Юридична етика

7.4. Судова етика адвоката

Якщо відштовхнутися від відомого афоризму - «Увесь світ театр, а ми в ньому актори», то правосуддя - це авансцена, де постійно розігруються людські трагедії, автор і режисер яких саме життя.

Серед багатьох діючих персонажів на цій сцені, один з найважливіших - це адвокат. У суді відбувається фінальний акт драми, | іменованої правосуддям. Не буде помилкою сказати, що до цього дійства адвокат, як ніхто інший з учасників майбутнього судового процесу, повинен готуватися ґрунтовно-психологічно, морально і фізично.

Психологічні навантаження в судовому засіданні часом бувають настільки напружені, що спричинюють серйозні нервові та фізичні розлади. Захист особи, яка вчинила злочин проти особистості, проявила жорстокість до своєї жертви - завжди моральний іспит для адвоката - адже він насамперед людина. А який моральний стан І захисника, коли за підзахисним стелиться шлейф таких злочинів і ні жалю щодо вчиненого, ні каяття немає, лише одне бажання - уникнути відповідальності з допомогою адвоката. І все це в обстановці громадського осуду злочину і ненависті до підсудного з боку численних потерпілих. Часто почуття присутніх у залі судового засідання родичів, публіки звернені до адвоката, який захищає злочинця, чи виконує таку місію за призначенням суду.

Судоговоріння має чітку цілеспрямованість - кожне запитання, заява, клопотання носять продуманий, професійний і конкретний характер і обов´язково фіксуються за допомогою технічних засобів. Якщо це запитання до свідка, підсудного, експерта, то воно формулюється точно, лаконічно і чітко, не містить навіть натяку на І підказку відповіді. Інакше запитання буде зняте суддею, а автор може бути попереджений про неетичність запитання.

Запитання в судовому засіданні задаються аж ніяк не для того, щоб дізнатися про щось нове з вуст допитуваної особи, а тим більше не з цікавості. Суддя, прокурор, адвокат знайомі з матеріалами справи, їм відома позиція допитуваної особи, зайнята нею на досудовому слідстві і, задаючи запитання, вони переслідують цілком визначену мету - підтвердити чи спростувати якийсь факт. Відповідно до мети формулюється і запитання, оскільки питання, учасник судового засідання прагне усталити свою позицію та одержати бажану відповідь. Інакше не варто ризикувати, тому що непродумане запитання викличе відповідь, що погіршує позицію самого запитувача.

При розгляді кримінальної справи про шахрайство з купівлею-продажем неіснуючих автомобілів було допитано понад ЗО потерпілих. Цілком природно, що кожний з них, описуючи слідчому зовнішність шахрая, припускався деяких неточностей в деталях. Іноді розбіжності в описі були досить істотними - потерпілому, високому на зріст, шахрай видавався невисоким і навпаки, за уявою низького зросту людини, останній виглядав високим.

Адвокат розраховував будувати свій захист на протиріччях показань потерпілих і свідків. Чим більше нагромаджувалося таких показань, тим відчутніше зростав шанс на заперечення окремих епізодів справи. Виходячи з цього, адвокат заборонив підзахисному звертатися до будь-кого з уточнюючими питаннями. Однак під час допиту одного з потерпілих, підсудний раптом «шляхетно обурився» із приводу показань останнього і викрикнув репліку: - Громадянин суддя, хіба Ви не бачите, що мене обвинувачують необґрунтовано, потерпілі описують зовсім іншу людину!

Після цього відбувся наступний діалог судді з потерпілим:

- Потерпілий, Ви говорите, що шахрай був високим на зріст, а Ваш друг, з яким Ви купували машину, вказує, що той був скоріше низького зросту. Може Ви щось плутаєте й справді обмовляєте невинувату людину? Чуєте, як підсудний обурюється?

- Вибачте, громадянин суддя, але це точно був він.

- Чим Ви ще можете довести, адже на слідстві Ви ніяких особливих прикмет не вказували?

- Я згадав, громадянин суддя, що тоді дуже сподобалися його красиві руки. У нас у селі в жінок таких рук немає. На його правій руці я помітив шрам, але слідчому про це сказати забув, а тепер, дякуючи підсудному, згадав.

