Юридична етика

7.2. Етика угоди про надання юридичної допомоги

Основна маса цивільних і кримінальних справ у судах розглядається за участю адвоката. На досудовому слідстві не багато справ закінчуються без участі захисника. Адвокат, таким чином, є однією з центральних фігур українського судочинства. Особливо важлива роль адвоката-захисника в кримінальному процесі.

Адвокатура виконує лише їй властиві функції і має унікальну специфіку, що вимагає від юриста високого інтелекту, терпимості, справжньої принциповості, а нерідко і відвертої мужності.

У стосунках між слідчим і обвинувачуваним, суддею і підсудним завжди присутня атмосфера офіційного та владного примусу, з одного боку, і змушеної покори - з іншого, з домішкою підозрілості і взаємної недовіри. Ведення справи адвокатом за дорученням клієнта припускає добровільність установлюваних між сторонами відносин, платність (тобто оплату клієнтом праці адвоката за захист його інтересів), певну довіру, що визначається наявністю інституту адвокатської таємниці і, нарешті, повну координацію дій з метою досягнення певного наслідку для клієнта.

Відносини між ними є службовими, виключають особисті фактори і будуються винятково на нормативно-правовій основі. Взаємини адвоката з клієнтом мають під собою, крім чисто нормативної основи, безліч етичних нюансів: фінансові взаєморозрахунки, допустимість наявності близьких і родинних відносин, можливість єдності інтересів і т. ін.

Як же знаходять один одного клієнт і адвокат, якими шляхами приходять вони до згоди про співробітництво? Як створюється юридична основа надання адвокатом будь-якої форми юридичної допомоги клієнту? Питання про прийняття адвокатом доручення на ведення справи і про укладення відповідної угоди досить не просте, особливо з погляду етичного, що заслуговує особливого місця в розділі адвокатської етики.

Слід зазначити досить тверді критерії моральності в цьому питанні, що панували в адвокатурі України періоду Російської імперії XIX - XX століть. У «Правилах адвокатської професії в Росії» питанням прийняття доручення на захист було присвячено спеціальний розділ - «Неприпустимі способи придбання справ», де особлива увага приділялася корпоративній делікатності питання придбання справ і їхнього оформлення. Зокрема, говорилося, що «тільки відсутністю моральної бридливості можна пояснити те принизливе становище, у яке ставить себе присяжний повірений, купуючи за гроші протекцію і заступництво з метою одержати більший прибуток з професійної своєї діяльності». В основі такого підходу лежала істина - адвокат, укладаючи угоду на надання юридичної допомоги, не вправі затягати клієнта і не вільний обіцяти останньому позитивного результату, тому що справу вирішує суд.

Вступаючи в карний процес на прохання обвинувачуваного (підозрюваного), підсудного або з його згоди на прохання рідних і близьких, адвокат стає повноправним учасником карного процесу, беручи на себе всі обов´язки і з цього моменту він вправі без обмеження часу і кількості зустрічатися зі своїм підзахисним, якщо останній перебуває під вартою, знайомитися з матеріалами справи, брати участь у слідчих діях, заявляти клопотання й ін.

Для обвинувачуваного (підозрюваного), підсудного і його родичів адвокат стає головним порадником, єдиною ниткою, що пов´язує їх і надійним засобом обміну інформацією. Від адвоката чекають реальної допомоги, а, нерідко, і не тільки правової. Послуги адвоката можуть знадобитися людям будь-якого складу, статку і рівня інформованості. Залежно від комбінації цих факторів і відбувається пошук майбутнього захисника.

Не дуже заможні і малодосвідчені люди діють, як правило, найпростішим чином: йдуть прямо до найближчої юридичної консультації, попадають до першого зустрічного (частіше чергового) адвоката і розповідають своє лихо. Переважно, це справи не складні і не дуже привабливі в сенсі отримання гонорару, тому і дістаються вони адвокатам «простішим». Якщо справа «гнила» (свідомо програшна) і великих заробітків не обіцяє, черговий відправляє клієнта до завідувача, котрий і призначає адвоката.

