наркотиками й іноді купувала їх для подружок. Батьки вимагають допомогти їх сину уникнути відповідальності, а інакше вони звернуться до преси і обнародують ці факти. Ситуація не з простих. Потрібно діяти...

Ситуація З

Під час розгляду цивільної справи про розподіл спадщини -великої суми грошей, що залишилася після смерті заможної особи. До Вас звернувся гарний знайомий із проханням допомогти одній зі сторін - дружині покійного виграти цей процес і запропонував за допомогу чималий «гонорар». Допомогти не складно, тим більше, що іншою стороною, яка претендує на спадщину - безпомічні старі батьки померлого, що навіть не зібрали грошей на адвоката. Ризику практично ніякого, а гроші пропонують великі.

З´явився привід для міркувань. Ваші дії...

Ситуація 4

Ви суддя. Під час розгляду кримінальної справи про вбивство Ви довідуєтеся, що один із свідків (швидше - спільник підсудного) -колишній Ваш однокурсник по інституту, з яким Ви вже давно не бачились і забули про нього. Однак Ви згадали, що у вас була дуже серйозна сварка через дівчину, до якої Ви обоє залицялись і яка потім стала його дружиною. Ви за натурою людина злопам´ятна...

Момент морального вибору.

Ситуація 5

Ви - суддя. Дружина повідомляє, що Вас запрошує в гості на день народження її співробітниця. Під час свята, з´ясувалося, що серед гостей присутня особа, репутація якої визначається як "кримінальний авторитет".

Вам належить прийняти рішення...