Суддя запропонувала підсудному встати й оголити кисть правої руки. На білій, пещеній руці підсудного виразно позначався подовжній червонуватий шрам. Розрахунки адвоката на протиріччя в показаннях потерпілих розвалилися і захист був практично провалений показаннями підзахисного.

Опрацьовуючи з підзахисним загальну позицію захисту, адвокат повинен бути дуже обачним у своїх порадах і наставляннях. Між захисником і його підопічним не повинно залишатися нечітких моментів щодо поведінки останнього в суді, не повинно залишатися місця для «камерних» заготівель і «сюрпризів».

...Починается розгляд кримінальної справи про квартирні крадіжки. Зал судового засідання заповнений, зокрема і десятками потерпілих, чиї квартири відвідав злодій. У ході розслідування справи позиція захисту з підсудним вироблена, усі деталі погоджені -підсудний заперечує свою причетність до злочину, підстави для цього є, адвокат підтримує цю позицію. Після виконання необхідних процедур, суддя приступає до допиту підсудного. Підсудний піднімається і робить заяву: ...мій адвокат умовляв мене заперечувати свою провину щодо квартирних крадіжок, але я не погодився з ним і вирішив у всьому щиро зізнатися. Тільки адвокат може уявити собі стан захисника в такий момент. Аудиторія обурюється, суддя зі здивуванням дивиться на адвокатами той -розгублено на підзахисного. Наслідок - захист провалений, а адвокат чудом уникає окремої ухвали суду на свою адресу.

В адвокатській практиці може трапитися так, що підсудний перед початком розгляду справи в суді чи вже в ході розгляду справи раптом звертається до адвоката за порадою такого плану: я подумав і вирішив, якщо суд мені зарахує щире каяття, в усьому зізнатися, що ви мені порадите? Відповідь на таке запитання вимагає дипломатичності та високого професіоналізму. Можна уявити ситуацію, коли адвокат відповість: так, ви правильно вирішили, суд дійсно враховує щире визнання і каяття. Підсудний у суді так і вчинив, однак суд за певних міркувань призначив йому максимальне покарання. У цьому разі вся злість засудженого, усі його розчарування в правосудді будуть зверненні ненавистью до адвоката, що порадив в усьому зізнатися.

Можна уявити собі й інший варіант: адвокат на аналогічне питання підсудного порадив тому ні в якому разі не змінювати позицію і не зізнаватися. У разі засудження й обрання максимального покарання всі докори засудженого знову будуть звернені на адвоката: якби я зізнався, можливо суд і врахував би моє щире визнання.

Як же чинити в такій ситуації захиснику? Етика адвоката не дозволяє йому ухилитися від відповіді на запитання підсудного - це рівносильно залишити його без захисту. Адвокат поступить правильно, якщо розтлумачить підсудному зміст загального положення про урахування судом його поведінки в суді, однак роз´яснить і те, що це не обов´язок суду, а його право і чи вчинить суд саме так, невідомо, хоча це і може бути шансом. Однак остаточне рішення - визнавати свою вину підсудному чи не варто, залишити самому підзахисному і висловити цю думку чітко і не залишати можливості для іншого тлумачення.

Судовий розгляд-процес значною мірою офіційно-бюрократичний - прискіпливе дослідження подробиць, їх документування, суворе додержання процедури тощо. Для адвоката, який бере участь у розгляді кримінальної справи, - це процес творчий, що допускає, в межах закону та етичних вимог, елементи експромту, спритності та ризику.

Закон дозволяє адвокату заявляти клопотання в будь-який момент судового розгляду. Клопотання, заяви повинні бути цілеспрямованими, своєчасними і доречними. З етичного погляду адвокат поступив не коректно, інспірувавши таку серйозну заяву підсудної за день до закінчення процесу, коли дослідження всіх матеріалів справи вже було проведено. Однак таким і був план адвоката, який чудово розумів, що зроби він таку заяву раніше, прокуратура підготувала б до допиту всіх експертів і свідків-медиків.

Отже, виникає досить серйозна етична проблема: наскільки припустимо захисникові довіряти висновкам експертів. Критерієм у підході адвоката до висновків судового експерта у конкретній справі є положення ст.75 КПК України (п.4), що «Висновок експерта для особи, яка робить дізнання, слідчого, і суду не обов´язковий, але незгода з ним повинна бути мотивованою». Тодто усе залежить від обгрунтованості та переконливості критичних доказів адвоката, представлених ним слідчому, суду.