Люди зі статком і зв´язками звертаються до знайомих, хтось із них напевно знає гарного юриста. У кожному місті завжди на слуху кілька прізвищ по-різному відомих адвокатів - той добре виступає в судах, цей вхожий до всіх суддів, третій відомий з будь-якої гучної справи... Іноді, якщо дозволяє час, ходять по судах, довідуються про достоїнства тих чи інших «світил», а потім уже звертаються прямо до адвоката. В адвокатському побуті такі випадки називають «персональними звертаннями», відбувається знайомство, з´ясовуються подробиці справи, умови співробітництва й оплати праці адвоката. На цьому етапі адвокат з різних приводів - велика зайнятість, стан здоров´я, тощо, зокрема і передбачених законом причинах, вправі відмовитися від укладення угоди на ведення справи.

За відсутності зазначених приводів для відмови, адвокат зобов´язаний укласти угоду про надання юридичної допомоги так само, як і лікар зобов´язаний надати допомогу стражденному. Не може бути мотивом до відмови в прийнятті доручення особисте відношення адвоката до інкримінованого обвинувачуваному чи підсудному діяння, особистий осуд злочину і злочинця. Природно, що за умови персонального звертання ці моменти не піддаються контролю. У разі призначення адвоката за вимогою слідчого чи суду подібна розбірливість і цивільний пафос просто неприпустимі.

Вкрай негативним явищем в адвокатурі за всіх часів є категорія «кишенькових» адвокатів, що підтримують «гарні» стосунки зі слідчими. В основному, це колишні слідчі й оперативні працівники, що за різних причин розпрощалися з колишньою роботою і швидко перекваліфікувалися в адвокатів. Ці «добрі» відносини, як правило, базуються на інтересах, далеких від вимог юридичної етики і, в основному, на меркантильній основі.

Закінчення терміну розслідування у справі і виконання вимог ст. 218 КПК - ознайомлення обвинувачуваного і його адвоката з матеріалами справи - це завжди відповідальна процесуальна межа, яку слідчому хочеться проскочити без зайвих ускладнень. Сильний і досвідчений детектив сприймає цю процедуру як ще одну можливість усунути погрішності розслідування і зміцнити позиції обвинувачення до направлення справи в суд. Такий слідчий не вдається до послуг зазначених вище адвокатів і не опускається до обговорення кандидатур адвокатів з обвинувачуваним чи його родичами.

Якщо слідчий розуміє, що справа розслідувана з великими натяжками й участь розумного адвоката обернеться серйозними ускладненнями: клопотаннями, скаргами прокурору, він вдається до випробуваного способу - до послуг «кишенькового» адвоката. Слідчий знає, що адвокат А. не тільки не стане чіплятися до «неточностей» і погрішностей але, більш того, допоможе переконати недосвідченого обвинувачуваного підписати протокол про ознайомлення з матеріалами справи без клопотань і претензій. Тому він запевнює обвинувачуваного, що А. - чудовий адвокат, і він, слідчий, готовий у порядку послуги запросити останнього для участі в справі. У свою чергу, адвокат додає максимум зусиль, щоб виправдати надії слідчого - він ніяких недоліків не "помітить" і нічого не знайде. Як подяку за послугу слідчий підпише довідку про участь адвоката на слідства 1, 2, 3 дні і порекомендує наступному клієнту. Загалом, одна нечиста рука миє іншу нечисту руку, і усі задоволені за винятком обвинувачуваного.

Такі тандеми існують у кожному місті й чимало шкодять авторитету і престижу адвокатури, тому що є не чим іншим, як зрадництвом інтересів обвинувачуваного, що довірився адвокату.