З погляду етичного, беззастережна капітуляція адвоката перед експертизою будь-якої складності й експертом будь-якого рангу не що інше, як добровільне визнання власної професійної неспроможності та низького рівня наданої юридичної допомоги.

Свого часу мала місце тенденція до визнання за експертами значення «наукового судді». «Відмінність експерта від судді - експерт - «науковий суддя»; рішення експерта є вирок із спеціального питання».Ця думка була досить живучою: уже набагато пізніше, у радянський час деякий період мусувався термін - «судді в білих халатах» і т. ін.

Антитеза затверджувала - «думка експерта лише propositio major, спеціальна суддівська функція - право остаточного висновку належить одному лише судді» і далі, «..відкидаючи положення про «експерта-суддю», ми зміцнюємо становище суду як domini litis? He пов´язуємо його формальними доказами, надаємо йому вільно оцінити думки експертів, як і будь-якого доказу в справі».

Згодом майже всі правові системи дійшли до висновку, що результати експертизи є рядовим доказом. Прийшла до цього і радянська правова наука. Так, ще А. Я. Вишинський визнавав, що «Такий розподіл (на свідків і експертів - Д.Ф.) зовсім штучний і неправильний. Експерти - це обізнані особи, що володіють спеціальними знаннями в науці, мистецтві чи ремеслі. Радянське процесуальне право безумовно правильно поєднує цих осіб в одну категорію, не роблячи між ними розподілу за характером їхньої спеціалізації».

Нове українське кримінально-процесуальне право так само не віддає переваги експертному висновку перед іншими доказами за формальними ознаками. До уваги беруться лише ті висновки експертів, що підтверджуються іншими матеріалами справи. Звідси можливий лише один висновок - експертиза є самостійним видом у загальній низці доказів з усіма наслідками, що випливають: її оцінка здійснюється судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на ретельному дослідженні та зіставленні з іншими доказами.

Незважаючи на істотну різницю в процесуальному плані між свідком і експертом (перший - виявляється, другий - призначається), істотністю і характером наданої інформації (перший цікавий лише тим, що він сам безпосередньо бачив і чув, а другий - лише своєю науковою думкою про те чи інше питання), обоє вони дають показання «під присягою», можуть бути щирими чи помилятися, правдивими чи упередженими. Тому їхні показання і висновки є предметом критичного судового дослідження на предмет вірогідності й істинності.

Як же слід адвокату-захиснику або юристу-представнику будувати свої взаємини з експертами, їх висновками в суді? Тут немає однозначної відповіді. Якщо висновок задовольняє адвоката, підкріплює його позицію, то варто ретельно готуватися до грамотної підтримки висновків експертизи щоб домогтися довірливого відношення до них суду.

Якщо висновки експертів суперечать матеріалам слідства, логіці чи подіям, відкидаються підсудним, адвокат повинен бути готовим до критики цих висновків на професійному рівні в тій сфері, якої стосуються ці висновки.

Експертні висновки можуть містити свідомо помилкові доводи, грубі помилки, а так само неправдиві в силу сумлінної омани. У будь-якому випадку, незалежно від наміру чи дрібної недбалості, хтось виявиться жертвою такого експертного висновку обвинувачуваний чи потерпілий.

Зазначений вище приклад із практики - наочна ілюстрація свідомого перекручування експертами-медиками обставин справи і припасування висновків під версію слідчого.

Можливі випадки сумлінної омани експертів внаслідок недбалого чи зловмисного підходу слідчого до зразків чи матеріалів, що надаються експертам. Приклад збереження слідчим у робочому кабінеті більше шести місяців призначених для експертного дослідження зразків (горілка в пляшках), дає уяву про можливі прийоми з метою одержати від експертів потрібні слідчому висновки.

Іноді експерти (найчастіше це трапляється в медицині), бажаючи допомогти своєму колезі, свідомо закривають очі на грубу помилку чи недбалість останнього. Внаслідок акт експертизи містить висновки, що спотворюють картину досліджуваної події.

Д., під час сварки, що виникла з вини напарника по роботі, вдарив останнього двічі ножівкою для різання шпалер в область живота. Прокуратурою була порушена кримінальна справа за cm. 101 КК УРСР, що передбачала відповідальність за навмисне вчинення тяжких тілесних ушкоджень. Через два місяці потерпілий помер. Прокуратурою була змінена юридична кваліфікація на ст.94 КК УРСР - навмисне убивство. Підставою для цього став висновок судово-медичної експертизи, що між: тілесними ушкодженнями і смертю існує причинний зв´язок, тобто смерть є наслідком заподіяних Д. потерпілому тілесних ушкоджень. Тим часом як безпосередньою причиною смерті була газова емболія судин головного мозку.

Ці та інші сумнівні обставини змусили адвоката з особливою старанністю вивчити всі матеріали справи і насамперед медичні документи хворого. З´ясувалося, що під час перебування в лікарні в потерпілого утворився свищ. Виникла необхідність у ревізії плевральної порожнини в місці поранення. Лікар, що робив ревізію плевральної порожнини, дрібними, ледь видимими літерами записав в історії хвороби, що при розкритті плевральної порожнини виявлено марлевий тампон, залишений при попередній операції, який викликав нагноєння.

В історії хвороби вказувалося також: про кількаразове порушення хворим лікувального режиму, вживання спиртних напоїв, утечах з лікарні тощо. У лікарняній картці був запис, що хворий виписаний у зв´язку з ремонтом лікарні. Адвокат з´ясував, що в цей період ніякого ремонту в лікарні не було.

Виявлені «огріхи» лікарів дозволили адвокату піддати висновок медиків ґрунтовній критиці. Внаслідок експерти в суді заявили, що у зв´язку з виникненням певних обставин, стверджувати, що смерть була неминучою від заподіяних тілесних ушкоджень неможливо. Таким чином, питання про юридичну кваліфікацію злочину за ст.94 втратило свою основу. На адресу експертів судом була винесена окрема ухвала, де, зокрема, указувалося як на злочинно-халатне відношення при проведенні операції конкретних лікарів, так і злочинно-безвідповідальне відношення судових експертів до своїх обов´язків.

Не меншої (якщо не більшої) уваги вимагають і автотехнічні експертизи, у справах про дорожньо-транспортні події. Зацікавлені особи шукають праведні і неправедні шляхи з метою уникнути відповідальності й ухилитися від відшкодування збитку. Від працівника міліції, що виїхав на подію, а потім і від експерта залежить дуже багато. Досить подовжити чи скоротити на один-два метри гальмовий шлях чи пропустити будь-яку непомітну для недосвідченого ока, але дуже важливу деталь, щоб подія набула інше тлумачення.

Було б не етично обвинувачувати всіх експертів у несумлінності чи упередженості. Однак не менш аморально з боку адвоката при захисті інтересів особи, що довірилась йому, не переконатися особисто в ідентичності відображення події в документах слідчого і адекватності зроблених експертами висновків.

Питання довіри чи недовіри в кримінальному і цивільному судочинстві відступають на задній план і перекриваються обов´язком професійних учасників процесу спиратися лише на перевірені й об´єктивно підтверджені факти. У цьому аспекті прагнення адвоката особисто перевірити, перерахувати, переосмислити і є проявом сумлінності, а отже, не може бути засуджуваним, а тим більше аморальним.

Можлива ситуація, коли адвокат переймається довірою до підзахисного і сприймає його доводи, як такі, що цілком заслуговують довіри. Варто відразу ж застерегти молодих адвокатів від зайвої довірливості та беззастережного сприйняття «щирих» запевнень своїх підзахисних в абсолютній невинуватості і т. ін. Трапляються обвинувачувані та підсудні, що мають артистичні здібності і неабияку чарівність, яку вони з успіхом використовують у власних цілях.

Чи значить це, що адвокат взагалі не має довіряти своєму підзахисному? Звичайно, ні. Однак кожне запевнення клієнта, яким би правдоподібним воно не здавалося, адвокат має осмислити і дослідити, але ні в якому разі не відкинуто без перевірки і не прийняти на віру.