Однак, якщо такий захисник перебуває в корпорації адвокатів, то у випадку виявлення подібного факту, існує можливість морального чи дисциплінарного впливу на останнього. Це, безперечно, є стримуючим і виховним фактором. «Вільні» ж юристи, залучені до адвокатської роботи на підставі зазначеного раніше рішення Конституційного Суду України, знаходяться поза досяжністю дисциплінарних впливів і виховних мір. Залишається лише сподіватися на відповідну реакцію судів у випадку виявлення в судовому засіданні ознак несумлінного виконання захисниками своїх прямих обов´язків у період попереднього розслідування справи. Але з огляду на Постанову Пленуму Верховного Суду України виникла нова ситуація, за якої у ´´вільних стрілків" тимчасово зникла можливість вносити смуту у судочинство.

У цьому зв´язку не можна не зупинитися на формулюваннях п. З ст. 54 і п. 4 ст. 60 Правил адвокатської етики. Мабуть автори, забороняючи адвокатам приймати доручення від клієнтів, що звернулися за рекомендацією слідчого, що веде його справу, чи судді, мали на увазі рекомендації вищеописаного характеру. Однак це положення сформульоване таким чином, що не робить розходження між неформальними рекомендаціями, що криють у собі неетичний душок і офіційним призначенням адвоката, що і дало підстави В. Володарському піддати цілком заслуженій критиці вказані положення.

Прийняття доручення - укладення угоди з клієнтом на ведення справи - це важлива і відповідальна процедура. Закон України «Про адвокатуру» (ст. 7) позбавляє адвоката права «...відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного». Тому, укладаючи угоду на ведення справи, адвокат зобов´язаний ретельно зважити свої можливості: усвідомити характер, обсяг і можливу тривалість роботи, з´ясувати специфіку справи і тверезо зважити свої пізнання в цій сфері, уточнити позицію й особистість обвинувачуваного, характер побажань клієнтів. Не досить зважений підхід до прийняття доручення таїть у собі чимало можливих ускладнень, а нерідко і неприємностей.

.. . За рекомендацією своїх знайомих адвокат прийняв доручення на ведення кримінальної справи по захисту інтересів головного бухгалтера великого підприємства на стадії попереднього слідства. Останній було пред´явлене обвинувачення у здійсненні великих розкрадань шляхом маніпуляцій з бухгалтерськими проводками.

Обвинувачувана, бухгалтер найвищої кваліфікації, однаковою мірою розумна, сильна і безмежно агресивна дама відверто знущалася зі слідчого, постійно заявляючи йому, що він дарма узявся за справу, що йому така справа «не по зубах» і т. ін. На жаль, усе саме так і було - слідчий виявився м ´якою, на рідкість інтелігентною людиною, і до того ж абсолютним профаном у бухгалтерії. З поведінки обвинувачуваної адвокат незабаром зрозумів, що і він сам з тієї самої причини може виявитися ще в більш незавидному становищі, ніж: слідчий, оскільки з бухгалтерією також: був не в ладах. Відмовитися від захисту з такої причини він не мав права. Довелося в терміновому порядку звернутися за допомогою до знайомого бухгалтера-експерта. Більше трьох місяців протягом розслідування справи адвокат, проклинаючи свою поспішність у прийнятті доручення, щодня після роботи мчався до репетитора і потай від підзахисної за власний рахунок відновляв інститутські знання в бухгалтерській справі, а також: оволодівав секретами «лівої» бухгалтерії. Згодом ці знання не один раз надавали йому неоціненну послугу, однак і урок був дуже повчальним.

Якщо йдеться про зважений підхід до своїх можливостей при укладенні угоди, то маються на увазі не тільки рівень власних знань у тій чи іншій галузі, але і характер самої справи, його передісторія.