Захист за кримінальною справою в суді вимагає від адвоката повної самовіддачі, вивчення специфіки виробництва чи галузі, що стали об´єктом інтересів слідчих органів, та ретельного підходу до добору зразків для проведення експертизи і методів експертних досліджень.

Ситуація, коли адвокат щиро сприймає запевнення підзахисного в його невинуватості, трапляється не часто. У деяких випадках, переконання захисника в правоті обвинувачуваного зливається з професійним обов´язком, моральною необхідністю захисту безпідставно обвинуваченої в злочині людини. В адвокатській практиці - це ідеальний випадок.

Набагато складніше, коли злочин огидний, сумнівів у його доведеності немає, особистість обвинувачуваного відразлива, а захищати потрібно в силу професійного обов´язку за призначенням слідчого чи суду. Як змусити себе до сумлінного пошуку огріхів слідчого чи обставин що пом´якшують вину?

Вихід є і він зазначений у законі. По-перше, міцна професійна установка - для адвоката не існує справ важливих чи неважливих. По-друге, відштовхуюча особистість злочинця - ще не свідчення того, що він говорить неправду. По третє, чим важчий злочин і складніший захист, тим відповідальніше завдання адвоката і тим сумлінніше слід працювати над матеріалами справи.

Особливе місце в діяльності адвоката займає захисна промова. Це заключний акт його роботи в суді першої інстанції. Йому передує кропітка і напружена робота, що має своєю метою максимальне зміцнення позиції захисту в процесі перевірки судом обґрунтованості пред´явленого обвинувачення. На цій стадії судового процесу захисник групує і доносить до суду в переконливій формі всі добуті в процесі суду аргументи на користь свого підзахисного. Тут оголюються і зіштовхуються істинні інтереси осіб, що перебувають на лаві підсудних, висвічуються приховувані до цього думки і задуми. Захисна промова - це наслідок напруженої праці, сплав творчого осмислення фактів і таланту їхнього викладу, що слугує єдиній меті - наданню максимальної допомоги підзахисному при реально сформованому розкладі фактичних обставин і можливостей.

Захисна промова вимагає від адвоката концентрації всіх його сил і здібностей, уміння і культури, таланта і найвищого такту. Одне необережно вимовлене слово чи невдало сформульоване питання, здатні викликати в залі емоції та спричинити непередбачені наслідки.

Розглядається кримінальна справа про жорстоке убивство групою неповнолітніх дільничного уповноваженого міліції. Становище підсудних погіршувалося тим, що жертвою п´яних підлітків виявився двадцятитрьохрічний хлопець, що пробув на цій посаді лише півроку після повернення з військової служби, на рідкість доброзичлива і шанована жителями селища молода людина.

Свого часу існувала практика проведення так званих «показових» судових процесів, тому справа розглядалася в місцевому палаці культури. Головним недоліком такої практики було те, що зміст процесів зводився не стільки до профілактики злочинності, скільки до угамування колективної спраги помсти, що не сумісно з істинним правосуддям.

Мешканці міста, шахтарі, що вже давно обурювалися поведінкою цієї групи підлітків, з самого ранку заповнили палац культури. Міліції з великими труднощами вдавалося стримувати гнів населення. Безпосереднім виконавцем злочину виявився шістнадцятирічний підліток, що витяг з кобури збитого з ніг ударом по голові дільничого пістолет, і зробив кілька пострілів в упор уже в лежачого лейтенанта. Його захистником був адвокат Р. Учасникам процесу було зрозуміло, що суд позбавлений можливості застосувати до неповнолітнього убивці вищу міру покарання, хоча саме цього вимагає обурена громадськість.

У цій напруженій обстановці адвокат Р. у своїй захисній промові патетично заламуючи руки закликав суд виявити поблажливість «до зламаного молодого деревця», вказуючи при цьому на свого підзахисного, котрий розрядив обойму пістолета в голову дільничого. Що сталося після цієї пафосної фрази важко описати. Обурення присутніх, до речі цілком виправдане, було таким страшним, що весь склад суду ледь устиг залишити сцену, куди полетіли пляшки, стільці, усе, що виявилося під руками. Розгляд справи було продовжено лише наступного дня в залі місцевого суду.

Це приклад нерозуміння захисником ситуації, відсутність почуття міри і, якщо завгодно, поваги до потерпілих і аудиторії, що одним словом можна визначити як неетичність поведінки. І, навпаки, етичність і виваженість захисника в наелектризованій обстановці судової зали, здатні заспокоїти юрбу і змусити її вислухати захисну промову, не дивлячись на всі негативні емоції.

Студентка третього курсу Д-гомедичного інституту С. пропала раптово. Увечері вона виришила віднести конспект подрузі, будучи короткозорою, збилася з дороги. Пошуки міліції результатів не дали. А через два місяці у ставку місцевого ботанічного саду сплив труп С

Незабаром був арештований В., батьки якого одразу після убивства продали будинок і змінили місце проживання, що і послужило приводом для підозри їхнього сина в причетності до убивства. В. незабаром зізнався в убивстві за спроби затягти Світлану до свого будинку, щоб зґвалтувати її.

За традицією, що існувала на той час, сотні людей і численних колективів зверталися до Верховної Ради СРСР із вимогою застосувати до злочинця вищу міру покарання - розстріл. Однак складність у цій справі полягала в тому, що документів про реєстрацію народження В. слідчі органи віднайти не змогли, незважаючи на всі зусилля, а мати підсудного стверджувала, що йому сімнадцять років і 8 місяців. Оскільки всі сумніви за законом тлумачаться на користь підсудного, то і прокурор, і суд, природно, були скуті межами закону, що передбачав максимальну відповідальність неповнолітніх - до десяти років позбавлення волі.

Після обвинувальної промови прокурора, що вимагав для підсудного покарання у вигляді десяти років позбавлення волі, настала черга адвоката. Справа розглядалась обласним судом на виїзді в одній із аудиторій медичного інституту, де навчалася Світлана. Публіка, в основному студенти, уважно вислухавши прокурора, стала некерованою і не давала адвокату промовити жодного слова. Страшний шум заповнив величезну інститутську аудиторію. Усе це тривало більше сорока хвилин. Заклики судді не допомогали і тоді адвокат підійшов до кафедри, звідкіля зазвичай звучали лекції викладачів і юрба на мить замовкла. Цієї миті вистачило адвокату, щоб сказати усього кілька слів, після чого йому вже ніхто не заважав висловитися до кінця виступу. - Шановні медики, - сказав адвокат,-хіба забороняє клятва Гіппократа надати допомогу стражденному від хвороби злочинцю?

Далі захисник спустився до свого адвокатського місця і виголосив тридцятихвилинну промову. Після виходу суду в дорадчу кімнату, група студентів звернулася до адвоката з проханням прийти до них в інститут і прочитати лекцію про обов ´язок і мораль адвоката.

Ні труднощі справи, прийнятої адвокатом до провадження, ні його внутрішній протест і моральний осуд, учиненого підзахисним злочину, не виправдують відкриту демонстрацію захисником свого негативного відношення до підсудного. Тим більше неприпустимо, виходячи з особистої антипатії до підзахисного, ігнорувати його захисні доводи й аргументи, позбавляти його правової підтримки. Це слід розцінювати як фактичну відмову від захисту.

Свого часу член Д-кої обласної колегії М. ледь уник виключення з адвокатури за мотивами залишення підсудного без захисту. На лаві підсудних перед судом постав злочинець за обвинуваченням у вчиненні низки тяжких злочинів, зокрема кількох жорстоких убивств, грабежів тощо. Два убивства з трьох, інкримінованих йому обвинуваченням, він категорично заперечував і подав суду докази свого алібі. Адвокатом його вимоги підтримані не були, а захисна промова складалася з однієї фрази. - Товариші судді, - сказав адвокат - будучи стримуваний службовим обоє ´язком, прошу не позбавляти мого підзахисного життя і демонстративно сів на лаву адвокатів.

Суд порахував два, з інкримінованих підсудному трьох убивств, не доведеними і виключив з обвинувачення сумнівні епізоди. На адресу адвоката була винесена дуже грізна і справедлива окрема ухвала, у якій його поведінка розцінювалася як залишення підсудного без захисту.