...До адвоката звернулася дружина обвинувачуваного з проханням вести його справу в суді. На попередньому слідстві юридичну допомогу надавав інший адвокат. Не з´ясувавши причину зміни захисника, адвокат прийняв доручення на ведення справи. Тим часом, одним з корпоративних етичних правил є прояв товариської поваги до попереднього колеги, що приймав раніше участь у цій справі, і делікатне уточнення причин розриву відносин.

Пізніше з´ясувалося, що відносини з колишнім адвокатом були в грубій формі розірвані обвинувачуваним через недостатній досвід захисника в справах про автотранспортні події - останній не зумів, на думку підзахисного, досить грамотно заперечити висновок автотехнічної експертизи. Однак і новий адвокат не почував себе досить сильним у цих питаннях, щоб заперечити висновок експерта. Внаслідок виникла конфліктна ситуація - підсудний відмовився і від послуг нового адвоката, а слухання справи було зірвано.

Взаємини адвоката з клієнтом повинні будуватися на офіційній основі і ні в якому разі не переростати в дружбу та інші «близькі відносини», у всякому разі на період ведення справи. У середовищі адвокатів прижилося прислів´я: клієнт - твій потенційний ворог. Ця розхожа «істина» справедлива для ситуацій, коли між адвокатом і клієнтом установлюються «нестатутні» відносини, що припускають не передбачені законом взаєморозрахунки, необгрунтовані запевнення і обіцянки. Тоді і виникають разбірки з наслідками.

Трапляються зазвичай ситуації, коли клієнт, раніше благав про допомогу, раптом без видимих причин перетворюється в злісного і непримиренного ворога.

Близькі друзі адвоката слізно просили допомогти їх знайомій Н., у якої «нізащо» посадили сина. Ознайомившись зі справою і зустрівшись з майбутнім підзахисним, адвокат зрозумів, що має справу із самозакоханою і сильно зіпсованою молодою людиною. Останній студент другого курсу інституту, підрізними надуманими приводами позичав у своїх товаришів гроші, а потім на якийсь час зникав. Гроші повертати відмовлявся, обдуривши в такий спосіб 8 студентів і сусідів. З огляду на значну суму «позичених» Н. грошей і велику чисельність потерпілих, проти нього була порушена кримінальна справа про шахрайство.

За час розслідування справи, мати Н. повернула гроші всім потерпілим і слізно просила адвоката домагатися такого покарання, щоб син міг закінчити інститут. Суд визнав за можливе не позбавляти Н. волі, але призначив покарання, пов´язане з перебуванням у місцях, визначених судом (м. Маріуполь).

Через дев ´ять місяців Н. разом з іншим засудженим С самовільно залишили місце відбуття покарання і приїхали в м. Донецьк. Мешкаючи у Донецьку, з метою заволодіння особистим автотранспортом, вбили пенсіонера Ч. Згодом судова колегія Д-го обласного суду засудила обох злочинців до вищої мірі покарання - страти.

Після вироку мати П., з´явившись до адвоката, який захищав сина у попередній справі, заявила: "Це ви винні в тому, що мого сина розстріляють. Як би ви його тоді не захищали, він би зараз сидів і не зміг би вчинити убивство ".

Випадок звичайно унікальний, однак він лише підтверджує істину - клієнт переслідує свої особисті цілі, а питання розбірливості в засобах залежать від ступеня моральності конкретної людини. Можна собі лише уявити дії Н., якби адвокат був пов´язаний з нею «ненормативними» фінансовими розрахунками.

Фінансові розрахунки з клієнтом вимагають особливої педантичності. Зазначені раніше «Правила адвокатської професії» дуже вимогливо відносилися до цього боку адвокатської професії: «Присяжний повірник не може без порушення вимог моральної охайності перетворювати свій кабінет у дріб´язкову торговельну крамничку і практикувати в ньому прийоми, властиві героям останньої».Заповнення адвокатури людьми, далекими від кращих її традицій і корпоративної етики, сприяє процвітанню непривабливих тенденцій, коли головним стає не грамотність і професійні якості адвоката, а його знайомства і зв´язки серед слідчих і суддів.