Клієнту можуть стати відомими обставини, що компрометують того чи іншого свідка, іншого обвинувачуваного і т. ін. У кожному випадку адвокат має ретельно вивчити характер пропонованої клієнтом інформації та можливі шляхи її використання. Справа в тому, що слід передбачити наслідки їхнього розголосу в суді. Використання подібних методів захисту можуть зашкодити інтересам підсудного. Варто враховувати і можливість негативної оцінки судом такого захисту.

У кримінальній справі про розкрадання державної власності одна з підсудних і її захисник заявляють клопотання про виклик свідка з метою викриття колишнього начальника в хабарництві. Свідок пояснює суду, що вона дійсно неодноразово була присутня при дачі хабара підсудною начальнику. На пропозицію судді розповісти докладніше про обставини передачі хабарів, свідок, подруга підсудної, пояснює: що підсудна в її присутності запрошувала начальника до себе в магазин, а перед його приходом вона ховалася в підсобці під порожніми мішками і спостерігала як подруга пригощала начальника і клала йому в кишеню гроші.

Оскільки ці факти не були предметом розслідування і не фігурували в обвинувальному висновку, суд повернув справу на додаткове розслідування зокрема і для дослідження фактів стримання підсудним хабарів ірозв ´язання питання про залучення її і «свідка» до кримінальної відповідальності відповідно за дачу хабарів і недонесення про вчинений злочин. Занадто несимпатичне виглядав саме свідок.

Адвокат вправі і має заявити підсудному про своє негативне ставлення до аморальних способів і методів захисту (наклеп, обмова тощо) і категорично відмовитися використовувати їх у судовому засіданні. Він так само зобов´язаний роз´яснити підзахисному можливу негативну реакцію суду на подібні методи захисту. Однак захисник не вправі і не повинен перешкоджати підсудному у його рішенні самостійно надати розголосу ті чи інші свідчення, якщо останній розраховує на позитивний результат. У цьому разі відповідальність за погіршення позиції захисту лежить на підзахисному.

Несумлінні прийоми, як правило, є не тільки аморальними, але і недоцільними і, практично, невиправданими. Адвокат позбавлений права використовувати такі засоби захисту, як свідомо помилкові показання, підроблені документи, вигадані обставини тощо.

Питання морального характеру адвокату доводиться вирішувати через взаємини з іншими учасниками кримінального судочинства. Так, наприклад, дуже складні відносини з «подільниками» у груповій справі. Яким би не було відношення захисника до цих осіб, він має бути коректним і стриманим. Адвокат не вправі використовувати іронію, відкриту недовіру і тим більше нічого такого, що могло б принизити людську гідність інших підсудних. Коректне, етичне відношення до вищезазначених осіб характеризує самого адвоката і забезпечує йому повагу присутніх.

Захисник повинен у кожній ситуації окремо вирішувати питання, чи може він для полегшення участі свого підзахисного обтяжувати положення інших підсудних, однак при цьому слід пам´ятати, що обвинувальна функція адвокату не властива.

Ознакою поганого тону при захисті є створення сприятливого «тла» своєму підопічному за рахунок інших, підсудних. Такий спосіб захисту є морально невиправданим і професійно недоброякісним. Проте захисник вправі і зобов´язаний відшукати і представити суду усе, що позитивно характеризує особистість підзахисного і здатне вплинути на внутрішнє переконання суддів за винесення вироку.

Етика судового процесу припускає граничну коректність у відносинах зі своїми колегами, якщо в справі бере участь кілька захисників. Необдумане, а тим більше образливе слово, кинуте колегою, насамперед характеризує самого адвоката. Захисник не має морального права втручатися в роботу свого колеги, корегувати його лінію захисту і відкрито іронізувати з цього приводу.

Значну масу розглянутих судами справ, становлять цивільні суперечки. Інтереси кожної зі сторін у суді представляє адвокат, в завдання якого входить надати якісну правову допомогу довірителю у доведенні своєї правоти, «своєї» справедливості. Робити це слід відповідно до закону, дотримуючись поваги до суду і свого колеги, що представляє інтереси противної сторони. При розбірці доказів недопустимо зневажати почуття і гідність учасників судової суперечки. Це можливе лише за наявності високого професіоналізму, загальної культури і володіння законами етики.

При розгляді цивільних суперечок поняття справедливості здобуває відносний характер і, нерідко, не збігається з вимогами закону. Адвокат, що представляє кожну зі сторін, зокрема і законослухняного кривдника, має сумлінно відстоювати інтереси останнього.

К. позичив своєму другові П. велику суму грошей під слово честі. Прийшов час розрахувуватися, однак друг навідріз відмовився віддавати борг. К. звернувся до суду і надав докази своїх позовних вимог - магнітний запис розмови під час передачі грошей у борг і кількох очевидців. Однак суд у позові відмовив через відсутність нотаріально оформленої розписки. Усім зрозуміло, що це несправедливо. Однак закон є закон: договір позики грошей повинен бути складений у письмовому вигляді та нотаріально засвідчений. Адвокат відповідача, розуміючи, що це несправедливо, дезавуював магнітний запис і вимагав відмовити в позові. Позиція адвоката була обґрунтованою і коректною, хоча внутрішньо він міг осудливо відноситися до вчинку свого клієнта.

У всьому іншому етичні принципи, що властиві кримінальному процесу, застосовуються і є обов´язковими для всіх учасників цивільного процесу.

Ситуація 17

Виступаючи в судових суперечках і полемізуючи з адвокатом у спірних питаннях обвинувачення, прокурор заявляє: "Звичайно, у Вас великий досвід щодо захисту злочинців, тому маєте лише на одному мізинці два персні з діамантами". -"А у Вас двоповерховий будинок за містом - відповідає адвокат, але я про це не згадую тут." - "Пан адвокат, втручається суддя, прошу не перебивати державного обвинувача".

Охарактеризуйте поведінку учасників судового засідання.

Ситуація 18

Ви - адвокат. До Вас звернувся відвідувач із проханням вести його справу в суді. Ви з´ясовуєте у відвідувача, хто надавав йому юридичну допомогу на досудовому слідстві. "На слідстві в мене був адвокат, однак він виявився зовсім безграмотною і непорядною людиною, а тому я від його послуг відмовився". Ваші подальші дії...?

Ситуація 19

До Вас звернувся відвідувач із проханням захищати інтереси його сина на досудовому слідстві. Останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину і перебуває в слідчому ізоляторі. Після ознайомлювальної бесіди Ви приймаєте доручення на ведення справи.

Перед виходом клієнт кладе на стіл конверт із грошима «на витрати» і звертається до Вас із проханням передати сину записку з настановами щодо поведінки зі слідчим. Як Ви уявляєте свою реакцію на дії і прохання клієнта?

Ситуація 20

Ви захищаєте підслідного, обвинувачуваного в шахрайстві і великих грошових аферах. Під час бесіди з підзахисним у слідчому ізоляторі, останній просить Вас тайком від слідчого передати дружині записку про місцезнаходження деяких «документів».

Ваша реакція...

Ситуація 21

Ви з інститутських років дружите з В. Однак за останні роки ваші професійні шляхи трохи розійшлися - Ви залишилися в адвокатурі, а В. пішов на роботу до суду. Від цього ваші стосунки з другом не змінилися. Як і раніше ви спілкуєтеся родинами, частенько збираєтеся за столом.

Останнім часом Ви стали помічати, що як тільки Ви берете участь у справах, які розглядає друг, інтереси Ваших клієнтів, хоч і незначною мірою, але страждають. Якось при зустрічі Ви делікатно торкнулися теми, що турбує Вас і запитали друга: поясни, чому так відбувається, можливо я помиляюся? Ваш друг, трохи забарившись з відповіддю, сказав: я побоююся, щоб мене не дорікнули в тім, що я «підігрую» своєму другові, так що приходиться злегка перестраховуватися, щоб не зашкодити власному іміджу".

Які висновки Ви зробите з бесіди, що відбулася?

Ситуація 22

Ви здійснюєте захист у груповій кримінальній справі. Інтереси Вашого підзахисного суперечать інтересами іншого підсудного, якого захищає досвідчений і сильний адвокат. Шанси на одержання переваги з таким адвокатом невеликі. В один із днів судового засідання Ваш підзахисний повідомляє, що він роздобув матеріали, які серйозно компрометують адвоката протилежної сторони і пропонує Вам скористатися ними для усунення небезпечного супротивника. Ваша реакція на пропозицію підзахисного.