Найгостріші конфлікти між адвокатом і його клієнтами виникають на ґрунті незадоволення наслідком справи. Особливу гостроту вони приймають, коли адвокат за укладення угоди чи в процесі подальшого спілкування з клієнтами мав необережність дати будь-яке запевнення, безпідставно вселити надію клієнтам або не чітко висловити свої припущення.

Після оголошення досить суворого вироку у кримінальній справі про великі крадіжки і грабежі державного майна на одного з адвокатів надійшла в прокуратуру області вкрай злісна й агресивна скарга - засуджений обвинувачував адвоката в тім, що той шляхом обману виманив у його дружини 8 тис. крб.

Почалося розслідування, внаслідок якого з´ясувалося, що під час укладення угоди дружина підсудного запитала в адвоката чи потрібно відшкодовувати заподіяний збиток, оскільки слідчий стверджує, що «тоді менше дадуть». Адвокат пояснив клієнтці, що відповідно до закону суд при призначенні покарання враховує прагнення підсудного до відшкодування заподіяного збитку. Обмежившись абстрактним роз ´ясненням закону, адвокат надав клієнтці можливість самостійно вирішувати питання про відшкодування заподіяних злочином збитків, не подумавши однак про можливі наслідки такого кроку. Дружина підсудного невірно зрозумівши відповідь адвоката , внесла в касу підприємства, де була зроблена крадіжка, 8 тис. крб. Суд не надав цьому факту великого значення і засудив винного до десяти років позбавлення волі. Тоді засуджений усю свою злість на адвоката виклав у скарзі на ім ´я прокурора області, звинувативши захисника у присвоєнні 8 тис. крб.

Навіть за умови успішного результату клієнти нерідко схильні до «перегляду» заслуг адвоката і його ролі у досягненнях. Найчастіше, клієнти не задоволені результатом справи. їм завжди здається, що вирок міг бути і більш поблажливим. Якщо адвокат не допустив грубих помилок при веденні справи і не «потрапив» у грошову залежність від клієнтів, він почуває себе спокійно. У наведеній ситуації, коли суд, не дивлячись на реальність прагнень підсудного відшкодувати збиток, обрав максимальну міру покарання, невдоволення вироком, злість за загублені гроші - усе було звернене на адвоката. Недооцінка адвокатом професійно-етичних нюансів ледь не завершилася для нього трагічно.

Однією з причин, що підштовхують адвоката до «виходу зі справи» є сумніви у власних силах щодо розуміння специфіки злочину. Це результат не досить зваженого підходу до укладення угоди про надання юридичної допомоги. Такі приводи можуть виникати в процесі роботи над справою. Однак адвокат позбавлений права в будь-який час відмовитися від подальшого ведення справи, за винятком випадків, передбачених законом. Вказівки закону щодо цього варто визнати правильними, тому що відмова є не що інше, як однобічне розірвання договору, а це ставить під загрозу інтереси підзахисного і терміни розслідування справи.

Угода про надання юридичної допомоги - це особливий вид договору і тому не випадково дискусія навколо цього питання була гострою і тривалою. На ранньому етапі розвитку російської адвокатури не існувало твердої заборони на відмовлення повірника від захисту інтересів довірителя. Водночас, цей крок розглядався як явище виняткове. Правила адвокатської професії у Росії, ґрунтуючись на випадках із практики Харкова, Москви і Санкт-Петербурга, видають на цей рахунок наступне резюме: «Належне повірнику право відмови від ведення справи має бути здійснено ним обережно та з дотриманням всіх умов, за яких довіритель не був би поставлений у невигідне для нього становище в процесі; головне, завчасно попередити довірителя про відмову від справи».

В перші роки існування радянської держави намагалися теоретично обґрунтувати право адвоката на відмови від захисту інтересів обвинувачуваного, підсудного за мотивами такої собі «соцбридливості», однак, як показав подальший розвиток, законодавча практика не пішла цим шляхом. Закон України про внесення змін у Кримінально-процесуальний Кодекс (21.06.2001) пішов шляхом зміцнення статусу захисника на досудовому слідстві й установив, що усунення адвоката в цей період ведення справи здійснюється за рішенням суду.

Ці міркування покликані зміцнити в адвокаті почуття відповідальності при укладенні угоди про надання юридичної допомоги і на інших етапах, що допоможе уникнути ситуацій, які призводять до розриву угоди чи до конфлікту між адвокатом і клієнтом.

Розмова про етичність прийняття адвокатом доручення на ведення справи виявиться неповною, якщо замовчувати теми реклами адвокатських послуг.

На зорі російської, а відсіль і української адвокатури наші колеги-попередники вважали, що «пропозиція присяжним повірником своїх послуг для ведення справи є дією, що йде в розріз з традиціями присяжної адвокатури». Засуджувалося також, якщо «Присяжний повірник через третю особу звертався з пропозицією своїх послуг». І в довершення усього, наші адвокатські предки вважали тяжким порушенням професійних обов´язків публікацію адвокатом реклами з пропозицією своїх послуг, вважаючи, що «...діяльність адвоката повинна бути зовсім далека від реклами».

Обговорювані тут українські Правила адвокатської етики не обійшли мовчанням це питання. Однак тут йдеться не про неетичність реклами в газеті чи інших засобах масової інформації, а навпаки, вона визнається цілком припустимою саме в ЗМІ. Здається, що ВККА з цим висновком потрібно погодитися з одним істотним застереженням.

З етичного погляду реклама юридичних послуг - не однозначне поняття. Одна справа надання їх юридичним особам або приватним підприємцям з питань господарської діяльності, реєстрації та закриття підприємств, договірної роботи та ін. У такому разі без реклами просто не обійтися. Зовсім інша справа, якщо йдеться про рекламу чисто адвокатських послуг.

У першому випадку рекламодавець завіряє, що він гарантує успішне розв´язання зазначених у рекламі питань. І він має на це право, оскільки володіє необхідними знаннями та досвідом. Адвокат не може обіцяти успішного розв´язання тієї чи іншої справи оскільки від нього це не залежить. Адвокат може гарантувати лише свою сумлінність, знання і досвід у наданні юридичної допомоги. Однак яким чином етично та припустимо рекламувати свої знання і досвід, а тим більше сумлінність?

Саме це мали на увазі наші дореволюційні колеги, і були в цьому абсолютно праві, коли не схвалювали «...усякі прийоми штучного залучення клієнтів шляхом різного роду реклами, публікацій, розсилання циркулярних листів із пропозицією послуг і т.п.».

З позиції сьогодення зрозуміло, що схвалюючи Правила, ВККА не відала, що через кілька днів ці Правила стосуватимуться лише частини юристів, що становлять адвокатський корпус країни. Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2000 р. поділило практикуючих юристів на дві категорії - тих, для кого Правила будуть обов´язковими, і тих, кому вони будуть «не указ».

Відповідно до ст.59 Конституції України, юристи адвокатури поставлені в набагато гірше становище, ніж їхні колеги, що не є членами союзу адвокатів. Для них реклама з етичного та фінансового боку виявиться не прийнятною, у той час як юристи, що не входять до складу адвокатських об´єднань, не будуть соромитися пропозиції своїх послуг, як це вже і відбувається.

Тут, до речі, слід зазначити, що більшість фірм, які іменують себе адвокатськими, аж ніяк такими в українському розумінні не є. їхнє основне заняття - обслуговування юридичних осіб. З шести студентів 3-го курсу ДІЕГП, направлених у 2001 р. в адвокатські фірми для знайомства з декларованою діяльністю, лише один займався адвокатською роботою, інші п´ять працювали юрисконсультами.